Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 02:45

Роман Дена Брауна “Код да Вінчі”.


Надія Степула

Київ, 4 квітня 2005 - Ключі до таємниць духовних святинь людства продовжують кликати до пошуку істини. Книга Дена Брауна “Код да Вінчі” пропонує шукати ці ключі. Продано до 10 мільйонів примірників бестселера, автор працює над продовженням.

Ден Браун: “Я сподіваюся, що мій роман стане каталізатором для читачів, і кожен сам для себе з”ясує важливі питання віри, релігії та історії” - пише Браун на своєму сайті www.danbrown.com.

З погляду читача твір Брауна, виконаний в жанрі Борхесових новацій, жанрі “Гри в бісер” Гессе, видається інтелектуальним експериментом, “запакованим” у форму тріллера. Критики сходяться на думці, що такі “Своєрідні інтелектуальні провокації вперше викинуті на маси читачів”.

Хвиля читацьких дискусій прокотилася світом, тимчасом публічні диспути збирається організувати Ватикан.

Італійський кардинал архиєписком Генуї Тарчізо Бертоне призначений Ватиканом главою особливої комісії, яка має вивчити книгу Брауна і, можливо, подати на автора в суд, щоб спростувати його “неправдиві”, на думку кліру, “ствердження”.

Із критикою “Код да Вінчі” виступила і церква православна. В Росії - устами заступника голови відділу зовнішніх відносин Московської патріархії – протоієрея Всеволода:

Протоієрей Всеволод (переклад з російської): “Таке неприкрите намагання переписати Євангеліє та історію земного життя Ісуса пов”язане з тим, що особисті й соціальні гріхи люди намагаються виправдати, приписавши їх Христові…У цьому смислі книга “Код да Вінчі” мало відрізняється від древніх і нових спроб переписати євангельську історію” - вважає протоієрей Всеволод.

Ден Браун не уникає дискусії: “Щодо звинувачень мене в “анти християнстві”, - можу сказати, що головний ворог релігії – апатія. І ліки від цієї недуги єдині – суперечки. Хоч мій погляд відрізняється від офіційного погляду Церкви на події першого століття, але чим енергійніше ми обговоримо подібні теми, тим кращим буде наше розуміння власної духовності”.

Думки українських читачів різні.

Марина Шешукова, фаховий перекладач з англійської та французької мов: “Я читала книгу Брауна, як цікавий твір. Він викликає і роздуми, і сумніви.Сам Браун не змушує повірити лише в його версію. Я теж схильна сумніватися в правдивості всіх існуючих постулатів. Бо, напевно, шлях до істини лежить саме через сумніви і через пошуки цієї істини. Браун пропонує не саму істину, а лише її пошук.”

Петро Клепарівський, директор Центру Політичних технологій: “Книга Брауна ретранслює той самий ідеологічний концепт, на основі якого виникали головні єресі в Європі. Причому це були масові, агресивні єресі, які ставили під сумнів основи самої європейської цивілізації. Складається враження, що йде певний ідеолого-пропагандистський наступ одночасно на всі світові релігії”.

Ніхто не заперечує, що книга Брауна як інтелектуальна провокація має суттєву літературну й історичну базу. Вона ґрунтується на апокрифічних Євангеліях. Яких, як відомо є одинадцять, хоч канонічними з них вважаються тільки п’ять.

Чому так? – залишається питанням. Як і те, яким насправді було життя дві тисячі років тому. Очевидно, резонанс книги Брауна безліччю питань без відповідей і зумовлений. А Бога кожен і досі шукає собі і в собі сам.

Іван Павло другий, Пара Римський, в останній своїй поемі “Триптих Римський “ сказав про це так: “Люди самі собі творили богів. Як Єгипет, як Еллада, як Рим… Абраам увірив у Того, хто є. З ким говорив, кому відчиняв свій намет. До нього, який увірував, прийшов Бог.”.

Вслухаючись у “голос мудрості”, який “доносився через віки…шепотів із безодні…”, Браун закликає до пошуків істини – і бачить у цьому головний смисл свого роману. Чи можна йому вірити? - “Страх перед можливістю помилитися не повинен стримувати нас від пошуків істини” - казав Клод Гельвецій. У чому Брауна не можна звинуватити, це в тому, що подібного страху він не почуває.
XS
SM
MD
LG