Прага, 7 квітня 2005 – Європейський союз підтвердив свою мету розширити так звану “шенґенську зону” трохи більше як через рік. Як повідомив заступник голови Єврокомісії й комісар у справах юстиції Франко Фраттіні вчора в Брюсселі, ЄС вирішив: територія без контролю на внутрішніх кордонах охопить нові члени Євросоюзу від жовтня 2007 року. Деякі європейські політики й аналітики вважають, що це оголошення було передчасне.
За словами Франко Фраттіні, можливість вступу нових членів ЄС до “шенґенської зони” від жовтня 2007 року ще залежатиме від того, чи ці країни забезпечать належний обмін інформацією з “Шенґенською інформаційною системою – 2”. Ця нова комп’ютерна система міститиме дані про небажаних іноземців чи осіб, яким десь у ЄС уже відмовились надавати притулок. Вона, за планами, має запрацювати якраз у жовтні 2007 року. Нинішня “Шенґенська інформаційна система – 1” уже сягла межі своєї потужності і не зможе охопити й нові країни.
Чого Франко Фраттіні не сказав, так це чи встигнуть створити й налагодити цю нову, другу систему до нині встановленого терміну. А термін цей раніше вже переносили кілька разів. Нещодавно ж її створення, що триває вже декілька років, пережило нову хвилю ускладнень.
Іншою проблемою залишається готовність і здатність майбутніх членів “шенґену” вберегти зовнішній кордон розширеного простору вільного пересування, каже аналітик нідерландського Інституту міжнародних відносин Альфред Пиперс: “Ми дещо непокоїмося щодо розширення “шенґенської системи” й вимагаємо, щоб такі країни, як Чехія чи Польща, змогли належно впоратися з зовнішнім кордоном”.
Чехія нині є в ЄС цілком “внутрішньою” країною – вона не має жодного кордону з жодною державою-нечленом Євросоюзу. А проте саме Чехія викликає чомусь чи не найбільше застережень у своїх найближчих сусідів.
Влади Австрії й німецької союзної землі Баварії вже не раз висловлювалися за те, щоб Чехію, а з нею й інших нових членів ЄС зі Східної Європи, не приймали до “шенґену” ще років із сім чи й десять. І нині після слів Франка Фраттіні до критиків долучився міністр внутрішніх справ німецької землі Саксонії Томас де Мезьєр. Він вимагає від німецького союзного міністра внутрішніх справ Отто Шілі вплинути на ухвалу Брюсселя й відмовитися від того, щоб твердо встановлювати термін прийняття нових членів до “шенґену” за стільки часу наперед.
Ті ж країни, які стануть у розширеному “шенґенському просторі” прикордонними, дійсно матимуть непросте завдання. Про це свідчить досвід таких нинішніх прикордонних держав, як Греція, Італія чи Іспанія: вони захлинаються від потоків нелеґалів іззовні.
Виходів може бути два, і з них перший – міцніше стерегти кордони, серед того й поліційними заходами, вважає аналітик німецького Фонду імені Бертельсманна Петер Цервакіс: “Міністерства внутрішніх справ, також і”шенґенських” країн, розраховують на зростання безпеки, а це означає численнішу прикордонну поліцію, жорсткіші процедури перетину кордону чи “зовнішнє забезпечення”“. Цими словами фахівець називає відсіювання потенційних нелеґальних іміґрантів, перш ніж вони зможуть потрапити на європейську землю.
А другий вихід, на думку аналітика, – це поза межами Євросоюзу боротися з причинами, які женуть іноземців до Європи: “Соціальні проблеми треба вирішувати з випередженням. Це значить, що ЄС має вживати заходів у самих цих країнах: в Африці чи серед східних сусідів - у Білорусі, Україні й інших, – щоб вирішувати ці проблеми там, а не імпортувати їх до нас”.
За словами Франко Фраттіні, можливість вступу нових членів ЄС до “шенґенської зони” від жовтня 2007 року ще залежатиме від того, чи ці країни забезпечать належний обмін інформацією з “Шенґенською інформаційною системою – 2”. Ця нова комп’ютерна система міститиме дані про небажаних іноземців чи осіб, яким десь у ЄС уже відмовились надавати притулок. Вона, за планами, має запрацювати якраз у жовтні 2007 року. Нинішня “Шенґенська інформаційна система – 1” уже сягла межі своєї потужності і не зможе охопити й нові країни.
Чого Франко Фраттіні не сказав, так це чи встигнуть створити й налагодити цю нову, другу систему до нині встановленого терміну. А термін цей раніше вже переносили кілька разів. Нещодавно ж її створення, що триває вже декілька років, пережило нову хвилю ускладнень.
Іншою проблемою залишається готовність і здатність майбутніх членів “шенґену” вберегти зовнішній кордон розширеного простору вільного пересування, каже аналітик нідерландського Інституту міжнародних відносин Альфред Пиперс: “Ми дещо непокоїмося щодо розширення “шенґенської системи” й вимагаємо, щоб такі країни, як Чехія чи Польща, змогли належно впоратися з зовнішнім кордоном”.
Чехія нині є в ЄС цілком “внутрішньою” країною – вона не має жодного кордону з жодною державою-нечленом Євросоюзу. А проте саме Чехія викликає чомусь чи не найбільше застережень у своїх найближчих сусідів.
Влади Австрії й німецької союзної землі Баварії вже не раз висловлювалися за те, щоб Чехію, а з нею й інших нових членів ЄС зі Східної Європи, не приймали до “шенґену” ще років із сім чи й десять. І нині після слів Франка Фраттіні до критиків долучився міністр внутрішніх справ німецької землі Саксонії Томас де Мезьєр. Він вимагає від німецького союзного міністра внутрішніх справ Отто Шілі вплинути на ухвалу Брюсселя й відмовитися від того, щоб твердо встановлювати термін прийняття нових членів до “шенґену” за стільки часу наперед.
Ті ж країни, які стануть у розширеному “шенґенському просторі” прикордонними, дійсно матимуть непросте завдання. Про це свідчить досвід таких нинішніх прикордонних держав, як Греція, Італія чи Іспанія: вони захлинаються від потоків нелеґалів іззовні.
Виходів може бути два, і з них перший – міцніше стерегти кордони, серед того й поліційними заходами, вважає аналітик німецького Фонду імені Бертельсманна Петер Цервакіс: “Міністерства внутрішніх справ, також і”шенґенських” країн, розраховують на зростання безпеки, а це означає численнішу прикордонну поліцію, жорсткіші процедури перетину кордону чи “зовнішнє забезпечення”“. Цими словами фахівець називає відсіювання потенційних нелеґальних іміґрантів, перш ніж вони зможуть потрапити на європейську землю.
А другий вихід, на думку аналітика, – це поза межами Євросоюзу боротися з причинами, які женуть іноземців до Європи: “Соціальні проблеми треба вирішувати з випередженням. Це значить, що ЄС має вживати заходів у самих цих країнах: в Африці чи серед східних сусідів - у Білорусі, Україні й інших, – щоб вирішувати ці проблеми там, а не імпортувати їх до нас”.
