Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ-Прага, 21 березня 2005 року.
Василь Зілгалов
Добрий вечір, шановні слухачі, у прямому ефірі, як завжди, в цей час “Вечірня Свобода”, у Празі ведучий Василь Зілгалов.
У народі кажуть: “Не вчи вченого їсти хліба печеного”.
Вчений і наука в сучасному розумінні цього слова, наука і держава - що це за поняття, якщо говорити сучасною мовою? Бо в Корані, який був написаний ще у 7 ст. н.е., сказано “чорнила вченого і кров мученика мають однаковому ціну для неба”.
Але якщо говорити більш приземлено про ці місця науки, то варто згадати, що концентрація суспільством, державою наукового, гуманітарного потенціалу призводила до революції не тільки в науці, а й в інших галузях людського життя.
Згадайте хоча б досвід Платонівської академії або ж найстаріших європейських академій, зокрема французької або королівського наукового товариства Великобританії, або досвід Силіконової Долини США і таке інше.
Але ми маємо і інший досвід, український досвід організації науки за перші 13 років. Який це досвід, про це ми будемо сьогодні говорити.
Я хочу сказати, що сучасні вчені кажуть, що колись прогрес науки страждав від малої кількості книг, а нині він страждає від їх надмірної кількості, котра заплутує і тіснить, власне, наукове мислення.
Як сьогодні з тим, що в Україні є близько, здається, 40 різних академій? Чи вони організовують чи дезорганізовують науковий процес в Україні? Як ця наука впливає на суспільне життя тоді, коли Україна стала якимось чином за останні 14 років найбіднішою країно в Європі? І такі інші проблеми.
Тобто наука, держава, науковці - така тема нашої сьогоднішньої дискусії.
Я нагадую слухачам телефон нашої студії, де наші гості вже чекають, 490-2905, код Києва –044. І до празької студії теж можна телефонувати: код Чехії 420, тел. 22 11 23 9 23.
Сьогодні у нас гості – пані Ганна Скрипник, директор інституту фольклору академії наук України, академік; директор інституту біохімії НАН, академік, відомий український дипломат пан Сергій Комісаренко. Добрий вечір, шановні наші гості, дякую Вам, що відгукнулися на наше сьогоднішнє запрошення.
І сьогодні я вже перед початком розмови чув, як велася розмова в студії. Пані Скрипник розповідала про те, що в Києві відбулася прес-конференція, присвячена 150-тій річниці від дня народження Максима Рильського, я це підслухав. Але ми сьогодні будемо говорити трохи ширше, ми будемо говорити про науку, про академію наук.
Я розумію, що це тема надзвичайно величезна. Я б хотів, щоб ми її звузили до такої тематики, як держава і наука, академія наук України, про яку сьогодні йтиметься, і держава, що тут може бути змінено на краще, щоб це відчуло українське суспільство, і щоб це почули, зрозуміли наші сьогоднішні слухачі. Що може українська наука дати українському суспільству найближчим часом. Я хотів би, щоб ми говорити на ці теми.
І я насамперед хочу нам усім запропонувати, щоб ми ще раз не поверталися до сторонніх матеріалів, а вели дискусію, запропонувати матеріал мого колеги Тараса Марусика, який побував якраз на цій конференції, про яку сьогодні розповідала в київській студії пані Ганна Скрипник. І ми почуємо в цьому матеріалі, що виніс з кулуарів Тарас Марусик для нашої сьогоднішньої дискусії.
Тарас Марусик
Відповідаючи на моє запитання, чи реальні такі загрози, академік НАН України, доктор фізико-математичних наук Ярослав Яцків сказав, що це більше страхи, і додав.
Ярослав Яцків
Це говорить про рівень наших вищих урядовців. Пан Томенко заявив в одному своєму інтерв’ю, що він не знає, що робити з академічною наукою, може треба було б академічні інститути передати в університети.
Ця заява Томенка свідчить про його не розуміння сучасної ролі науки та технології в розвитку суспільства. Я думаю, що він зараз вже зробив певний висновок, тому що було дуже багато критичних зауважень в ЗМІ.
Тарас Марусик
При цьому вчений не відкидає того, що проблеми управління наукою в Україні існує. Цим проблемам був присвячений спеціальний круглий стіл, за наслідками якого було надіслане звернення до Президента, Прем’єр-міністра і голови ВР з конкретними пропозиціями.
Ярослав Яцків
Проблема є. Ми сподіваємося, що вона буде вирішувати не наскоком, а спокійно, виважено, із залученням широкої наукової громадськості. Це і управління наукою на високому рівні, це і реформування державних академій наук, це і Національна Академія Наук України з її проблемами, які зараз є.
Тарас Марусик
Інший мій співрозмовник старший науковий співробітник інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології, кінознавець та кінокритик Сергій Тримач.
Сергій Тримбач
Досвід вчить, що ці страхи перебільшені, але це все відбувається після помаранчевої революції. І оце якраз найбільше лякає, тому що здавалося б, мусило бути щось протилежне, мусила б збільшуватися увага до науки, в першу чергу, гуманітарної науки, тому що гуманітарна наука вивчає якісь фундаментальні закони існування етносу, нації, культури.
Натомість ми бачимо, що, виявляється, академія наук не дуже потрібна, що її радикально потрібно реформувати, передавши в університети всі ці наукові структури, ігноруючи при цьому те, що в Америці, на досвід якої посилаються, там все складалося десятиліттями.
Тарас Марусик
Все це схоже на відомий анекдот, каже Сергій Тримбач.
Сергій Тримбач
В Леніна коли запитали: “Володимир Ілліч, як це у вас вийшла ця вся революція?
Він сказав: “Та розумієте, батенька, вийшов я на той бронєвік, і такую “фіґню” поніс, що прийшлось тоді революцію робити”.
І мені деякі наші державні діячі зараз нагадують отакого вождя. Він вийшов на той броньовик і наговорив такого! Ну а треба ж бути... А у нас же державні діячі послідовні, не тільки ж Янукович. Тоді ти мусиш рухатися в назначеному руслі, тому боязнь така.
Тому ці імпульси, які зараз ідуть від деяких представників влади, видаються мені образливими навіть. Виявляється, що ми винні. Що вчені - дармоїди, що ми тут жируємо на якихось державних...
Та вибачте, хай прийде в наш інститут, побачить, як ми тут жируємо. Ми не чекали, чесно кажучи, від цієї влади таких антигуманітарних, скажемо, схильностей.
Тарас Марусик
Говорив кінознавець і кінокритик Сергій Тримбач. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.
Василь Зілгалов
Я хотів би вас, шановні гості, запитати. Ось вже 14-тий рік української незалежності, ми знаємо, які були стартові можливості України на початку в 91 році. Говорили дуже багато, давали на Заході дуже хвалебні оцінки.
Я хотів би вас запитати, от ці 14 років у розвитку науки, академічної науки зокрема, чим вони були? Вони вплинули позитивно на розвиток української ситуації, української економіки, українського суспільства чи негативно?
Як може вплинути розвиток науки? Дуже коротко, будь ласка. Пані Скрипник, як Ви вважаєте?
Ганна Скрипник
Передусім, доброго вечора, шановні радіослухачі. Хотілося б подякувати за можливість спілкуватися сьогодні в прямому ефірі.
Хотіла б зазначити, що справді, може до деякої міри перебільшується ситуація із національною академією, із тими заявами, що пролунали в пресі, проте, я гадаю, що некоректно ставити питання про реформування, не вислухавши наперед думок безпосередньо академічних представників.
А що стосується взагалі реформування, то може є якийсь резон у тому, щоб, скажімо, прикладні наукові установи, які мають безпосередній зв’язок з виробництвом, ближче споріднити чи наблизити до профільних підприємств.
Але що стосується гуманітарної науки, яка займається фундаментальними проблемами розвитку нації, культури, тут має бути дещо інший підхід.
Я б хотіла сказати в розрізі Вашого питання, що за роки незалежності, не дивлячись на те, що, на жаль, продовжувався принцип залишкового фінансування науки, і закон про фінансування науки якщо й виконувався, то десь всього на третину, разом з тим, напрацювання були величезні.
І передусім це тому, що нарешті була можливість на об’єктивних засадах подивитися на всі ці напрацювання попередників, починаючи з 19-го століття, і дати концептуально нове осмисленні всіх цих реалій і культури, і етнічних процесів, що скажімо, було неможливо робити за часів тоталітаризму, коли певні стереотипи мали бути пріоритетними у визначенні цих реалій, коли певні методологічні, догматичні засади застосовувалися.
Саме тому, що все це залишилося в минулому, вчені по новому могли подивитися на проблеми етнічної культурної історії, на проблеми розвитку і професійної, і народно-культурної традиції, все це дало підстави поставити питання про можливість підготовки та видання праць, які б відповідали запитам сьогоднішнього суспільства.
Зокрема, стосовно нашого інституту, то ми передусім цілеспрямовано працюємо над створенням нових енциклопедичних словників з різних царин професійної культури та народної. Це і енциклопедичний словник музикознавства і театрознавства, це і багатотомні...
Василь Зілгалов
Пані Скрипник, вибачте, я Вас переб’ю. Ми будемо ще говорити сьогодні про ваш інститут, я маю до Вас конкретні питання, але у нас є слухач з запитанням до всіх нас. Добрий вечір.
Слухач
Доброго здоров’я. Щастя та милося Божої бажаю усім. Вітаю з Новим роком ризьким, рік вовка сьогодні, це рік вовка сьогодні – це відвічний наш Новий рік.
Якщо будемо духовно жити, то буде у нас все добре, а якщо ні, то будуть катаклізми, війни і негаразди. Зараз у світі це відбувається.
Добродію Василю, це більш до Вас, але гості теж щось знають. Наука “боговєди” – це наука, від якої сталося всіх релігій як секти чотиритисячних знань. Якщо ми її не будемо відроджувати – це праслов’янська, звідси всі релігії, всі науки, всі знання, якщо ми цього не будемо відроджувати, то у нас не відродиться життя. Розумієте?
Я вже стукаюся багато років і до вас, і до всіх. Задавав питання при Вас. Християни ж поняття не мають...
Василь Зілгалов
Це крик душі своєрідний про гуманітарний голод науковий і філософський. Ми будемо сьогодні про це говорити.
Я хотів би звернутися до пана Комісаренко з тим самим питанням. Все-таки 14 років української науки – це час здобутків чи час втрат, пане Комісаренко?
Сергій Комісаренко
Я думаю, що все-таки більше час втрат, але у той же час це здобуток у тому, що ми не втратили те, що ми мали, і деякі з наших напрямків науки ми ще й змогли розвинути.
Я хотів би Вам подякувати за увагу саме до розвитку науки як фундаментальної, так, мабуть, і прикладної в Україні, і про долю НАНУ. Я думаю, що можна було б також казати і про інші державні академії. Ви казали про сорок з чимось академій, але тих не будемо згадувати, то просто громадські організації.
Треба виходити з речей, які добре відомі, які, мабуть, і тривіальні, але які добре встановлені. Йдеться про те, що країна без відповідного розвитку фундаментальних наук, приречена на регрес.
Ми маємо три напрямки наук – це природничі, технічні і гуманітарні науки. Один із (слово незрозуміле) знавців казав про те, що в першу чергу. Нічого не потрібно в першу чергу, треба обов’язково розвивати гуманітарні науки, які є основою нашої культури, треба розвивати природничі науки, тому що вони складають основу для охорони нашого здоров’я, для пізнання механізмів життєдіяльності, і, звичайно, технічні науки, які повинні працювати на нашу економіку, зрештою, на добробут нашої країни.
Тепер щодо НАН, не тому що я працюю в НАН своє життя, а так трапилося, що я досить довго працював у Франції, у США у галузі науки, також у Великобританії. Я весь час порівнював розвиток їхньої науки, як вона організована. Мушу вам сказати, що нам пощастило тим, що у нас є НАН. Це фантастичне надбання!
У той же час у її діяльності є недоліки. Ми можемо говорити про це відкрито, і ми повинні проводити більшу демократизацію нашої науки. Головне, що ми повинні підсилити ефективність використання навіть тих мінімальних коштів, які вкладаються зараз у фундаментальну науку, але все-таки йдеться про те, що ми повинні зберегти те унікальне надбання.
Подивіться, про що не йдеться: чи про економіку, чи про гуманітарний сектор, чи про охорону здоров’я, зрештою, здобутки НАН позначаються у нас і в атомній енергетиці, і у нашому пізнанні навколишнього світу, і в гуманітарній сфері.
Якщо ми, як хтось казав, що треба передати це університетам, університети, на жаль, від цього майже нічого не виграють, а ми втратимо фантастичний пласт не тільки нашої культури, а перспективність розвитку нашої країни.
У той же час треба значно ширшою робити співпрацю університетів з наукою, треба максимально інтегрувати науку в університети і вводити те, щоб науковці викладали в університетах, треба збільшувати фундаментальну науку в університетах, а це ніяким чином не суперечить існуванню НАН.
Якщо говорити про державні академії, а це п’ять...
Василь Зілгалов
Пане Комісаренко, я вибачаюся, але у нас є слухач.
Добрий вечір!
Слухач
Добрий вечір!
Пані Олена з Києва.
У мене питання до наших науковців.
Будь ласка, скажіть, у нас що, посада президента НАНУ як посада Папи Римського, чи, може, серед науковців є якісь думки з цього приводу? Бо мені здається, що людина досить вже похилого віку, дай Бог йому здоров’я...
Будь ласка, відповідайте.
Василь Зілгалов
Це у Вас таке організаційне питання. Ми його, я думаю, сьогодні зачепимо.
Але я хотів би у пана Комісаренка запитати про таку річ. Ви як представник, так би мовити, біохімії, директор інституту, науковець... Я чув від фізиків-теоретиків, як не парадоксально, але що вони страждають від відсутності системних гуманітарних джерел на своїх теренах. От Ви відчуваєте в Україні відсутність системно виданих фольклорних, історичних джерел, саме українських джерел?
Сергій Комісаренко
Я думаю, що це важливо для загальної культури людей, яка, зрештою, визначає її майбутнє, її діяльність, не дивлячись на те, у якій сфері ця людина не перебувала б.
Зараз у нас є нові члени уряду, нове керівництво країни, у нас є пласт підприємців, і, Ви знаєте, поведінка цих людей великою мірою визначається внутрішньою і загальною культурою, яка у них є.
Я думаю, що розвиток гуманітарної сфери , виховання людей у розумінні їхньої країни, їхньої мови, взагалі загальнолюдських цінностей і бачення майбутнього нашої землі як унікальної системи позначається на діяльності кожної людини.
Але, зрештою, Ви згадували на початку, що багато джерел інформації.... Зараз створення електронних джерел інформації і пошуку і, зрештою, використання їх створили можливості, щоб шукати саме ту ділянку, якою ти досить вузько займаєшся.
Я думаю, що ця небезпека, про яку йшлося раніше, вона більше була наприкінці 80-х років – на початку 90-х. Я думаю, що цієї проблеми зараз немає – ми можемо знайти за допомогою електронних джерел інформації саме те, що нас цікавить, досить швидко і досить ефективно.
Василь Зілгалов
Пані Скрипник, я пам’ятаю, що 90-му році в НАНУ на базі Інституту історії, здається, і ще декількох інститутів, було створено комісію по видавництву джерел з історії України, з історії культури України. Я стільки вже років стежу за цим. Я пам’ятаю, які туди включалися плани, системного видання джерел з культури, фольклору, назви, джерела, які лежать в бібліотеках, архівах...Чомусь я дуже мало, може одиниці бачив, що з них видані, виконаний цей план, так би мовити, системного розвитку джерел.
Як Ви вважає, чи це важливо? Як держава до цього ставиться?
Ганна Скрипник
Питання, яке Ви порушили, є надзвичайно важливим. Я думаю, що тут мова йде про Інститут археографії, який якраз опікується цими аспектами. Справді інститут цей чимало зробив за останній час і навіть у царині етнографічній - це видання альбомів Де ля Фліза етнографічних, це йдеться про спадщину інших дослідників етнографічних, в тому числі і Яворницького.
Але мова про те, що на один інститут сподіватися, що він сам зможе підняти весь пласт джерел, які є надзвичайно потужними, то це було б некоректно.
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Рильського має власну програму перевидання і видання цих джерел, удоступнення їх як для науковців поза межами України, так для широкого загалу.
З цією метою ми запланували і реалізовуємо програму створення електронної версії багатотомного корпусу “Українські народні думи” у п’яти томах, “Українська народна пісня” у семи томах. Це має бути разом з нотними текстами, що дасть можливість тим, хто не володіє в Європі українською мовою, користуватися цим джерелом, користуючись саме нотною грамотою, яка має інтернаціональних характер.
Також інститут працює над тим, щоб етнографічну спадщину, яка у нас є реалією далеко недоступною, оскільки в одиничних екземплярах видавалися ці праці, на сьогодні це унікальні видання, теж перевидати і зробити її доступною для ширшого загалу.
Ми плануємо видати багатотомне видання сучасного (фраза незрозуміла) побутової культури, оскільки експедиції фольклорно-етнографічні проводяться і нині, колосальний матеріал напрацьовано, є такий колосальний матеріал в архівах музеїв спеціального профілю.
Це все дає підставу говорити про потребу створення сьогодні зведеного загальнонаціонального каталогу “Етнокультурна спадщина”, що дасть можливість тим фізикам, про які Ви говорили, теж долучитися до цієї духовної скарбниці і отримати певну інформацію.
Проте я хочу повернутися до попереднього запитання про те, чи достатньо сьогодні є інформації для задоволення духовних запитів, у тому числі і інтелектуальних прошарків, і ширшого загалу українського суспільства?
Справа у тому, що, очевидно, тут мову треба вести не стільки про те, чи існують ці джерела в природі, а вони існують, бо тільки наш інститут щорічно видає до 50-ти різних видань, всі вони стосуються гуманітарної сфери, але крім того треба вести мову про те, якими засобами ми можемо довести до ширшого читача цю інформацію, бо, здебільшого, ця інформація залишається малорекламованою у суспільній свідомості.
Отже, я б ставила питання про інформаційний простір і його наповнення належною, так би мовити, профільною інформацією, гуманітарну інформацію, і про потреби підвищити рівень загальної культурної поінформованості нашого суспільства.
І тут у мене є певні претензії до електронних ЗМІ, які сьогодні виступають основним джерелом поширення інформації, і так далі. І в цьому плані є дуже мало способів, спроб, намагань піти на зустріч, скажімо, фахівцям, які б цю інформацію подали, надали.
Ще свого часу Максим Рильський, не дивлячись на його грандіозні завантаження, як організатора науки, як поета-перекладача ставив питання про те, що науковець повинен безпосередньо виходити до слухача, до читача із своїми результатами. А в нас складається така ситуація, що напрацьовується академічний продукт, він залишається недоступним для ширшого загалу і навіть інтелектуали про нього не знають.
Отже, очевидно, треба безпосередньо профільні передачі, на початку 90-х років спроби в цьому напрямку певні позитиви були, а потім це занепало. І такими низькопробними передачами, низького, етичного, морального змісту заповнений ефір. Зрештою це понижує загальну планку культури населення.
Тому, я б хотіла, маючи нагоду звернутися до безпосередньо працівників ЗМІ запросити їх до ширшого, тіснішого контакту і з науковцями передовсім гуманітаріями, які володіють сьогодні інформацією, і з профільних мистецтв, з історії, з етнології, з фольклористики. І це б дало підстави нам спільно досягти такого рівня, що ми більше б знали про ці специфічні напрямки науки і культури, і, зрештою, не було б тієї прогалини про, яку ви говорили у своєму запитані.
Василь Зілгалов
Дякую, пані Скрипник. Я хотів все ж таки, щоб ми більше зосередилися на ролі держави. Пане Комісаренко, як Ви вважаєте, Ви сказали, що це дуже унікальне надбання АН, але чи вона потребує реформування і втручання держави в цей процес?
Сергій Комісаренко
Ви розумієте, що таке втручання держави? Це залежить, що Ви маєте на увазі, підвтручанням держави. Звичайно, держава повинна піклуватися про долю НАН, допомагати їй і, звичайно, якщо є недоліки виявляти їх і допомагати АН, позбутися її.
Ви трошки обманули делікатне дуже питання, яке слухачка поставила про долю президента НАН, це питання дійсно делікатне. Я хочу сказати, що багато людей говорять, що президент нашої Академії працює понад 40 років - це, звичайно, фантастичний термін, але в той же час мушу вам сказати, що Борис Євгенович не дивлячись на свій дуже пристойний вік є унікальною людиною. Унікальною людиною в сенсі розуму, мудрості, організації, організованості і структурованості своєї. Він був обраний практично одностайно таємним голосуванням мушу підтвердити таємним голосуванням членів НАН і ще його термін продовжується 2, 5 років.
Отже, мушу вам сказати, що на наступних загальних зборах я хочу запропонувати внести зміни до статуту і коли будуть обиратися наступні президенти НАН, я хочу запропонувати, щоб це було максимально два терміни, і як виняток, наприклад, при голосуванні 3-х чверті членів Академії 3-й строк, не більше. Тобто, 10 чи максимально 15 років, щоб президент займав цю посаду. В той же час повторюю, що Борис Євгенович, звичайно, це унікальна людина і НАН дуже пощастило, що у неї такий президент.
Ганна Скрипник
Я перепрошую, відносно того, що взаємини, держава, наука. Шановні колеги, очевидно, саме недостатня увага держави спричинилася до того, що ми спостерігаємо колосальний відтік інтелектуального наукового потенціалу.
Наша молодь талановита осідає у престижних вузах і академічних інститутах європейських, американських – це спричиняє знекровлення суспільства і сьогодні не про реформування хоча й про це можна говорити, а в першу чергу можна говорити про те, яким чином, якими засобами державної підтримки ми можемо нашу молодь затримати в Україні, надати їм можливості зреалізувати себе і свій науковий потенціал. Бо інакше ми матимемо критичну ситуацію це загрожуватиме безпеці держави, якщо й на далі ми будемо спостерігати такий колосальний відтік інтелектуального потенціалу і знекровлення інтелектуальне суспільства буде тривати.
Тому, я вважаю, що ми мусимо в першу чергу апелювати до держави про пільгове акредитування житла для молодих, бо це основна проблема, про підвищення їх, скажімо, окладів і так далі. Тому, що той мізер, який, наприклад, аспірант отримує 300 гривень, унеможливлює прихід талановитої молоді до Академії, вона йдуть куди завгодно, де можна себе повноцінно зреалізувати, тому що жити за такі кошти сьогодні неможливо. Це є ті питання, які лежать якраз у площині державних можливостей впливу.
Отже, має бути пильна увага до фундаментальної науки, до підтримки молоді, до підтримки перспективних напрямків гуманітарної науки, бо в цьому якраз зосереджені ті речі, які стосуються безперечно і безпосередньо безпеки національної держави.
Василь Зілгалов
О це згусток інформації дякую, пані Скрипник. Я пропоную слово слухачеві.
Слухач
Добрий вечір. Запитання пану Комісаренку.
Я хочу запитати чи намагається, чи може займається АН якийсь там відділ, генетичними дослідженнями окремих політичних родів, фамілій? Чому? Тому, що в нас в Україні за останніх 80 років, навіть 90 років, навіть уже 95 років окремими особами дуже нанесена велика шкода державі, народу навіть всьому світу. Якби були якісь рекомендації може б народ не вибирав таких осіб до влади. Дякую за відповідь, якщо зрозуміле запитання.
Сергій Комісаренко
Так в НАН, звичайно, проводяться дослідження з генетики, але здебільшого вони пов’язані з фундаментальними проблемами організацією клітин чи певних механізмів в клітині, чи, наприклад, генетикою, яка пов’язана з різними захворюваннями. Те про що питав вельмишановний слухач, я думаю, все значно простіше. Нам треба обирати до керівництва країни людей, яких ми добре знаємо, що зрештою, як правило відбувається закордоном.
Тобто ми знаємо, де ці люди отримували освіту, як вони працювали до того, як вони потрапляють до уряду, які їхні позитивні здобутки, яка їхня освіта. Тобто, зрештою, ми можемо собі передбачити поведінку цієї людини, коли вона потрапляє до уряду.
Хоча, звичайно, людина дуже міняється знаєте, кажуть: “випробування мідними трубами”, але, зрештою, ми повинні добре знати тих людей, які ми висуваємо до керівництва країни. Висувати людей, які не відомі навіть до парламенту, які нічим себе не виявили, які зрозуміло чи вони мають відповідну освіту, чи під час своєї діяльності проявили себе таким чином, що вони ніяким чином не можуть бути рекомендовані ні до парламенту, ні до іншого керівництва країни. Я думаю, що це все значно простіше тут генетику не потрібно проводити.
Василь Зілгалов
Дякую, пане Комісаренко. Я вам казав, що час втікає невпинно і в нас вже час завершується. До вас запитання. Віктор Ющенко днями сказав, що українська економіка, українське життя взагалі суспільне, воно подібне до якогось своєрідного феодального періоду розвитку, я думаю, що це в якійсь мірі відноситься до науки. Що має зробити наука спільно з державою, щоб подолати цей феодалізм в найкоротший час, пані Скрипник?
Ганна Скрипник
Я думаю, що в першу чергу ми маємо безпосередньо ті напрацювання науки, стосовно і політичних процесів в Україні, культурного розвитку, культуротворення намагатися спільно з державними установами зреалізувати. Тому що є прогнози суспільного розвитку, які соціологи дають, є і певні, так би мовити, виявлені закономірності суспільних процесів сьогодення про те часто вони залишаються напрацювання саме АН і унедоступненні для керівництва певними структурами, відомствами тощо.
Тому тісніший має бути контакт АН і ознайомлення з фундаментальними її напрацюваннями саме наших владоможців органів виконавчої влади і це дасть позитивний результат.
Василь Зілгалов
Пане Комісаренко.
Сергій Комісаренко
Я відповів би так. Прірву цю можна подолати і досить швидко й ефективно, і я б сказав, навіть не тільки, навіть не стільки за рахунок збільшення фінансування хоча це теж є однієї з обов’язкових умов. Треба зрозуміти, який шлях треба обрати в українській науці і треба зробити діалог ефективний між керівництвом країни, і керівництвом наукою і науковцями. І такий шлях, тобто цю прірву, як ви її назвали, можна подолати дуже швидко.
Зараз в нас суспільство є фантастично інформованою зв’язки між вченими з закордоном дуже тісні у нас, ми добре знаємо, що робиться закордоном, вони добре знають, що у нас. І ми можемо подолати цю прірву дуже ефективно, якщо ми правильно побудуємо організацію нашої науки.
Василь Зілгалов
Я шановні гості дуже дякую вам. Я нагадаю, що в нас були двоє академіків Сергій Комісаренко і Ганна Скрипник. Дякую вам за участь.
З Праги вів програму Василь Зілгалов.
Дякую слухачам за участь у програмі, за телефонні дзвінки і до нових зустрічей в ефірі.
Слухайте “Вечірню Свободу”.
