Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:07

“Віта Нова”: Українське козацтво. Театральні прем’єри. Київський вокзал.


Павло Вольвач

Аудіозапис програми:

Київ, 21 березня 2005 року

Павло Вольвач

Вітаю Вас, шановні радіослухачі! Як завжди в цей час – в ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Що об’єднує між собою українське козацтво, театральні прем’єри і київський вокзал?

Хоча б те, що вони сьогодні на сторінках “Віта Нови”. Це, звичайно, жарт, але як у кожному жарті, тут є доля жарту. Бо головним у нашій передачі залишається все ж новація, новизна, новела... І їх, Богу дякувати, в житті поки що вистачає. Починаємо ж, як і годиться, з теми монументальної – українського козацтва. Відкриттів у цій царині, задавалося б, очікувати не варто. Але нещодавно історик Тарас Чухліб зацікавився питанням: чому у козаків колір малиновий, або ж червоний, вважався священним?

І пригадав історичний факт: коли 8 травня 1861 року Шевченкову труну у Петербурзі готували у далеку дорогу до берегів Дніпра, Пантелеймон Куліш над велелюдним натовпом проголосив:

“Що ж це, батьку Тарасе, ти від’їжджаєш на Україну без червоної китайки, заслуги козацької? Чим же нижчий ти від тих козацьких лицарів, що червоною китайкою вкривалися, заслугою козацькою пишалися? Розкиньте ж, небожата, червоний цвіт славетний на чорній сумній домовині Тарасовій! Отепер їдь, батьку! Нехай земляки знають, що ми тут, у столиці, своєї старосвітщини не занедбали…”.

На думку Тараса Чухліба, червоні козацькі прапори символіку кольору несуть від доби Візантії, від першої християнської палітри. І говорити варто про козацтво як носіїв високих духовних та державницьких ідеалів, стверджує науковець. Про нові дослідження і сучасний погляд на козацтво з Тарасом Чухлібом розмовляє наша кореспондентка Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Пане Тарасе, про українське козацтво написано чимало наукових, науково-популярних, літературних творів. Яким бачить українське козацтво сучасна наука, що нового можна сказати про козаків?

Тарас Чухліб

Існує дискусія до цього часу, як виникло козацтво. Існує близько 9-10 версій походження козацтва. Чи це теорія, що вони від чорних клобуків, чи від хозар, чи від бродників. Історики-науковці до цього часу дискутують не лише в Україні, що треба відзначити, а й дискутують у Німеччині чи у Франції.

Тобто якщо раніше ми думали, що козацтво є внутрішньо-українським явищем, але ми можемо сказати, що козаки, хоч вони не називалися такими козаками, але й були вони в Угорщині, були в інших країнах.

Тобто це був лицарський стан, він формувався як історична спільнота військових людей. З часом, на середину 17 ст. козаки спочатку були невизнаною верствою, наприклад, в межах Речі Посполитої.

Окремі читачі, наприклад, наукових книжок плутаються. Коли називають цю державу Військо запорозьке, то вони кажуть, що це було військо. Це була справді військова держава, і ті полки та сотні, з одного боку, вони були військовими структурами, а з іншого боку, вони були адміністративними одиницями тієї держави.

Зараз сучасні науковці вводять в обіг такі терміни, наприклад, як українська козацька держава або ж український гетьманат, або ж гетьманщина. Правобережна Україна була як автономія у складі Речі Посполитої, а лівобережна Україна у складі російської імперії.

Богдана Костюк

Пане Тарасе, зараз дуже популярні козацькі пісні, вони вже звучать в іншим мелодіях, сучасних, і молоді це подобається. Як Ви думаєте, це просто політичний момент чи це повернення нового вже не совєцького покоління до своїх історичних джерел?

Тарас Чухліб

Тарас Шевченко у своєму вірші “Іван Підкова” написав: “Було колись, запорожці вміли панувати”. Але після цього Тарас Шевченко написав, що “забулося, і ми маємо лише могили голі”.

Поки ми не будемо турбуватися за ті могили, відроджувати ту славу, яка була, поки сучасне суспільство не віддасть шану тим людям, які загинули за сучасну Україну, в тому числі слава віддається тими піснями, і це добре.

Молоді люди, в тому числі музиканти, беруть ті народні джерела, і Тараса Шевченка, кладуть на музику, а це і створює українське козацтво. Якщо розібратися, то вона написана Тарасом Шевченком.

(звучить уривок пісні у виконанні гурту “Мандри”)

Павло Вольвач

Образ козаччини формується, окрім усього іншого, ще й кольором знамен. А як витворюється, наприклад, образ жінки? Не тієї, з якою тому ж таки козакові не возиться, а створеною креативною уявою харківських митців.

Вистава тамтешнього театру-студії “Арабески” - “Критичні дні”, яку нещодавно могли побачити кияни, це перша спроба без пафосу і лицемірства поговорити про проблеми, які хвилюють жінок.

За словами авторів вистави, наразі ідеальний образ жінки формується набором споживаних нею товарів. Душа, як-то кажуть, лишається за лаштунками.

Про цей проект, а також про сучасний український театр моя колега Надія Шерстюк розмовляє з режисером “Арабесок” Світланою Олешко. В інтерв’ю вплетені уривки з вистави і музика до неї у виконанні польського композитора Міколая Тшаски.

Надія Шерстюк

Режисер “Арабесок” Світлана Олешко, яку я перехопила за лаштунками Молодого театру одразу після столичної прем’єри, каже, що говорити про виставу – це марна справа, треба йти і дивитися.

А що стосується самої ідеї, то попри провокаційну назву, фізіологічні аспекти цієї вистави притлумлені, натомість головна нота критичних днів, як зрештою, і всіх інших робіт театру, це інтимний світ людини і сила кохання.

Світлана Олешко

Мені складно говорити про це словами, бо я насправді робила про це виставу, вербально це важно формулювати, це вистава про кохання, може більше про його відсутність.

Ґендер тут виступає на другий план. І чоловікам, і жінкам однаково буває боляче без кохання, це два якісь, як виявилося, окремі світи. Коли вони стикаються, бувають від цього катастрофи, як в космосі.

Нам хотілося зробити достатньо гарячу виставу, щоб було і смішно, і іноді хотілося плакати.

Надія Шерстюк

У виставі мало тексту, багато пластики, багато рухів... Це свідомий прийом?

Світлана Олешко

Це якраз може стиль, може мода, всі наші вистави насправді цим відзначаються. Дієвість, багато руху, багато всього, що є поза літературним текстом. Театр треба дивитися.

Працювали купа дизайнерів над цією виставою, ці хайтеківські конструкції хромовані, ці білі кольори, хотілося донести думку про такий достатньо холодний світ зовнішній, який нас оточує.

Надія Шерстюк

Ви мали величезну проблему з цією виставою, так? Насамперед перед харківськими критиками. Можете про це детальніше?

Світлана Олешко

Мені здається, що це роздута проблема з критиками. Ніхто не переконає в іншому. Я думаю, що критики, як такої театральної, не існує в Україні, є якісь окремі люди, які займаються цим систематично, послідовно. На жаль, назвати це критикою дуже важко.

В Харкові займаються цим люди молоді, це, в основному, викладачі театрального інституту чи люди старшого покоління, і їм досить тяжко сприймати сучасне мистецтво, тому що не дуже тішить, коли от я спілкують зі студентами театрального інституту, а вони з таким захопленням розповідають, що їхні викладач нічого не знають про кіно Ларсе фон Трієре або про Тарантіно. Але тим не менш це середовище існує, і їм очевидно достатньо комфортно не знати нічого про Тарантіно.

Було дуже смішно, тому що рік тому до нас приїхала делегація поляків, це були театральні, в основному, люди, журналісти. І коли вони за одним столом зустрілися з цими харківськими критиками, з’ясувалося, що це люди з інших планет.

В той час, як поляки були готові були до якихось аналізів, до якихось речей, то харків’яни шокували поляків тим, що вони почали говорити якісь закиди на предмет того, що немає світла вкінці тунелю, нас це дуже веселило.

Надія Шерстюк

А в чому полягала причина? Поляки не мали таких же самих реалістичних бачень театру? Чи в Україні не існує, крім “Арабесок”, альтернативного театру?

Світлана Олешко

Я б сказала, що в Україні театру, як явища, немає. Безперечно, в нас є достатньо багато талановитих акторів прекрасних, є декілька режисерів, які практикують. Але все це не складається в якесь явище, в процес, в які втягнені, скажімо, і преса медіа, і публіка, і театральні школи.

В нас все це між собою абсолютно не перетинається, відповідно не складає явища. І це не є проблема “Арабесок”, і це не є проблема театральна, це проблема глибша, яка пов’язана з суспільством. Не думаю, що все швидко зміниться.

Надія Шерстюк

Це була режисер театру-студії “Арабески” Світлана Олешко, з якою розмовляла Надія Шерстюк, радіо “Свобода”, Київ.

Павло Вольвач

Театр, як відомо, починається з вішалки, а місто – з вокзалу. Бувалі люди кажуть, що за тим, як виглядає вокзал, можна судити про країну, її історію та культуру. Донедавна київський залізничний вокзал мав аж ніяк не презентабельний вигляд. І тут українська столиця програвала і Варшаві, і Москві.

Та ситуація змінюється на краще. У Дарниці, щоправда, з великими пертурбаціями, виростає новий вокзал, і з ним залізничники пов’язують великі сподівання. Про нову сторінку в історії транспорту Києва і України - в матеріалі Володимира Ляшка.

Володимир Ляшко

Історики стверджують, що за розвитком залізниць та вокзалів можна з певністю простежити і цивілізаційний розвиток держав.

Згадаймо історію. Перші поїзди між Москвою і Санкт-Петербургом почали курсувати у листопаді 1851-го року. Цікаво читати газети тієї пори, які з захопленням писали про розкіш першого московського вокзалу - дубовий паркет, мармур, каміни у ватер-клозетах...

Столиця імперії демонструвала велич і багатство, будуючи все нові і нові вокзали. Тепер їх у Москві дев’ять.

У столиці західної сусідки України – Польщі є три вокзали: Східний, Західний і Центральний. Архітектори суголосно відзначають вдале трирівневе планування Центрального вокзалу. Тут багато скляних фасадів, звідси - світлі зали і хороший зоровий зв’язок пасажирів з містом.

По-іншому розвивалося залізничне господарство у Києві. Порівняно з Москвою, перший поїзд з’явився тут лише через два десятиліття. У 1870 році за проектом архітектора Вишневського у долині річки Либідь (тепер - Вокзальна площа) збудували величну двоповерхову будівлю з жовтої цегли у стилі староанглійської готики. На старих знімках вокзал нагадує розкішний англійський палац.

Однак через 7 років пожежа зруйнувала вокзал, і впродовж багатьох десятиліть через Першу світову війну, революцію у Києві хорошого вокзалу так і не збудували. І лише 1927 року архітектор Вербицький спроектував будівлю Київського вокзалу, яку ми бачимо і сьогодні. Його експлуатація почалася 1932 року.

Найбільшої реконструкції вокзал зазнав у наші дні - у 2001 році. До реставрованої головної будівлі тоді добудували Південний вокзал, з’єднавши їх конкорсом, тобто залом-галереєю. Ця реконструкція, стверджують в “Укрзалізниці”, стала найдорожчою у новій історії України, і обійшлася у 495 мільйонів гривень.

Пасажирам стало вільніше, але колійне господарство розширювати нікуди - з роками, як і в більшості столиць Європи, вокзал опинився в центрі міста. Та найпомпезнішим до теперішніх корегувань мав стати проект будівництва Дарницького вокзалу, Східних залізничних воріт Києва. За задумом, тут прийматимуть поїзди дальнього слідування і приміські. Кільцева міська електричка через “Видубичі” - “Київську Русанівку” - “Київ - Петрівку” - “Сирець” - “Караваєві дачі” і знову повернувшись до “Видубичів”, поєднає два вокзали і численні житлові масиви столиці.

До Дарницького вокзалу проляже і метро, з’єднавши Червоний Хутір, вокзал, Ленінградську площу і станцію метро “Лівобережна”.

Щоправда після смерті колишнього керівника Мінтрансу залізничники засумнівалися, чи потрібен у Дарниці такий велетенський вокзал, і кого він власне обслуговуватиме. Тепер спеціалісти Мінтрансу, “Укрзалізниці”, Київради корегують проект і роблять його “адекватнішим”, каже головний архітектор Києва Василь Присяжнюк.

Василь Присяжнюк

В зв’язку з тим, що потреба в таких великих обсягах приміщення для обслуговування зараз не доцільні, то планується залучити інвесторів до використання цієї будівлі під торгово-офісні приміщення для будівництва розважальних закладів і інших об’єктів, які будуть обслуговувати населення Дарницького району і гостей, які будуть приїжджати на цей вокзал.

Перша черга – комплекс, що буде включати в себе всі приміщення: вестибуль, касові приміщення, об’єкти колійного призначення, щоб нормально функціонував вокзал, все це буде зміцнено. А весь комплекс планується закінчити до 2007 року.

Володимир Ляшко

Вокзал буде меншим. Відмовляться від великих VIP-залів, кімнат офіційних делегацій, кімнат відпочинку, сервісного центру. Доведеться щось робити і з довжелезними підземними переходами, бо як уїдливо зауважила “Вечірка”, “архітектори чомусь розраховують на активних пасажирів, які невимушено й легко долатимуть з клумаками чималі вокзальні відстані”.

Очевидно, переходи замінять конкорсами - надземними переходами зі спусками на платформи.

У Дарниці , згадаймо радянський досвід, перебудовуються “на марші”. Багатьом це дало поживу для розмов про “відмивання” колишнім керівником Мінтрансу величезних коштів.

Володимир Ляшко, Радіо “Свобода”. Київ.

Павло Вольвач

Отакий ось, базар-вокзал, де за “Козацькими маршами” вчуваються й інші, більш прозаїчніші нотки. Але про базар – це я так – про нього, мабуть, в наступних передачах. А наразі наш потяг добіг кінця. Отож, слухайте нас за тиждень, у той же час, на тих же хвилях. Нехай щастить.

Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG