Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 00:34

Лондонські враження українських письменників і книговидавців братів Капранових.


Віталій Пономарьов


Київ, 22 березня 2005 року - У Лондоні днями відбулася Всесвітня книжкова виставка - найбільший у світі форум з продажу авторських прав у книговидавництві. Серед майже 2 тисяч видавництв з 54 країн світу у Лондонському ярмарку вперше взяло українське видавництво. Україну представляли власники київського видавництва "Зелений пес", письменники - Брати Капранови.

Брати Капранови

Скромно так ми туди поїхали з двома прапорами помаранчевим і жовто-синім для того, щоб не дезорієнтувати людей. Але люди нормально орієнтовані абсолютно і відмічали, що Україна з’явилася, якої ніколи не було. Питали: “А чого ви приїхали?” Ми відповідали: “Експортувати авторські права”. Бо книжки наші українською мовою, звичайно, там не потрібні, але з’ясувалося, що якщо оцінювати книжку, як виріб дизайну і ідею серії, то наші книжки дуже там потрібні, бо ми самі так оцінили та і наші потенційні партнери рівень наших книжок, як дуже високий.

Ми привезли туди свої серії: серію для підлітків “Читання під партою і дітей маленьких “Читати круто”, серію для тих, хто не любить читати, а також привезли детективи.

Так от, що стосується підліткової і дитячої серії, то ми отримали ліцензії на видання цих серій у трьох країнах гамузом прямо у нашому форумі нашого видавництва. Тобто, ми раптом зрозуміли, що це цінність. Чесно кажучи, ми думали, що ми, як автори, потенційно продаємось, а тут от отак.

Українська книжка виявилася не такою поганою, як вважають в Україні. Ми подивилися книжки більшості видавництв, м’яко кажучи, поступаються за креативом і за оформленням. Такий несподіваний інтерес з боку якихось абсолютно країн, про які в Україні не знають і, що таке Україна там не знають. Там Сінгапур. Підходять і кажуть: “О, хочу”. А коли їм пояснюєш ці особливості, що там половина обкладинка підручника, що вона спеціально для читання під партою, то це викликає просто нелюдський захват, вони починають махати руками, кажуть: “Давайте англійські тексти”. Єдине, що всім потрібні англійські тексти, тому що українська мова, на жаль, не дуже поширена в світі. Як з’ясувалося, в Англії її практично зовсім не розуміють.

Віталій Пономарьов

А яке Ваше враження, в тому суспільстві книжка більш потрібна чи менш потрібна, ніж в українському?

Брати Капранови

Суспільство книжку вживає, звичайно, не як екзотичний продукт. Там не треба відривати гроші від хліба, щоб купити книжку. При тому, що книжки досить дорогі, в книгарнях повно народу. На виставці—так само, причому були тільки фахівці.

Коли йдеш у крамницю о 10 годині вечора і бачиш, що там багато людей, а книжкова крамниця шестиповерхова і всі ходять, купують книжки о 10 годині вечора, то, якщо чесно, це вражає.

Але що приємно, заходиш на Піккаділі в найбільший книжковий магазин, то прямо на першому поверсі при виході стоять книжки Андрія Куркова, який єдиний, хто там репрезентує Україну. І ми з Андрієм там зустрілися і поспілкувалися. Він нас бере за руки і веде просто знайомити з видавництвами, з літературними агентами. Він дуже активний у цьому плані. Якби всі українські письменники, хто пробився, так поводились, один одного тягли і допомагали, то я думаю, що ми б подолали не тільки Англію, а і Європу, і весь світ.

Віталій Пономарьов

Чи говорять в Англії про культурну кризу?

Брати Капранови

Інтелектуали завжди говорять про культурну кризу. Ми її не помітили. Що стосується високих досягнень, то тут уже кожен народ оцінює свої високі досягнення сам.

Правда,ми дещо були і розчаровані. Ми психонули, поїхавши туди, зібрали останні гроші і поїхали. Але наступного разу у нас грошей не буде туди їхати. Жодне українське видавництво саме кордон не подолає. Там дуже високі ціни на виставкові площі, на квитки, послуги.

Це, знаєте, був такий стрибок в ополонку серед зими. От ми вистрибнемо і будемо дуже задоволені. Але сума, мусимо сказати, що самотужки ми на експорт не проб’ємося, жодне українське видавництво.

А, наприклад, італійці чи французи, які досить багаті країни, зовсім не соромляться робити спільні стенди, тобто один великий стенд, на якому багато представлено видавництв. У кожного там вітринка є і столик для переговорів.

Якщо вже французам не соромно робити один спільний стенд на всіх, то я думаю, якби у нас в Україні були люди, які зацікавлені у тому, щоб українська книжка розвивалась і могла гідно представляти Україну не тільки піснями і танцями, але і за допомогою літератури, то в принципі, до снаги було б організувати спільний стенд на наступній виставці або в Лондоні, або хоча б у Франкфурті, тому що потенційно це дуже принадний продукт.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG