Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 20:36

Проблема двомовності в родинному вихованні.


Інна Набока


Київ, 10 травня 2005 - За даними соціологів, приблизно третина мешканців України є україномовна, третина – російськомовна, а ще третина – користується, в залежності від ситуації, в тому числі й у сім’ї, обома мовами. Над проблемою виховання дітей у двомовній родині розмірковує психолог.

Загальновизнано, що немає хороших і поганих мов. Але у кожної людини обов’язково є рідна, материнська мова, перша мова, яку дитина засвоює в родині. Психолінгвісти вважають, що відображення світу в різних мовах не є однаковим. Вивчення нової мови, на думку видатного мовознавця Вільгельма Гумбольдта, рівнозначне набуттю нового погляду на попереднє світосприйняття. Володіння двома або й кількома мовами, безперечно, збагачує людину. І, очевидно, є певний сенс у відомому вислові: скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина. Але все це стосується людей дорослих. А як відбивається двомовність на розвитку і формуванні особистості дитини?

Серед психологів і педагогів на цю тему існують різні точки зору. Згідно з дослідженнями естонських науковців, для дитини з сильним психотипом двомовність не є шкідливою, а от для малюків зі слабкою психікою вона є непосильним навантаженням. Та більшість фахівців вважає, що рання двомовність формує особистість з роздвоєною національною ідентичністю. Психологи також відзначають, що змішаний мовний код може призвести до сповільнення мислення і розуміння, плутаного мовлення. Отже, на думку фахівціів, не варто вчити дитину двох перших мов одночасно.

Але реалії нашого життя такі, що нерідко в одній родині звучать дві мови. Серед дорослих це здебільшого непорозумінь не викликає, а як бути з дитиною, яка тільки вчиться розмовляти? Тому з появою дітей постає проблема мовного вибору в родинному вихованні. І питання це варто вирішити одразу та раз і назавжди. Адже для дитини дуже важливо, які перші пестливі слова вона почує, якою мовою звучатиме мамина колисанка, перші казки і віршики. Знаю чимало подружніх пар, які свідомо перейшли на українську і опановують її разом із своїми малятами. А якщо щось не виходить – слід просто виправляти мовні помилки один одного, дуже добре робити це і дітям і дорослим разом, у формі гри.

Звичайно, в сучасному місті неможливо створити умови одномовності. Та чи й треба? Дитина спілкується з іншими малюками, сусідами, чує мову телебачення і радіо. Але мова родинного спілкування, сама атмосфера у родині має вирішальне значення для розвитку дитячої психіки, формування її особистості. Ну, а починати навчати дитину другій, а, можливо, і третій мові, варто тоді, коли вона достатньо опанує рідну. Втім, що стосується російської мови, то це відбувається дуже швидко і якось саме собою. Суджу на власному досвіді: моя донька, яка виховувалася в переважно україномовному середовищі, вільно заговорила російською, щойно пішла до школи, до речі, української.



І наостанок ще одне, можливо, найважливіше зауваження. Проблему двомовності неможливо вирішити у межах однієї окремо взятої родини. Адже це проблема цілого суспільства – його історії, культури, політичних реалій. Тож від прагнення і зусиль усього суспільства залежить доля мови і в окремій родині, і в усій країні.
XS
SM
MD
LG