Доступність посилання

ТОП новини

“Ми вшановували німецькі могили і думали тоді, що прийде таки час і усі примиряться…”


Галина Терещук

Львів, 9 травня 2005 - На Львівщині у мальовничому селі Потелич можна побачити усю трагедію Другої Світової війни. Тут поховані воїни ОУН-УПА, радянської та німецької армій, є могили полеглих селян від рук червоних партизан і місцевих комуністів, вбитих упівцями. А ще на цвинтарі є дерев’яна церква з унікальними настінними розписами, яка збудована майже 400 років тому і яка не постраждала від жодних воєн. У ній духовенство різних релігійних конфесій з України та Німеччини разом з селянами спільно молились за усіма жертвами Другої Світової війни.

Коли почалась Друга Світова війна, Ярославі Івать з села Потелич було 9 років. Її батька примусово забрали у радянську армію. Фрігітті Мюллер-Браунер з Баварії було 2 з половиною, коли її тата покликали на службу в німецьку армію.

У 1941 у родину Мюллерів надійшла сумна вістка - Генріх Мюллер загинув і похований у українському селі Потелич. Будинок Ярослави Івать був розташований поруч із місцем, де спершу німці у 1941 хоронили своїх бійців( вони навіть на подвір’ї в Іватів брали воду, щоб посадити на могилах квіти). А потім сюди звозили машинами тіла німецьких воїнів радянські солдати.

Ярослава Івать: --Якого там лиха принесли нам німц? Те, що вони положили своє життя, те, що совєтські їх побили? То не так як зараз вони лежать на цвинтарі один коло одного, тоді їх сюди червоні привозили купами і скидали в яму.

Після війни німецький цвинтар заріс лісом, саме він і врятував поховання, про які знали лише місцеві жителі.

Ярослава Івать: --Українці не руйнували цвинтар, може якби тут були росіяни, то вони би все знищили, а ми знали про поховання і їх шанували, ми нікого не рухали.

Ярослава Івать разом з іншими дітьми часто бігала на цвинтар, приносила на могили квіти. А в Баварії родина Мюллерів жила надією, що десь зберігається могила їхньої дорогої людини. .

Фрігітта Браунер: - Спочатку ми 6 місяців не отримували ніяких грошей. Потім нам давали маленьку пенсію Було дуже важко моїй матері з двома дітьми, мені 2з половиною роки, братові рік. Ми були дуже бідні, не було батька, було просто жахливо. ..Я розумію украЇнців, скільки вони біди і страждань зазнали. Розумію всіх, хто пережив війну.

У 1992 році Фрігітта Браунер вперше приїхала у Потеличі на могилу батька, тоді й познайомилась з Ярославою Івать.

Фрігітта Браунер: --Я дуже вдячна українцям, які так багато допомогли з впорядкуванням цвинтаря. Для мене це дуже дороге місце. Я з 1992 року подружилась з багатьма сім”ями в Потеличах . І маю надію, що всі ми будемо жити в незалежній державі і наші діти, їхні діти будуть ставитись дружньо один до одного. Війна закінчилась, а ми залишаємось друзями. Так має бути.

Ярослава Івать: --Ми вшановували ті могили і думали: а може прийде час і всі примиряться між собою. Стануть друзями. І так нині є.

Так і сталось. Війна, що принесла стільки лиха і страждань українській родині Іватів і німецькій Мюллері, через стільки років з’єднати ці сім’ї. Фрігітта Браунер 13 раз приїхала в село Потелич, уже трішки розуміє українську, цікавиться історією та культурою українського народу, любить український спів. А Ярослава Івать залюбки слухає баварських пісень.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG