Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 15:12

“30 хвилин у різних вимірах”: Генерал УПА - Роман Шухевич.


Ірина Халупа

Прага, 5 березня 2005 року.

Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:







Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогий слухачу, з Вами радіо Свобода та передача “30 хвилин у різних вимірах”, перед мікрофоном господиня передачі Ірина Халупа. Вітаю всіх, хто нас слухає.

Сьогодні ця програма присвячена командиру УПА генералові Роману Шухевичу.

50 років тому, 5 березня у селі Білогорща під Львовом загинув легендарний командир УПА генерал Роман Шухевич. Ця людина, мабуть, як ніхто інший, була живим втіленням змагань та ідей українського народу.

Життя борців – це життя на пограниччі між можливим та неможливим. На такому пограниччі жив Шухевич. Він увійшов в українську історію не як той, хто за пусти боровся, хто сіяв ненависть, а як той, хто в серці мав любов до України та до українця, любов, якій у данині зложив усе.

Кожному, хто знав Романа Шухевича, відомо, що ставши за життя символом та легендою, він водночас був і живою людиною, любив життя і хотів жити. Ненавидів терпіння, в’язницю та смерть. Але він вмів побороти страх перед смертю.

Не любивши слова герой, він-таки героєм був. Про героїзм так важко щось сказати, щоб в сказанім бриніли чисті тони. Можливо, краще, щоб у поклоні схилити голову перед лицем посвяти. Це не мої слова, але в цьому моменті хай вони стануть моїми, а наша передача нехай буде своєрідним поклоном людині з великої літери Романові Шухевичу.

Чи не головним трагізмом української національної революції було те, що вона відбувалася між двома вогнями: московським більшовизмом та націонал-соціалізмом. Тому й не дивно, що досить часто і сьогодні має місце страх і відсторонення від правильних оцінок таких великих особистостей української революції та руху опору, як Романа Шухевича.

Перед ним схилялися навіть вороги, за його героїзм і презирство до рабства. Але час ставить все на свої місця, хоча й повільніше, ніж нам би хотілося. Перед мікрофоном Василь Зілгалов.

Василь Зілгалов

Живі ще традиції імперського більшовизму, бо жива ще імперія, яка винищила десятки народів. Тому й оцінки не лише Шаміля чи Дудаєва, але й інших вождів національних революції на теренах російської радянської імперії мусять бути наповнені реальним змістом, а не затушовані, щоб, не дай Бог, як кажуть деякі подвійні ліберали, не з’явився новий Гітлер.

Перечитуючи сторінки спогадів одного з натхненників спецоперацій радянського терористичного режиму, генерал-лейтенанта НКВД Павла Судоплатова, вражаєшся системою методів боротьби з ворогами комуністичної держави, які включали навіть цілий арсенал найпідліших інквізиторських засобів разом з спецлабораторіями для виготовлення сильнодіючих отрут.

Особлива увага карального режиму СРСР була направлена на знищення опору національно-визвольних сил в Прибалтиці та Україні. І насамперед - основних організаторів руху опору, таким, за документами НКВД, на Україні у 43 –50 рр. вважався генерал Роман Шухевич.

Згаданий вже Павло Судоплатов відзначав, що особливу злість Сталіна викликало те, що служба Берії ніяк не могла позбутися Шухевича, який зміг “організувати свою агентуру не лише в Україні, але й у Москві та Ленінграді”.

Як не дивно, але для генерал-лейтенанта Судоплатова, він змушений був не тільки визнати, що “озброєний опір радянській владі на Україні мав підтримку серед населення”, але і віддав належне Романові Шухевичу.

Цей, один із чільних гебістів СРСР, зокрема, пише: “Ця людина (Шухевич) мала неабияку хоробрість та мала досвід конспіративної роботи, що дозволяло йому навіть через 7 років після відходу німців займатися активною підривною діяльністю. У той час, як ми розшукували його на околицях Львова, він перебував на березі Чорного моря під Одесою”.

Сам Судоплатов не без люті згадує про те, що йому довелося більше, ніж півроку, сидіти у Львові для того, щоб керувати операцією по ліквідації Романа Шухевича. Цей гебіст згадує про те, що НКВД довелося кинути на цю операцію тисячі своїх агентів, організувати десятки вбивств і насильницьких вербувань, аби наблизитися до стежок Генерала Тараса Чупринки.

Той же Судоплатов був вражений сміливістю людей, близьких до Романа Шукхевича, і зокрема описує в деталях героїзм зв’язкової, лідера українського руху опору за іменем Дарка.

Не зважаючи на всю свою ненависть до учасників національно-визвольного руху в Україні, цей же генерал Павло Судоплатов відзначає героїчну смерть генерала Шухевича, котрий не мав наміру здаватися ворогам його народу.

Коли гебісти запропонували йому із засідки поблизу оточеного сільпо здатися у відповідь пролунала автоматна черга. Шухевич, намагаючись вирватися із оточення, кинув із хрону дві гучних гранати.

Спалахнула активна стрілянина, внаслідок чого Шухевич був убитий. Так пише один з організаторів полювання на генерала Тараса Чупринку генерал-лейтенант НКВД Павло Судоплатов.

На завершення опису цієї операції не без досади гебіст і вбивця додає, що найважливіше – архів бандерівського руху так і не потрапили до рук НКВД, РВД.

Згадані оцінки Романа Шухевича та багатьох вождів української національної революції з боку колишніх та нині діючих гебістів Росії говорять самі за себе. В одній з найважливіших філософських енциклопедій є таке визначення нації: “Це народ, - пишеться в цій книжці, - котрий зробив собі залежний від нього уряд, і має у своєму розпорядженні територію, кордони якої шануються іншими націями”.

Зверніть увагу на це визначення і при цьому подумайте, до якої нації належав Роман Шухевич і до якої нації належите ви?

Василь Зілгалов, радіо “Свобода”.

Ірина Халупа

Минає 55 років з дня загиблі одного з найвідважніших синів України генерал-хорунжого генерала Шухевича, відомого під своїм військовим псевдо Тарас Чупринка.

Багато років він очолював збройну боротьбу проти окупантів України в жорстоких умовах підпілля з ночівлями в лісах, на снігу, з недоїданням, з постійним ризиком для життя.

До речі, тактика боротьби радянським режиму проти українських повстанців вельми нагадує нинішню тактику федеральних сил Росії на знищення чеченських повстанців. Навіть термінологія схожа: бандформування.

Сьогодні в Україні є дуже мало дослідників цього періоду, а така велика постать, як легендарний командир УПА Роман Шухевич далеко не всім відомий.

Щоб подати ширшу інформацію про нього мій колега розшукав історика Олександра Вовка і запросив його на ромову. Тарас Марусик розпочав свою розмову з запитання про біографію та життєвий шлях Романа Шухевича.

Олександр Вовк

Біографія Романа Шухевича властива для багатьох діячів національно-визвольного руху 20-50 рр. ХХст.. Якщо коротко і стисло, то народився 17 липня 907 року в селі Краківцях сучасної Яворівського району Львівської області. Загинув 5 березня 50-го року в селі Білогорща біля Львова.

Син політолога, судді, студент Пласту, активний член пласту, брав участь в куренях “Лісові чорти” та “Чорноморці”. З 16-ти років став членом української військової організації, на цьому варто наголосити, що, фактично, дуже молода людина, а вже член підпільної нелегальної організації, яка збройно боролася проти польської держави за самостійну українську державу.

З 29 року – член ОУН, з 30-го – бойовий референт цієї організації, по 34 рік, по рік свого ув’язнення. З 34-го року починається його табори, так би мовити епопея. Його посадили в концтабір Березокартуйська, відомий такий концтабір.

Потім політичні процеси, польські тюрми. Вийшов він в 37-му році. Він з родини адвокатів, тому, очевидно, родина різними шляхами його вивела з тюрми.

В 38 році постала з розвалом Чехословаччини Закарпатська Україна. Він, як один з провідних членів організації ОУН, вирушає на Закарпаття і стає членом штабу Закарпатської Січі. Приймає участь в боях, вдається йому вийти живим з Закарпаття.

Продовжує свою діяльність в ОУН, в 39-му році стає керівником організації ОУН, яка діяла на окупованій німцями території Польщі так званому генерал-губернаторстві.

Тут ще треба наголосити, що активний організатор другого надзвичайно великого збору, який відбувся в 44-му році в Кракові. І далі вже, з початком Великої Вітчизняної Війни, а точніше - німецько-радянської війни, з нападом Німеччини на Радянський Союз

в складі військового формування батальйону Нахтігаль вирушає на Україну.

Оскільки в Україні ця військова формація довго не проіснувала, вона виступала за самостійність України, очевидно, тут треба сказати про проголошення самостійної України 30 червня у Львові в 41 році. Він як один з основних учасників приймав участь у проголошенні.

Далі його біографія пов’язана з цим батальйоном, який німці потім переформували і відправили в Білорусію. Коли контракт закінчився, ці люди перейшли в підпілля, і він з 43 року знову поринає вже в активну політичну діяльність, весною 43-го року прийнятий в провід ОУН, стає його військовим референтом.

Влітку 43-го стає членом бюро проводу, один з організаторів третього надзвичайного великого збору. Тут треба зазначити, що вкінці 43-го у званні підполковника він стає головним командиром української повстанської армії, яка тоді була створена в 43 році і активно почала діяти, і очолює збройну боротьбу проти окупантів України.

Активний в проведенні збору української головної визвольної ради, який пройшов влітку 44-го року в Карпатських горах, там вже на цьому зборі він обраний міністром або секретарем військових справ.

Треба сказати, що на зборі були обрані так само інші секретарі, зокрема був вибраний президент цього підпільного такого передпарламенту українського загального, але, на жаль, більшість членів та учасників збору або емігрували, або загинули тут в Україні.

Зокрема, президент Кирило Осмак був заарештований в 44-му, і все керівництво підпільного руху в Україні залишилося на плечах Романа Шухевича.

Він мав багато псевдонімів, зокрема його Тарас Чупринка – це військовий псевдонім, в ВВР він мав псевдонім Роман Лозовський, так само були псевдоніми Тур, Туча, Степан, Щука, Дзвін, в підпіллі це практикувалося, очевидно, для конспірації.

Тарас Марусик

А тепер я б хотів, щоб ми торкнулися його загибелі. Існує, здається, кілька версій загибелі Чупринки - Шухевича. Яка ближче до дійсності?

Олександр Вовк

На сьогоднішній день остаточно казати про якусь версію, яка ближче до дійсності, очевидно, ще рано, все-таки треба збирати інформацію, особливо колишнього комітету державної безпеки, а зараз це СБУ, оскільки ця структура, так би мовити, прийняла участь в його ліквідації. Це буде на сьогоднішній день одне з першоджерел, яке дасть нам інформацію.

На сьогодні є багато версій, я можу висловити одну з таких версій. За допомогою оперативної діяльності МГБ, у Львові вдалося через одну з співробітниць-зв’язкових Шухевича вийти на цю місцевість, де він переховувався, під Львовом село Білогорща.

Провели там операцію, село оточили, в кожній хаті йшов обшук. В одній з хат, вони приблизно знали, що десь в цій хаті, очевидно відбулася сутичка.

Я притримуюсь тої ситуації, що коли в це приміщення зайшов один із членів цієї оперативної групи, на сьогодні відомо, що це був майор МГБ, була боротьба між Шухевичем та цим майором, а другий чоловік, який зайшов в це приміщення, солдат внутрішніх військ.

Побачивши цю боротьбу між Шухевичем та цим майором, вистрелив в Шухевича, але кулі пройшли через 2 тіла відразу, таким чином загинув і майор МГБ, і Шухевич.

Я притримуюсь цієї версії, оскільки, за певними даними, цього майора потім ховали в Києві, як героя, загиблого в боротьбі, як тоді говорилося, з німецько-фашистським рухом, так би мовити.

Друга справа полягає в тому, що не відомо, де тіло вбитого. Я думаю, що практика МГБ того часу зводилася до того, що тіло було, як вагомий аргумент, тому воно було ліквідоване. Приблизно з другої половини 40-х років, фактично, тіла знищували.

Тарас Марусик

Яке місце сьогодні наука відводить роль національного-визвольного руху, зокрема генералу-хорунжому Шухевичу-Чупринці?

Олександр Вовк

Очевидно, безсторонньої науки в цьому питання, ви знаєте, я не зустрічав безсторонньої науки. Вона притримується чи тих, чи тих поглядів. Очевидно, має пройти якийсь час, щоб подивитися на це.

Я можу сказати про те, що зараз відбувається в Україні з цим поглядом взагалі на цей національно-визвольний рух.

Тут треба зачепити, я вважаю, дуже важливий аспект. Багаточисельні загальні втрати, а це, за різними підрахунками, більше 130 тисяч вбитих, це більше 10 років, в західній Україні набрали загальнонаціональних масштабів.

Зазначені людські втрати можна порівняти, наприклад, з національними втратами США в громадянській війні 1861-65 років, коли, наприклад, загинуло теж 134 тисячі чоловік. Це може трохи різні речі. Але різниця є в тому, що в США це великі втрати, це були жертви або ціна за боротьбу, за демократію або за свободу людини від рабства.

А в Україні ці жертви – це ціна за її сьогоднішню так звану, я підкреслюю, безкровну незалежність.

В роки радянської влади, виключаючи період перебудови, підхід до цієї теми був майже незмінним, політичний рух і збройна боротьба в західній Україні визначалися як прояв українського буржуазного націоналізму.

Зараз ідуть певні зміни, на жаль, цей процес, не дивлячись на прийняття ВРУ закону “Про статус ветеранів війни та гарантії соціального захисту” питання визнання діяльності українського національно-визвольного руху опору лишилося відкритим.

Сам рух, а зокрема діяльність української повстанської армії вже давно вивчається в середніх і вищих навчальних закладах України, стали невідривною сторінкою політичної та військової історії України.

Проте, на жаль, вони лишаються невідомими для законодавчої влади України. Вона за стільки років самостійної України не спромоглася на якісь акти державного характеру.

Тарас Марусик

Повертаючись до тієї цифри, 130 тисяч загиблих, йдеться про загальну кількість, як з одної сторони, так і з другої?

Олександр Вовк

Ні, це зі сторони національно-визвольного руху. Інша сторона, за радянськими даними, втратила 55 тисяч чоловік. З них 30 тисяч - військовослужбовців НКВД...

Тарас Марусик

Тобто, фактично, наближається до 200 тисяч?

Олександр Вовк

Можна вважати, що так. Якщо ще підрахувати втрати так само на території Польщі, оскільки там теж діяла УПА.

Втрати величезні, розумієте? На цьому треба наголошувати, це питання не можна обходити, це є вагома сторінка в українській історії. На жаль, вона ще не висвітлена, замовчується на сьогодні.

Тарас Марусик

Це був співробітник інституту археографії та джерелознавства НАН України, укладач літопису української повстанської армії Олександр Вовк.

Ірина Халупа

Українська безвольна ідея запалила багатьох молодих людей. Любов до Батьківщини, обурення несправедливістю та злочинами, що їх чинили окупанти, не дозволяли їм спокійно жити далі і спокійно дивитися вбік.

Такою була Ірина Козак-Савицька, її підпільний псевдонівм – Бистра. 13-літньою дівчинкою Ірина пішла в ряди юнацтва організації українських націоналістів, була організатором та коменданткою жіночої школи кадрів та комендантства ОУН на західних землях.

В роки війни Бистра була заступником провідницею підпільного українського Червоного хреста та жіночої сітки ОУН.

45-го року головний військовий штаб української повстанської армії нагородив Ірину Козак бронзовим хрестом за заслуги в націолнаольно0-визвольній боротьбі українського народу.

43-го року вона познайомилася зі своїм командиром Романом Шухевичем, хоч тоді вона не знала, хто це був. Я зв’язалася з Іриною Козак по телефону.

Ви вважаєте, пані Ірино, що Шухевич був однією з найбільших людей визвольного руху. Чому Ви так вважаєте? В чому полягала його велич? Де для Вас, як людини, що близько з ним співпрацювала, починається чи закінчується історична постать і герой, па де починається справжня людина?

Ірина Козак-Савицька

По-перше, Роман Шухевич для мене є найбільш маркантна постать української визвольної боротьби в часи Другої Світової війни та після неї.

Чому він є таким? Він учасник визвольної боротьби, 25 років боровся безпосередньо на українській землі з усіма 4 окупантами України, тобто з поляками, мадярами, німцями та більшовиками.

Він був той, який був вирішальним у всіх змінах програмових та програмових позиціях ОУН в реорганізації організації. Після ІІІ великого збору він в своїх руках мав всю найвищу владу визвольного руху.

Не забувайте, що в 43 році на ІІІ великому зборі його вибрали головою бюро проводу ОУН, вибрали його головним командиром УПА, а в 44 році його вибрали генеральним секретарем, тобто всі найвищі пости були сконцентровані в його руках.

Ви питали про те, де закінчується геройство, де починається людина? Для мене Шухевич був людиною, він ненавидів слово герой. Якщо хтось називав його героєм, зокрема це були ті, хто не дуже близько з ним співпрацювали і хотіли йому зробити приємне, називали його героєм, то він на це дуже гостро реагував.

Ірина Халупа

А чому йому не подобалося це слово?

Ірина Козак-Савицька

Хочу пояснити. Том що він казав, ми – ті, хто добровільно взяли зброю в руки і почали воювати за самостійну українську державу. Ми маємо зброю і можемо дуже дорого продати своє життя.

Героями є наші селяни. Вони залишаються на місцях зі своїми дітьми, вони приймають на себе всі удари, крім того, вони нас беззастережно підтримують, без них наша боротьба була б неможлива. Тому, якщо говорити про геройство, то героями є вони, а не ми. А потім додавав до того “а я зокрема – ні”.

Ірина Халупа

Що Вам особисто в ньому подобалося, як в людині, яка якось впливала і на Вашу долю. Він все ж таки на головних посадах був в тій організації, в якій Ви активно працювали? Ви в 43 році з ним познайомилися, що Ви пригадуєте з цієї зустрічі?

Ірина Козак-Савицька

Почну з останнього, як я з ним познайомилася. Я з ним познайомилася за дуже цікавих обставин. Це було після третього надзвичайно великого збору.

Я не знаю, наскільки ви ознайомлені з постановами третього великого збору, але тоді прийшли зміни ідейних постанов. І там були постанови, які говорили про те, що треба наладнати (я кажу своїми словами) відносини зі своїми сусідами та з меншинами, які є в Україні.

Там було сказано, що ОУН бореться за те, щоб всі громадяни України мали однакові права і так далі, і так далі. Отже, концепція була, що треба нав’язувати з ними контакти.

Я, яка тоді ходила своїми ногами по цілій західній Україні, я мала не тільки організувати підпільний український Червоний хрест і жіночу сітку ОУН, а також проводити вишколу. І вишкола – це належало до мого обов’язку, вишколювати, популяризувати постанови ІІІ великого з’їду і їх пояснювати.

І коли я прийшла на Тернопільщину, там горіли польські селянські хати. А це було заборонено, і це було проти постанови ІІІ великого збору.

Коли я повернулася до Львова, то я з великим обуренням почала оповідати. І тоді мені запропонували, щоб я проінформувала одну заінтересовану особу. Я погодилася. Я вийшла на зустріч, вийшов чоловік.

Він мене вислухав, все дуже докладно розпитав, нічого не боронив, навпаки, ще навіть гостріше засуджував це, ніж я. Ми попрощалися і він мене попросив, щоб ми зустрічалися частіше, що я ходжу по цілій західній Україні, що він хоче більше зі мною зустрічатися, щоб він міг поговорити про те, як відбуваються певні речі.

Ірина Халупа

І Ви не мали жодного уявлення, що це була за людина?

Ірина Козак-Савицька

Ні! Я з захопленням оповіла це Катрусі Зарицькій, а вона розсміялася і каже до мене, що це був Тур, він мав псевдо Тур. Я остовпіла, думаю собі , що чудово, бо я дуже скритикувала провід, у тому числі і його, який був на чолі того проводу. І думаю собі, що от я побила, як слон крамницю з порцеляною.

А тим часом вийшло навпаки, він від того часу мав до мене довіру, бачив, що я кажу те, що я думаю, що я не ховаюся за пояснення, не стараюся оминути вразливі проблеми, що я критично ставлюся, говорю правду, говорю те, що я думаю, не залежно від того, з ким я говорю.

В Чупринки взагалі було особисте довір’я дуже важливе в співпраці.

Ірина Халупа

Мені здається з першої зустрічі, як Ви це представили, що він був людиною, яка цінувала відвертість і чесність, відверту думку...

Ірина Козак-Савицька

Так, і правдомовність. Він не любив тих, хто жив і старався дбати про те, щоб здобути собі увагу через те, що в нас називають підлабузнюватися. Він того ненавидів.

Ірина Халупа

Пані Ірино, а Ви пригадуєте, де Ви були, коли Ви почули, що він загинув?

Ірина Козак-Савицька

Я була тут, в Німеччині. Він же мене послав сюди, я була в цій країні, коли прийшла вістка про те, що він загинув.

Ірина Халупа

А ви пригадуєте, як Ви це пережили?

Ірина Козак-Савицька

Для мене особисто це був великий удар. Знаєте, люди в таких умовах, як там, люди особливо вживаються. Це є дійсність така, що ви живете, а за десять хвилин можете бути мертвим. Тому відношення там людей зовсім інакше, там ніхто не боровся за позиції, за пости, за владу.

Як я від’їздила з України сюди, Чупринка мене посилав, то він мені сказав: “Я за владу боротися не буду”! Це можуть зрозуміти тільки ті, хто може бути в тій дійсності, бо що значить влада, як ти за 10 хвилин можеш бути мертвим?

Ситуація на еміграції була інакша, тут влада - це було все. Тому відношення між людьми там було зовсім інакше.

Ірина Халупа

Коли я готувалася до цієї передачі, думала, що і він, і його син – люди, які були справді позбавлені можливості мати те, що ми називаємо нормальним життям, і це велика трагедія, мені здається?..

Ірина Козак-Савицька

Очевидно, що так. Але знаєте, що він сприймав ті речі цілковито спокійно, він рішився на той крок, рішився на те, що він має боротися. Потім, коли йому передали керівництво тої боротьби, у нього була свідомість, що він за те все відповідальний і не може тих людей лишити.

Він був хворий, йому було дуже тяжко ходити. Із Заходу прийшла пропозиція, щоб він прийшов на Захід лікуватися. Він подивився на мене, усміхнувся і каже: “Скажіть їм, що моє місце тут в Україні разом з усіма тими, хто воює. І я ніколи не думаю їх залишити”.

Таких людей, як Шухевич, нема, на жаль, багато.

Ірина Халупа

На цьому закінчуємо цей випуск передачі “30 хвилин у різних вимірах”. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з Вами до наступного тижня, і бажаю Вам ясної погоди на душі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG