Аудіозапис програми:
Київ, 18 березня 2005 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Під час минулорічної президентської виборчої кампанії національно-культурні громади і товариства України пройшли через непрості випробовування. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Як відомо, національно-культурні товариства України мають за мету сприяння збереженню етнічної ідентичності національних меншин культивування мов, історичних традицій, національного мистецтва.
Проте інколи є спроби політизації їхньої діяльності, встановлення над ними контролю з боку певних політичних сил, з метою використання в політичній боротьбі, зокрема на президентських та парламентських виборах.
В цьому аспекті дуже показовою є діяльність протягом 2004 року так званою асоціацією національно-культурних товариств України - АНКОУ.
Ще влітку минулого року орган АНКОУ, газета “Моя Батьківщина” (для осіб, що абсолютно не розуміють державної мови, є переклад, “Моя родіна”) 16 числа влаштувала бліцопитування керівників регіональних структур організації з таким запитанням з нагоди 550-ліття Харкова (газета видається в Харкові) чи не час столиці посунутися. І конкретно позиція, як ви ставитеся до ідеї повернути Харкову частину столичних функцій?
Цю ідею децентралізації України підтримали 5 керівників регіональних структур АНКОУ з 6-ти. Зокрема голова Севастопольського підрозділу АНКОУ Валерій Мілодан сформулював її так:
“Вважаю цю ідею дуже здоровою. Децентралізація була б корисною для України, Харків в такому випадку вирішував би проблеми сходу та півдня країни, вдалося б “розвантажити” Київ, він би перестав тягти на себе інтелектуальні, фінансові та інші ресурси, і його столичний ореол поширився би на Харків чи на інші міста, приміром, Одесу”.
Цікаво, що саме ці гасла під час драматичних президентських виборів почули від учасників сепаратистського збіговиська у Сіверсько-Донецьку, коли екс-губернатори Харківщини, Луганщини, Донеччини, депутат парламенту Богатирьова та Кириченко вимагали утворення так званої південно-східної держави зі столицею в Харкові.
Що ж, керівників АНКОУ можна привітати принаймні з геніальним передбаченням. Хоча є серйозні сумніви щодо того, чи є державно-територіальний устрій України об’єктом діяльності культурних товариств національних меншин, тим більше, питання про обмеження функцій столиці держави і децентралізацію, що насправді провокує дезінтеграцію.
Політизація національно-культурних організацій становить не меншу загрозу для політичної стабільності і територіальної цілісності України, ніж політизація релігійних конфесій і виникнення політичного православ’я, політичного ісламу, політичного юдаїзму, тощо...
Президентські вибори в України яскраво це продемонстрували. Звичайно, мав місце адміністративний тиск влади на національні громади з метою використання їх в інтересах забезпечення перемоги провладного кандидата. Але не зрідка йшлося про добровільну співпрацю в порушенні закону з боку окремих керівників товариств, адже порушувалися не лише норми законодавства, але й статутні норми діяльності цих товариств, що не передбачають їх участі в політичній боротьбі.
Деякі державні службовці навіть не приховували своєї участі у політичній орієнтації національно-культурних товариств. Ця небезпека, що під час виборів з можливості стала реальністю, змусила відомого діяча національно-культурного руху меншин України Йосипа Зисельса сказати:
“Вже влітку окремі керівники організації національних меншин виступили з закликом підтримати єдиного по владного кандидата в президенти Віктора Януковича, і абстрагуючись від симпатій і антипатій, ми були проти того, щоб усю громаду, не зважаючи на конкретні позиції, що відстоювали їхні члени, ставили в залежність від вільного чи не вільного вибору керівників.
Ми заявляли, що національна громада є не політичним, а національним об’єднанням. Частина національних організацій все ж таки заявила про свою підтримку провладого кандидата Віктора Януковича, і це поставило частину їх на межу розколу.
Ми знаємо, що зараз спостерігається серйозне протистояння всередині угорської, румунської, грецької, єврейської та інших громад. Цього слід було чекати”.
Втягування національно-культурних організацій, як релігійних, в політичну боротьбу, суперечить загальнодемократичним нормам національним інтересам України і є, фактично, елементом державної діяльності, спрямованої на дезінтеграцію країни.
Олекса Боярко
А тепер звернемося до конкретних регіонів. Про життя національних громад Полтавщини моя колега Богдана КОСТЮК розпитує голову Полтавського обласного медіа-клубу Людмилу Калашник.
Богдана Костюк
Пані Людмило, які національно-культурні громади найактивніші на Полтавщині?
Людмила Калашник
За даними останнього перепису на Полтавщині 97 відсотків населення я б сказала, що вони є етнічними українцями. Але представників інших національностей в нашій області є чимало.
Особливо активними є національні товариства, як німецьке, єврейське, російське, польське, є спілка шанувальників польської культури, вірменське, ромське.
Скажімо, я давно знайома з пані Тетяною Горобець, вона очолює товариство німців в Полтаві “Відергебурт”, воно існує найдавніше, 12 років його членами є більше 50 етнічних німців, які дуже давно проживають на Полтавщині.
І центр німецької культури досить відомий, він практично кожного року на Сорочинському ярмарку бере участь у концерті “Всі ми діти твої, Україно”. Вперше минулого року, розповіла пані Тетяна, вони здійснили німецький похід німецької молоді в Україні, байдарочний похід по річці Плур, і цього року такий похід буде зроблено вдруге.
Вперше у Нових Санжарах на базі санаторію був проведений дитячий табір, де німецькі діти з різних областе
й України не лише відпочивали, але й активно займалися вивченням рідної німецької мови.
Скажімо, дуже популярний і дуже відомий у Полтаві - благодійний єврейський центр Хесед Несеж, директором якого є Леонід Сухар. Єврейська громада найчисельніша в Полтаві, це більше тисячі осіб. Вони займаються не лише збереженням своєї національної культури, а й великою соціальною роботою, тобто надають допомогу бідним, інвалідам, дітям, медичну допомогу пільговими ліками, коштами на операції.
Був організований денний центр для малорухомих літніх людей, де їх привозять на машинах, з ними займаються медики, психологи, а ввечері забирають додому.
Звісно, що найбільша гордість благодійного єврейського центру у Полтаві – це лауреати багатьох міжнародних і вітчизняних конкурсів, дитячий танцювальний ансамбль. Чудовий єврейський театр, інструментальні оркестри, вокальний ансамбль. Нещодавно вони принесли нагороду з музичного фестивалю, з Москви.
Одне з наймолодших товариств у Полтаві – це вірменська громада, яка була офіційно зареєстрована лише вторік і зараз налічує близько трьохсот вірмен. Це бізнесмени, вчені, викладачі, які вважають Україну своєю другою домівкою і дуже люблять Полтаву.
Вони спорудили вірменську капличку у селі Верхоли поблизу Полтави, яка була освячена католикосем вірменським в Україні, зорганізували недільну вірменську школу, де діти вивчають рідну мову.
Богдана Костюк
Пані Людмило, з приходом нової влади на Полтавщину, чи активізують свою діяльністю національні громадяни? Ваша думка?
Людмила Калашник
Так, звісно, вони вітають перемогу демократичних сил в Україні чимало з них і справді долучилися до цієї перемоги. Але деякі громади нарікають на те, що допомоги з боку держави ще недостатньо.
Скажімо, вторік із обласного бюджету на підтримку всіх національних громад було виділено лише 50 тисяч гривень. Якщо, скажімо, члени єврейської громади говорять, що вони не потерпають від браку коштів, бо їм надають допомогу їхні співвітчизники із Америки, то вірменське товариство має обмежену кількість грошей і дуже хотіло б, щоб нова влада більше уваги і допомоги товариствам, які, так би мовити, тільки спинаються на ноги.
Богдана Костюк
Це була розмова з головою полтавського обласного медіа-клубу Людмилою Калашник, яку провела Богдана Костюк, радіо “Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
Зі Сходу – на Захід України. Як жило і діяло в останні роки науково-культурологічне товариство “Бойківщина”, про це розповідає член його правління Володимир Грабовський.
Володимир Грабовський
Від початку своєї діяльності в умовах відновленої державності України в 1991 році науково-культурологічне товариство “Бойківщина” за мету поставило не більше, не менше, а відтворення єдиного етнокультурного простору.
Це було метою того товариства, що було створено в Сам борі, групою українських інтелігентів вже далеко 1927 року.
Перейнявши естафету товариства “Бойківщина” , що відновилося на Заході в 60-х роках, в США, в Канаді та у Великобританії, яке оберігало національні традиції “Бойківщини” та України, як її культуру. Координаційний центр в Дрогобичі продовжив цю лінію, збагативши її з урахуванням нових реалій сучасності.
Беручи участь у багатьох заходах науково-культурологічного характеру, більше стаючи їх застрільниками фестивалів, конференцій, конкурсів, численних видавничих проектів, що відбилися у випуску цікавих і змістовних позицій. Наприклад, альманах “Бойки”, науковий збірник “Бойківщина”, відновлений літопис “Бойківщина”.
Науково-культурологічний товариство ніколи не замикалося лише на наукових чи культурологічно-мистецьких проектах. Кілька прикладів: асоціація “Богулем” (бойки, гуцули, лемки), яка ставить за мету об’єднання культури та нації творчих зусиль не лише бойків, а гуцулів чи лемків, найближчих сусідів по Карпатах.
НКТ “Бойківщина” звертає увагу і об’єднує зусилля не лише на бойків: Івано-Франківщину, Львівщину чи Закарпаття, а й на тих, хто залишився поза межами України: Словаччину, Румунію чи Польщу.
Звідси логічно, що бойки та НКТ “Бойківщина”, як її особливий центр, мимоволі змушені брати участь у цих творчих процесах, хоч статутом товариства не передбачена участь у політичних змаганнях. Безсумнівно, що більша частина бойків брала участь у політичних заходах, зокрема у помаранчевій революції.
Це було природнім покликом душі і серця, бо продовжувалися славні традиції бойків: Івана Франка, Августина Волошина, Зиновія Косика чи Степана Бандери.
Діячі науково-культурологічного товариства теж звичайно не пасли задніх. Дрогобичани не уявляли б собі вибори Президента України у 2004 році без участі Ярослава Вінницького, який, виконуючи ідеологічні функції штабу “Наша Україна”, об’їздив чи не всі села Дрогобичини, часом втручаючись і в сусідні регіони.
А голова НКТ “Бойківщина” вважав своїм обов’язком – підтримати виборців Закарпаття у їхньому правильному виборі. Прикладів можна навести більше, пригадуючи діячів Сандорщини, Кулущини, чи Турківщини...
Володимир Грабовський для радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
І на закінчення програми виконавчий директор Конгресу національних громад України Йосип Зісельс веде мову про цілі діяльності національно-культурних товариств та громад у сучасній ситуації.
Йосип Зісельс
Дійсно, національні товариства, як ми називаємо національні громади, створюються не за політичною ознакою, а за національно-культурною. Беруться люди однієї ідентичності етнічної і вирішують свої культурні, освітні та інші питання.
І саме завдяки цьому ми маємо, що в кожному національному товаристві можуть бути люди різних політичних спрямувань, тому було б дуже дивно, якби національно-культурні товариства або національна громада цілком голосувала за ту чи іншу партію конкретну чи за того чи іншого кандидата.
Ми вже пройшли випробовування перед тими виборами президентськими, і позиція нашої організації національних громад була якраз така, що люди повинні бути активні, як громадяни України, але самі вирішувати, це справа їх сумління, їх ідеологічних та політичних спрямувань.
Люди національних громад не можуть закликати своїх людей, своїх національних товариств голосувати за того чи іншого кандидата чи за ту чи іншу партію, це не природно було би. Але були такі помилки, і час доказав нашу правоту, що саме так і варто було чинити, як ми закликали.
Кожне національне товариство вирішує саме, чим воно повинне займатися, це вирішують його члени. В основному це питання освіти, національної культури, фольклору, свят і таке інше.
Деякі мають більш широкі кола питань. Наприклад, соціальні питання, виховання молоді і таке інше, але це залежить від енергетики, від досвіду цього національного товариства, цієї громади, зв’язками з історичною Батьківщиною, бо це теж потрібніші фахівці і гроші на таку роботу.
Але це вирішує тільки саме товариство, ніхто не в праві нав’язувати ззовні, тим більше з політики, чим воно повинно займатися. Але воно живе не в вакуумі, воно живе в країні, де члени національно-культурного товариства є громадянами країни, і ми якраз закликаємо їх бути активними.
Тут нема протиріччя в цьому заклику бути політично-активними, але в той же час не виступати як громада у політичних змаганнях.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. До наступної зустрічі у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
З вами був Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 18 березня 2005 року.
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Під час минулорічної президентської виборчої кампанії національно-культурні громади і товариства України пройшли через непрості випробовування. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Як відомо, національно-культурні товариства України мають за мету сприяння збереженню етнічної ідентичності національних меншин культивування мов, історичних традицій, національного мистецтва.
Проте інколи є спроби політизації їхньої діяльності, встановлення над ними контролю з боку певних політичних сил, з метою використання в політичній боротьбі, зокрема на президентських та парламентських виборах.
В цьому аспекті дуже показовою є діяльність протягом 2004 року так званою асоціацією національно-культурних товариств України - АНКОУ.
Ще влітку минулого року орган АНКОУ, газета “Моя Батьківщина” (для осіб, що абсолютно не розуміють державної мови, є переклад, “Моя родіна”) 16 числа влаштувала бліцопитування керівників регіональних структур організації з таким запитанням з нагоди 550-ліття Харкова (газета видається в Харкові) чи не час столиці посунутися. І конкретно позиція, як ви ставитеся до ідеї повернути Харкову частину столичних функцій?
Цю ідею децентралізації України підтримали 5 керівників регіональних структур АНКОУ з 6-ти. Зокрема голова Севастопольського підрозділу АНКОУ Валерій Мілодан сформулював її так:
“Вважаю цю ідею дуже здоровою. Децентралізація була б корисною для України, Харків в такому випадку вирішував би проблеми сходу та півдня країни, вдалося б “розвантажити” Київ, він би перестав тягти на себе інтелектуальні, фінансові та інші ресурси, і його столичний ореол поширився би на Харків чи на інші міста, приміром, Одесу”.
Цікаво, що саме ці гасла під час драматичних президентських виборів почули від учасників сепаратистського збіговиська у Сіверсько-Донецьку, коли екс-губернатори Харківщини, Луганщини, Донеччини, депутат парламенту Богатирьова та Кириченко вимагали утворення так званої південно-східної держави зі столицею в Харкові.
Що ж, керівників АНКОУ можна привітати принаймні з геніальним передбаченням. Хоча є серйозні сумніви щодо того, чи є державно-територіальний устрій України об’єктом діяльності культурних товариств національних меншин, тим більше, питання про обмеження функцій столиці держави і децентралізацію, що насправді провокує дезінтеграцію.
Політизація національно-культурних організацій становить не меншу загрозу для політичної стабільності і територіальної цілісності України, ніж політизація релігійних конфесій і виникнення політичного православ’я, політичного ісламу, політичного юдаїзму, тощо...
Президентські вибори в України яскраво це продемонстрували. Звичайно, мав місце адміністративний тиск влади на національні громади з метою використання їх в інтересах забезпечення перемоги провладного кандидата. Але не зрідка йшлося про добровільну співпрацю в порушенні закону з боку окремих керівників товариств, адже порушувалися не лише норми законодавства, але й статутні норми діяльності цих товариств, що не передбачають їх участі в політичній боротьбі.
Деякі державні службовці навіть не приховували своєї участі у політичній орієнтації національно-культурних товариств. Ця небезпека, що під час виборів з можливості стала реальністю, змусила відомого діяча національно-культурного руху меншин України Йосипа Зисельса сказати:
“Вже влітку окремі керівники організації національних меншин виступили з закликом підтримати єдиного по владного кандидата в президенти Віктора Януковича, і абстрагуючись від симпатій і антипатій, ми були проти того, щоб усю громаду, не зважаючи на конкретні позиції, що відстоювали їхні члени, ставили в залежність від вільного чи не вільного вибору керівників.
Ми заявляли, що національна громада є не політичним, а національним об’єднанням. Частина національних організацій все ж таки заявила про свою підтримку провладого кандидата Віктора Януковича, і це поставило частину їх на межу розколу.
Ми знаємо, що зараз спостерігається серйозне протистояння всередині угорської, румунської, грецької, єврейської та інших громад. Цього слід було чекати”.
Втягування національно-культурних організацій, як релігійних, в політичну боротьбу, суперечить загальнодемократичним нормам національним інтересам України і є, фактично, елементом державної діяльності, спрямованої на дезінтеграцію країни.
Олекса Боярко
А тепер звернемося до конкретних регіонів. Про життя національних громад Полтавщини моя колега Богдана КОСТЮК розпитує голову Полтавського обласного медіа-клубу Людмилу Калашник.
Богдана Костюк
Пані Людмило, які національно-культурні громади найактивніші на Полтавщині?
Людмила Калашник
За даними останнього перепису на Полтавщині 97 відсотків населення я б сказала, що вони є етнічними українцями. Але представників інших національностей в нашій області є чимало.
Особливо активними є національні товариства, як німецьке, єврейське, російське, польське, є спілка шанувальників польської культури, вірменське, ромське.
Скажімо, я давно знайома з пані Тетяною Горобець, вона очолює товариство німців в Полтаві “Відергебурт”, воно існує найдавніше, 12 років його членами є більше 50 етнічних німців, які дуже давно проживають на Полтавщині.
І центр німецької культури досить відомий, він практично кожного року на Сорочинському ярмарку бере участь у концерті “Всі ми діти твої, Україно”. Вперше минулого року, розповіла пані Тетяна, вони здійснили німецький похід німецької молоді в Україні, байдарочний похід по річці Плур, і цього року такий похід буде зроблено вдруге.
Вперше у Нових Санжарах на базі санаторію був проведений дитячий табір, де німецькі діти з різних областе
й України не лише відпочивали, але й активно займалися вивченням рідної німецької мови.
Скажімо, дуже популярний і дуже відомий у Полтаві - благодійний єврейський центр Хесед Несеж, директором якого є Леонід Сухар. Єврейська громада найчисельніша в Полтаві, це більше тисячі осіб. Вони займаються не лише збереженням своєї національної культури, а й великою соціальною роботою, тобто надають допомогу бідним, інвалідам, дітям, медичну допомогу пільговими ліками, коштами на операції.
Був організований денний центр для малорухомих літніх людей, де їх привозять на машинах, з ними займаються медики, психологи, а ввечері забирають додому.
Звісно, що найбільша гордість благодійного єврейського центру у Полтаві – це лауреати багатьох міжнародних і вітчизняних конкурсів, дитячий танцювальний ансамбль. Чудовий єврейський театр, інструментальні оркестри, вокальний ансамбль. Нещодавно вони принесли нагороду з музичного фестивалю, з Москви.
Одне з наймолодших товариств у Полтаві – це вірменська громада, яка була офіційно зареєстрована лише вторік і зараз налічує близько трьохсот вірмен. Це бізнесмени, вчені, викладачі, які вважають Україну своєю другою домівкою і дуже люблять Полтаву.
Вони спорудили вірменську капличку у селі Верхоли поблизу Полтави, яка була освячена католикосем вірменським в Україні, зорганізували недільну вірменську школу, де діти вивчають рідну мову.
Богдана Костюк
Пані Людмило, з приходом нової влади на Полтавщину, чи активізують свою діяльністю національні громадяни? Ваша думка?
Людмила Калашник
Так, звісно, вони вітають перемогу демократичних сил в Україні чимало з них і справді долучилися до цієї перемоги. Але деякі громади нарікають на те, що допомоги з боку держави ще недостатньо.
Скажімо, вторік із обласного бюджету на підтримку всіх національних громад було виділено лише 50 тисяч гривень. Якщо, скажімо, члени єврейської громади говорять, що вони не потерпають від браку коштів, бо їм надають допомогу їхні співвітчизники із Америки, то вірменське товариство має обмежену кількість грошей і дуже хотіло б, щоб нова влада більше уваги і допомоги товариствам, які, так би мовити, тільки спинаються на ноги.
Богдана Костюк
Це була розмова з головою полтавського обласного медіа-клубу Людмилою Калашник, яку провела Богдана Костюк, радіо “Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
Зі Сходу – на Захід України. Як жило і діяло в останні роки науково-культурологічне товариство “Бойківщина”, про це розповідає член його правління Володимир Грабовський.
Володимир Грабовський
Від початку своєї діяльності в умовах відновленої державності України в 1991 році науково-культурологічне товариство “Бойківщина” за мету поставило не більше, не менше, а відтворення єдиного етнокультурного простору.
Це було метою того товариства, що було створено в Сам борі, групою українських інтелігентів вже далеко 1927 року.
Перейнявши естафету товариства “Бойківщина” , що відновилося на Заході в 60-х роках, в США, в Канаді та у Великобританії, яке оберігало національні традиції “Бойківщини” та України, як її культуру. Координаційний центр в Дрогобичі продовжив цю лінію, збагативши її з урахуванням нових реалій сучасності.
Беручи участь у багатьох заходах науково-культурологічного характеру, більше стаючи їх застрільниками фестивалів, конференцій, конкурсів, численних видавничих проектів, що відбилися у випуску цікавих і змістовних позицій. Наприклад, альманах “Бойки”, науковий збірник “Бойківщина”, відновлений літопис “Бойківщина”.
Науково-культурологічний товариство ніколи не замикалося лише на наукових чи культурологічно-мистецьких проектах. Кілька прикладів: асоціація “Богулем” (бойки, гуцули, лемки), яка ставить за мету об’єднання культури та нації творчих зусиль не лише бойків, а гуцулів чи лемків, найближчих сусідів по Карпатах.
НКТ “Бойківщина” звертає увагу і об’єднує зусилля не лише на бойків: Івано-Франківщину, Львівщину чи Закарпаття, а й на тих, хто залишився поза межами України: Словаччину, Румунію чи Польщу.
Звідси логічно, що бойки та НКТ “Бойківщина”, як її особливий центр, мимоволі змушені брати участь у цих творчих процесах, хоч статутом товариства не передбачена участь у політичних змаганнях. Безсумнівно, що більша частина бойків брала участь у політичних заходах, зокрема у помаранчевій революції.
Це було природнім покликом душі і серця, бо продовжувалися славні традиції бойків: Івана Франка, Августина Волошина, Зиновія Косика чи Степана Бандери.
Діячі науково-культурологічного товариства теж звичайно не пасли задніх. Дрогобичани не уявляли б собі вибори Президента України у 2004 році без участі Ярослава Вінницького, який, виконуючи ідеологічні функції штабу “Наша Україна”, об’їздив чи не всі села Дрогобичини, часом втручаючись і в сусідні регіони.
А голова НКТ “Бойківщина” вважав своїм обов’язком – підтримати виборців Закарпаття у їхньому правильному виборі. Прикладів можна навести більше, пригадуючи діячів Сандорщини, Кулущини, чи Турківщини...
Володимир Грабовський для радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
І на закінчення програми виконавчий директор Конгресу національних громад України Йосип Зісельс веде мову про цілі діяльності національно-культурних товариств та громад у сучасній ситуації.
Йосип Зісельс
Дійсно, національні товариства, як ми називаємо національні громади, створюються не за політичною ознакою, а за національно-культурною. Беруться люди однієї ідентичності етнічної і вирішують свої культурні, освітні та інші питання.
І саме завдяки цьому ми маємо, що в кожному національному товаристві можуть бути люди різних політичних спрямувань, тому було б дуже дивно, якби національно-культурні товариства або національна громада цілком голосувала за ту чи іншу партію конкретну чи за того чи іншого кандидата.
Ми вже пройшли випробовування перед тими виборами президентськими, і позиція нашої організації національних громад була якраз така, що люди повинні бути активні, як громадяни України, але самі вирішувати, це справа їх сумління, їх ідеологічних та політичних спрямувань.
Люди національних громад не можуть закликати своїх людей, своїх національних товариств голосувати за того чи іншого кандидата чи за ту чи іншу партію, це не природно було би. Але були такі помилки, і час доказав нашу правоту, що саме так і варто було чинити, як ми закликали.
Кожне національне товариство вирішує саме, чим воно повинне займатися, це вирішують його члени. В основному це питання освіти, національної культури, фольклору, свят і таке інше.
Деякі мають більш широкі кола питань. Наприклад, соціальні питання, виховання молоді і таке інше, але це залежить від енергетики, від досвіду цього національного товариства, цієї громади, зв’язками з історичною Батьківщиною, бо це теж потрібніші фахівці і гроші на таку роботу.
Але це вирішує тільки саме товариство, ніхто не в праві нав’язувати ззовні, тим більше з політики, чим воно повинно займатися. Але воно живе не в вакуумі, воно живе в країні, де члени національно-культурного товариства є громадянами країни, і ми якраз закликаємо їх бути активними.
Тут нема протиріччя в цьому заклику бути політично-активними, але в той же час не виступати як громада у політичних змаганнях.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. До наступної зустрічі у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
З вами був Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”!
