Зранку 1 травня у Дніпропетровську перехожих було обмаль – люди виїхали на дачі та на село, пішли до церкви. Як повідомив департамент зв’язків з громадськістю МВС, у великодніх богослужіннях на Дніпропетровщині взяли участь мільйон сімсот тисяч людей. Інформація МВС викликає сумнів бо навряд чи кожний другий житель області, населення якої не надто релігійне, включно з немовлятами відвідав церкву. Але людей у церквах справді було більше ніж минулого Великодня. Православні традиції відроджуються, кількість членів релігійних громад зростає, але не так швидко, як подає міністерство, сфера діяльності якого далека від релігії.
Першотравень цього року у Дніпропетровську різко відрізнявся від минулорічного. Минулого року за наказом тодішнього голови обладміністрації Володимира Яцуби на центральному майдані міста за зразком радянських часів була споруджена велика трибуна і пан Яцуба з обласним та міським бомондом помахували руками колонам районів міста, до яких примусово зігнали понад 20000 студентів і працівників бюджетних організацій.
Цього року не було єдиного мітингу лівих. У політичних заходах не брали участь керівники обласної адміністрації, обласної і міської рад. Компартія провела мітинг на центральному майдані біля пам’ятника Леніну. Соціалісти півтисячною колоною пройшли проспектом Карла Макса і мітингу не проводили. Прогресивні соціалісти обмежилися пікетом біля мітингу комуністів.
Раніше активні СДПУ(о) і Партія Регіонів ознак життя не подавали. Профспілки провели свій мітинг у парку імені Глоби. Кількість учасників на мітингу комуністів становила менше тисячі, на мітингу профспілок – близько півтори тисячі.
Промови на мітингу КПУ, на якому крім червоних прапорів були й прапори “Русского блоку”, оригінальністю не відрізнялися – заклики до відновлення Союзу РСР, заяви про здачу України іноземному капіталу, про єднання з Росією і Біларуссю. Комуністи і представники ВОЛ “Справедливість” висловлювали невдоволення з приводу того, що помаранчева революція не пішла шляхом лівих. Висловлювалися протести проти участі у параді у Києві вояків УПА та примирення ветеранів УПА і Радянської Армії. Було висловлене категоричне неприйняття вступу України до Євросоюзу і НАТО.
Учасники червоного мітингу здебільшого були у поважному віці і промови тих, хто не належав до провідників лівих організацій, були ностальгійними. Серед тих промовців був і Віктор Куназар, з котрого скульптор Вучетич ліпив пам’ятник радянському солдатові, встановлений у берлінському Трептов-парку. Він згадував, як Вучетич, власноручно вистругавши дерев’яного меча і посадивши йому на руки дівчинку, робив ескізи для пам’ятника, який став символом перемоги Радянської армії і присутності комуністичної системи у Німеччині. Цікаво, що Віктор Куназар вперше побачив на власні очі той пам’ятник тільки три роки тому, бо за радянських часів не мав змоги поїхати до Німеччини. З ностальгійних промов літніх людей відчувалося, що комуністична ідеологія і її носії відходять у минуле. Комуністичний мітинг у Дніпропетровську цього року був найменш чисельним за усі роки незалежності України.
Першотравень цього року у Дніпропетровську різко відрізнявся від минулорічного. Минулого року за наказом тодішнього голови обладміністрації Володимира Яцуби на центральному майдані міста за зразком радянських часів була споруджена велика трибуна і пан Яцуба з обласним та міським бомондом помахували руками колонам районів міста, до яких примусово зігнали понад 20000 студентів і працівників бюджетних організацій.
Цього року не було єдиного мітингу лівих. У політичних заходах не брали участь керівники обласної адміністрації, обласної і міської рад. Компартія провела мітинг на центральному майдані біля пам’ятника Леніну. Соціалісти півтисячною колоною пройшли проспектом Карла Макса і мітингу не проводили. Прогресивні соціалісти обмежилися пікетом біля мітингу комуністів.
Раніше активні СДПУ(о) і Партія Регіонів ознак життя не подавали. Профспілки провели свій мітинг у парку імені Глоби. Кількість учасників на мітингу комуністів становила менше тисячі, на мітингу профспілок – близько півтори тисячі.
Промови на мітингу КПУ, на якому крім червоних прапорів були й прапори “Русского блоку”, оригінальністю не відрізнялися – заклики до відновлення Союзу РСР, заяви про здачу України іноземному капіталу, про єднання з Росією і Біларуссю. Комуністи і представники ВОЛ “Справедливість” висловлювали невдоволення з приводу того, що помаранчева революція не пішла шляхом лівих. Висловлювалися протести проти участі у параді у Києві вояків УПА та примирення ветеранів УПА і Радянської Армії. Було висловлене категоричне неприйняття вступу України до Євросоюзу і НАТО.
Учасники червоного мітингу здебільшого були у поважному віці і промови тих, хто не належав до провідників лівих організацій, були ностальгійними. Серед тих промовців був і Віктор Куназар, з котрого скульптор Вучетич ліпив пам’ятник радянському солдатові, встановлений у берлінському Трептов-парку. Він згадував, як Вучетич, власноручно вистругавши дерев’яного меча і посадивши йому на руки дівчинку, робив ескізи для пам’ятника, який став символом перемоги Радянської армії і присутності комуністичної системи у Німеччині. Цікаво, що Віктор Куназар вперше побачив на власні очі той пам’ятник тільки три роки тому, бо за радянських часів не мав змоги поїхати до Німеччини. З ностальгійних промов літніх людей відчувалося, що комуністична ідеологія і її носії відходять у минуле. Комуністичний мітинг у Дніпропетровську цього року був найменш чисельним за усі роки незалежності України.