Аудіозапис програми:
Київ, 25 березня 2005 року
Надія Степула
На хвилі “Свободи” – світ культури і культура світу в мініатюрах – “Сюжети”.
З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула.
Вітаю вас, шановні слухачі!
Спочатку – про кіно. Завершуються радісні клопоти перед відкриттям у Києві міжнародного фестивалю документальних і науково-популярних фільмів “Кінолітопис-2005”, за участю режисерів України, Росії, Франції, Польщі, Німеччини.
Над проблемами українського кінематографу в цей час міркує Юрій Зморович – режисер, скульптор, художник, який довший час мусив творчо працювати за кордоном – у Москві.
Юрій Зморович
Будучи в Москві на Центронаукфільмі, я знімав фільми “масового екрану” , присвячені українській культурі і взагалі Києву. Питання таке існує: чи потрібно нам їхати в Антарктиду, чи кудись, щоб можна було оспівувати рідну землю і вносити якийсь свій внесок культурний в загальний краєвид культури український…. Взагалі ставлення моє до цієї проблеми – кінематографія в Україні – я б назвав двополярним.
Почнемо з такого “полюсу”, як грошова, фінансова підтримка. В мене подив викликає та річ, що в українському бізнесовому просторі не знайдеться жодної людини, яка в повний голос могла заявити якісь свої прихильності до розвитку чи до допомоги кінематографії української.
Кінематографія не є річ, яка потребує благодійності. В усьому світі кінематографія – це величезний потужний бізнес. Мені здається, що в усьому світі не держава підтримує кінематограф як такий, а саме ініціативи приватних фірм, або приватних особистостей. Все ж таки я думаю, що цей найважливіший полюс полягає передусім в творчій особистості, тобто в самоусвідомленні своїх завдань – завдань творчих особистостей.
Надія Степула
Дванадцяте століття подарувало світові багатьох мудреців, віртуозів слова, пропагандистів прадавніх знань та ще античних досягнень культури.
Серед таких любомудрів – і Нізамі. Абу Мухаммед Іліяс ібн Юсу Нізамі Гянджеві. Поет, гуманіст і мислитель. Писав на фарсі. Залишається в історії світової культури зокрема як автор п’яти поем – “Хамсе” - “П’ятериця”.
Про поета – в сюжеті моїх колег Надійки Шерстюк і Віталія Пономарьов.
Надія Шерстюк
Гянджеві – тому, що народився в Гянджі – це на території сучасного Азербайджану. Народився він приблизно у 1141 році, а помер у 1209. Походив з родини ремісників, рано втратив батька, тому його вихованням займалася вся родина.
Нізамі навчався у медресе, теж у Гянджі. Власне, він прожив у цьому місті все своє життя. Ні замі вважається безперечним романтиком і гуманістом, на відміну від Сааді. Для Нізамі людина – то найвища цінність.
Він був сміливим поетом на той час – говорити про вільне кохання , про “кохання без меж” - на той час це було трохи дивним – кохання рівноцінне і для чоловіка, і для жінки. Якщо ми подивимося на його поеми романтичні “Лейла” і “Міжнун”, то саме кохання проходить червоною ниткою крізь ці дві поеми.
А спершу я хотіла б сказати, які збірки ввійшли до його твору “Хамсе” – п”ять поем. Спершу Нізамі створив “Скарбницю таємниць”, потім – поему “Хосров та Ширін”, за нею – “Лейла” та “Міжнун”, далі - “Сім красунь”, і остання – “Ескандер Наме”.
Віталій Пономарьов
І ця “П’ятериця” стала предметом наслідування в усій персомовній класичній поезії. Загалом цих “П’ять поем” в персомовній літературі існує майже сотня.
Надія Шерстюк
І власне через сто чи сто п’ятдесят років після смерті Нізамі з’явилися так звані відповіді на його “П’ятерицю”. І такі визначні перськомовні поети, як індійський поет Амір Хосров Пехлеві чи інший перськомовний – вже іранський поет – Джамі - і узбецький великий поет Алішер Навої та інші – всі вони давали так звану “відповідь”. Тобто – свої твори, наче вони полемізували з Нізамі.
Віталій Пономарьов
Відомо, що за першу поему “Скарбниця таємниць” він від еміра отримав рабиню на ім’я Фахх, яку він зробив своєю дружиною. За кілька років вона померла, і на спомин про неї він пише поему “Хосров і Ширін”.
Надія Шерстюк
Далі тема кохання вихлюпнулася в іншу поему – “Лейлі та Міжнун”, кінець цієї поеми трагічний, закохані помирають, їх кохання є нещасливим.
Віталій Пономарьов
Це – сюжет з доісламської арабської народної новели.
Надія Шерстюк
“Хосров і Ширін” - це теж до ісламський, вже іранський епос.
Віталій Пономарьов
Так, це – середньовічний лицарський роман у віршах… Нізамі усвідомлює цінність своєї поезії. Він вважає поета “родичем янголів”. Ще одна особливість поезії Нізамі - вона надзвичайно наочна. Вона надзвичайно зрима.
Коли він уподібнює Коли він ріку уподібнює блискучій шаблі, яку Господь вклав у земні піхви, коли він описує Ширін, шо виходить з води, і чорні кучері на білому тілі він називає “чернь на сріблі”, то можна просто порадіти за цього поета.
Надія Шерстюк
Не кажучи вже про опис семи красунь, румських, слов’янських – красунь, яких він зобразив у своїй четвертій поемі, яка так і називається – “Сім красунь”... А от цікаво, чи був Нізамі суфієм?
Віталій Пономарьов
Його поезія про це не говорить нічого. Його поезія позбавлена власне суфійських сюжетів , образів. Він належав до таємної організації “Аххі” - “брати”. Але чи була вона справді сакральною організацією, подібно до “дервіш…”
Надія Шерстюк
“Суфійських орденів”…
Віталій Пономарьов
Про це напевно ніхто сказати не може.
Надія Шерстюк
Але напевно можемо сказати, що його творчість вплинула на творчість великого суфія Джалаладіна Румі. Поезія Нізамі вплинула і на інших його колег - і перськомовних, і східних поетів, і західних. Власне, Готе під час творення свого “західно-східного Дивану” теж послуговувався мотивами творчості Нізамі.
І, торкаючись останньої його поеми – “Ескандер Наме” - ескандером називали на Сході Олександра Македонського – він спробував вималювати образ ідеального правителя, саме на постаті Олександра Македонського.
Віталій Пономарьов
І “Ескандер Наме” закінчується останнім розділом , написаним Нізамі у передчутті своєї кончини. Він пише там про себе: “Нізамі все проспівав, і коли його герої пішли, він пішов також сам”. Він зібрав своїх друзів, попрощався з ними і сказав”Не плачте за мною, бо я залишаю вас у цій обителі суму, а сам піднімаюся у Дім Радості”…
Надія Шерстюк
Нізамі похований там, де й народився – у місті Гянджі.
Віталій Пономарьов
І його Мавзолей є об’єктом поклоніння.
Надія Степула
19 березня, як завше, до України, до української калини повернулися журавлі.
В цей день Україна святкувала ювілей Ліни Костенко. “У нас є один справжній поет – це поетеса Ліна Костенко” - так сказав про неї Микола Вінграновський.
Поетичні збірки “Проміння землі”, “Вітрила”, та інші ознаменували справді новий етап у розвої української поезії. Були ще книжки “Неповторність”, “Сад нетанучих скульптур”, “Вибране”, історичний роман “Берестечко”. Будуть, напевне, багато інших.
Поезія Ліни Костенко стала об’єктом обговорення на всесвітньому конгресі “Ліна Костенко – поет і мислитель” , який відбувся у США. Ліна Костенко – почесний професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.
Вона – лауреат багатьох престижних зарубіжних премій. Зокрема, премії імені Франческо Петрарки , якою відзначено її книжку “Інкрустації” в перекладі італійською мовою, що вийшла в 1994 році.
В рубриці “Класики” сьогодні – розмова із поетом Павлом Вольвачем про поетесу Ліну Костенко.
Павле, який вплив творчості Ліни Костенко на українську літературу останніх кілька десятиліть?
Павло Вольвач
Я думаю, величезний вплив. Хоча б виходячи з того, що це ім’я – першостатеве. Воно в першому ряду і, можливо, навіть очолює всі ці ряди. Принаймні, так у нас воно ось склалось, так воно йдеться. Ліна Костенко – це постать понад усім літпроцесом, це живий класик. Більше того, я б сказав, Ліна Василівна – це легенда. Вона не стільки і не скільки поет, як легенда.
Надія Степула
А як, Тобі думається, - чому ця легенда і її творчість не надто впадає в око “на окресах”, так би мовити – не надто знаходяться книжки Ліни Костенко, видані останніми роками… у районних та обласних бібліотеках… не дуже їх багато у книжкових крамницях… - по всіх усюдах в Україні. З чим це пов’язане?
Павло Вольвач
Я думаю, це пов’язане з специфікою нашого часу. Я його не можу вхопити зараз в лещата якихось визначень, вербальних означень – як його назвать… та в мене таке відчуття – він пістрявий, він строкатий, він з якихось шматочків, він не цілісний, подроблений, і в цьому часі , на жаль, поки що на виду правлять бал і говорять про – переважно – (не хочу когось образить, але – переважно) – про “акторів погорілого театру”. А все справжнє, чи більшість справжнього - воно якось перебуває в затінку. Воно, звісно, й не пнеться наперед.
Ліні Костенко навіть не треба бути на виду, у світлі юпітерів. Ходити на фуршети. Вогні фуршетів їй не треба. Бо вона опанувала щось більше. Але, тим не менше – про неї мало чути… Та справжності їй це, звісно, не применшує.
Надія Степула
Про неї справді не так багато чути, але, попри те, - це якось збігається з певними подіями, з певними датами, коли з’являються чергові “порції” теплих, гарних слів, освідчень у любові. Ми такі освідчення читали в одному з останніх чисел “Літературної України” – напередодні її чергового світлого ….чи ювілею, чи дати… - не знаю, як краще сказати, пані Ліна, очевидно сама ці дати не зауважує…У зв’язку з цим – чому такі скупі все ж навіть самі соратники поетеси Ліни Костенко на ці слова? Чому тих слів не чути в міжчассі? між датами?
Павло Вольвач
Я не знаю, можливо, вони й не скупі, а – знов-таки банальна ознака часу – не мають доступу до засобів масової інформації, не мають виходу на комунікації, на ці капіляри, що єднають їх із суспільством. Можливо, щось би сказав і прозаїк Н., і поет Б., та просто не можуть. Але все ж, я думаю, що і просто люди, і літератори розуміють, - коли мова йде про Ліну Костенко – всі розуміють, про що йдеться. Що це – моральний авторитет. Крім того, що це геніальна поетеса – це ще й моральний авторитет, яких зараз так бракує в суспільстві.
Надія Степула
А чи можна говорити про те, що Ліна Костенко має певного роду “спадкоємців” у поезії?
Павло Вольвач
Ось тут не знаю. Я думаю, чому вона й стоїть якось окремішньо? Бо, по-перше, в українців ніколи не бракувало поетів, і взагалі – поетичності, - нація така, поетична, що аж занадто… і доходить до того, що ця поетичність обертається зворотною стороною медалі, тобто, негативною, якимись “рожемиви соплями”, перепрошую, таким легкописом.
Навпаки, натомість Ліна Костенко – чим вона і виділяється серед цього огрому “жіночних чоловіків” – це чи не “найбільший чоловік”. Тобто, ця маскулінна енергія виокремлює і ставить осторонь ну… майже всіх українських поетів… хоч я мушу зазначити, що, визнаючи талант і геніальність Ліни Василівни, я особисто наприклад вважаю, що мені ближчий, скажімо, Микола Вінграновський. Але при тому я розумію – про що йдеться…
Надія Степула
Як можна передбачити майбутнє поезії Ліни Костенко - за 10, 20, 30… і так далі років - наскільки ця поезія відповідає часам не тільки нинішнім, як і завтрашнім?
Павло Вольвач
Ой, це не те, що складне питання… я тут не маю ні нахабства, ні мужності… це… мені страшно…
Надія Степула
А передбачити з поетичного якось “кілка” чи “дзвіниці”…
Павло Вольвач
Не можу… Мені здається, це смішно – я ось зараз підіпру глибокодумно чоло і скажу: “Через 20 років поезія Ліни Костенко….” Те, що вічне – залишиться вічним. Можливо, щось другорядне одсіється. Тобто, тут все банально – я не відкрию Америки. Щось, можливо. Відійде на другий план, а першорядність її слова залишиться в анналах української культури.
Надія Степула
Чим найбільше, Павле, подобається Тобі творчість Ліни Костенко?
Павло Вольвач
Напевне… я вже сказав – крім неповторного голосу – знов-таки – оцією маскулінністю, оцією зухвалістю, якоюсь дерзновенністю, яка навіть не властива українським поетам – чоловікам. Я не хочу ділить за статевими там ознаками, ну, так виходить, а от Ліна Костенко – Ліна Василівна – вона мужня, крім того, що вона глибока, вона філософська, вона…. Вона геніальна… - вона мужня. Українській поезії, мені здається, бракує мужності.
Надія Степула
Ну що ж. Залишається позичити їй добра “над берегами вічної ріки”, над якою вона пише свої поезії…
Дякую, Павле.
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антонечко.
Дякуємо за увагу, дорогі слухачі.
Непроминальних вам сюжетів!
Залишайтеся зі “Свободою”!
Київ, 25 березня 2005 року
Надія Степула
На хвилі “Свободи” – світ культури і культура світу в мініатюрах – “Сюжети”.
З вами – автор і ведуча – я, Надія Степула.
Вітаю вас, шановні слухачі!
Спочатку – про кіно. Завершуються радісні клопоти перед відкриттям у Києві міжнародного фестивалю документальних і науково-популярних фільмів “Кінолітопис-2005”, за участю режисерів України, Росії, Франції, Польщі, Німеччини.
Над проблемами українського кінематографу в цей час міркує Юрій Зморович – режисер, скульптор, художник, який довший час мусив творчо працювати за кордоном – у Москві.
Юрій Зморович
Будучи в Москві на Центронаукфільмі, я знімав фільми “масового екрану” , присвячені українській культурі і взагалі Києву. Питання таке існує: чи потрібно нам їхати в Антарктиду, чи кудись, щоб можна було оспівувати рідну землю і вносити якийсь свій внесок культурний в загальний краєвид культури український…. Взагалі ставлення моє до цієї проблеми – кінематографія в Україні – я б назвав двополярним.
Почнемо з такого “полюсу”, як грошова, фінансова підтримка. В мене подив викликає та річ, що в українському бізнесовому просторі не знайдеться жодної людини, яка в повний голос могла заявити якісь свої прихильності до розвитку чи до допомоги кінематографії української.
Кінематографія не є річ, яка потребує благодійності. В усьому світі кінематографія – це величезний потужний бізнес. Мені здається, що в усьому світі не держава підтримує кінематограф як такий, а саме ініціативи приватних фірм, або приватних особистостей. Все ж таки я думаю, що цей найважливіший полюс полягає передусім в творчій особистості, тобто в самоусвідомленні своїх завдань – завдань творчих особистостей.
Надія Степула
Дванадцяте століття подарувало світові багатьох мудреців, віртуозів слова, пропагандистів прадавніх знань та ще античних досягнень культури.
Серед таких любомудрів – і Нізамі. Абу Мухаммед Іліяс ібн Юсу Нізамі Гянджеві. Поет, гуманіст і мислитель. Писав на фарсі. Залишається в історії світової культури зокрема як автор п’яти поем – “Хамсе” - “П’ятериця”.
Про поета – в сюжеті моїх колег Надійки Шерстюк і Віталія Пономарьов.
Надія Шерстюк
Гянджеві – тому, що народився в Гянджі – це на території сучасного Азербайджану. Народився він приблизно у 1141 році, а помер у 1209. Походив з родини ремісників, рано втратив батька, тому його вихованням займалася вся родина.
Нізамі навчався у медресе, теж у Гянджі. Власне, він прожив у цьому місті все своє життя. Ні замі вважається безперечним романтиком і гуманістом, на відміну від Сааді. Для Нізамі людина – то найвища цінність.
Він був сміливим поетом на той час – говорити про вільне кохання , про “кохання без меж” - на той час це було трохи дивним – кохання рівноцінне і для чоловіка, і для жінки. Якщо ми подивимося на його поеми романтичні “Лейла” і “Міжнун”, то саме кохання проходить червоною ниткою крізь ці дві поеми.
А спершу я хотіла б сказати, які збірки ввійшли до його твору “Хамсе” – п”ять поем. Спершу Нізамі створив “Скарбницю таємниць”, потім – поему “Хосров та Ширін”, за нею – “Лейла” та “Міжнун”, далі - “Сім красунь”, і остання – “Ескандер Наме”.
Віталій Пономарьов
І ця “П’ятериця” стала предметом наслідування в усій персомовній класичній поезії. Загалом цих “П’ять поем” в персомовній літературі існує майже сотня.
Надія Шерстюк
І власне через сто чи сто п’ятдесят років після смерті Нізамі з’явилися так звані відповіді на його “П’ятерицю”. І такі визначні перськомовні поети, як індійський поет Амір Хосров Пехлеві чи інший перськомовний – вже іранський поет – Джамі - і узбецький великий поет Алішер Навої та інші – всі вони давали так звану “відповідь”. Тобто – свої твори, наче вони полемізували з Нізамі.
Віталій Пономарьов
Відомо, що за першу поему “Скарбниця таємниць” він від еміра отримав рабиню на ім’я Фахх, яку він зробив своєю дружиною. За кілька років вона померла, і на спомин про неї він пише поему “Хосров і Ширін”.
Надія Шерстюк
Далі тема кохання вихлюпнулася в іншу поему – “Лейлі та Міжнун”, кінець цієї поеми трагічний, закохані помирають, їх кохання є нещасливим.
Віталій Пономарьов
Це – сюжет з доісламської арабської народної новели.
Надія Шерстюк
“Хосров і Ширін” - це теж до ісламський, вже іранський епос.
Віталій Пономарьов
Так, це – середньовічний лицарський роман у віршах… Нізамі усвідомлює цінність своєї поезії. Він вважає поета “родичем янголів”. Ще одна особливість поезії Нізамі - вона надзвичайно наочна. Вона надзвичайно зрима.
Коли він уподібнює Коли він ріку уподібнює блискучій шаблі, яку Господь вклав у земні піхви, коли він описує Ширін, шо виходить з води, і чорні кучері на білому тілі він називає “чернь на сріблі”, то можна просто порадіти за цього поета.
Надія Шерстюк
Не кажучи вже про опис семи красунь, румських, слов’янських – красунь, яких він зобразив у своїй четвертій поемі, яка так і називається – “Сім красунь”... А от цікаво, чи був Нізамі суфієм?
Віталій Пономарьов
Його поезія про це не говорить нічого. Його поезія позбавлена власне суфійських сюжетів , образів. Він належав до таємної організації “Аххі” - “брати”. Але чи була вона справді сакральною організацією, подібно до “дервіш…”
Надія Шерстюк
“Суфійських орденів”…
Віталій Пономарьов
Про це напевно ніхто сказати не може.
Надія Шерстюк
Але напевно можемо сказати, що його творчість вплинула на творчість великого суфія Джалаладіна Румі. Поезія Нізамі вплинула і на інших його колег - і перськомовних, і східних поетів, і західних. Власне, Готе під час творення свого “західно-східного Дивану” теж послуговувався мотивами творчості Нізамі.
І, торкаючись останньої його поеми – “Ескандер Наме” - ескандером називали на Сході Олександра Македонського – він спробував вималювати образ ідеального правителя, саме на постаті Олександра Македонського.
Віталій Пономарьов
І “Ескандер Наме” закінчується останнім розділом , написаним Нізамі у передчутті своєї кончини. Він пише там про себе: “Нізамі все проспівав, і коли його герої пішли, він пішов також сам”. Він зібрав своїх друзів, попрощався з ними і сказав”Не плачте за мною, бо я залишаю вас у цій обителі суму, а сам піднімаюся у Дім Радості”…
Надія Шерстюк
Нізамі похований там, де й народився – у місті Гянджі.
Віталій Пономарьов
І його Мавзолей є об’єктом поклоніння.
Надія Степула
19 березня, як завше, до України, до української калини повернулися журавлі.
В цей день Україна святкувала ювілей Ліни Костенко. “У нас є один справжній поет – це поетеса Ліна Костенко” - так сказав про неї Микола Вінграновський.
Поетичні збірки “Проміння землі”, “Вітрила”, та інші ознаменували справді новий етап у розвої української поезії. Були ще книжки “Неповторність”, “Сад нетанучих скульптур”, “Вибране”, історичний роман “Берестечко”. Будуть, напевне, багато інших.
Поезія Ліни Костенко стала об’єктом обговорення на всесвітньому конгресі “Ліна Костенко – поет і мислитель” , який відбувся у США. Ліна Костенко – почесний професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.
Вона – лауреат багатьох престижних зарубіжних премій. Зокрема, премії імені Франческо Петрарки , якою відзначено її книжку “Інкрустації” в перекладі італійською мовою, що вийшла в 1994 році.
В рубриці “Класики” сьогодні – розмова із поетом Павлом Вольвачем про поетесу Ліну Костенко.
Павле, який вплив творчості Ліни Костенко на українську літературу останніх кілька десятиліть?
Павло Вольвач
Я думаю, величезний вплив. Хоча б виходячи з того, що це ім’я – першостатеве. Воно в першому ряду і, можливо, навіть очолює всі ці ряди. Принаймні, так у нас воно ось склалось, так воно йдеться. Ліна Костенко – це постать понад усім літпроцесом, це живий класик. Більше того, я б сказав, Ліна Василівна – це легенда. Вона не стільки і не скільки поет, як легенда.
Надія Степула
А як, Тобі думається, - чому ця легенда і її творчість не надто впадає в око “на окресах”, так би мовити – не надто знаходяться книжки Ліни Костенко, видані останніми роками… у районних та обласних бібліотеках… не дуже їх багато у книжкових крамницях… - по всіх усюдах в Україні. З чим це пов’язане?
Павло Вольвач
Я думаю, це пов’язане з специфікою нашого часу. Я його не можу вхопити зараз в лещата якихось визначень, вербальних означень – як його назвать… та в мене таке відчуття – він пістрявий, він строкатий, він з якихось шматочків, він не цілісний, подроблений, і в цьому часі , на жаль, поки що на виду правлять бал і говорять про – переважно – (не хочу когось образить, але – переважно) – про “акторів погорілого театру”. А все справжнє, чи більшість справжнього - воно якось перебуває в затінку. Воно, звісно, й не пнеться наперед.
Ліні Костенко навіть не треба бути на виду, у світлі юпітерів. Ходити на фуршети. Вогні фуршетів їй не треба. Бо вона опанувала щось більше. Але, тим не менше – про неї мало чути… Та справжності їй це, звісно, не применшує.
Надія Степула
Про неї справді не так багато чути, але, попри те, - це якось збігається з певними подіями, з певними датами, коли з’являються чергові “порції” теплих, гарних слів, освідчень у любові. Ми такі освідчення читали в одному з останніх чисел “Літературної України” – напередодні її чергового світлого ….чи ювілею, чи дати… - не знаю, як краще сказати, пані Ліна, очевидно сама ці дати не зауважує…У зв’язку з цим – чому такі скупі все ж навіть самі соратники поетеси Ліни Костенко на ці слова? Чому тих слів не чути в міжчассі? між датами?
Павло Вольвач
Я не знаю, можливо, вони й не скупі, а – знов-таки банальна ознака часу – не мають доступу до засобів масової інформації, не мають виходу на комунікації, на ці капіляри, що єднають їх із суспільством. Можливо, щось би сказав і прозаїк Н., і поет Б., та просто не можуть. Але все ж, я думаю, що і просто люди, і літератори розуміють, - коли мова йде про Ліну Костенко – всі розуміють, про що йдеться. Що це – моральний авторитет. Крім того, що це геніальна поетеса – це ще й моральний авторитет, яких зараз так бракує в суспільстві.
Надія Степула
А чи можна говорити про те, що Ліна Костенко має певного роду “спадкоємців” у поезії?
Павло Вольвач
Ось тут не знаю. Я думаю, чому вона й стоїть якось окремішньо? Бо, по-перше, в українців ніколи не бракувало поетів, і взагалі – поетичності, - нація така, поетична, що аж занадто… і доходить до того, що ця поетичність обертається зворотною стороною медалі, тобто, негативною, якимись “рожемиви соплями”, перепрошую, таким легкописом.
Навпаки, натомість Ліна Костенко – чим вона і виділяється серед цього огрому “жіночних чоловіків” – це чи не “найбільший чоловік”. Тобто, ця маскулінна енергія виокремлює і ставить осторонь ну… майже всіх українських поетів… хоч я мушу зазначити, що, визнаючи талант і геніальність Ліни Василівни, я особисто наприклад вважаю, що мені ближчий, скажімо, Микола Вінграновський. Але при тому я розумію – про що йдеться…
Надія Степула
Як можна передбачити майбутнє поезії Ліни Костенко - за 10, 20, 30… і так далі років - наскільки ця поезія відповідає часам не тільки нинішнім, як і завтрашнім?
Павло Вольвач
Ой, це не те, що складне питання… я тут не маю ні нахабства, ні мужності… це… мені страшно…
Надія Степула
А передбачити з поетичного якось “кілка” чи “дзвіниці”…
Павло Вольвач
Не можу… Мені здається, це смішно – я ось зараз підіпру глибокодумно чоло і скажу: “Через 20 років поезія Ліни Костенко….” Те, що вічне – залишиться вічним. Можливо, щось другорядне одсіється. Тобто, тут все банально – я не відкрию Америки. Щось, можливо. Відійде на другий план, а першорядність її слова залишиться в анналах української культури.
Надія Степула
Чим найбільше, Павле, подобається Тобі творчість Ліни Костенко?
Павло Вольвач
Напевне… я вже сказав – крім неповторного голосу – знов-таки – оцією маскулінністю, оцією зухвалістю, якоюсь дерзновенністю, яка навіть не властива українським поетам – чоловікам. Я не хочу ділить за статевими там ознаками, ну, так виходить, а от Ліна Костенко – Ліна Василівна – вона мужня, крім того, що вона глибока, вона філософська, вона…. Вона геніальна… - вона мужня. Українській поезії, мені здається, бракує мужності.
Надія Степула
Ну що ж. Залишається позичити їй добра “над берегами вічної ріки”, над якою вона пише свої поезії…
Дякую, Павле.
Радіожурнал “Сюжети” відзвучав.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер Наталя Антонечко.
Дякуємо за увагу, дорогі слухачі.
Непроминальних вам сюжетів!
Залишайтеся зі “Свободою”!
