Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 12:00

“Сюжети”


Надія Степула

Аудіозапис програми:

Київ, 11 березня 2005 року

Надія Степула

На хвилях “Свободи” – “Сюжети”, - світ культури і культура світу.

З вами автор і ведуча – Надія Степула.

Вітаю вас, дорогі слухачі!

Насамперед – сюжет, у якому розгорнуто ряд актуальних питань щодо нинішньої культури. Слухаємо кандидата філософських наук, заступника головного редактора журналу “Сучасність” Сергія Грабовського.

Сергій Грабовський

У середині березня уряд має намір представити у Верховній Раді законопроект про зміни у Державному бюджеті України на 2005 рік. Ці зміни стосуватимуться передусім зменшення замаскованого бюджетного дефіциту, який, за словами міністра економіки Сергія Терьохіна, перевищує 30 мільярдів гривень. Зменшити дефіцит можна двома шляхами: знайти джерела додаткових бюджетних надходжень і скоротити бюджетні видатки. –

Надія Степула

Із заяв речників нової влади можна зробити висновок: для латання дірявого бюджету будуть задіяні обидва варіанти. Цікаво, за рахунок чого уряд збирається скорочувати видатки.

Сергій Грабовський продовжує.

Сергій Грабовський

Міністр фінансів Віктор Пинзеник вважає, що слід скасувати всі, без винятку, податкові преференції. Віце-прем‘єр з гуманітарних питань Микола Томенко вважає за потрібне припинити друк так званих “соціально значимих” книг, скоротити витрати на державні мас-медіа, деякі з них приватизувати. А державний секретар Олександр Зінченко заявив про необхідність ліквідації галузевих мас-медіа.

Почнемо з кінця. Серед галузевих видань (а їх в Україні понад 30) існують такі, без яких не мислить себе демократична Європа. Йдеться про видання, призначені для особового складу армії, флоту, внутрішніх військ і формувань з ліквідації надзвичайних ситуацій.

Не тільки держави Євросоюзу, а і така поважна інституція, як блок НАТО, мають цілий ряд відповідних видань. Тим більше потрібні видання для людей в одностроях в Україні. Адже, скажімо, у Севастополі, де базуються одночасно й українські, і російські військово-морські сили, тижневик “Флот України” є чи не єдиною газетою, де правдиво представлений власне український погляд на історію та сучасність, на Українську державу і на зовнішній світ.

Так, якісь кошти в результаті ліквідації цього видання бюджет зекономить. Та чи не доцільніше тоді взагалі ліквідувати військово-морські сили України, особовий склад яких втратить головне джерело об‘єктивної інформації про державу, яку він покликаний захищати, отже, виявиться дезорієнтованим?

Тепер про соціально значимі книги. Процитую Миколу Томенка: “У минулорічному бюджеті було 45 мільйонів гривень на видання так званих “соціально значимих книг”... Наприклад, колишній віце–прем‘єр Табачник виграв тендер в 750 тисяч гривень – на видання книги за бюджетні кошти про фалеристику (історію нагород)... Я думаю, що так само як “соціально значимі книжки” виходили Кучмини твори, дуже багато проходило книжок Литвина, де він науковий редактор. В цьому році в бюджеті в силу різних обставин на цю статтю немає ні копійки”. Зауваження справедливі.

Але ж під тим самим грифом виходили і вельми скромно оформлені, на відміну від книг Кучми і Литвина, скажімо, твори академіка Івана Дзюби, і не тільки його, а і ряду лавреатів Шевченківської премії. Виходили незначним накладом, фактично тільки для бібліотек і для письменницького та студентського кола, але ж українська класика таким робом виживала навіть за доби Януковича і Табачника. А що буде тепер, і не тільки з класичною, а і модерною літературою?

Звернімо увагу: міністр фінансів Пинзеник заявив про ліквідацію всіх податкових пільг, отже, і чинних зараз пільг для книговидавців. На початку минулого року ці пільги вже були скасовані урядом Януковича-Азарова. Це спричинило скорочення випуску і продажу українських книг аж уп‘ятеро.

Зупинилися численні видавничі проекти. Жодних фінансових вигод уряд від того не одержав, адже з фактично нульових прибутків не візьмеш ніяких податків. І тільки хвиля акцій протесту змусила тодішню владу відновити пільги книговидавцям. Але українське книговидання досі не вийшло на попередній рівень. Натомість на ринку країни зміцнили свої позиції білоруські та російські видавці.

Варто нагадати, що на початку незалежності відповідним законом були встановлені податкові пільги видавництвам, які здійснювали випуск літератури українською мовою, та малотиражним виданням мовами національних меншин.

Це мало наслідком помітне зростання накладів українських книг. З‘явилися навіть численні переклади світової детективної класики українською, а це вже певний симптом – книжковий ринок поглинав ці видання, русифікована спільнота звикала читати українською.

Однак 1 січня 1993 року згадана норма була скасована декретом кучмівського Кабміну, ухваленим, до речі, з подання тодішнього віце-прем‘єра Віктора Пинзеника. Практично паралельно Росія й Білорусь запровадили суттєві пільги для своїх видавців, і доля української книги була вирішена на довгі роки.

Потім громадськість вибила, хоч і обмежені, податкові пільги для українського книговидання. Але навіть наприкінці 2003 року, перед атакою Януковича й Азарова, частка україномовної книги на національному ринку не перевищила 10%.

Що ж буде зараз, якщо новий уряд з подачі того ж таки Віктора Пинзеника здійснить новий акт знищення української книги? І що буде з гуманітарною сферою, якщо економити бюджетні гроші уряд візьметься саме на ній.

Надія Степула

Сергій Грабовський поставив ряд питань, відповіді на які, сподіваймося, з’являться. Пригадаймо, що розв’язання проблем духовності задекларовані у програмі нинішнього українського уряду як один з наріжних каменів розвою суспільства.

У рамках відзначення століття від дня народження Уласа Самчука у Рівному та Здолбунові відкриті пам’ятники письменнику. Урочистості пройшли і в селі Дермань, у них взяли участь міністр культури та мистецтв Оксана Білозір, глава Рівненської обласної адміністрації Василь Червоній та інші офіційні особи.

Як зауважив пан Червоній, незабаром творчість письменника повернеться в Україну, а на його честь рівненське кафе, відкрите неподалік пам’ятника, буде назване “Уласом”.

Улас Самчук – автор тритомної епопеї “Волинь”, романів “Марія”, “Гори говорять”, “На твердій землі” та багатьох інших творів – своєрідних мистецьких літописівв українського народу часів, які збіглися і з часом життя самого письменника – часів героїчних і трагічних водночас.

Знаний у світі й довгий час заборонений в рідній Україні, він був, за словами відомого літературознавця Григорія Костюка, “не тільки свідком, а й активним співучасником великого й болючого українського національно-визвольного процесу”.

Пам’ять можна увічнювати по-різному. Творчість Уласа Самчука – одне із серйозних зацікавлень Галини Ільєвої – естрадної співачки, авторки текстів пісень і музики до них, дослідниці творчої долі видатних письменників.

Сюжет з Галиною Івлєвою – від Тараса Марусика.

Тарас Марусик

Кандидатську дисертацію на тему “Інтимна лірика Наталії Лівацької-Холодної та Олени Теліги. Риси художньої та психологічної індивідуальності” Галина Ільєва захистила 10 років тому. Зараз вона завершує докторську дисертацію, змінивши тему інтимної лірики на тему прози.

Галина Ільєва

Але материк діаспорної літератури залишився. Тільки у мене докторська дисертація має тему: “Українська еміграційна проза другої половини ХХ століття. Романи і повісті. Специфіка феномену, жанрова-стильова своєрідність, еволюція”.

Предметом мого аналізу є проза великої форми і, звичайно, трагічна тематика діаспорної літератури перш за все, тому що ми знаємо і мотиви ностальгії, і трагізм історії українського народу. Тобто це психологічна велика канва, яка досліджується і яку треба подати, як свого роду такий історико-літературний нарис, тому що обсяг матеріалу дуже великий.

Тарас Марусик

В основі дослідження – творчість Івана Багряного, Уласа Самоука, Василя Барки.

Галина Ільєва

І, звичайно, моя власна така поетично-пісенна творчість трошки призупинила швидкість захисту докторської дисертації, тому що треба ще зробити монографічне дослідження, а воно вимагає звичайно часу.

Для гуманітарних дисциплін за рішенням ВАКу, щоб захистити докторську дисертацію треба мінімум на сторінок 360-370 випустити наукову монографію, яка є практично основою твоєї докторської дисертації.

Тарас Марусик

Спочатку випусти, а тоді вже захищати?

Галина Ільєва

І 25 статей у журналах в списку ВАКу.

Тарас Марусик

Щойно Галина Ільєва випустила свій перший компакт “Любов у Карпатах”. До цього вона записала два аудіо-альбоми – “Воскресіння: пісні на Великдень” і “Зоряні мрії”:

Галина Ільєва

“Воскресіння: пісні на Великдень” – це пасхальний цикл пісень. Друга касета “Зоряні мрії” – це суто така естрадна музика, як і моя авторська так і інших творців.

В аудіоальбом “Воскресіння: пісні на Великдень” входить в програму 3 перші пісні суто церковні, які співаються в українських церквах на Пасху. А є мої авторські пісні на власні слова і слова священиків, взяті як із Молитовника так і з поетичних збірок.

Ось, приміром, є пісня на слова отця Миколая Василя Прийми. Це є настоятель української церкви в Люрді, у Франції, там, де з’являлася Матір Божа. Є на слова Романа Завидовича. Це поет української еміграції родом із Тернопільщини.

Тарас Марусик

Галина Ільєва є також художні директором всеукраїнського проекту “Україна третього тисячоліття. Мистецький олімп”. У її планах – видати довідковий том сторінок на 400 про колективи і персоналії сучасного українського мистецтва та антологію компакт-дисків з виконавцями різних жанрів – від народної музики до академічної.

Надія Степула

Ветеран Другої світової війни, письменник Олександр Сизоненко уже визнаний “класиком” української літератури і, здавалося б, міг би й спочивати “на лаврах”. Але, попри пережиті непрості літа й події, письменник сповнений сил і оптимізму. Про війну і життя, про книги і людей – в розмові з Олександром Сизоненком.

Пане Сизоненко, як Ви думаєте, Ваш читач, хто це буде?

Олександр Сизоненко

Федеріко Філіні – великий італійський режисер. В останнє інтерв’ю його спитали, що його найбільше мучить. Він сказав, що помер його глядач і заплакав на сцені, і через 3 дні помер.

Я думаю, що і мій читач вимирає, а, може, вже вимер, бо й нас усіх мало залишилося. Я належу до генерації наймолодших учасників війни. Та й зараз не дуже до читання людям через усі негаразди, коли третя людина на Україні не працює, то думають про те, як купити батон, а не книжку.

Все ж я ніколи над цим не задумуюсь, бо треба написати, треба вилити те, що пережито. Хай люди знають, хай залишаться після мене. Підростуть діти, онуки. Буде інше життя на Україні. Я певен, і тому я оптиміст.

Я сподіваюся, що і молоді буде цікаво, бо я, наприклад, зараз, коли роман уже друкується в журналі, пишу про дивовижну долю найгеніальнішого, можливо, німецького генерала Гудеріана, який не дослужився до фельдмаршала тільки через те, що не визнавав авторитетів. Я суб’єкт і об’єкт війни. Оце про це мій роман.

Надія Степула

Олександре Олександровичу, яка пріоритетність тем тих, які стають літературою? Які теми мали би брати ті письменник, якій йдуть за Вами? Ви йдете вперед, Ви показуєте дорогу, але Ви забрали ті теми, які недоступні таким, як сорокарічні. Вони не можуть писати про війну так, як Ви про це напишете.

Олександр Сизоненко

Дуже складне запитання. Дуже вдячний за те, що Ви мене запевняєте, що читають. Я хочу так думати, я прагну, я для цього живу. Але коли пишеш, коли б’єшся над словом перш за все думаєш про читача, а що б йому було цікаво прочитати. Я думаю, що вічною темою літератури є людські страждання, переживання, настрої. Неважливо, в якій сфері люди.

Колись Коцюбинський писав Панасові Мирному, що не можна нам залишатися у сфері тільки сільських буднів, обрядів, характерів, способу життя, що треба йти письменникам у військо, як він пише, світ театральний, науковий, інтелігенцію і відтворювати оці всі сторони буття України. Він тоді тільки мріяв.

Коли говорити про що писати, то є страшенна загроза: бойовики, кров, секс, оця імітація людської самої низької такої тваринної. Хай тварини не образяться. Люди перевершили тварин у своїй ницості, у оцьому гомосексуалізмі, у лесбіянстві, у оцій імітації сексу. Це зразу тхне найперше імпотенцією, бо справжні мужчини люди сповнені енергії, ніколи не будуть нічого імітувати.

Коли воно полізло з екранів телевізорів і з сторінок книг померкли всякі душевні пориви, печальні настрої. І печаль, і сум кудись відійшов. А без них не може бути літератури, не може бути життя. Я думаю, що найголовніше все-таки повернутися обличчям до людей, до свого народу.

Надія Степула

Радіожурнал “Сюжети” відзвучав.

З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.

Сонячних вам сюжетів, дорогі слухачі!

Залишайтеся зі “Свободою”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG