Аудіозапис програми:
Київ, 21 березня 2005 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор і ведучий програми Андрій Охрімович.
Що не кажи, а демократія жодним чином не хоче лізти в горло мешканцям нашого з вами жовтого дому буття. Тим не менше середньостатистичний пацієнт Павутини користуватись цим суспільним феноменом вивчився. Пише, що попало. Переважно таке, що на голову не налазить.
Відвідувачі сайту імені Леся Подерв’янського «Цікаві досліди» вирішили дослідити, що ж таке демократія?
Такий собі Тарас Трясило, розмірковує: «Демократія перестає існувати, коли дві обізяни або ж гомосапієнси починають жити разом, творячи таким чином модель суспільства. Сама мисль про те, що демократія може існувати на даному етапі розвитку цього людства – це вже гульня! Єдиним високим прикладом народовладія було наше козацтво. Світлі хлопці збиралися і йшли робити добро без всячеських контролів і постанов властей центральних, і про можливі наслідки не думали, як то ембарго європейські, чи політічеські блокади кремлівські…»
В унісон якій чувак під поганялом Дудай Джаляб Довбень Звичайний вважає, що «демократія – це Аристотель. Як казав сер Черчілль, демократія це дурня, але нічого кращого немає. Подумав трошки і додав: Десь це я вже чув…»
Цитати ці діагностують специфічну екзистенційну призму, крізь яку мешканці “Палати № 6” розглядають те, що відбувається останнім часом. Ну, а узгоджує увесь цей хаос в сяку-таку гармонію незмінний санітар рубрики Віктор Недоступ.
Віктор Недоступ
На форумі «Української правди» дописувач за підписом Абрек запитав: «Якщо справжні вбивці Гонгадзе сидять у СІЗО і дають свідчення, де тоді головний доказ – голова?»
Дописувач за підписом Одружений на росіянці заспокоює: «Нічого, знайдуть докази швидко”. І наводить зловісну цитату: «Я не знав цієї пісні. Коли мені прищемили дверима руку, я її згадав. Коли прищемили голову, я згадав додаткових п’ять куплетів». Далі пішла чорнуха довкола безголового тіла.
Такий собі Вінсент закликав шануватися і запропонував модератору поки що прикрити цю тему, рано обговорювати, до того ж нема чого живити цинізм форумних провокаторів.
Між тим на форумах «Українського порталу» не можуть відвести погляду від проектів київського мера. То він Десятинну відбудувати зібрався за 90 млн. гривень з народної кишені, а тепер киян та небайдужих до столиці громадян зачарував інший креативний пароксизм.
“Українські новини” повідомили: “Омельченко вважає, що музей присвячений помаранчевій революції може бути розміщений на території музею просто неба у Пирогові”.
Такий собі Горіх вибухнув роздратуванням: «Пора би революційній сверблячці в задниці трохи вщухнути. Нема куди зайві гроші дівати? Так у Києві куди не плюнь, проблеми від дефіциту фінансування. А то здуріли зовсім, в помаранчевому угарі церкви зводять за 90 лимонів, то музеї з фрагментами наметів…, а дороги на окраїнах, як після килимового бомбардування, у пригородах місцями асфальту нема, ліхтарі”.
Тим часом до України зненацька завітав …Путін! Пацієнти остовпіли, але оговтались і почали реагувати.
Користувач «Живого Журналу» Старфішер прочитав новину: “Ющенко привіз Путіна до себе на дачу і нагодував”. «Ну це вже вопше… Так з Путіним не цацкався навіть Кучма».
«Нехай Путін підвищує свій культурний рівень, - пояснює Оксана Маркітка, - ну і, нарешті, скуштувавши доброї їжі, може трохи погладшає, а то жалко мужчину…» .
На форумі тієї ж таки «Української правди» такий собі Козак заволав на пупа: «Путін на “5-му каналі” разом з Ющем виступають! Щось вигляд у Вови переляканий…»
«Тільки не треба так горлати! І не переляканий, а злобний якийсь, - поправляє така собі Варварка, – аж голову в плечі втягнув, як хижак перед стрибком”.
«Ющенко знов по-російські розмовляє, - зазначає дописувач Хлор, – «Піддобрюється до приїжджих…»
«А як вам Юля? – запитує відвідувачка Бяка. – По-моєму в очах Путіна була якась незахищеність…»
На форумах видання «Фор-Ю-Ей» візит Путіна прокоментували безапеляційно: «Приїзд Путіна показав, що сепаратистська шизофренія деяких українських політиків поки що лишається за бортом».
А у спільноті «Вибір-2004» такий собі Геральт пригадав фінальну сцену з фільму Еміра Кустуріци «Чорна кицька, білий кіт». Внизу один з героїв провалився у сортір, намагається вилізти, а другий, перемазаний тим же самим, несподівано для себе йому допомагає. З балкону за цим спостерігає старий циганський барон і вдоволено констатує: «Я думаю, це буде хороший початок прекрасної дружби!»
Андрій Охрімович
Партія об‘єднаних соціал-демократів України на чолі з Віктором Медведчуком оголосила війну новій владі. Такий висновок роблять експерти з виступу лідера есдеків у Донецьку на обласній партійній конференції 19 березня. Чим мотивується ця війна на словах і являє собою насправді? У пошуках відповіді на ці в хащі Інтернету пірнув мій колега Сергій Грабовський
Сергій Грабовський
”...Нова влада за своєю суттю є антинародною”, - сказав Віктор Медведчук, виступаючи перед своїми однопартійцями в Донецьку. Чому ж так суворо? Процитую вождя есдеків: “По-перше, спроба перегляду соціальних досягнень попереднього уряду...
Другою помилкою є те, що влада пішла шляхом політичних репресій, і те, що відбувається, не можна назвати інакше, як неприхованим зведенням політичних рахунків.
По-третє, декларації про єдність України насправді виливаються в подальшу ескалацію розколу країни на дві частини... Йде системне руйнування державного апарату. Сьогодні вичищаються кабінети саме від кваліфікованих фахівців державного управління, чого не сталося навіть на межі 90-х, коли дійсно відбулися революційні зміни...
Наш “кавалерійський похід у Європу” чимось нагадує заяви в дусі “наздоженемо і переженемо Америку” часів Хрущова, у той час як саме співпраця з Росією наповнювала наші досягнення...
Нова влада свої помилки, упевнений, робить навмисне, а це вже шлях до авторитаризму, за яким стоїть не більш і не менш ніж диктатура”.
Як бачимо, Віктор Медведчук сформулював своє бачення ситуації: за режиму Кучми-Медведчука-Януковича в Україні була демократія, а тепер країні загрожує авторитаризм і диктатура; раніше соціальна політика була спрямована на інтереси бідних, тепер – ні; теперішня влада, на відміну від минулої, йде шляхом політичних репресій; раніше в органах влади працювали кваліфіковані фахівці, а тепер їх виганяють; і, нарешті, без Росії Україні повні кранти. За словами Медведчука, народ усе більше розуміє всі негативи нової влади.
Одне незрозуміло: який народ має на увазі лідер СДПУ(О)? Якщо взяти до уваги результати соціологічних опитувань, то ситуація нині зовсім інша: рівень довіри громадян до влади високий, як ніколи; а от рівень підтримки СДПУ(О), навпаки, надзвичайно низький. Що ж стосується особистого рейтингу Віктора Медведчука, то ще минулої осені він був рекордсменом за рівнем громадської недовіри.
У цьому контексті влучним видається спостереження оглядача Інтернет-видання “Телекритика” Бориса Бахтеєва: “вчорашня влада оголосила новій владі звичну для себе війну без правил”. КЦ А якщо це так, то чи не мають рацію ті експерти, котрі пропонують уважно вивчити діяльність СДПУ(О) на предмет її відповідальної улюбленій книзі Остапа Бендера – Кримінальному кодексові?
Андрій Охрімович
Як би скептично не ставилися ми до усіляких літературних премій, нагород, рейтингів і конкурсів, вони однаково у тій чи іншій мірі віддзеркалюватимуть стан речей у нашій літературі та смаки і вподобання читаючої братії.
А от найпрестижніша в царині культури Національна премія імені Тараса Шевченка має загострити нашу увагу на пріоритетах держави.
Здається, цьогорічний вибір Шевченківського комітету, принаймні, в галузі літератури, не викликав звичних суперечок і критики громадськості.
Одним з лауреатів цьогорічної Шевченківської премії стала письменниця Марія Матіос за роман „Солодка Даруся”. Разом з тим ця книжка здобула першість у Всеукраїнському рейтингу „Книжка року-2004”.
До речі, твір Марї Матіос номінувався і на Гран-прі, де посів почесне третє місце. Подробиці рейтингу на сайті www.review.kiev.ua.
Далі Інна Набока. Рубрика «Букініст».
Інна Набока
Відомо, що у конкурсі „Книжка року” оцінюється не лише текст, а книга як цілісність. Проте, номінація „Красне письменство”, де перемогла „Солодка Даруся”, передбачає передовсім саме якість тексту. Хоча треба віддати належне львівські Літературній агенції „Піраміда”, яка видала книжку зі смаком і цілком у стилістиці авторки.
Це дійсно незвичайна і незвична книжка. Марія Матіос визначила її жанр як „драму на три життя”. „Солодка Даруся” є завершенням буковинської трилогії письменниці, попередніми книгами в якій були „Життя коротке” і „Нація”.
В основі твору українська історія минулого століття у вимірі буковинського села. Трагічний час, трагічні долі. Вічні теми страждання і щастя, любові й ненависті, вини і спокути. Але все у своєрідній, ні на кого не схожій, неповторній інтерпретації Марії Матіос.
Сюжет твору переповідати не буду, його треба читати. Є тут і цікава композиція, і певна інтрига, і неординарні характери, і глибокий психологізм.
Особлива тема – мова твору. Ігор Римарук у передмові до книжки зазначає, що „Солодка Даруся” – це данина пам’яті. А також (чи передовсім?...) нашій мові”.
Жива і колоритна мова письменниці справді різко контрастує з безбарвною безхарактерною мовою сучасної літературної попси. Тож читати роман, навіть суто з мовного погляду, істинна насолода.
Багато говорять і про стиль роману, що не вписується у жодний модний напрямок чи течію. Один з критиків визначив його як контрпостмодерн . Втім, залишимо дефініції фахівцям.
Сама ж Марія Матіос ув інтерв”ю „Молодому Буковинцю” назвала „Солодку Дарусю” своїм найглибшим і найкращим твором. „Ця книжка на для релаксації і не для читання в метро, - вважає письменниця.
Ну, а на звістку про присудженяя їй Шевченківської премії пані Марія зреагувала так: „Я не зомліла від радості, але і не упала би в тугу, коли б усе трапилося не так. Однак зараз почуваюся щасливою!”
Гадаю, це якраз той випадок, коли порадіти можемо і ми всі. І за талановиту письменницю, і за себе самих, адже часом так хочеться почитати щось справжнє...
Андрій Охрімович
Святий Апостол Андрій Первозванний, стоячи на кручі над Дніпром, оголосив про появу міста, яке буде збудоване на наддніпрянських пагорбах. І місто справді виникло, і увійшло в історію людства під назвою Київ.
А у давніх літописах чимало оповідається про діяльність київських князів, про становлення і розпад Київської Русі, про напади печенегів тощо.
Про сучасне життя Києва щогодини і щодня можна почути по радіо, побачити по телебаченню або прочитати у пресі. Гірше тим, хто мешкає поза межами Києва або й України.
Туристична привабливість Києва, на жаль, відома тільки вузькому колу міжнародних туристичних промоутерів...
Про те, як поліпшити ситуацію і зробити Київ “родзвинкою” віртуального світу, міркує вголос один із розробників сайту kiev-city.com Руслан Павленко. Розмову з ним підтримує моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Руслане, чи потрібні Києву власні інформаційні сайти?
Руслан Павленко
В Києві один із найбільших сегментів інтернет-користувачів. Іноді самі громадяни організувалися і висвітлюють те, що їм цікаво.
Якщо газета фінансово затратна – це і випуск, друк, приміщення, і вона більше орієнтується на попсовий варіант часом, то інтернет-ресурс орієнтований на ту аудиторію, яка має доступ до інтернету, більш просунута, більш активно цікавиться життям, відповідно більш активна у громадському плані.
З моєї точки зору є недостатність подібних ресурсів, як би такої щоденної інтернет-сторінки, де цікава інформація з’являється з певною періодичністю, яка реагує на запити тих людей, які самі читають і надсилають власні матеріали і оперативно реагують на це.
Богдана Костюк
Яким чином поліпшити інтернет-ситуацію і зробити Київ привабливим і у віртуальному світі? Адже наближається “Євробачення”, адже після помаранчевої революції Україна можна держава.
Русла Павленко
Та ситуація, яка зараз складається з висвітленням пісенного конкурсу і з забезпеченням туристичного сервісу, то, незважаючи на те, що був вибраний один туристичний оператор офіційно, інші туристичні оператори і приватні об’єдналися, і вони власними зусиллями можуть надати відповідний рівень туристичних послуг і відповідного інформаційного забезпечення. Я вважаю, що це порух вперед.
Я вже чув, що є замовлення для певних рекламних агенцій маркетингових, які зараз розробляють і запускають у дії проекти щодо висвітлення подій.
Андрій Охрімович
І на завершення кілька рядків з Велєміра Хлєбнікова.
“...Там на Дніпрі, ріці Вкраїни, Шатри ховались Запорозької Січі. І пісні зберігав віками Вільний розум січовика. Його широкая чуприна Була щитом простолюдина, а меч коротко-голубий Боровся з чортом і долею...”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Київ, 21 березня 2005 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас!
В ефірі “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор і ведучий програми Андрій Охрімович.
Що не кажи, а демократія жодним чином не хоче лізти в горло мешканцям нашого з вами жовтого дому буття. Тим не менше середньостатистичний пацієнт Павутини користуватись цим суспільним феноменом вивчився. Пише, що попало. Переважно таке, що на голову не налазить.
Відвідувачі сайту імені Леся Подерв’янського «Цікаві досліди» вирішили дослідити, що ж таке демократія?
Такий собі Тарас Трясило, розмірковує: «Демократія перестає існувати, коли дві обізяни або ж гомосапієнси починають жити разом, творячи таким чином модель суспільства. Сама мисль про те, що демократія може існувати на даному етапі розвитку цього людства – це вже гульня! Єдиним високим прикладом народовладія було наше козацтво. Світлі хлопці збиралися і йшли робити добро без всячеських контролів і постанов властей центральних, і про можливі наслідки не думали, як то ембарго європейські, чи політічеські блокади кремлівські…»
В унісон якій чувак під поганялом Дудай Джаляб Довбень Звичайний вважає, що «демократія – це Аристотель. Як казав сер Черчілль, демократія це дурня, але нічого кращого немає. Подумав трошки і додав: Десь це я вже чув…»
Цитати ці діагностують специфічну екзистенційну призму, крізь яку мешканці “Палати № 6” розглядають те, що відбувається останнім часом. Ну, а узгоджує увесь цей хаос в сяку-таку гармонію незмінний санітар рубрики Віктор Недоступ.
Віктор Недоступ
На форумі «Української правди» дописувач за підписом Абрек запитав: «Якщо справжні вбивці Гонгадзе сидять у СІЗО і дають свідчення, де тоді головний доказ – голова?»
Дописувач за підписом Одружений на росіянці заспокоює: «Нічого, знайдуть докази швидко”. І наводить зловісну цитату: «Я не знав цієї пісні. Коли мені прищемили дверима руку, я її згадав. Коли прищемили голову, я згадав додаткових п’ять куплетів». Далі пішла чорнуха довкола безголового тіла.
Такий собі Вінсент закликав шануватися і запропонував модератору поки що прикрити цю тему, рано обговорювати, до того ж нема чого живити цинізм форумних провокаторів.
Між тим на форумах «Українського порталу» не можуть відвести погляду від проектів київського мера. То він Десятинну відбудувати зібрався за 90 млн. гривень з народної кишені, а тепер киян та небайдужих до столиці громадян зачарував інший креативний пароксизм.
“Українські новини” повідомили: “Омельченко вважає, що музей присвячений помаранчевій революції може бути розміщений на території музею просто неба у Пирогові”.
Такий собі Горіх вибухнув роздратуванням: «Пора би революційній сверблячці в задниці трохи вщухнути. Нема куди зайві гроші дівати? Так у Києві куди не плюнь, проблеми від дефіциту фінансування. А то здуріли зовсім, в помаранчевому угарі церкви зводять за 90 лимонів, то музеї з фрагментами наметів…, а дороги на окраїнах, як після килимового бомбардування, у пригородах місцями асфальту нема, ліхтарі”.
Тим часом до України зненацька завітав …Путін! Пацієнти остовпіли, але оговтались і почали реагувати.
Користувач «Живого Журналу» Старфішер прочитав новину: “Ющенко привіз Путіна до себе на дачу і нагодував”. «Ну це вже вопше… Так з Путіним не цацкався навіть Кучма».
«Нехай Путін підвищує свій культурний рівень, - пояснює Оксана Маркітка, - ну і, нарешті, скуштувавши доброї їжі, може трохи погладшає, а то жалко мужчину…» .
На форумі тієї ж таки «Української правди» такий собі Козак заволав на пупа: «Путін на “5-му каналі” разом з Ющем виступають! Щось вигляд у Вови переляканий…»
«Тільки не треба так горлати! І не переляканий, а злобний якийсь, - поправляє така собі Варварка, – аж голову в плечі втягнув, як хижак перед стрибком”.
«Ющенко знов по-російські розмовляє, - зазначає дописувач Хлор, – «Піддобрюється до приїжджих…»
«А як вам Юля? – запитує відвідувачка Бяка. – По-моєму в очах Путіна була якась незахищеність…»
На форумах видання «Фор-Ю-Ей» візит Путіна прокоментували безапеляційно: «Приїзд Путіна показав, що сепаратистська шизофренія деяких українських політиків поки що лишається за бортом».
А у спільноті «Вибір-2004» такий собі Геральт пригадав фінальну сцену з фільму Еміра Кустуріци «Чорна кицька, білий кіт». Внизу один з героїв провалився у сортір, намагається вилізти, а другий, перемазаний тим же самим, несподівано для себе йому допомагає. З балкону за цим спостерігає старий циганський барон і вдоволено констатує: «Я думаю, це буде хороший початок прекрасної дружби!»
Андрій Охрімович
Партія об‘єднаних соціал-демократів України на чолі з Віктором Медведчуком оголосила війну новій владі. Такий висновок роблять експерти з виступу лідера есдеків у Донецьку на обласній партійній конференції 19 березня. Чим мотивується ця війна на словах і являє собою насправді? У пошуках відповіді на ці в хащі Інтернету пірнув мій колега Сергій Грабовський
Сергій Грабовський
”...Нова влада за своєю суттю є антинародною”, - сказав Віктор Медведчук, виступаючи перед своїми однопартійцями в Донецьку. Чому ж так суворо? Процитую вождя есдеків: “По-перше, спроба перегляду соціальних досягнень попереднього уряду...
Другою помилкою є те, що влада пішла шляхом політичних репресій, і те, що відбувається, не можна назвати інакше, як неприхованим зведенням політичних рахунків.
По-третє, декларації про єдність України насправді виливаються в подальшу ескалацію розколу країни на дві частини... Йде системне руйнування державного апарату. Сьогодні вичищаються кабінети саме від кваліфікованих фахівців державного управління, чого не сталося навіть на межі 90-х, коли дійсно відбулися революційні зміни...
Наш “кавалерійський похід у Європу” чимось нагадує заяви в дусі “наздоженемо і переженемо Америку” часів Хрущова, у той час як саме співпраця з Росією наповнювала наші досягнення...
Нова влада свої помилки, упевнений, робить навмисне, а це вже шлях до авторитаризму, за яким стоїть не більш і не менш ніж диктатура”.
Як бачимо, Віктор Медведчук сформулював своє бачення ситуації: за режиму Кучми-Медведчука-Януковича в Україні була демократія, а тепер країні загрожує авторитаризм і диктатура; раніше соціальна політика була спрямована на інтереси бідних, тепер – ні; теперішня влада, на відміну від минулої, йде шляхом політичних репресій; раніше в органах влади працювали кваліфіковані фахівці, а тепер їх виганяють; і, нарешті, без Росії Україні повні кранти. За словами Медведчука, народ усе більше розуміє всі негативи нової влади.
Одне незрозуміло: який народ має на увазі лідер СДПУ(О)? Якщо взяти до уваги результати соціологічних опитувань, то ситуація нині зовсім інша: рівень довіри громадян до влади високий, як ніколи; а от рівень підтримки СДПУ(О), навпаки, надзвичайно низький. Що ж стосується особистого рейтингу Віктора Медведчука, то ще минулої осені він був рекордсменом за рівнем громадської недовіри.
У цьому контексті влучним видається спостереження оглядача Інтернет-видання “Телекритика” Бориса Бахтеєва: “вчорашня влада оголосила новій владі звичну для себе війну без правил”. КЦ А якщо це так, то чи не мають рацію ті експерти, котрі пропонують уважно вивчити діяльність СДПУ(О) на предмет її відповідальної улюбленій книзі Остапа Бендера – Кримінальному кодексові?
Андрій Охрімович
Як би скептично не ставилися ми до усіляких літературних премій, нагород, рейтингів і конкурсів, вони однаково у тій чи іншій мірі віддзеркалюватимуть стан речей у нашій літературі та смаки і вподобання читаючої братії.
А от найпрестижніша в царині культури Національна премія імені Тараса Шевченка має загострити нашу увагу на пріоритетах держави.
Здається, цьогорічний вибір Шевченківського комітету, принаймні, в галузі літератури, не викликав звичних суперечок і критики громадськості.
Одним з лауреатів цьогорічної Шевченківської премії стала письменниця Марія Матіос за роман „Солодка Даруся”. Разом з тим ця книжка здобула першість у Всеукраїнському рейтингу „Книжка року-2004”.
До речі, твір Марї Матіос номінувався і на Гран-прі, де посів почесне третє місце. Подробиці рейтингу на сайті www.review.kiev.ua.
Далі Інна Набока. Рубрика «Букініст».
Інна Набока
Відомо, що у конкурсі „Книжка року” оцінюється не лише текст, а книга як цілісність. Проте, номінація „Красне письменство”, де перемогла „Солодка Даруся”, передбачає передовсім саме якість тексту. Хоча треба віддати належне львівські Літературній агенції „Піраміда”, яка видала книжку зі смаком і цілком у стилістиці авторки.
Це дійсно незвичайна і незвична книжка. Марія Матіос визначила її жанр як „драму на три життя”. „Солодка Даруся” є завершенням буковинської трилогії письменниці, попередніми книгами в якій були „Життя коротке” і „Нація”.
В основі твору українська історія минулого століття у вимірі буковинського села. Трагічний час, трагічні долі. Вічні теми страждання і щастя, любові й ненависті, вини і спокути. Але все у своєрідній, ні на кого не схожій, неповторній інтерпретації Марії Матіос.
Сюжет твору переповідати не буду, його треба читати. Є тут і цікава композиція, і певна інтрига, і неординарні характери, і глибокий психологізм.
Особлива тема – мова твору. Ігор Римарук у передмові до книжки зазначає, що „Солодка Даруся” – це данина пам’яті. А також (чи передовсім?...) нашій мові”.
Жива і колоритна мова письменниці справді різко контрастує з безбарвною безхарактерною мовою сучасної літературної попси. Тож читати роман, навіть суто з мовного погляду, істинна насолода.
Багато говорять і про стиль роману, що не вписується у жодний модний напрямок чи течію. Один з критиків визначив його як контрпостмодерн . Втім, залишимо дефініції фахівцям.
Сама ж Марія Матіос ув інтерв”ю „Молодому Буковинцю” назвала „Солодку Дарусю” своїм найглибшим і найкращим твором. „Ця книжка на для релаксації і не для читання в метро, - вважає письменниця.
Ну, а на звістку про присудженяя їй Шевченківської премії пані Марія зреагувала так: „Я не зомліла від радості, але і не упала би в тугу, коли б усе трапилося не так. Однак зараз почуваюся щасливою!”
Гадаю, це якраз той випадок, коли порадіти можемо і ми всі. І за талановиту письменницю, і за себе самих, адже часом так хочеться почитати щось справжнє...
Андрій Охрімович
Святий Апостол Андрій Первозванний, стоячи на кручі над Дніпром, оголосив про появу міста, яке буде збудоване на наддніпрянських пагорбах. І місто справді виникло, і увійшло в історію людства під назвою Київ.
А у давніх літописах чимало оповідається про діяльність київських князів, про становлення і розпад Київської Русі, про напади печенегів тощо.
Про сучасне життя Києва щогодини і щодня можна почути по радіо, побачити по телебаченню або прочитати у пресі. Гірше тим, хто мешкає поза межами Києва або й України.
Туристична привабливість Києва, на жаль, відома тільки вузькому колу міжнародних туристичних промоутерів...
Про те, як поліпшити ситуацію і зробити Київ “родзвинкою” віртуального світу, міркує вголос один із розробників сайту kiev-city.com Руслан Павленко. Розмову з ним підтримує моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Руслане, чи потрібні Києву власні інформаційні сайти?
Руслан Павленко
В Києві один із найбільших сегментів інтернет-користувачів. Іноді самі громадяни організувалися і висвітлюють те, що їм цікаво.
Якщо газета фінансово затратна – це і випуск, друк, приміщення, і вона більше орієнтується на попсовий варіант часом, то інтернет-ресурс орієнтований на ту аудиторію, яка має доступ до інтернету, більш просунута, більш активно цікавиться життям, відповідно більш активна у громадському плані.
З моєї точки зору є недостатність подібних ресурсів, як би такої щоденної інтернет-сторінки, де цікава інформація з’являється з певною періодичністю, яка реагує на запити тих людей, які самі читають і надсилають власні матеріали і оперативно реагують на це.
Богдана Костюк
Яким чином поліпшити інтернет-ситуацію і зробити Київ привабливим і у віртуальному світі? Адже наближається “Євробачення”, адже після помаранчевої революції Україна можна держава.
Русла Павленко
Та ситуація, яка зараз складається з висвітленням пісенного конкурсу і з забезпеченням туристичного сервісу, то, незважаючи на те, що був вибраний один туристичний оператор офіційно, інші туристичні оператори і приватні об’єдналися, і вони власними зусиллями можуть надати відповідний рівень туристичних послуг і відповідного інформаційного забезпечення. Я вважаю, що це порух вперед.
Я вже чув, що є замовлення для певних рекламних агенцій маркетингових, які зараз розробляють і запускають у дії проекти щодо висвітлення подій.
Андрій Охрімович
І на завершення кілька рядків з Велєміра Хлєбнікова.
“...Там на Дніпрі, ріці Вкраїни, Шатри ховались Запорозької Січі. І пісні зберігав віками Вільний розум січовика. Його широкая чуприна Була щитом простолюдина, а меч коротко-голубий Боровся з чортом і долею...”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
