Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:12

15 березня в Угорщині святкують роковини національно-визвольної революції 1848-49 років.


Василь Плоскіна

Угорщина, 15 березня 2005 – Для майже 15-ти мільйонів угорців у всьому світі сьогоднішній день є своєрідною точкою відліку в національній історії. Рівно 157 років тому угорське суспільство виступило на захист демократичних свобод і за незалежність своєї батьківщини. Найкращі сини Угорщини заплатили своїм життям у смертельних боях з ворогом і під час масових страт, їхні імена перетворилися на легенду. Як ставляться до подій 1848-49 років і героїчних постатей революції нинішні угорці?

Нагадаю, що до 1848 року Угорщина ще не була у складі дуалістичної монархії з Австрією, як це стало згодом у 1870-х роках. Попри те, що у місті Пешті на той час вже діяв парламент і навіть функціонував уряд з обмеженими повноваженнями, всі головні рішення приймались у Відні. Передусім вони стосувались зовнішньополітичних відносин, торгівлі, адміністративного управління, виробництва продуктів, мануфактурної справи й розбудови війська. Угорська політична еліта, яку утворювали відомі аристократичні родини та нечисленні представники бідніших прошарків населення, добре усвідомлювали безпорадність пештського уряду з куцими повноваженнями. Ідейними батьками революції 1848-49 років вважаються відомий політичний діяч Лайош Кошут, граф Іштван Сечені, поет з народу Шандор Петефі та деякі інші. Всі вони, кожен у свій спосіб – через урядові ухвали, матеріальну допомогу, поширення революційних віршів тощо – сприяли бурхливому піднесенню національної свідомості угорців. На бік революціонерів перейшла армія, точніше угорські кінні й піхотні частини, сформовані на гроші угорських платників податків а також підрозділи добровольців. У боях із австрійцями вони здобули низку блискучих перемог і кінцева перемога, що вела до незалежності Угорщини, була вже не за горами. Але перелякана цісарська династія Габсбургів звернулася по військову й політичну допомогу до тодішнього головного жандарма Європи російського царя Миколи Першого. І ця допомога не забарилася. 1849 рік став роком розправи над повстанцями. Австрійці страчували десятками угорських офіцерів, полювали на угорську опозицію. Поет Шандор Петефі загинув на полі бою. Полум’яний оратор Лайош Кошут спішно виїхав на еміграцію до Західної Європи. А граф Сечені наклав на себе руку за кордоном.

Західноєвропейці, до речі, були досить добре поінформовані про події в Угорщині. У газетах демократичного напрямку того часу нерідко з’являлися критичні статті а також сатиричні малюнки на Австрію та її союзницю Росію. Лайош Кошут невтомно розповідав у європейських столицях про трагедію Угорщини, навіть поїхав до США. Але ні один тодішній уряд не запропонував Кошуту військової допомоги. Угорці називали росіян у ті часи мусками (муска, очевидно від московит, те саме що в Україні москаль). У народі складено чимало героїчних пісень про події 1848-49 років. Через кілька десятків років Угорщина мирно об’єднається майже на рівних правах із Австрією в єдину монархію. Це призведе до економічного процвітання Угорщини, яке триватиме до Першої світової війни.

Зараз святкування 15 березня для угорців усього світу - це не просто календарна дата, а символ незборимості нації, поштовх до духовного єднання, привід до відкритої політичної дискусії на тему “Куди повинна рухатися країна?”. Різні політичні об’єднання, звісно, пропонують свої сценарії порятунку нації. Висловлюють свої думки з цього приводу на вулиці перед теле- і фотокамерами й пересічні угорці. Вони живуть цим, ідеї більш ніж півторастолітньої давності хвилюють їх. Ось, наприклад, що зауважила з цього приводу одна молода людина: “Ідеальної моделі розвитку суспільства напевно немає, але демократія дозволяє зменшити ризики.”
XS
SM
MD
LG