Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 20:27

“Країна Інкогніта”: Трахтемирівський заповідник.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 15 березня 2005 року.

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

З вами Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Незрівнянна природа, драматична історія та проблематичне сьогодення – у дуже багатьох регіонах України ці три виміри злиті воєдино.

Віталій Пономарьов

Виступ Придніпровської височини на правому березі Дніпра на північ від Канева здавна був заселений людьми. Гори висотою до двохсот п’ятдесяти трьох метрів давали змогу обороняти поселення і контролювати Трахтемирівський перевіз через Дніпро, на якому сходилися північний шлях з Києва, західний – з Волині та південне відгалуження Чорного шляху з-під Звенігорода. Перші стоянки людини біля Трахтемирова відносяться до доби середнього палеоліту. Трахтемирівське городище VII–VI століть до Різдва Христового розташоване на місці політичного центру скіфських племен. А на Батуриній горі біля села Зарубинців на Трахтемирівському півострові від II століття до нашої ери стояли поселення так званої “зарубинецької культури”. Фортеця Терехтемирів існувала вже у добу Київської Русі, від ХIV століття замок підпорядковувався великому князю Литовському, а від ХVI століття – польському королю. Ще на початку ХІ століття у місті Зарубі на південь від Трахтемирова був заснований Пречистенський монастир, згодом зруйнований і пізніше відновлений як Зарубський Успенський. 1576 року король Стефан Баторій надав запорожцям Трахтемирів під зимову резиденцію та для утримання там шпиталю для поранених та немічних козаків. Монастир отримав привілей на прибутки з перевозу та з місцевих кам’яних кар’єрів, де видобувався камінь на млинові колеса. У вересні 1578 року у Львові уповноважений Баторія Янчі Беґер уклав від його імені угоду з козацькими послами під назвою “Постанови з низовиками”. Згідно з нею, Трахтемирів став адміністративним центром та арсеналом реєстрових козаків. У Зарубському монастирі зберігалися подаровані королем козацькі клейноди: малинова корогва, військова печатка, бунчук, булава, труби, бубни. 1596 року сейм позбавив Військо Запорозьке прав на Трахтемирів, і вони були відновлені тільки 1617 року. Тоді ігуменом монастиря був князь Ієзекіїль Булига-Курцевич, там зберігалися військова скарбниця та відбувалися козацькі ради.

За Хмельниччини Трахтемирів був козацькою базою. Остання козацька рада відбулася у Трахтемирові 27 жовтня 1659 року, а через 6 років польські загони зруйнували Зарубський монастир.

Максим Стріха

Цю довідку Віталія Пономарьова можна доповнювати і розширювати.

Трахтемирів є одним із знакових місць української історії, однією з чотирнадцяти столиць України за підрахунками покійного прекрасного українського поета Миколи Вінграновського.

Тодішня історія Трахтемирова багатьма ниточками тягнеться до сьогодення. При чому ниточками, здається, зовсім неочевидними, а іноді тими ниточками, що переплітаються з іншими історіями, наче якось з Трахтемировим і не пов’язано.

Скажімо, сьогодні дивлячись масштабне кінополотно Єжи Гофмана “Вогнем і мечем” і стежачи за щемливою любовною історією, власне такою любовною історією, яка тільки і може бути у героїв Сінкевича, ми ледве чи згадуємо, що йдеться про князівну з того ж таки православного княжого роду Курцевичів, один з представників якого князь Ієзекиїль дуже незадовго до описуваних Сінкевичем і Гофманом подіями був ігуменом Трахтемирівського монастиря.

Розквіт Трахтемиріва, безумовно, кінець XVI ст. Наприкінці XVII Трахтемирів починає занепадати, хоча і в ХІХ про його значення добре пам’ятали, як це бачимо з текстів Тараса Шевченка.

Чергового удару Трахтемирів зазнав уже в радянські часи. Він лишався глухим селом на межі двох областей, ані електрики, ані дороги з твердим покриттям туди довгий час так і не підтягнули.

На початку 70-тих Трахтемирів потерпів від створення останнього з рукотворних морів Канівського. Але й після того дещо на дніпрових горах оспіваних Шевченком збереглося.

В 70-тих – на початку 80-тих мої товариші, київські студенти, часто приїжджали сюди з наметом на ціле літо, щоб, даруйте за високі слова, наснажитися духом землі, оспіваної Кобзарем.

Гори мої високії, Не так і високі, Як хороші, хорошії, Блакитні здалека. З Переяслава старого, З Виблої могили, Ще старішої... мов ті хмари, Що за Дніпром сіли. Іду я тихою ходою, Дивлюсь — аж он передо мною, Неначе дива виринають, Із хмари тихо виступають, Обрив високий, гай, байрак; Хатки біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках У піжмурки в яру гуляють, А долі сивий наш козак Дніпро з лугами виграває. А онде, онде за Дніпром, На пригорі, ніби капличка, Козацька церква невеличка Стоїть з похиленим хрестом. Давно стоїть, виглядає Запорожця з Лугу... З Дніпром своїм розмовляє, Розважав тугу. Оболонками старими, Мов мертвець очима Зеленими, позирає На світ з домовини. Може, чаєш оновлення? Не жди тії слави! Твої люде окрадені, А панам лукавим... Нащо здалась козацькая Великая слава?!.. І Трахтемиров геть горою Нечепурні свої хатки Розкидав з долею лихою, Мов п''яний старець торбинки. А он старе Монастирище, Колись козацькеє село, Чи те воно тойді було?.. Та все пішло царям на грище: І Запорожжя, і село... І монастир святий, скарбниця,— Все, все неситі рознесли!.. А ви? ви, гори, оддали!! Бодай ніколи не дивиться На вас, проклятії!! Ні, ні... Не ви прокляті... а гетьмани, Усобники, ляхи погані!! Простіть, високії, мені! Високії! і голубії! Найкращі в світі! найсвятії! Простіть!.. Я богу помолюсь... Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого бога, За неї душу погублю!

Сергій Грабовський

Максиме, слова Шевченка про те, що “все, все неситі рознесли”, схоже, в сучасній Україні набули нової актуальності у тому, що стосується Трахтемирова. Адже зараз Трахтемирів – один з найбільших в Україні регіональних ландшафтних парків, розташований відразу у двох областях – Київській і Черкаській.

Проблеми використання його приватними особами давно непокоять представників громадських екологічних організацій і наукових установ. Слово – експертові Всеукраїнського екологічного центру Олексієві Василюку.

Олексій Василюк

Фактично з об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення найвищого статусу досягає саме регіонально-ландшафтний парк. Лише ця категорія згідно законодавства, зокрема, саме Закону України “Про природно-заповідний фонд України” мати адміністрацію, охорону, чого немає у всіх інших об’єктів саме місцевого значення.

Чим же особливий саме Трахтемирів саме в природоохоронному значенні? Цей об’єкт є унікальним не тільки тому, що він розташований на території двох областей, а перш за все тому, що є приватним. Згідно з законодавством передбачено, що об’єкти природозаповідного фонду можуть бути приватними.

На практиці це ніяк не відображається, крім як в Трахтемирові. Об’єкт на даному етапі навіть частково огороджений, має чудову охорону озброєну, має патрульні різноманітні служби, які весь час патрулюють територію об’єкта, навіть прибирають сміття, які ще за попередні роки не прибрали.

Плюс, на жаль, єдиний, це те, що Трахтемирів – це об’єкт природно- заповідного фонду, який охороняється найкраще з усіх в Україні. Сторонніми людьми навіть вважаються місцеві жителі, їх родичі або національносвідомі паломники, які приходять до козацького кладовища кінця XVI – поч. XVII ст.

Нікого на територію не пускають, в тому числі науковців, в тому числі представників природоохоронних організацій і служб. Ще такий момент, що на території Трахтемирова проводиться полювання. Тварин для полювання завозять спеціально, їх вирощують, підгодовують кабанів, козуль, інших тварин.

Натомість ні про який природний баланс, ні про яку рівновагу говорити не можна. Коли масово підгодовуються одні види, вони витісняють види природні, які притаманні Трахтемирову.

Я не можу не назвати одним з головних мінусів, то це, звичайно, знесення кладовища козацького частково, на якому були перенесені хрести, а також повністю знесено під вертолітний майданчик кладовище вже більш сучасне із могилами воїнів полеглих під час Другої світової війни.

Сергій Грабовський

Продовжує київський історик Сергій Кот.

Сергій Кот

В історії козацтва, в історії України Трахтемирів – це певний символ. Трахтемирів фактично був столицею на Наддніпрянській Україні запорозького козацтва. Знамениті ті шпиталі на базі трахтемирівських монастирів, на які жертвували козаки свої статки здобуті в боях і для того, щоб потім вже доживати свою старість на базі цього трахтемирівського монастиря.

Оті козацькі кладовища, які розташовані на території трахтемирівського заповідника сучасного, то це сотні років, десятки поколінь еліти української нації, тому що запорозьке козацтво була еліта української нації.

Всередині 90-тих років на такому національному піднесення був проголошений цей заповідник трахтемирівський. Але заповідник проголосили, грошей на його впорядкування ніхто не давав.

Як сталося, що рішенням обласної черкаської ради було виділено ділянку землі під приватне мисливське господарство, коли Трахтемирівщина – це загальнонаціональний символ. Якщо там є заповідник, то ясно, що це мали вирішувати долю виділення ділянок землі вищі інстанції.

А так сталося, я не побоюсь цього слова сказати, якась змова, коли колосальні ділянки землі пов’язаних з глибинної пам’яттю українського народу перейшли у приватні руки.

Те, що зрештою, немає, як такого заповідника, він існує тільки на папері, це ганьба для України. Я вважаю, що на найвищих рівнях з цим питанням мають розібратися. Це треба просто одним розчерком пера припинити.

Максим Стріха

Я вже давно не стояв на трахтемирівській землі. Дивлюся на Трахтемирів часто, але з іншого лівого берега Дніпра. Приїхавши до своїх родинних Хоцьок, пройшовши 6 кілометрів лісом, і ставши там, де колись либонь стояв Тарас Шевченко, пишучи про “гори мої високії”. Сьогодні вони височіють так само, тільки вже не над зеленню дніпрових заплав, а над широчинню канівського моря.

Справді, сам Трахтемирівський заповідник перейшов у приватну власність людини, ім’я якої сприймається сьогодні одіозно – до рук Ігоря Бакая.

Чи можемо однозначно вважати, що відбувся акт варварства? Коли йдеться про знищену частину кладовища, про побудований палац, то це, безумовно, варварство, зневага всього, що може бути.

Водночас, коли я виходжу на лівий берег Дніпра, мальовничий дніпровий берег, то був, як у нас і годиться, засмічений побитим склом, великою кількістю пластикових пляшок, недоїдки від пікнічків.

Можливо, статус приватного мисливського господарства врятував на певний час Трахтемирів від уживань машинно-пластикової цивілізації.

Чи вдасться нам підняти екологічний рівень більшості? Не знаю. Поки що держава цими питаннями відверто не переймається. Чи, нарешті, після того, як ми піднімемо цю екологічну свідомість вдасться відкрити Трахтемирів для тих прочан, про яких говорили попередні експерти, щоб люди справді могли причаститися українським минулим, питання ще більш відкрите за попереднє.

Як то кажуть: “Поживемо побачимо”.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Фрагмент вірша Тараса Шевченка “Сон” читав Олекса Починок.

Хай вам щастить.

Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць і забутих сторінок української історії.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG