Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 02:41

“Ісус – Дорога, Правда і Життя”: програма присвячена святу Воскресіння Христового.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 7 травня 2005 року.

Василь Зілгалов



Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Заброцький.

“Якщо ж не воскрес Христос, то марна наша проповідь і віра марна”, - писав апостол Павло в церкві в Коринфі, бо воскресіння – це стрижень християнської надії, стрижень світоусвідомлення, і навіть не світу одного усвідомлення, а цілого космосу. Воскресіння – це не останній притулок переляканої мороком буття людини, це – впорядкування всесвіту, перемога над підлою силою, над нахабством і вседозволеністю неминучого. Воскресіння дається людині, тому, просто, що вона є людиною, і водночас, не дається без випробовувань, без своєї власної Голгофи, бо християнство – це релігія не лише Воскресіння, а й розп’яття, не тільки тріумфу, але й хреста. Тему продовжує Віктор Єленський.

Віктор Єленський

Хтось з філософів зауважив, що невіруюча людина відчуває глибоку заздрість до людини віруючої – занадто глибоку, щоби бути здатним усвідомити її. Ця заздрість стає зовсім нестерпною, коли виявляється, що вірять не від схильності до упокорення, не від остраху і не з егоїзму – а відчуваючи відповідальність. Відповідальність за буття, якому ти є співтворцем і яке не маєш права відштовхнути навіть заради вічності . Філософи, здається, випробували, чи не всі можливі визначення для того, аби підкреслити найістотнішу рису людини, ту, яка виокремлює її з твариною й рослинного світу і на правду непомильно вказує на її, людини, Божу подібність. Під цим оглядом дефініція “людина відповідальна” мала б стати чи не найбільш точною. “Найвища маніфестація життя полягає от у чому, - писав Фома Аквинський, - суще керує своїми власними діями”. Прагнучи співставити стан своєї совісті, спосіб думання і вчинки із Творцем, людина постійно знаходиться в стані відповідального вибору. Знебожене, вульгарне сприйняття історії, виховувало десятиліттями і виховує зараз безвідповідальність особи. Насправді світом правлять не сліпі стихійні сили, не якісь економічні закони і взагалі – історія не знає лібрето. За кожним суспільним звивом, за кожним історичним злетом і падінням стоять чиїсь рішення і чийсь вибір. І християнство особливо підкреслює особистісну відповідальність за цей вибір – ти не маєш права перекладати цю відповідальність на будь-кого: ані на сильніших чи розумніших за себе; ані на котрогось з “батьків націй”, ані на самого Бога, який дав тобі волю і право вибирати Воскресіння не знецінює людської відповідальності, а поєднує її у нерозривну сув’язь із вічністю. Адже сила християнства – в його цілісності. У ньому нероздільні небо і земля, Всесвіт і суспільство, людина і Бог. Зануреність у красу літургічної хвилі невідокремне від дії – Христос бо не лишається в іконографії і храмових склепіннях; він – “вогонь жерущий”, якому всього світу замало. Воно просякає собою все суще; воно зводить благодать на землю і підносить земне до небесного.

Життя зовсім не є беззмістовним, - писав християнський апологет Гілберт Честертон, але логіці воно не по зубах. Воскресіння належить до реальностей, які не осягаються ані логікою, ані так званим здоровим глуздом. Але це не робить Воскресіння таким, яке не стосується кожного, яке не вказує на щось таке, що дає кожному не лише тільки потойбічну перспективу, але й земний сенс і напрямок думання й діяння. Бо Воскресіння Христове окреслює вододіл – глибокий і непроникний – між ракою, де спочиває святий і могилою, де поховано самогубця, адже це прірва між смертю заради смерті і смертю заради життя. Для радіо “Свобода” Віктор Єленський з Києва.

Василь Зілгалов

Перш ніж Христос воскрес був хрест і була юрба. Послухайте фрагмент з поетичної драми Богдана Стельмаха. Читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

Розпни його, розпни!

І за діла, і за слова! Такі страшні вони, що не вміщає голова. Розпни його, розпни!

Він хоче зруйнувати храм!

Він гірше Сатани, він допікав три роки нам!

Розпни його, розпни! Він об’явив себе царем, Адамові сини, корону з нього ми здерем!

Розпни його, розпни! Себе він Божим сином звав.

Страшнішої вини донині білий світ не знав!

Розпни його, розпни! Він каже, наче він – пастух,

Та ми не барани – нас не обдерти на кожух!

Розпни його, розпни! І не питайся нас, чому,

Турни його в терни, бо ми не віримо йому! Розпни його, розпни!


Василь Зілгалов

“Христос - Дорога, Правда і Життя». Ці слова були гаслом під час візиту в Україну Святішого Отця Івана Павла ІІ. Папа у своїх промовах велике значення приділяв саме Постаті Спасителя і закликав усіх синів і дочок Церкви до постійного і старанного пошуку справжнього і глибшого пізнання Христа.

Про те яких нових відтінків набули слова «Ісус - дорога правди і життя» останнім часом в Україні і чи можна говорити, що те, що вірні Христової Церкви стали більш моральними, моя колега Галина Терещук спілкувалась з настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви отцем Орестом Фрединою.

Галина Терещук

Отець Орест Фредина впродовж своєї душ пастирської діяльності ще з підпільних років УГКЦ намагається об’єднати людей у вірі, молитві і донести їм ідею присутності Бога у власному серці.

Орест Фредина

Українці, маємо те щастя, що відколи наша церква вийшла з підпілля мені виглядає це як маленька дитинка, отримує новий досвід. Мені здається, щораз найбільше людей в нинішньому часі можуть відчути, що саме тією дорогою, якою я йду є для мене Ісус. Ми дуже багато отримали ласки, включаючи від святішого отця. Це поклик святішого отця як священика. Покликання священика – привести людину до Бога, відкрити їй Ісуса. І коли це священик зробив, як в такому випадку священик зробив, - це справді велике чудо. Людина абсолютно чітко йде дорогою, якою є Христос у своєму щоденному житті. На мою думку, гріх полягає в тому, що ми забуваємо присутність Бога. І повернення до Бога полягає в тому, що ми вчимося у його присутності ходити, у його присутності один одного бачити, один одному послужити, один для одного жити. І це стається тоді, коли ми стаємо причасниками. Це – те, до чого святійший отець кликав, щоб ми не лише якось теоретично ставали, а щоб причастившись Христа, розуміли до чого він нас кликав. І я так рік за роком слідкую, що з нами відбувається. Скажімо, з тими людьми, які приходять до церкви я можу це бачити. Бо казали: “А, це мода, це пройде”, навіть приїжджали такі поважні люди з – за кордону і казали “ Та, це за десять років пройде і буде так, як всюди”. Слава Богу, пройшло більше років, і ми бачимо, що ми українці міняємося. Ті, як для Христа відкриваються, більше в свою душу отримують тепла і можуть тепер ним ділитися. Я думаю, що ми, як кожен чоловік вважаємо, що ідемо своєю дорогою і з часом починаємо розуміти, що цією дорогою для мене є Христос. Коли ми вийшли з підпілля і йшло дуже багато нових людей, я не сперечаюся, що були такі люди, які йшли, тому що всі ідуть. Але я страшенно тішуся з того, що серед тих людей, які прийшли подивитися і просто побути, дуже і дуже багато залишилося при Христі назавжди. Це те, що ми знайшли Месію. Тому я тішуся, що я міг як священик такі речі бачити.

Галина Терещук

Як собі раду давати з тим, що довкола діється, з ситуацією, яку бачиш, несправедливістю, як дотримуватися тієї дороги правди? Як людині зуміти втриматися на цій дорозі правди?

Орест Фредина

На мою думку дуже доречно ми в 33 – ому Псалмі співаємо “Вкусіте, - на старослов’янській мові, - і видіте, що благий Господь”. І от молитва, поважне розваження над Його словом Божим, участь у священних тайнах дає нам цю можливість засмакувати. Тобто наша душа отримує неповторний досвід Богопізнання. Але тоді, після того, як ми стаємо причасниками, перед нами постає величезне надзвичайно важливе завдання. Ісус каже : “ Царство небесне подібне до жінки, що бере трошки закваски і кладе до трьох мірок муки, поки не скисне”. Момент причастя, з другого боку можна сказати щастя, бо старослов’янською мовою “щастя” означає “соучастя”, “сопричастя”, є момент, коли я стаю Божим сином, кожна людина стає Божим сином, Божою донею. І це момент, якщо так можна сказати, коли Христос нам дуже багато довіряє і якась частинка, якийсь куточок має преобразитися має статися інакше. І тут постає велика трудність, адже ми звикли жити не за Божим законом, за законом практичним. Тобто досвід показував: якщо ти більше нахабний, більше хитріший – ти даєш собі раду, ніхто тебе не чіпає, коли ти простий, чистий, відкритий - ти дуже багато отримуєш на своєму серці шрамів, і кожен раз, коли ти відкриваєш, щоб бути чистим – ти маєш нагоду отримати ляпас, плювок. Але Христос каже: “Я приніс вогонь на землю і прагну, щоб він розгорівся”. Коли вогонь горить, хляпніть на нього болотом – він все очистить, все перепалить, коли вогник згасає і хляпнули болотом, сильніше плюнули і вогник згасає. Це дуже важливо – мати оцей безнастанний, безкінечний зв’язок, який Христос нам дарує. Це нам нічого не коштує, крім трошки нашої уваги, нашого часу і відкритості нашого серця. Тоді цей вогонь підтримується.

Орест Фредина

Насамкінець розмови отець Орест Фредина побажав усім вірним церкви не лише вірити в воскресіння Христове, але й жити ним, а відтак навчитися тішитися життю і любити один одного – йти дорогою Ісусової правди. Галина Терещук. Радіо “Свобода”, Львів.

Василь Зілгалов

І цього Великодня розмірковує про Хресну дорогу Спасителя і долі людські українській філософ Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Зорі ті самі, що й дві тисячі літ і люди ті самі. Далекі події Христа не такі і далекі, якщо вчитатися в події страсного тижня. Після таємної вечері побивання пророків, присуд Праведникові під одностайний схвалювальний гомін юрби, коли у цей тиждень останній він входив у Єрусалим, на зустріч лунала “Осанна!” і бігли з гілками за ним – минуло, запало в учора, назавтра вже не сліду, ще тільки таємна вечеря і ніч в Гетсиманськім саду. Один, як той палець, самотній, з хрестом, у терновім вінку – так було у тиждень скорботний, так буде завжди на віку. І тільки страждання в безсмертя засвідчують слово святе, зерно мусить спершу умерти і тільки тоді проросте. Це закон життя, але молитва “Чашу ти від мене відверни – це теж закон життя”. Христос умирає на хресті, щоб справдилося пророцтво – це і фатум і провидіння. Але учень Петро не хоче умирати, жоден з учнів не хоче умирати. Лише тоді, коли Дух Святий зійде на них в день п’ятидесятниці, лише тоді перестануть боятися. Але хто ж були ті, хто задумали вбивство через розп’яття, якої конфесії як тепер кажуть? Євангеліє, цитую: “ А до первосвящеників і влади, сторожі храму і старших, які перші прийшли проти нього, промовив Ісус: “Як на розбійника вийшли з мечами та киями, як щоденно я з вами в храмі бував - не піднесли на мене рук. Та це ваша година тепер – влада темряви”. Отже Христос проповідував у тому ж храмі, що й вони. Збоку, з точки зору римлян це були юдеї , і між ними не було ворожнечі міжконфесійної. А от чи всі жили за законом і чи всі в синагогах вірили? Для одних стало звичкою говорити одне, а робити інше, для одних буква закону і була їхньою вірою. Для них людина була для суботи, а не субота для людини. Те, що Христос визнавав і Закон, і пророків, тобто те, що й вони визнавали, їх мало цікавило. Їх тривожило те, що їх не визнавав Христос і називав їх “ходячими гробами”, “убивцями пророків” і “сліпими поводирями сліпих”. Їх жахало те, що він їх не визнавав за священнослужителів і говорив прямо у вічі правду лицемірам, ставив їх, поважних фарисеїв, навіть нижче за митарів, які ще здатні навернутися на віру. А цінив він лише тих серед них, які ще можуть покаятися і змінити свою Дорогу, тобто полюбити ближнього як самого себе. Власне, з цього і виросла інша віра, віра Христова, яка не воює з чужою вірою, а проти людини лукавої, підступної та брехливої. Саме ця віра створила тип людини безкорисної, офірної і вірної. І саме наша традиція і культура Європи – це її вислів і її спадщина. Та людина повірила, що Христос воскрес і люди воскреснуть.

Василь Зілгалов

Пам’ятаємо з дитинства, що писанка є невід’ємною складовою частиною Великодня. Послухайте розмову мого колеги Тараса Марусика з відомою українською писанкаркою Оксаною Білоус.

Тарас Марусик

Без писанки неможливо уявити Великодніх свят. Разом з тим яйце, стверджують дослідники, символізує прадавні дохристиянські уявлення про Всесвіт і про стихії природи. Говорить Оксана Білоус:

Оксана Білоус

Власне, якщо людина хоче написати писанку, вона, незалежно від своїх бажань вже передає той зміст, що є на писанці, тих древніх знаків, які походять з язичницьких часів, дохристиянських часів і позначають зв’язок різних сил у природі, переважно це чоловіча сила, сила вогню, і жіноча сила, сила води. В результаті їх поєднання утворюється третя сила, сила життєва, синівська сила, сила пророцтва, розмноження всього живого на землі. Саме яйце, як джерело зародження і розвитку нового життя, є символом воскресіння Ісуса Христа, воскресіння природи, всього живого. Сама писанка, це як оберіг, як річ, яка кладеться на видному місці, як казали раніше, в красному куті, там, де розміщувались ікони. І писанка була як оберіг в хаті, і обов’язково писались до свят.

Тарас Марусик

За однією гуцульською легендою, в якій поєдналися язичницькі і християнські вірування, Бог поставив гуцулок писати писанки. Але писанок дуже не любить Люцифер. І сказав Бог: доки гуцулки писатимуть писанки, доти сидітиме він глибоко під землею, прикутий залізним ланцюгом. А як перестануть писати – він вийде на поверхню і чинитиме свої чорні справи. Тож гризе Люцифер цілий рік той ланцюг, а перед Великоднем, коли ланцюг стає тонким – залишається його перекусити – запитує: “А чи пишуть ще гуцулки писанки? – Пишуть, пишуть!” – відповідають йому. І враз ланцюг стає товстим. І так щороку...

Оксана Білоус займається писанкарством 13 років. Це вже її професія, тому їй доводиться писати писанки цілий рік, але найкращий час – передвеликодній тиждень.

Оксана Білоус

Зараз настав найкращий час для написання писанок, саме протягом Передвеликоднього посту найбільше писали писанок завжди. Мої захоплення, так як починалось це спочатку звісно від захоплення, поступово перейшло в такий професійний спосіб існування. Щодня можна сказати пишу писанки.

Тарас Марусик

Крім того, Оксану Білоус і її колегу Зою Сташук часто запрошують на виставки, на майстер - класи, особливо перед Великоднем. Якраз минулої неділі Оксана Білоус навчала писати писанки київських дітей, членів Спілки української молоді, у храмі святого Василя, що біля Львівської площі столиці України: 0:08 сек.

Оксана Білоус

Дуже багато було зацікавлених: і дорослих, і дітей, приходили сімями. І протягом кількох годин кожен собі зміг зробити писанку.

Тарас Марусик

Вже кілька років українські писанкарки, в тому числі й Оксана Білоус, відвідують міжнародні щорічні виставки у Франції та Німеччині, де їхнє мистецтво користується великою популярністю, оскільки в західній Європі ця традиція вже вмерла. До речі, Оксана Білоус і Зоя Сташук створювали за давніми зразками колекцію писанок для знаменитого музею в Коломиї на Івано-Франківщині.

Я запитав Оксану Білоус, що вона відчуває в процесі творення писанки і чи потрібне якесь особливе відчуття:

Оксана Білоус

Воно потрібно для роботи, ви знаєте, от коли бігаєш у справах, а потім сідаєш до столу і потрібно зробити писанку. Не завжди сідаєш до столу тоді, коли маєш настрій і бажання. Інколи, ну таке зараз життя, що хтось замовив, захотів мати якусь писанку, і тоді потрібно створити в собі не скажу, що штучно, але звернути власне увагу на свій внутрішній стан. І створити в собі стан спокою, розслаблення, медитації внутрішньої, тобто коли думки не покидають тебе, нічого не хвилює, гарний настрій. І коли може не до кінця навіть отриманий стан душевний, тоді писанка може навіть не писатися добре, не фарбуватися добре. Тоді я звертаю на це особливо увагу, кажу: “Писаночко, будь ласка, ну пофарбуйся”. От так, як до вас я кажу, звертаюся до кожної писанки, намагаюся ще більше її полюбити. Тобто тут такий зв’язок між ставленням до роботи і результатами роботи, що потрібно дуже підходити з трепетом в душі, побожністю.

Тарас Марусик

Зараз виставки Оксани Білоус та Зої Сташук відкриті у згаданій церкві, в музеї Павла Тичини і в Національній спілці майстрів народного мистецтва України:

Оксана Білоус

Є писанки з Поділля, з Курщини, власне Подільська колекція – це унікальна колекція, яка ще не була ніде виставлена або надрукована. Люди можуть побачити ті писанки, які були зроблені з кальки, які в свою чергу були зроблена зі старого альбому. Альбом вже втрачений. У нас залишилися лише ці замальовки, копії, за якими ми можемо уявити собі одну колекцію, яка була зібрана в ті часи. Це початок ХХ сторіччя.

Тарас Марусик

Тобто це не ті писанки, які ви відтворювали для Коломийського музею?

Оксана Білоус

Ні, в тій колекції писанки з колекції Катерини Скаржинської, це писанки Немирівщини, а в колекції, про яку я зараз говорила писанки зібрані Могилів – Подільського, навколишніх сіл, я так думаю, бо точно там не зазначено, з яких місць вони зібрані. Відомо тільки про людини, деякі дані про ту жінку, яка збирала ці писанки і замалювала, зробила такий альбом кольоровий.

Тарас Марусик

Це постійно діюча виставка, чи тільки до Великодня?

Оксана Білоус

На жаль, тільки до Великодня, бо мрія, не тільки моя, а всіх майстрів, щоб в Києві, бажано в центрі міста було місце, де людина, киянин або гість міста, могла прийти і подивитися постійно діючу виставку майстрів. І щоб ця виставка була живою і постійно діючою, щоб там майстер сидів і працював і показував, як він робить шедеври свої.

Тарас Марусик

Моєю співрозмовницею була член Національної спілки майстрів народного мистецтва, заслужений майстер народної творчости України Оксана Білоус. Тарас Марусик, РС, Київ.

Василь Зілгалов

Як люди сприймають і відчувають Христове воскресіння, розпитував наш колега Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

Що для вас означає свято Христового воскресіння?

Наверное, для меня это все таки повод больше собраться с семьей, отпраздновать еще один праздник в кругу родных и близких. Для меня Бог – это другое. Я считаю, что человек должен спасать себя и других людей, но это не должен быть один день в году, когда он это делает.

Це свято для всіх людей святе і воно приносить людям радість очищення від усього того, що вони мали до того, від всіх поганих думок.

Ну, не знаю, какой то , наверне, религиозный праздник.

Микола Закалюжний

Для вас особисто, що це є?

Это посещение могил родителей.

Это очень хорошо, это счастье для мира и всего нашего человечества. Ведь Исус умер ради нас и воскрес, щоб подывытыся, як ми живемо. Я считаю, шо мы должны поважаты цей поступок, як Христос тоди поступыв. И мы должны любить Бога и ближнего своего естественно.

Воскресіння – це чудове життя смертю смерть поправ. Тобто це перемога життя над смертю. Кожного з нас це надихає на те, щоб стати краще і взагалі покаятися і робити добро. Я вважаю, що Христос воскрес, тому що Христос показав, що є життя вічне для нас. Вічне життя, воно тільки тоді для нас буде, коли ми будемо дотримуватися моральних норм.

Микола Закалюжний

Що для вас означає Воскресіння Христове?

Ну, наверное, ничего особенного. То есть это не то, что меня сильно волнует или какое-то отношение ко мне имеет.

Микола Закалюжний

Просто привід відсвяткувати?

Ну нет, почему, есть люди, для которых это действительно что-то значит, есть вещи, которыми я по – другому интересуюсь.

- Христос воскрес, ну, я розумію, що дійсно він воскрес, воскресла віра в краще, в життя, повинно змінитися щось, як Він воскрес, повинно краще стати. Люди повинні змінитися. Навіть ті події, я не знаю. Як ви оцінюєте, на майдані, теж про щось говорять. Була Божа воля. І, можливо, тут принімав участь отой Христос воскреслий, духовна лічность, як я розумію, Ісус Христос. Люди покладають надію на краще, вони мають вийти з цієї грязі.

Микола Закалюжний

Що повинні люди взяти з цього воскресіння і чому повинні слідувати?

Уверовать Христу и следовать за ним и науку его принять. Це найбільше свято в році, найбільше свято для людини, тому що це є надія на нове життя, віра в вічне життя.

Микола Закалюжний

То якщо б не було воскресіння, людина не мала б в собі шансу, надії?

Надія може справдитися, а може ні, вона має в собі якусь частину невизначеності. З іншої сторони, воскресіння Христове- це є шлях, можливість вибору, визначення, можливість отримати любов в серце, а любов в серце – це означає вічне життя. Настояща віра. Настояще християнство потребую дуже багато роботу над собою.

Василь Зілгалов Чи можемо ми зрозуміти суть жертви Христової, піднявшись над суєтою життя, як у поезії Зиновія Красівського.

Що в тілі – тлін, зогніє хрест і проржавіють цвяхи, і за століття хтось добуде з руїн тріску з плахи, де кров сврою пролив Христос.

Знайдуться, на сумління візьме гріха з нащадків хтось і закидає камінням вінок терновий і хреста за хліб і кусень сала.

А ми промимрим “Суєта суєт вжитті настала”, і хоч руки не прикладем, щоб знов його розпяти, та у хліві своїм Едем сотворим.

Будем їсти, спати, помиями поїти плід, мовляв. Щоб діти жили. Або ж це кров? Це – глід. Амінь. І Господи помилуй.


На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Павел Заброцький.

І на завершення додам, що у Великодні дні традиційно вітаються : “Христос воскрес!” І сьогодні додають: “Воскресла Україна!”

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG