Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:34

Нинішня переорієнтація українців на західні цінності не є першою в нашій історії.


Віталій Пономарьов

Петро Могила
Київ, 19 квітня 2005 - В українській історії було не так вже і багато лідерів, які на виклики часу відповідали проведенням реформ за західними зразками. Одним з таких успішних реформаторів був Петро Могила, рівно 372 роки тому висвячений у Львові на митрополита Київського, Галицького і всієї Руси.

Син господаря Молдови і Волощини князя Симеона та угорської княжни Марґарет, Петро Могила закінчив Львівську братську школу. За деякими відомостями, він навчався також у Парижі – у Сорбонні та в єзуїтському коледжі Ла Флеш.

Могила служив у польському війську, бився з турками під Цецорою і Хотином, а двадцяти восьми років у скиті під Києвом прийняв чернечий постриг.

Ось що говорить про нього професор Києво-Могилянської академії, священик Української православної церкви Київського патріархату Юрій Мицик: “Вже той факт, що Петро Могила є святим – це, принаймні, для віруючої православної людини говорить дуже багато, вже тут можна було б поставити крапку. Але Петро Могила легалізував Українську православну церкву, яка після Берестейської унії не мала права голосу, по суті, у Речі Посполитій. Це одне, за це йому при житті можна було б поставити пам’ятник з золота”.

Обраний архімандритом Києво-Печерської лаври, Могила запросив туди відомих богословів, письменників, перекладачів. Цей вчений гурток отримав назву “Могилянський Атенеум”, і його члени стали професорами школи, заснованої Могилою за зразком єзуїтських колеґій.

Православні фундаменталісти звинувачували професорів у схильності до католицтва, і щовечора, за словами ректора Сильвестра Косова, «ми сповідувалися і очікували, що нами почнуть годувати дніпровських осетрів».

Згодом Могила об’єднав Лаврську школу із школою Київського братства в колеґіум і цим, за словами професора Юрія Мицика...

Юрій Мицик: “Заснував Києво-Могилянську академію. Він був прекрасний полеміст, богослов”.

Щоби випускники колеґіуму могли на рівних дискутувати з католицькими богословами, Могила запровадив викладання за програмами західноєвропейських гімназій. І навіть підручники, за якими навчалися учні колеґіуму, були єдиними для всієї Європи.

У листопаді 1632-го року 49 українських шляхтичів, що з’їхалися до Варшави на сейм, обрали Могилу митрополитом Київським. Це обрання підтвердив король Речі Посполитої Владислав Четвертий та благословив Константинопольський патріарх Кирило Лукаріс. Могила був висвячений на митрополита у Світлу середу 17-го квітня 1633-го року у Волоській церкві у Львові.

Повернувшись до Києва, Могила збройною силою відібрав в уніатів Софійський собор, Десятинну та Трьохсвятительську церкви. Ці та інші київські храми митрополит відновив власним коштом.

“Я дав обітницю Богу моєму – усе моє майно, успадковане від батьків, і все, що б ні залишалося тут від прибутків, отримуваних з доручених мені святих місць, з маєтків, на те призначених, спрямовувати почасти на відновлення зруйнованих храмів Божих, від яких залишалися плачевні руїни, почасти на заснування шкіл у Києві”.

Могила упорядкував церковне життя і уніфікував православну обрядовість. Очолюваний Могилою вчений гурток підготував і видав “Православне ісповідання віри”, затверджене на соборах у Києві та в Яссах, “Требник Петра Могили”, “Печерський Патерик” та інші твори.

За словами отця Юрія Мицика...

Юрій Мицик: “Він зробив церковну реформу. Він був Батьком церковної археології в Україні. “Православне ісповідання віри”, створене ним, підписали всі православні патріархи. Воно по суті сьогодні діє. Його служебники, требники лягли в основу тих богослужбових книг, які сьогодні використовуються і в Українській православній церкві, і в Російській православній церкві, і в Молдавській православній церкві”.

Могила відзначався рішучим характером і палким темпераментом. У Лаврі він так пильнував дисципліну, що за деякий час монастир залишили 62 із вісімдесяти ченців.

Могила звинуватив свого попередника, старого митрополита Ісайю Копинського у прихильності до Москви і заточив його у Печерському монастирі, аж поки той не відмовився від митрополичого сану.

Але сучасники усвідомлювали масштаб постаті Петра Могили, про що свідчить написана латиною епітафія:

“Цей ось владика в покорі держав за життя всіх русинів, Зараз могила сумна й небо тримають його. Тіло Могили – в могилі, душа ж десь у небі літає. Світ же і тут, і отам буде йому замалий”.
XS
SM
MD
LG