Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 13:58

Розмова з етнополітологом Олександром Майбородою.


Тарас Марусик

Київ, 8 березня 2005 - Ведучий рубрики Тарас Марусик запросив до розмови доктора історичних наук, завідувача відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук Олександра Майбороду про реальний стан української та російської мови в Україні.

Своє інтерв’ю мій колега розпочав з “круглого сто лу” “Мовні права людини в поліетнічному суспільстві в контексті європейських стандартів”, на якому виступав цей учений.

Прозвучало на “круглому столі”, що сьогодні серед постімперських комплексів є те, що серед етнічних росіян є громадяни України. Для них є образою те, що вони є національною меншиною в Україні. Ваш погляд як політолога, як вченого?

Олександр Майборода

Термін “національна меншина” є загальновизнаним терміном. Є рамкова конвенція про захист національних меншин, і цей термін є загальновживаним. За цим терміном не стоїть ніякого морального чи етнічного приниження, йдеться про суто демографічний, тобто кількісний критерій.

Якщо в якісь країні є національна більшість, то інші групи кількісно менші, і треба підкреслити їхній статус. Річ у тім, що більшість за принципом демократії: одна людина – один голос, теоретично має всі можливості для домінування над меншістю.

Якщо враховувати інтереси не більшості, а інших груп, то треба і окреслити якоюсь мірою їх статус. Підкреслити, що вони дійсно є меншість і потребують захисту.

Це ми говоримо про теоретичний аспект. Тому що загалом в країнах, де є загальна більшість, меншини наражаються на таку небезпеку – бути асимільованими мовно, духовно, культурно, національною більшістю. Але це тільки в тих країнах, де національна більшість утвердилась в якості домінуючої свою мову, культуру, традиції, історичну концепцію і так далі.

В Україні, на жаль, ситуація трохи інша, тут національна більшість не є домінуючою ні в мовному, ні в культурному, ні в духовному, ні в релігійному навіть відношенні.

Тарас Марусик

Вважається, в принципі, що українське законодавство в цьому плані досить не погане, але воно не виконується. З Вашого погляду, якщо уявити ідеальний варіант, що всі нормативно-правові акти будуть виконуватися, в тому числі і закон “Про радіо і телебачення”, чи це виправить ситуацію, чи ні?

Олександр Майборода

Ви маєте на увазі ситуацію з дисбалансом в мовному питанні? Дійсно, такий дисбаланс створився історично. Багато українців перейшли на російську мову.

Зараз в силу особливостей нашої національної психології є труднощі з тим, щоб їх стимулювати до відновлення мови своїх предків, своїх батьків. Це вже стосується трохи складнішого питання, що являє собою психологія українців. У ній дуже багато негативних рис у цьому відношенні.

Українцям ще треба дуже багато чому повчитися у росіян, як треба з гідністю ставитися до своєї мови, культури, традицій, історії, як треба гордитися ними, відстоювати, наполягати, навіть якщо немає правових підстав, як роблять росіяни, а все одно домагаються, вимагають, звинувачують, при тому, що все в нас зараз: і ефір, і преса, все заполонене російською мовою, все одно домагаються ще більшого утвердження російської мови.

Безумовно, будь-яка держава повинна домагатися, щоб у неї була одна державна мова, особливо в тих випадках, коли вона в національній більшості ще не стала загальновживаною.

Треба звичайно враховувати і специфіку України. Безумовно бажано, щоб на даному етапі люди знали дві мови, але цікавий момент, що україномовні українці, фактично, є індивідуально двомовними. Рідко можна знайти україномовного українця, який не міг би спілкуватися російською мовою.

Дуже тяжко знайти російськомовну людину, яка б так само могла спілкуватися українською мовою. І біда не тільки в тому, що не можуть, біда в тому, що не хочуть. І це треба відверто визнати. Інколи робляться на смішних підставах, мовляв, я так поважаю українську мову, що не хочу її спотворювати своїм акцентом.

Коли ж ті самі люди їдуть в якусь іншу країну і там спілкуються ламаною англійською, німецькою, французькою мовами, то їх там це не бентежить, що вони там ображають ті мови, а от українську вони так страшно люблять, що бояться її образити своїми помилками.

Тарас Марусик

Унікальна мова...

Олександр Майборода

Так, вся біда в тому, що для більшості це просто пошук приводу для того, щоб українську мову не вивчати.

А що значить невивчення українською мови насамперед інтелектуальною частиною суспільства. Це означає, що вона не буде розвиватися, не буде мовою точних наук, природничих наук, мовою техніки, технології, тому що мова мусить розвиватися по всіх напрямках, а українську мову затиснули куди? До застілля, до кухні, до офіціозу ще, певною мірою. На жаль, просувань я поки не спостерігаю. Тарас Марусик

Говорив доктор історичних наук Олександр Майборода. В четвер у рубриці “А мова – як море!” слухайте продовження інтерв’ю з ученим.
XS
SM
MD
LG