Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:03

“30 хвилин у різних вимірах”: Радість і сльози.


Ірина Халупа

Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Прага, 14 травня 2005 року.

Ірина Халупа

Добрий вечір, шановні слухачі, в ефірі програма “30 хвилин у різних вимірах”. Сьогодні в передачі різні виміри, в першій половині програми її учасниці згадують своє життя, світлі моменти, коли все здавалося прекрасним і можливим.

Але в житті буває не лише любов, в житті бувають і сльози. Сльози іноді бувають корисними, вони розвіюють журбу, знімають емоційну напругу і врешті решт показують нам те, що ми насправді маємо в собі. Все це та більше – в програмі “30 хвилин у різних вимірах”, залишайтесь з нами, з радіо “Свобода”.

Я люблю людей, зокрема старших людей. з великим життєвим досвідом, з бурхливим минулим, бо немає такого, щоб літня людина, тим більше українець, не пройшов через найстрашніші випробування минулого століття. Дуже люблю слухати їхні розповіді, порівняно з ними, моє життя видається надто спокійним, нецікавим, нудним та обмеженим.

Минулого тижня в одній з наших програм гостем був письменник Анатолій Дімаров, солодкий та ніжний голос цієї гарної людини настільки насичений пережитим, що мені було жаль, коли наш час з ним в ефірі закінчився.

Сьогодні ви почуєте голоси та розповіді двох жінок, жінок старшого віку, і я переконана, що в їхніх голосах ви почуєте смак їхнього життя.

Клавдії Порохонько – 74 роки. Мешкає в селі Черповоди Уманського району. Наша колега Тетяна Чорномаз познайомилася з нею в автобусі у дорозі на Черкаси, вона з подругами-учасницями фольклорного ансамблю їхали в обласний центр на свято врожаю.

Тетяна Чорномаз

Попереду мене сиділи дві жінки, вбрані в старовинний український національний одяг, і тихо гомоніли. Мимоволі я стала свідком їхньої розмови. Жінки говорили про кохання, мені дозволили стати третьою співрозмовницею.

Я чула, скільки вам років, а ще й про кохання говорите?

Клавдія Порохонько

Кохання є кохання. Воно як? В старості не закохуються, звичайно, а в помині є, хоч сам не закохуєшся, але все одно йде людина симпатична. Не в красі справа, просто вона сама симпатизує скромністю.

А раніше ми росли, жили, виховували нас, щоб ми були скромні, не виявляли себе на вид такими, знаєте. Поважали тоді скромність.

От дивишся, подобається тобі людина, хоч я стара, але все одно мені повинно щось подобатися. Людина не жива, якщо їй нічого не подобається, якщо вона не любить нічого.

Я як скажу? Я мушу любити, у мене є онуки, в мене є дочка, люблю їх. Але любов свою колишню інколи згадую, не завжди вона вдячна, але любов з першого погляду. Можна закохатися з першого погляду, але тільки не завжди вона вдячна. Це буває рідко, що глянули одне на другого, і в обох одне.

А я в своєму житті дуже багато прожила, що і любила. А як хтось мене любив, то я не любила, ставила на принцип, і доля склалася в мене не така.

Все казали, що горда я. Я не була горда, просто соромилася відкрити свою душу. Я Вам розповідаю, як воно буває в житті. Що Вам ще сказати?

Тетяна Чорномаз

А про кохання?

Клавдія Порохонько

Я згадую кохання. Якщо кохаєш по справжньому, то воно тобі ввижається, ти його бачиш, хоч немає цієї людини при тобі, а ти її все-таки бачиш весь час. Це коли справді кохаєш людину. А яка людина тобі просто байдужа, просто проводиш час. Це швидко забувається, а те запам’ятовується на весь вік. І кохання буває справжнє один раз, що по справжньому люблять.

Тетяна Чорномаз

А у Вашому житті було справжнє кохання?

Клавдія Порохонько

Справжнє було, аякже? Що можу розказати? Був хлопець, ми любили один одного, але доля нас розвела. Він в одну сторону, а я в другу, а на останку ми зійшлися і знову розійшлися. У мене такий характер.

Тетяна Чорномаз

Але воно пройшло через все Ваше життя...

Клавдія Порохонько

Але воно пройшло через все життя.

Тетяна Чорномаз

І друге у Вас є кохання, така любов, як я зрозуміла? Це до пісні.

Клавдія Порохонько

Це вже від мене ніхто не відбере. Співати люблю, танці люблю, мені музика грає, хоч я вже в літах добрих, але в мене все ще тут живе. І ще ноги до танцю стоять, а до роботи – вже не можу трохи вже. А танці я дуже люблю і пісні.

Тетяна Чорномаз

А може для слухачів заспіваєте улюблену пісню? Яку Ви співаєте, коли Вам вже не дуже добре на душі? Що Вас заспокоює, розраджує душу?

Клавдія Порохонько

Розраджує душу... В нас було різних. Я запам’ятала, коли батько мене вчив співати. Батько і мати гарно дуже співали. Мама лишилася вдовою, п’ятеро нас у неї було, а вона весь час співала. Байдуже, що вістку отримала, що тата вже немає живого, а вона з нами співала. От я запам’ятала деякі пісні.

Вона співала вдовиних сумних пісень, народні раніше всі пісні були, із життя були взяті. І кожен співав по своєму житті. В кого було життя розкішне, той і співав пісні зовсім інші. А так як вдови після війни лишилися, і співали пісні сумні.

І ми з мамою співали. Мама обніме нас п’ятьох, і співає з нами. І ми співаємо всі, і так та пісня пройшла. Вже мами давно нема, а ми співаємо, в нас у сім’ї усі співають. І сестра, і брати, співають усі.

Допоможи мені, Ганько.

(Співають жінки)

Клавдія Порохонько

Допомагала мені Ганна Антонівна Морозюк.

Ганна Морозюк

Теж мама моя була вдовою. Я вже 25 років співаю в цьому колективі.

Ірина Халупа

З Ганною Морозюк та Клавдією Порохонько в автобусі у дорозі на Черкаси спілкувалася Тетяна Чорномаз. Як ви почули, і пані Клавдія, і пані Ганна люблять співати.

Любить співати і галичанка Марія Нич. В минулому доля її закинула далеко-далеко від рідного краю, лиха доля.

Ми всі знаємо, що Україна щойно відзначала закінчення Другої Світової війни, День перемоги. Проте Марія Нич цього свята не святкувала. За її словами, вона так і не змогла вибороти цю перемогу. Через 7 місяців після закінчення війни пані Марію заарештували за зв’язки з ОУН і засудили на 10 років таборів.

В таборах Марія Нич була учасницею Норильського постання в’язнів, на разі вона мешкає у місті Здолбунові Рівненської області. Про долю Марії Нич розповідає Надія Шерстюк.

Надія Шерстюк

Типова кімната у притулку для літніх людей. Два ліжка, невелика шафа, паперові квіти на столі, пожовклі фотографії і спогади, спогади...

Марія Нич, незважаючи на свої 83 і табірні хвороби, тримається бадьоро, має добру пам’ять і дзвінкий, майже дівочий, сміх. Народилася на Львівщині, як сама каже, у патріотичній родині. Вихованням займався батько.

Марія Нич

Мене так патріотично виховав тато, він був голова просвіти в селі. А вже у Львові я в школу Грінченка ходила, це є приватна школа. А потім вчилася в гімназії, там, де Шухевич вчився. Наші професори дуже були патріоти.

Надія Шерстюк

На початку сорокових вступила в ОУН. Марія Михайлівна пригадує, що за характером була запальною і рішучою, а до того здобула гарну освіту. Відтак дуже швидко їй, молодій дівчині, доручили вести агітаційну роботу.

Марія Нич

Я була районовою, я мала три райони: Глинянський, Краснянський і Перемишлянський. Як треба білизну збирати хлопцям, то збирали білизну, як треба прати білизну, то дівчата й прали. Я ходила туди, де ліси, там наші УПА більше були.

Надія Шерстюк

У 1944 році її арештували НКВДисти.

Марія Нич

Я іду, в селі питаю, чи більшовиків нема. А вони кажуть, що нема. Потім виявляється, що якась одна переплутала, і вони не їхали туди, пішли. І все... вже оточили хату, де я була.

І куди дінешся? Мене заарештували 5 грудня в 45 році, добре мені дали, кинули мене на землю, залізною палкою по п’ятах.

Надія Шерстюк

Перевезли у Львівську в’язницю. Потім – Норильський табір. Будували місто у вічній мерзлоті.

Марія Нич

Дуже тяжкі страшні роботи, 50-60 градусів морозу.

Надія Шерстюк

“Один раз заслабла”, - пригадує пані Марія. Проте її від роботи не звільнили, а знову відрядили у шахту.

Марія Нич

Я ніколи не плачу. Слухайте, мені 83 роки, я там, коли мене спустили, вперше плакала. І то я не плакала, а сльози самі котилися. Мені і жаль не було, а сльози самі – кап, кап, кап... Тепла та сльоза, і там мерзлота, то там дірочка.

Надія Шерстюк

У таборі любила співати. Найулюбленіша пісня – про Бондарівну, що мама ще вчила. Якби доля склалася інакше, зізналась Марія Михайлівна, то обов’язково вступила б у консерваторію.

(звучить пісня у виконанні Марії Нич)

Надія Шерстюк

З своїм чоловіком, Олександром Страхотюком, познайомилася в таборі. “Дівчата розповідали, - усміхається Марія Михайлівна, - що встигли якось побачили дуже гарного хлопця в сусідньому чоловічому таборі. Хто він, звідки? Знали, тільки, що звати Сашко. Тоді я і не збагнула, що то - моя доля!”.

З листів Марії до чоловіка: “Щаслива тим, що ти здоровий, почуваєш себе бадьоро. Я горджусь тобою, мій дорогий друже. Спитаєш чому? А тим, що ця страшна сила не зломила тебе. Ти став таким, яким бажаю тебе мати – мужнім, сильним, видержаним...”

У березні 1953 року, після смерті Сталіна, політв’язні повстали проти нелюдських умов тримання в таборі. Вимагали перегляду особових справ, скасування строків ув’язнення, зменшення робочого дня. Ця подія увійде в історію, як Норильське повстання.

Марія Нич

Нас розбили на Івана Купала, холодною водою, потім гарячою водою обливали, а ми стоїмо.

Підступлять до нас, підступлять – відійдуть, не можуть. Вони ще не мали практики з дівчатами, щоб дівчата повстали, щоб так трималися.

Надія Шерстюк

Звільнилася у 1956 році. Допоміг випадок. “Якби не чуйна лікарка з медчастини, яка порадила оформити інвалідність, то сиділа б і далі”, - говорить Марія Михайлівна. Після звільнення поїхала у Казахстан, куди виселили батьків, і ще 20 років працювала там медсестрою.

(звучить пісня у виконання Марії Нич)

Марія Нич

Все життя я боролася. Я щаслива. Мене питають люди: якби тобі дати знати, що тебе чекає? А я б пішла на цю ж дорогу.

Ірина Халупа

Ви слухаєте радіо “Свобода”, програма “30 хвилин у різних вимірах”.

Минулого тижня в Києві відбулася прем’єра нового фільму відомого кінорежисера Олександра Муратова “Татарський триптих”. Сценарій фільму за новелами класика української літератури Михайла Коцюбинського написали Олександр та Вікторія Муратови.

Глядачі побачили українськомовну версію першого у світі фільму кримськотатарською мовою. В будинку кіно побував наш київський кореспондент Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Для “Татарського триптиха” Олександр Муратов вибрав три новели Михайла Коцюбинського, які об’єднує одна тема – татарська, “В путах шайтана”, “Під мінаретами” і “На камені”.

Представляючи фільм і режисера, голова спілки кінематографістів України Борис Савченко сказав.

Борис Савченко

Для мене це дуже хвилююча мить. Тому що сьогодні мені доводиться представляти людину, відому в Україні, але яка не любить про себе багато говорити.

Він говорить про себе своїми творами, про свої думки він говорить своїми творами. Людина, яку я дуже шаную за високий професіоналізм, за його чутливе серце, який завжди точно обирає тему свого майбутнього твору.

Тарас Марусик

Борис Савченко також відзначив таку рису Олександра Муратова, як підбір зовсім нових акторів практично до кожного свого фільму і виховання операторів, чимало з яких стали відомими у своїй професії.

Багато хвалебних слів з уст голови спілки кінематографістів України почув присутній на сцені оператор фільму Володимир Бас.

А Олександр Муратов розповів про знімальну групу, зокрема про виконавців головних ролей. А це актори кримськотатарського театру і випускники кримськотатарського курсу театрального інституту.

Зокрема співачка та акторка Ельзара Баталова, Яна Ляхович, Ірина Салагаєва, Ахмед Сеїд Аблаєв та інші. Фільм “Татарський триптих” розпочався з музики та чудових кримських краєвидів, в яких поєдналося сонце, море і гори.

(звучить музика)

Свої новели Михайло Коцюбинський написав у 1903 році. Олександр Муратов зазначив, що був вражений, на скільки актуальними залишаються рядки українського класика. Повірте, сказав він, я не змінив жодного слова Коцюбинського.

Ця стрічка була знята на замовлення міністерства культури та мистецтв України на національній кіностудії ім. Олександра Довженка. Режисер знімав рівно рік, але передісторія була набагато триваліша.

Олександр Муратов

Стільки визрівав цей задум, що важко сказати. Почалося це всередині 1997 року, коли в мене виникла ця ідея. Ідея в мене була дуже давно, скажу вам чесно, але ось вона оформилася якось в 1997 році.

Я написав сценарій, студія схвалила, я передав в міністерство, але пані Чміль написала такий висновок, який ставив під сумнів, при чому в якому сенсі? Чи не ображаю я релігійні почуття татар, розумієте? Якийсь такий нахил був цього висновку.

Я дав це на рецензію до меджлісу кримськотатарського народу, який прислав висновок, який цілком схвалював сценарій за підписом Мустафи Джамілєва.

Після цього воно лежало в мене багато років, потім навпаки, ще інший висновок, правда вже вона не наважилася дати мені його в руки.

Висновок був такий, що навпаки, я вже опоную екстремізм мусульманський і кримськотатарський націоналізм, тобто дещо прямо протилежне попередньому першому висновку. І знову ще кілька років. І тільки коли вона пішла з посади, Тимофій Кохан відразу запустив це до виробництва.

Ірина Халупа

Від кіномистецтва, дорогі слухачі, перейдімо до музичного мистецтва. Травневий Львів вітає музичних віртуозів. У місті Лева розпочався міжнародний фестиваль музичного мистецтва віртуозів.

Хоч за рахунком він 24, але вперше на ньому виступає симфонічний концерт національної філармонії України. Ще однією родзинкою віртуозів є участь у фестивалі відомої у світі віолончелістки Марії Чайковської.

Доля її закинула у Москву, де вона викладає в консерваторії і постійно гастролює світом. Втім, як зізналася Марія Чайковська, її серце далі залишається в Україні, у рідному Львові. Правда, останній раз її сюди запросили з концертом 15 років тому.

Галина Терещук

Ті, кому вдалося побувати на концерті однієї з найкращих учениць Мстислава Растроповича, може це вважати фортуною. Таку оцінку майстерності Марії Чайковської дають у Німеччині, Австрії, Польщі, Фінляндії, США, Греції.

Вчитель музикантки Мстислав Растропович писав про Марію Чайковську: “Одна з найвидатніших віолончелісток, глибокомислячий музикант і чудова артистка.”

На зріст Марія Чайковська не набагато вища від своєї віолончелі, і важко з першого погляду було уявити, як той великий за розмірами і прекрасний за звучанням інструмент підпорядковується цій делікатній жінці.

Втім, такі думки розвіюються, коли Марія Чайковська починає грати. Її віртуозна гра, манера, її відчуття стилю, форма вражають, а віолончель у руках музиканта, немов легка пір’їна.

(звучить музика)

Марія Чайковська з родини львівських музикантів, з 6 років почала займатися грою на віолончелі. Своєму успіхові завдячує професорові Енгенові Сіпферу. Кажуть, що їй поталанило, тому що вчитель у школі не змінювався.

Марія Чайковська

Я маю сьогодні велика практику. Бо у дітей дуже часто міняються викладачі. У музик розвиток і дитини, і професіональних навиків, тому що одна людина з роками починає жити, як дві близькі істоти: викладач і учень, вже один в одного знають слабкі сторони, знають сильні сторони, і виходить тоді дійсно справжня робота і контакт.

Так що Євгена Еммануїловича вже сьогодні немає, а це був мій таких улюблений викладач. Є багато викладачів, яких я пам’ятаю, люблю і завжди згадую з подякою.

Галина Терещук

На фестивалі віртуозів Марія Чайковська вперше виступала з симфонічним оркестром Львівської філармонії. Вона виконала свої улюблені твори концерту Скорика і Ельгара.

Марія Чайковська

Ви знаєте, будь яка робота з оркестром пізнавальна. Оркестр пізнає виконавця. Я знайомлюся з диригентом, з оркестром. Оркестр помінявся, він молодший став зараз.

Галина Терещук

Сергій Бурко, керівник львівської філармонії, розповів для радіо “Свобода”.

Сергій Бурко

Питання престижності фестивалю вимагає цілий комплекс питань. Це, в першу чергу, престижність нашої установи. В даному випадку, філармонії. Залу, проведення якихось певних європейських стандартів, всього, що ми тут бачимо. І фойє, і сцени, реставрації приміщення.

Зараз наші документи філармонії розглядаються в міністерстві культури, міністерстві економіки, в міністерстві фінансів з тим, щоб надати філармонії статус.

Це та форма, яка повинна набрати свого змісту. Ми давно говоримо про те, щоб фестиваль увійшов в асоціацію європейських фестивалів, і напевно це було б престижно для нашого міста.

Галина Терещук

Цього року в рамках фестивалю відома піаністка зі Львова Етела Чуприк запропонує мистецький проект. Музикант хоче привернути увагу до проблеми , яка їй особливо болить.

Львівська філармонія, якій у цьому році виповнюється рівно 100 років, досі не має професійного якісного концертного роялю. Який вважається серцем сьогоднішньої музичної академії.

Попри усілякі організаційні негаразди та клопоти, фестиваль віртуозів упродовж двох тижнів тішитиме шанувальників класичної музики 20-ма концертами у виконанні музикантів з Росії, Німеччини, Австрії, Білорусі, Швейцарії, Фінляндії, Литви та України.

(звучить музика)

Ірина Халупа

На цьому ми закінчуємо передачу “30 хвилин у різних вимірах”. Я, Ірина Халупа, прощаюся з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі.

Бувайте здорові. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG