Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:39

“Листи на Свободу”


Петро Кагуй

Прага, 2 квітня 2005 року

Аудіозапис програми:

Петро Кагуй

В ефірі передача “Листи на Свободу”.

Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.

Вітаю Вас, Шановні слухачі!

Слухач



Новітні події в нашому суспільстві (НІ - БРЕХНІ) дають надію, що останні свої роки я проживу без презирства до владних інституцій.

Слухачка

Як же так сталося, що ось отакий сильний націоналістичний сплеск, який вихлюпувався з усіх хвиль радіо, телеканалів так скороминущо затих.

Слухач

Потрібно, щоб Вселенський патріарх вивчив всі документи і надав Україні і православній церкві автокефалію.

Слухачка

Була б моя воля, то я б заборонила комуністичну партію та партію есдеків. Це самі ворожі партії для нашого суспільства.

Слухач

Як же нам реформувати науку. Більшість академічного начальства за Кравчука та Кучми, своїм мовчанням сприяли розвалу Академії наук, науково-дослідних заводів, сприяли розкраданню наукових приладів, матеріалів.

Петро Кагуй

Після такого невеликого аудіо-анонсу, розпочнемо передачу із того, як ставляться наші слухачі вже до нової української влади.

У низці слухацьких послань відчувається певне невдоволення повільністю дій президента та нового уряду, міститься критика на конкретні рішення чи кадрові призначення. А в окремих листах - певне розчарування та й навіть роздратування.

Скажімо, ще кілька тижнів тому, Равіль Ісламов із міста Ізмаїла писав таке:

“Сам себе питаю: чи є якісь зміни? В Одеській області, принаймні немає змін. Хіба що головою обласної державної адміністрації став соціаліст Василь Цушко, який сказав: “Нічого міняти не буду, нікого не звільнятиму – бо це порушення “Кодексу законів про працю”. На посадах залишилися усі ті ж корумповані начальники державних установ, прокурори, міліціонери, податківці, митники та інші. Чиновники, котрі спершу перелякалися, коли на виборах переміг Віктор Ющенко, зараз вже оговталися, адже Ющенко “готовий протягнути руку кожному”. Він декларує всепрощення”, - написав Равіль Ісламов із Одеської області.

А Ярослава Прус зі села Великі Бірки, що на Тернопільщині зауважує:

“Дай Боже Ющенкові здоров’я, щоб зміг покращити наше життя. Бо нелегко Ющенку на цій розваленій Україні та ще й із такими донецькими політиками будувати краще майбутнє”.

А вже автор електронного листа на ім’я Андрій надіслав незрозумілу репліку, яка більше схожа на жарт. Врешті, судіть самі:

“Чи є конфлікт у команді ЮЩЕНКА? Як сказала б Ваша Ганя - цього лише сліпий не бачить. Там не конфлікт - там вже скоро будуть мочити один одного. Чому? Бо кожному хочеться більше влади, адже гроші вони давно мають”.

А якщо говорити серйозно, то у більшості випадків, критика нової влади з боку наших слухачів, можна сказати, досить конструктивна та доброзичлива. І в цьому контексті цікавими є висловлювання Антоніни Качановської із Копайгорода:

“Я не проти критики як такої, а лише проти безапеляційного, безпардонного критиканства...

Я усім серцем прагну, щоб у передачах “Свободи” і в усьому нашому суспільстві панувала атмосфера доброзичливості, чуйності, людяності, толерантності, бережливого ставлення один до одного.

Щоб таким обоюдогострим мечем як критичне слово, усі ми користувалися дуже обережно, пам’ятаючи, що слово лічить і слово калічить, а також сказане Ісусом Христом: “Як хочете, щоб поводилися люди з Вами, поводьтеся з ними так само і Ви”.


Після фрагменту із листа Антоніни Качановської із Копайгорода, пропоную послухати послання від Олега Любовича із Києва:

“Дорога наша Свобода!

Пише Вам слухач із 45-річним стажем. Останнім часом часто хотілось написати Вам. Я певен, що мене підтримає багато людей і в Україні, і за її межами. Насамперед, мене зрозуміють люди віруючі, які відчувають, як важко носити в собі таке почуття як ненависть.

Півстоліття я відчував ненависть до діючої влади. Спочатку радянської, а потім “кучмівської”. Я не вимагав від життя матеріальних благ, може тому що не знав бідності. Але, понад усе я ненавиджу хитрість, обман і брехню. Може тому і симпатизую Вашій радіостанції усі ці роки.

З боку дотеперішньої пострадянської влади відчував лише її бажання утриматися за рахунок підступного обману народу. Але новітні події в нашому суспільстві (НІ - БРЕХНІ) дають надію, що останні свої роки я проживу без презирства до владних інституцій.

Я відстежував боротьбу вже колишніх лідерів опозиції, а в опозиційних лавах простих людей завжди можна було побачити і мене. А нині хочу висловити побажання вже до теперішніх можновладців, щоб вони усвідомили, що головне у їхній політиці – зберегти довіру людей.

Якщо політики зважатимуть на людей, на їхню довіру до влади, то нам будуть зрозуміліші і труднощі в економіці, і помилки в політиці чи кадрових призначеннях.

Під час мітингів на майдані, Віктор Ющенко часто обіцяв відкритість у своїй політиці. Таким, як я, нічого більше не потрібно, бо ми розуміємо труднощі, які йому належить подолати.

Не буду стомлювати Вас компліментами на вашу адресу, бо я в цьому не буду оригінальним, але дуже б не хотілося, щоб “Свобода” почала стихати, бо нова парламентська опозиція, гадаю, буде доволі примітивною.

І останнє, відносно гостей на “Свободі” . Якщо запрошуєте таких, як Тарас Чорновіл, то на противагу їм потрібні адекватні опоненти. А стосовно Леоніда Кравчука, то нам він - нецікавий, як не цікава нещира людина, адже Кравчук сам зізнався, що політик рідко говорить те, що думає.

Олег Любович, інженер, 63 роки. Місто Київ”.


Досить часто зміст листів чи то й дзвінків від наших слухачів – зводиться до відгуків на обговорення тієї чи іншої теми у передачах “Вечірньої Свободи”.

Так, нашого постійного слухача із Вінниці Володимира Осипчука не залишала байдужою тема - релігійної ситуації в Україні та можливого надання Вселенським патріархатом українській православній церкві – статусу помісної, самостійної церкви.

Слухач

Днями по радіо “Свобода” прозвучала передача у прямому ефірі з приводу заяв Константинопольського Вселенського патріарха. Отож, хочу висловити своє враження на цю передачу і сполемізувати із священнослужителем МП по двом тезам.

Перша, що так би мовити держава не повинна втручатися в справи церкви і релігії. Але ж держава завжди втручалася в справи релігії. В окремих країнах релігія зливалася з державною політикою і релігійне життя ставала ідеологічною основою розвитку цих держав. Це країни ісламського світу, Китай, Японія, царська Росія та інші.

В середньовічній Європі між релігією і державою завжди точилася боротьба: інтриги, підкуп, шантаж і обман і т.д. Якщо ж держава втрачала контроль над церквою, то тут же починалася релігійні міжусобиці, доводячи ці країни до війн і гибелі безлічі людей.

Залишаючи священнослужителів без нагляду, держава матиме вибухову речовину. Крім цього, не контролюючи діяльність священнослужителів, може призвести до того, що вони будуть безмірно збагачуватися, використовувати благо вірність простих прихожан, перетворюючи себе в таких попів-мироїдів.

Серед них і є такі псевдопопи, які прийшли в церкву з метою наживи. Ми це бачимо, коли там то тут розкриваються злочинні дії священнослужителів, які погрязли в розпусті, п’янстві.

Друга теза, що буцімто народ України ще не дозрів, щоб мати свою помісну автокефальну церкву. Отож хочу запитати шановних священнослужителів з МП, а коли ж він дозріє? Адже ви в церковних амвонах посилаєте анафему Мазепі і іншим видним діячам України.

А що витворялося в більшості приходів підчас президентських виборів? Як ви ганьбили Ющенка, возвели в ранг святого Януковича – людину зі сумнівним минулим і сьогоденням. Коли після таких богослужінь деякі ваші прихожани несли прокльони на голову Ющенка, Америки, весь світ і тих, хто його підтримує з піною в роті, хрестами. Всі вони були заведені проповідями оцих горе-священиків з МП.

А щодо духовності, древності православ’я, то хочу сказати, що коли ще в древньому Києві будувалися православні собори, то на території сучасної Москви ще бродили бурі ведмеді. Релігійний Київ і Україна вийшли з Візантії, і потрібно, щоб Вселенський патріарх вивчив всі документи і надав Україні і православній церкві автокефалію, бо поки в Україні не буде своєї церкви, то вона так і не стане незалежною державою.

Володимир Осипчук, Вінниця.

Петро Кагуй

А зараз пропоную послухати ще один відгук на нещодавнє обговорення у “Вечірній Свободі” ситуації довкола української академічної науки.

Ось що написав нам Олександр Рачек із Києва:

“Прослухав Вашу передачу про науку: дуже схвально, що взялися за цю тему. Кілька разів я писав на “Свободу” про необхідність обговорювати її.

Як же нам реформувати науку? Ну, перш за все, наука нам необхідна! І не чиновникам вирішувати, які галузі залишати, а які ні. Як показала Японія, наука необхідна!

• Треба замінити Президента Академії, але тільки щоб він був із демократів, нехай навіть виконуючим обов''язки.

• Більшість академічного начальства за Кравчука та Кучми, своїм мовчанням сприяли розвалу Академії наук, науково-дослідних заводів, сприяли розкраданню наукових приладів, матеріалів. Але були і патріоти, що робили все можливе для розвитку науки, наприклад, покійний директор Інституту металофізики академік Володимир Немошкаленко.

• У науковців немає громадської газети, радіо, вже не кажучи про телебачення.

• Наші науковці позбавлені отримання наукової інформації, окрім, хіба що, з філософії та математики. А як щодо фізики, механіки, біології і так далі? Академік Комісаренко мабуть не знає, що нові журнали за винятком СНДівських - електронною поштою для нас закриті: бо треба платити гроші за них. Й тому будемо із прискоренням відставати від Заходу. Тоді як для нашого сусіда Польщі, усі наукові журнали доступні!

• Зараз в Академії пройде скорочення. У нас в Інституті 1400 осіб, буде скорочено 200. Кого скоротять? Тих у кого немає так званої “криші”? А хто займеться скороченням – колишні вірні слуги Януковича?

• Багато директорів у своїх інститутах завели фірми та фірмочки для особистого збагачення і так далі. Тому необхідна незалежна перевірка усіх інститутів, їхніх території, діяльності, бухгалтерії і так далі. І тільки після цього можна проводити скорочення.

• Мені розповіли, що в Голосіеві Янукович “відтяпав” половину території Інституту теоретичної фізики та колишню дачу колишнього Президента Академії наук Паладіна із озером. Збудував паркан і забрав для будівництва в Академії 30-ть мільйонів гривень, котрих вистачило б на існування Академії наук на цілий рік!

• Надалі цікаво було б провести окремі передачі, присвячені матеріалознавству, металофізиці. Цим би Радіо “Свобода”, на мою думку, дуже допомогло б у реформуванні Академії наук.

• Наші науковці дуже талановиті, вони заповнили Францію, Фінляндію, Швецію, Сполучені Штати. Бо в Україні малі зарплати, а також немає сучасного обладнання, приладів! Але, невже Україні не потрібні науковці? Невже нам не потрібна наука!?!

• А тим часом закон про фінансування науки - не виконується...

На все добре, Олександр Рачек, кандидат фізико-математичних наук, в Академії наук із 1958 року”.


Зовсім небагато часу минуло від закінчення кампанії з виборів глави Української держави, від часу Помаранчевої революції, а наші слухачі вже розпочинають активну дискусію довкола наступних парламентських виборів.

Днями до нас зателефонувала наша постійна слухачка із Львівщина на ім’я Олена.

Слухачка

Добрий дня працівникам радіо “Свобода” і нашим шановним радіослухачам!

Швидкими темпами йде черговий виток виборчих перегонів до парламенту 2006 року. Виборці серйозно не сприймають астрономічну кількість партій. Це зайве і навіть шкідливе.

Заможні люди – це лідери новоспечених партій, поспішають зайняти депутатське крісло для лобіювання своїх особистих інтересів, вдаючись при цьому до різних фальсифікацій, як от на зразок: підробляють підписи виборців на їх підтримку. Це все треба Мінюсту детально перевірити і відповідно за це покарати.

Мені здається, що Мінюсту певно вже треба припинити реєстрацію багаточисленних жіночих партій. На мою думку, достатньо було 3-5 потужних партій із відомими серйозними лідерами, а все решта це шумовиння.

Було б моя воля, то я б заборонила комуністичну партію і партію есдеків. Це самі ворожі партії для нашого суспільства. Вони вкрили і далі себе вкривають себе ганьбою за їхні злодіяння, за ненависть до всього українського.

Багато країн звільнились від комуністичної примари і зажили щасливим життям. Чого тільки вартує постійний рупор КПУ яструб Шоломатін. Цією ж дорогою йдуть лідер КПУ Симоненко, Гмиря, Лещенко та їм подібні однопартійці. В їхніх душах немає нічого українського. Вони здебільшого послуговуються чужою мовою російською.

Чому вони не беруть приклад з комуніста, а в моєму визначенні націонал-комуніста Бориса Олійника, який є зразком чесності порядності, відвертості і понад усе любить свою рідну мову і незалежну Україну?

Пригадую його слова, які були сказані у перші роки незалежної України:

“Москво, Москво, не присилай нам своїх словоблудів, у нас своїх багато вистачає”.

Шановний Борисе Іллічу, дуже Вас прошу зробіть мужній крок, який зробив в свій час мужній письменник Олесь Гончар і вийдіть із рядів цієї партії, яка так багато зробила злочинного для свого народу і робить далі.

Всім видно, що Ви в багатьох випадках не поділяєте позицію своїх одно партійців і тому не потрібно, щоб Ви з ними були в одних рядах.

До побачення, дякую.

Олена з Львівщини.

Петро Кагуй

Переходжу до послання Михайла Баканчука із Тернополя, який пише про таке явище як українофобія та про мовну ситуацію в Україні.

“Українофобія, - мовиться у листі, - це хронічна недуга не тільки шовіністів, вихідців із сусідніх держав (переважно північної сусідки), а частково й тих, що народилися й виростали у химерній аморальній імперії СРСР. Ïм із дитинства, ще в дитячих садочках, пізніше в учбових закладах, комсомолі, компартійному середовищі прищеплювали - вірус зневаги до всього християнського та національного.

Так виростали хохли-малороси з переконаннями, що все національне, українське - зневажливе і меншовартісне. На прикладі Павлика Морозова і Павки Корчагіна прославлялася зрада, як патріотизм, а любов і шана до національних традицій - як шкідливий пережиток минулого.

І ось таких хохлів-малоросів, що проявили себе як потурнаки і яничари, приймали до елітних прошарків компартійної номенклатури. Адже вони вже переконливо доказали, що позбулися не тільки християнської моралі, а й національної гордості, ставши вірними лакеями московської тоталітарної системи,
- наголошує Михайло Баканчук із Тернополя.

Так формувалися, - продовжує він, - такі політичні покручі, байдужі до національних проблем України, як Володимир Щербицький, Володимир Івашко, Петро Симоненко, Станіслав Гуренко, Наталія Вітренко, Леонід Кучма, Віктор Янукович та інші, для яких Україна завжди була і залишається Малоросією, без права власних національних інтересів, мови, історії, культури, звичаїв. І головне для них, щоб Україна завжди була залежною від Росії.

Це є продовженням намірів нахабної сусідки, через місцевих доморощених лакеїв не допустити національного відродження українців від тривалого зросійщення.

До тих махрових українофобів приєднуються і деякі політичні лідери. Так Олександр Мороз домагається надання російській мові в Україні офіційного статусу. Але, хіба російська мова зазнає утисків? Вона і так домінує в південних та східних регіонах України, а українська там ледве жевріє і то суржиком”,
- зазначає Михайло Баканчук із Тернополя.

Гостра критика на адресу лідера українських соціалістів Олександра Мороза звучить також у листі, якого ми отримали із Чернігівщини:

“Добрий день, радіо “Свобода”! Хочу звернутися до пана Мороза у зв’язку з його намаганням пропхати закон про надання російській мові статусу офіційного.

Шановний пане Мороз! У нас у місті Семенівці Чернігівської області, Ви, нажаль, ніде не почуєте української мови, навіть гривні називають рублями. І ніхто не відчуває дискомфорту у зв’язку з відсутністю запропонованого Вами закону. І чим же Ви хочете нам допомогти?

Ті, хто не розуміє української мови, не знає належно і російської. Для цих людей зрозумілою є мова, якою користувався “гарант” на записах Мельниченка.

Я добре розумію, що Ви хочете, пане Мороз! І я ще не забув, як Ви, будучи головою Верховної Ради, відмикали мікрофон патріотам України і ніколи не відмовляли комуністам. Місто Семенівка”.


Автор цього короткого листа не називає свого імені, він подав лише свій номер телефону.

А на завершення передачі “Листи на Свободу” надамо слово Антоні Спільній зі села Кути, що на Косівщині Івано-Франківської.

Слухачка

Я вже кожний вечір на протязі багатьох років передивлююсь новини на всіх телеканалах, які доступні нам тут у Карпатах. Це “1+1”, “Інтер”, УТ-1, а тоді вже переходжу на радіо “Свободу”.

Як же так сталося, що ось такий сильний націоналістичний сплеск, який вихлюпувався з усіх хвиль радіо, телеканалів так скороминущо затих. Все вернулося у старе русло. І життя знову потекло в стояче болото. Одним словом - “повний абзац” (по молодіжному сленгу).

На каналі “Інтер” вже почали святкувати 60-річчя Перемоги радянського люду, забуваючи, що незалежну Україну виборювали і національно свідомі українці, яких вбивали, яких мордували, які і зараз у багатьох випадках залишаються невідомі.

А ще там безкінечно можна бачити Максима Галкіна, який голосом Бориса Єльцина звертається до нас постійно: “Дарагіє расіянє!”

І “Інтер” дає шанс кожному і співати, і показати фігуру. Всім-всім, на кого впаду око продюсера, крім держави Україна, на теренах якої вони працюють.

Ой! Я ще забула “1 плюс 1”... Вийшов з небуття пан Піховшек, у якого кирзак на писку. Даруйте, але так гуцули кажуть про тих людей, які живуть без честі, яким би вже і не показуватися на людях, але з-за підтримки, заламуючої руки, Олі Герасим’юк можна ще щось заробити на кавальчик хліба і навіть з маслом.

Або “Ключовий момент” “Інтера”... Боженьки, коли ж настане той ключовий момент для моєї України, коли у неї попросять вибачення за всі заподіяні образи, наклепи, шкоди? Коли прибереться ота стіна непорозуміння між однією мовою, яка заполонила всю Україну, і моєю рідною мовою, яка знаходиться у вигнанні, і яку пані Сумська так, мабуть, і ніколи не викличе для того, щоб у неї попросили прощення, притому стоячи на колінах?

Ось такий короткий огляд каналів телебачення простої гуцулки з Карпат.

Чому немає українського на українському телебаченні?

Слава Богу, прийшла весна, роботи в городі досить, тому телевізор може трошки відпочити. Але це у мене. А у інших?

Ось таке риторичне запитання простої гуцулки з Карпат, пані Антоніни Спільної.

Петро Кагуй

Це все на сьогодні, шановні слухачі!

З Вами був Петро Кагуй, а наступного тижня передачу “Листи на Свободу” проведе мій колега Зиновій Фрис.

Дякуємо Вам за увагу, за Ваші листи та телефонні дзвінки!

На все добре! До наступних зустрічей в ефірі!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG