Київ, 7 травня 2005 - Знову роковини перемоги, і щоразу важче пояснити дітям, чому герой, побувавши в Берліні, потім знову повернувся до колгоспу. Неможливо пояснити дітям, за що воювали українці, які ледь щойно вціліли від голоду в 33-му і від терору в 37-му, організованого нашим рідним вождем і вчителем.
Діти не розуміють, на що було бити радянську людину батогом, коли простіше було манити її пряником. Що, пряників у німців бракувало?
Багато хто резонно запитує: Якщо у “Подорожах Гулівера” у Свіста дві партії сперечалися за те, чи розбивати яйце з носика чи з гуски, то такої суперечки в червоних соціалістів і рудуватих соціал-націоналістів не було, бо обидва казали, що тільки з носика, і то так розбивати, щоб його вже ніхто не міг з’їсти.
Кмітливі діти допитуються: якщо в 1945 році великий російський народ переміг Німеччину, то при чім тут Україна? Отже, щоразу важче зрозуміти теперішній молоді, що святкуємо?
А за такої непевності, може, краще купити: кому бубликів, кому військових іграшок, а кому стару військову шапку на київському узвозі. Коли начальник ветеранів війни Герасімов наскрізь орденоносний говорить нині те саме, що говорив 60 років тому, то це нормально.
Коли мій лагерний начальник Рак натикався на щось непристойне, коли над ним глузувати або його викривали, він надимав щоки і гордо казав: “Це мене тільки гартує”. Можна собі уявити, як загартували бляшаних героїв усі стреси повоєнних років. Падіння геніального вождя-генералісімуса, падіння єдиної ідеології, нарешті падіння самої імперії зла з усіма видами ракет.
Якби не той казус, що трапився з фюрером 60 років тому, він і досі гукав би: “Sieg Heil”, але це вже стосується психології, це вже хрестоматійні приклади тих, що нічого не забули і нічого не навчилися.
Діти не розуміють, на що було бити радянську людину батогом, коли простіше було манити її пряником. Що, пряників у німців бракувало?
Багато хто резонно запитує: Якщо у “Подорожах Гулівера” у Свіста дві партії сперечалися за те, чи розбивати яйце з носика чи з гуски, то такої суперечки в червоних соціалістів і рудуватих соціал-націоналістів не було, бо обидва казали, що тільки з носика, і то так розбивати, щоб його вже ніхто не міг з’їсти.
Кмітливі діти допитуються: якщо в 1945 році великий російський народ переміг Німеччину, то при чім тут Україна? Отже, щоразу важче зрозуміти теперішній молоді, що святкуємо?
А за такої непевності, може, краще купити: кому бубликів, кому військових іграшок, а кому стару військову шапку на київському узвозі. Коли начальник ветеранів війни Герасімов наскрізь орденоносний говорить нині те саме, що говорив 60 років тому, то це нормально.
Коли мій лагерний начальник Рак натикався на щось непристойне, коли над ним глузувати або його викривали, він надимав щоки і гордо казав: “Це мене тільки гартує”. Можна собі уявити, як загартували бляшаних героїв усі стреси повоєнних років. Падіння геніального вождя-генералісімуса, падіння єдиної ідеології, нарешті падіння самої імперії зла з усіма видами ракет.
Якби не той казус, що трапився з фюрером 60 років тому, він і досі гукав би: “Sieg Heil”, але це вже стосується психології, це вже хрестоматійні приклади тих, що нічого не забули і нічого не навчилися.
