Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 02:48

“Альтернатива”: Освіта – приєднання України до Болонського процесу.


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 14 травня 2005 року

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...

17-го лютого 2005-го року під час зустрічі з академічною спільнотою Львова у Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка Президент України Віктор Ющенко сказав: „Ми не можемо програти освіту в третьому тисячолітті. Якщо ми програємо освіту, ми програємо Україну”.

Вперше на президентському рівні прозвучала теза про освіту як фактор національної безпеки. Закортіло повірити, що слова Президента стануть прелюдією до нової парадигми освітньої політики в Україні. Закортіло помріяти про чисту науку у чистій державі.

Однак реальність не є такою дистильованою.

“В Україні поширення ідеї Болонського процесу робить лише перші кроки і, на жаль, вона ще повною мірою не оволоділа умами людей. Це зумовлено рядом причин: українська громадськість має обмежену інформацію про сутність Болонського процесу, а уряд невиразну позицію щодо нього. Досить обережною є реакція Міністерства освіти і науки України на розгортання у Європі цього потужного інтеграційного процесу тощо...”

Так вважає Зоя Тимошенко, кандидат філософських наук, професор, перший проректор Європейського університету (Київ).

З іншого боку природньо було б поцікавитись позицією колишнього міністра освіти України пана Василя Кременя, котрий є одним з перших українських урядовців, які почали переговори про долучення українських вузів до Болонського процесу.

Розмову з паном Кременем записала моя колега Богдана Костюк, тексти – Віктор Недоступ, звук – Михайло Петренко, авто програми Андрій Охрімович.

Василь Кремінь

У 99-му році був започаткований в сучасному вигляді Болонський процес, і відразу ж основні європейські країни приєдналися до Болонського процесу. Потім було ще приєднання, і сьогодні 40 є членами Болонського процесу.

Основна його мета – сформувати до 2010-го року єдиний освітній простір, що стосується вищої освіти у Європі.

Все більше єдиним стає цей освітній простір. Тому країна, яка приєднується пізніше, їй все важче і важче виконати умови, тому що вони стають все більш складними.

Україна чітко взяла курс на приєднання до Болонського процесу десь у 2002-му році. За той час була проведена велика робота, і у 2003-му році ми одного разу подавали заявку до приєднання до Болонського процесу. Але, не маючи достатньої інформації щодо процедури, не розуміючи необхідності широкого ознайомлення європейської освітньої громадськості із системою освіти вітчизняної освіти і не вчасно подавши заявку, ми не змогли приєднатися до Болонського процесу.

Нас вислухали, нам сказали, щоб ми впродовж навчального року підтвердили свої претензії, і вони розглянуть питання прийняття нас пізніше.

2003-2004 роки були дуже активні у цьому відношенні. Ми разом із ЄС, РЄ, ЮНЕСКО, відповідними європейськими структурами і оргкомітетом по проведенню наступної наради міністрів освіти країн, що є членами Болонського процесу ми разом розробили повний план і його у повній мірі реалізували і, на мій погляд, реалізували успішно.

Що було зроблено? Було проведено ряд семінарів в Україні з-за активної участі експертів із названих мною організацій. Цей семінар був першим семінаром у 2003-му році на базі КНУ ім. Т.Шевченка. потім був семінар на базі Національної гірничої академії в Дніпропетровську. Заключний семінар міжнародного характеру – в травні 2004-го року на базі НТУ “КПІ”.

Андрій Охрімович

“Розвиток вимагає, аби у європейських університетів була можливість діяти у відповідності з керівним принципом автономії поєднаним з відповідальністю.

Як автономні, так і відповідальні юридичні, освітні та соціальні об’єкти, вони мають підтвердити прихильність принципам університетської хартії 1988-го року і зокрема, академічній свободі.

Тим самим університети повинні мати право формувати свою стратегію, обирати свої пріоритети у навчанні та проведенні наукових досліджень, витрачати свої ресурси, профілювати свої програми та встановлювати свої критерії у відборі професорів та студентів.

Європейські вищі учбові заклади готові до конкуренції вдома, в Європі і у світі, але для цього вони мають потребу в необхідній організаційній свободі, ясних та доброзичливих рамках врегулювання та достатньому фінансуванні. В противному випадку вони не матимуть можливості співпрацювати і змагатися.

Плани завершення створення зони європейської вищої освіти залишаться не виконаними, або приведуть до нерівної конкуренції, якщо в багатьох країнах будуть здійснюватись безпосереднє регулювання, детальний адміністративний та фінансовий контроль, який торкається вищої освіти.

Конкуренція, яка покликана підтримувати якість вищої освіти, не виключає співпрацю і не може бути зведена до концепції виключно комерційної.

Університети в деяких країнах Європи перебувають ще не тому становищі, аби конкурувати на рівних і перебувають, зокрема, очі в очі з проблемою небажаної міграції інтелекту в межах Європи”.

Так виглядає витяг з декларації прийнятої представниками трьохсот університетів в Саламанці в 2001-му році

Тим часом “В Україні протягом дванадцять останніх років не створено жодних необхідних умов та передумов: економічних, соціальних, політичних, моральних, які б підвищували педагогічну мотивацію та заохочення розвивати наукові дослідження, і які б уможливлювали належне поцінування гідності педагога, науковця, інтелектуала”, - пише Марія Зубрицька у статті “Вища освіта України буде такою, якою ми її хочемо бачити і якою її зробимо”.

Ну а доповнює її директор Програми ім. Фулбрайта в Україні Марта Богачевська-Хом’як, яка вважає, що “Свідоме чи примусове відлучення науковців від громади та від держави також впливає на громади, держави і, остаточно, на самих науковців, які стають або відтяті від світу, або підвладні "власть імущим".

Вони втрачають рівночасно ту радісну цікавість, без якої наука стає чавунною, а заразом надто самовпевненою. Треба братись за всі три кути - наука, освіта, адміністрація, щоб створити та втримати здоровий баланс в громаді, не втрачаючи можливості розвитку.” Кінець цитати.

Тему продовжує колишній міністр освіти в Україні Василь Кремінь.

Василь Кремінь

На цьому заключному семінарі були сформовані документи, що говорили про доцільність огляду європейських інтересів, прийняття української вищої освіти до Болонського процесу і про готовність в основному вищої освіти в України функціонувати в рамках Болонського процесу.

Значна робота проводилася по тому, аби ознайомити громадськість університетів як студентів, так і викладачів з принципами Болонського університету, з його плюсами, мінусами, з тією роботою, яку треба проводити.

Наступна робота, яка проводилася, - це, безумовно, контакти із міжнародними і європейськими організаціями. Мною особисто були проведені роботи і з відповідним комісаром ЄС, проведено переговори в ЮНЕСКО, були зустрічі з міністром Норвегії, проведені перегори з рядом ключових міністрів, отримана згода з французьким міністерством підтримки нас при прийнятті до Болонського процесу.

Після цього ми виконали необхідні формальні умови, а саме, підготували звіт-представлення про нашу вищу освіту і підготували нашу заяву. В результаті перед новим роком ми отримали запевнення про готовність прийняття нашої вищої школи до Болонського процесу.

Скажу більш, що під час нашої помаранчевої революції, коли студенти, особливо в перші дні, я вважаю, просто забезпечили існування цієї революції, ми намагалися все зробити, щоб європейські структури мали адекватні уявлення про події, які відбуваються в нас, і про роль у них університетів.

Тому на початку грудня я направив листа і в ЄС, і в ЮНЕСКО, і в оргкомітет по проведенню наступної наради Болонського процесу, де пояснив, що відбувається в Україні, чітко продемонстрував позицію Міносвіти і науки, яка була направлена на те, щоб дати право і дати можливість студентам і всім освітянам, науковцям вільного волевиявлення під час такої доленосної події, як вибори Президента в Україні.

Я думаю, що ми цією інформацією, з одного боку, ще раз показали, що в університетах України живуть традиції університетські, і що орган управління освітою Міносвіти і науки дотримуються тих принципів, які дотримуються Болонським процесом.

Андрій Охрімович

Європа, де з наукою начебто все завжди в порядку, порахувала, що Сполучені Штати вкладають в науку та освіту у п’ять разів більше коштів, що дозволяє утримувати Сполучені Штати на передових позиціях, не лише в науці, але й у науковій, економічній та геополітичній царині.

Це зініціювало так званий Болонський процес, в основу якого покладено кардинальну модернізацію системи науки та освіти відповідно до викликів нового тисячоліття.

На зустрічі в Болоньї (червень 1987-го року) делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів - керівників провідних європейських університетів та представників Ради Європи - для розробки проекту Хартії, який було складено в Барселоні у січні 1988-го року.

У вересні 2001-го року було створено Наглядову раду Великої хартії університетів.

Василь Кремінь

А тепер щодо того, які плюси і які мінуси можливі при входженні до Болонського процесу.

Якщо говорити про основний плюс, то це те, що український спеціаліст з вищою освітою буде рівноправним членом подібних собі в рамках Європи.

Це головна мета, якщо говорити з точки зору освітньої діяльності. А мегамета – це є надзвичайно важливий крок по інтеграції України до Європи.

Якраз з таких кроків і буде визначатися, чи знаходиться Україна в Європі, чи ні.

Якщо уявити собі, що вища освіта України буде поза Болонським процесом, то які ми б документи не приймали, щоб ми не робили, ми не можемо себе почувати європейською державою.

Я вважав і вважаю, що у цьому відношенні у нас є головний стратегічний напрямок – це рух до Європи. Якраз у цих речах підтверджується висновок, який я зробив ще декілька років назад, що в наш час йде процес серйозних геополітичних зсувів, і формується єдина система геополітична на базі колишньої Європи і Євразії, тобто і Росія, і інші країни змушені, і вони йдуть до Європи. Десь усвідомлено, десь не усвідомлено.

З огляду на це я завжди говорив, що в України є можливість, рухаючись до Європи, мати нормальні стосунки з тією ж Росією, бо ми йдемо одним курсом.

Тому ще раз підкреслюю, що приєднання до Болонського процесу вирішує велике завдання освітнє, політичне, завдання реалізації національних інтересів. І не тільки в політиці, а й у інших сферах.

Головні труднощі полягають у тому, що доведеться провести певні зміни, тобто порушити ті традиційні уявлення про вищу освіту, про окремі сторони її функціонування, які склалися впродовж десятиліть.

Андрій Охрімович

“Вищі навчальні заклади Європи підтверджують свою підтримку положень Болонської декларації. Вони надають створенню Європейської асоціації університетів у Саламанці (Іспанія) як символічного, так і практичного значення, чітко висловлюючи свою позицію в уряді та суспільстві, тим самим забезпечуючи собі підтримку у розбудові власної освіти та входженні у Європейський простір вищої освіти.” (“Саламанське звернення” Європейської асоціації університетів (березень-квітень 2001 р.)

Василь Кремінь

Перш за все треба перейти на новий тип організації навчального процесу – кредитно-модульну систему. Ми, не чекаючи, коли перейдемо до Болонського процесу, активно розгорнули цю роботу. У цьому навчальному році вже більше 100 навчальних закладів з тих чи інших спеціальностей перейшли на кредитно-модульну систему.

Тут є складність для викладачів, бо треба певним чином перебудувати лекційний курс, треба десь перебудувати своє відношення із студентами.

Це додаткова робота. І далеко не кожен із викладачів свідомо до цього ставиться, щоб з радістю це сприйняти. Але тут іншого виходу у нас просто немає.

Андрій Охрімович

“Сьогодні українська освіта переживає складні процеси зміни її функцій, що зумовлено впливом глобалізації на суспільство, що у свою чергу вимагає впровадження сучасних підходів до дидактики вищої школи, постійного пошуку нових засобів, форм і методів активізації інтелектуальної діяльності, формування системи навчання впродовж життя”.

(Зоя Тимошенко, кандидат філософських наук, професор, перший проректор Європейського університету (Київ).

Передача добігає кінця і натякає на те, що науковий процес – річ перманентна, а отже, вимагає перманентної підтримки.

“Свічка потребує кисню. Чиста наука можлива за умов відповідної підтримки, а коли цієї підтримки нема, наука біднішає або перетворюється на службу. Хоч культури, правління, системи освіти по цілому світі різні, проблеми перед науковцями зводяться до нашого трикутника — наука, освіта, адміністрація”.

(Марта Богачевська-Хом’як, директор програми ім. Фулбрайта в Україні).

А ми згадаємо Френсіса Бекона: “Неуки нехтують науку, неосвічені люди захоплюються нею, у той час як мудреці користуються нею”.

На цьому все. Над програмою працювали: колишній міністр освіти України, пан Василь Кремінь, журналісти – Богдана Костюк та Віктор Недоступ, автор програми Андрій Охрімович.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG