Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 19:54

Танець: розвага, відпочинок, метод лікування, душевна потреба.


Інна Набока


Київ, 14 березня 2005 - Існує думка, що танці – привілей виключно молодих людей. Але це не зовсім так. Адже танцювати люблять усі, от тільки не всі зізнаються у цьому навіть собі самим, - вважає психолог.

Минулої суботи, повертаючись увечері додому, я спустилася до київської станції метро „Театральна” і потрапила на ... танці. У підземному переході лунала жива музика, а кільканадцять пар танцювали. Справді танцювали, а не просто тупцювали на місці. Вальс, фокстрот, щось схоже на польку. Звичайно ж, я не могло не зупинитися і не помилуватися такою незвичною картиною. І лише за кілька хвилин помітила, що більшість танцюючих – люди немолоді, навіть літні, бо рухалися вони напрочуд легко, а обличчя мали світлі й замріяні. Якось сама собою зав’язалася розмова з інтелігентним подружжям солідного віку. Вони розповіли мені, що в теплу пору року

імпровізований танцмайданчик функціонує в Гідропарку, а на зиму перебрався до станції метро. Це такий своєрідний клуб для тих, кому за ..., втім, вік не уточнювався. Люди тут знайомляться, спілкуються, навіть закохуються і одружуються. Але багато хто приходить саме потанцювати. „Ми просто любимо танці”, - пояснив мені сивочолий кавалер. „Коли я танцюю, відчуваю себе молодою”, - додала дружина.

Вважається, що танці – привілей молодих. Що ж, молоді дійсно притаманне прагнення до рухів і ритмів. З роками ця потреба начебто згасає, але чи це справді так? Мої співрозмовники з „Театральної” переконані, що любов до танців – показник душевної молодості. Мені ж здається, що танцювати люблять усі, незалежно від віку, статі і соціального статусу. От лишень не всі зізнаються у цьому навіть собі. Ми робимо вигляд, що надто серйозні й поважні для таких легковажних речей. Насправді ж просто соромимося, видаємося собі незграбними, боїмося, що з нас сміятимуться, от і не наважуємося піти до танцю. А часом так хочеться!


Зверніть увагу на те, як люблять танцювати діти. Маля ще й ходити не навчилося, а ледь зачує ритмічну музику, починає витанцьовувати. Історики культури вважають, що ритуальний танець був першим видом мистецтва, який „винайшла” людина. Ця потреба живе в нас, мабуть, і зараз. Адже танець розкріпачує, звільняє нас фізично і психічно, поліпшує настрій, приносить радість, зближує людей. Але це – не лише гарний відпочинок. На початку минулого століття танцями лікували неврози. А зараз танцювальна терапія – один з методів лікування стресу. Звичайно, є цьому і суто медичне пояснення: під час руху в організмі видяліються особливі речовини – ендорфіни, їх ще називають гормонами радості. Саме вони і впливають на наш настрій. Але мені б не хотілося все зводити лише до біохімії. Адже є у танці якась особлива магія. Щось таке, що не піддається вимірюванням і обчисленням. Саме це „щось” і приносить людині таку радість.


Тож не варто соромитися свого бажання танцювати, беріть у цьому приклад зі завсідників танцмайданчика на „Театральній”. І зовсім не важливо, скільки вам років...
XS
SM
MD
LG