Нинішній тиждень – незвичайний. На церковному календарі він позначений як Страсний, і символізує останні дні земного життя Ісуса Христа, його страждання. Це час, коли відступає все дрібне і скороминуче, несуттєвими видаються буденні проблеми і клопоти. Адже є речі, перед якими маліє весь наш житейський досвід, уся наукова мудрість. Тож у ці дні варто відкинути усі наші термінові та важливі справи, які, втім, найчастіше, лише видаються нам такими вже терміновими і важливими. Зупинитися, зазирнути у власну душу, спробувати замислитися над вічними темами: життя і смерть, добро і зло, гріх і праведність. Адже зазвичай саме для таких роздумів нам і не вистачає часу.
Нинішній молоді, мабуть, важко собі навіть уявити, що ще якихось 20-30 років тому на Великдень у Києві навколо небагатьох діючих церков виставлялися кордони з міліції та дружинників і до храмів пускали лише бабусь у хустинках. Моє покоління пробивалося до Віри крізь скепсис, незнання, заборони, насмішки. У навчальних закладах нам викладали так званий науковий атеїзм, а під час обшуків кагебісти вилучали Святе Письмо як найнебезпечнішу антисовєцьку літературу.
Часи, на щастя, змінилися. Тепер у храмах на свята ми бачимо перших осіб держави, без освячення не відкривається жоден офіс, а на книжкових прилавках повно релігійної літератури на всі смаки. Але чи так вже ми змінилися внутрішньо? Чи стали добрішими, чеснішими? Чи побільшало в суспільстві справедливості, милосердя, любові, співчуття? Прикро, але далеко не завжди ми можемо відповісти на всі ці питання ствердно.
А от наші мудрі предки Страсний тиждень називали ще Білим або Чистим. І не лише тому, що у ці дні було прийнято прибирати, наводити чистоту в оселі. Не менш важливим було наведення ладу у своїй душі. Піст, покаяння, сповідь були обов’язковими складовими підготовки до свята Воскресіння Христова. Ми й зараз ретельно готуємо свої домівки до Великодня: миємо, чистимо, прибираємо, а от про суть події нерідко забуваємо або просто не замислюємося. Але сучасна людина потребує такого внутрішнього "генерального" прибирання анітрохи не менше, а може й більше, ніж наші богобоязні предки.
Якщо вам здається, що все це не має прямого стосунку до психології, то ви глибоко помиляєтеся. Адже духовне життя людини нерозривно пов"язане з наукою про душу. Там, де є спражня віра - немає місця відчаю і безнадії. Віра надає людині сил, допомагає переносити прикрощі та страждання, сповнює наше існування справжнім сенсом, а душу - гармонією. Чи не цього самого намагаються досягти своїми методами і фахівці-психологи? От лишень, чи можна досягти ідеалу?..