Аудіозапис програми:
Київ, 14 травня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Сьогодні, коли Україна відсвяткувала 60-літття перемоги, ми повертаємося до теми чинних в Україні міфів навколо Другої світової війни.
Леонід Брежнєв (переклад)
Гітлерівці двинули проти нас жахаючу військову машину. Радянський народ з мужністю вступив у смертельний бій з агресором.
Максим Стріха
Досі чимала кількість українських громадян дивиться на війну так, як учив їх колись незабутній Л.І.Брежнєв. Питання про міфи навколо війни не є схоластичним. Ідеться про те, що заважає значній кількості українських громадян побачити, як то кажуть, упритул незаперечні факти і зробити відповідні висновки з проекцією не лишень на наше українське сьогодення, а і на майбутнє.
Сергій Грабовський
Максиме, я пропоную сьогодні відійти від нашої традиційної побудови передачі і дати слово експертам, які спробують – бодай побіжно – окреслити чинні в Україні міфи про Другу світову, чи, як її звуть тут досі, Велику Вітчизняну війну. Але перед тим, як ми надамо слово науковцям, послухаємо головного творця цих міфів – товариша Сталіна.
Йосиф Сталін (переклад)
Вікова боротьба слов’янських народів за своє існування і незалежність закінчилась перемогою над німецькими окупантами і тиранією. Віднині буде розвиватись великий прапор свободи народу і миру між народами.
Сергій Грабовський
А тепер перед мікрофоном історик Владислав Гриневич.
Владислав Гриневич
Коли ми говоримо про міфи ВВВ, то йдеться про цілий комплекс міфів. Йдеться про комплекс, який становить один великий міф ВВВ, одним з найбільших є міф про морально-політичну єдність радянського народу у роки ВВВ.
Великим міфом є міф про керівну роль партії у ВВВ і особливо про єдність партії і народу, міф про дружбу народів у ВВВ. Окремі міфи стосуються періодів замовчуваних.
Катастрофа 1941 року замовчувана в радянській історіографії, яка подає його не як катастрофу, не як небажання значної частини військових і цивільного населення боронити сталінський режим, а воно подається як період тимчасових невдач Червоної армії.
Кожен із цих міфів має свою кількість маленьких міфіків. Кожна республіка формувала свої такі міфи республіканські, маленькі міфи: українські, білоруські, узбецькі, в якому в певному плані вмонтовувалась ефемерно-державна концепція цієї війни, для того, щоб показати як війну, боротьбу всіх народів Радянського Союзу проти єдиного ворога.
Коли ми говоримо про міфи дружби народів, то чи це значить, що взагалі не було ніякої дружби. Мабуть, що питання треба ставити не так. Дружба народів – це вигадка 30-тих років, це історико-ідеологічний міф, який почав творитися в Радянському Союзі ще за 10 років до початку війни з Німеччиною.
Можна казати про фронтову дружбу, коли в окопі сиділи люди різних національностей, то здебільшого умови війни складалися так, що їм не мало було чого ділити, а треба було разом боронити себе і своє власне життя. Коли йдеться про дружбу народів, то це суцільна така надумана концепція.
Але найбільше, то це міф про те, що перемога у війні досягнута передусім завдяки комуністичній системі. Як показують дослідження напередодні війни, то значна кількість населення, не тільки України, а і взагалі радянського населення не була дуже по-більшовицькі і комуністично налаштована. Скоріше, всупереч цій комуністичній ідеології, ніж завдяки їй довелося перемогу цю дістати.
Один красномовний приклад. Вже в 1941 році сталінське керівництво відмовляється від комуністичної риторики і ідеології і спирається переважно на націоналістичну патріотичну ідеологію.
З усіх фронтових газет викидається з шпігеля газетного гасло “Пролетаріі всєх стран об’єдєняйтесь”, а замінюється “Смерть немецкім окупантам”. Тобто комуністичне гасло заміняється націоналістичним.
Відмова від цих гасел і ідеології походить майже до кінця війни до 1944, де вже знову починають повертатися такі слова, як “радянський”, “комуністичний”, а до цього “Росія”, “батьківщина”, “історична спадщина” і таке інше.
Сергій Грабовський
Атаку на міфи продовжує політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Чимало людей переконані, що Радянський Союз почав воювати з 22 червня 1941 року, а все те, що відбувалося з вересня 1939 до 1941 з ласки кремлівських ідеологів тлумачиться, як передвоєнний період.
Але за цей передвоєнний період Радянський Союз розпочав 2 агресивні війни проти Польщі та Фінляндії, захопив Латвію, Литву, Естонію, Західну Україну, Західну Білорусь, Бессарабію, Північну Буковину, себто сотні тисяч квадратних кілометрів і 23 млн. населення.
Майже 2 роки Радянський Союз був стратегічним союзником нацистської Німеччини, забезпечував її війну проти Англії, Франції сировиною, військовими базами, дипломатичною і пропагандистської підтримкою. Отже, радянській міф про голуба мира Сталіна, який постійно боровся за мир не витримує критики.
У 1941 році агресор сам став жертвою агресії. Деякі вірять, що німці мали кількісну і якісну перевагу над Червоною армією над усе в танках і літаках. Їм важко усвідомити, що все було навпаки, що саме Червона армія мала в кілька разів більше танків і літаків, а деякі моделі якісно перевершували німецькі у 1941 році і, що перевага Німеччини була в зорганізованості, військовому професіоналізмі командирів, підготовці рядового та унтерофіцерського складу, узгодженості дій піхоти, танків, авіації і артилерії, відмінному зв’язку і бездоганному управлінню військами.
З радянського боку мали місце переважно протилежні чесноти неорганізованість, безвідповідальність, низький рівень професійної культури командних кадрів, поганий зв’язок, недостатня підготовка солдатів і сержантів, відсутність взаємодії між родами військ, погане управління.
Це розуміли і самі радянські військові. Коли напередодні війни маршал Тимошенко приймав Наркомат оборони у Ворошилова, то було проведено перевірку збройних сил. Всі роди військ отримали незадовільну оцінку, лише кавалерія трійку.
Але найбільше міфі пов’язано з визвольною місією, хоча насправді народи Європи вважають прихід Червоної армії на їх землю окупацією, а не визволенням, бо в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії почалися ініційовані Москвою масові репресії.
Найміцніший міф, над яком радянська пропаганда працювала найретельніше про співпрацю ОУН і УПА з німецькою армією та владою. Хоча цей міф не витримує елементарної перевірки документами, то він активно реанімується сьогодні певними політичними силами, зокрема, комуністами.
Петро Симоненко називає членів ОУН-УПА членами гітлерівської коаліції, хоча всі факти свідчать про протилежне. Намагання звинувачувати ОУН-УПА з боку Радянського Союзу були відкинуті Нюрнберзьким трибуналом, а ветеранів ОУН-УПА в 1946 році прийняла до свої лав організація комбатантів Європи, що об’єднує учасників антифашистського опору.
Поширеним є міф про звірства ОУН-УПА, хоча звірства було не більше, ніж у Червоній армії, а є підстави вважати, що значно меншим. Проте цей міф є настільки впроваджений у свідомість, що навіть прем’єрка Юлія Тимошенко, яка нібито виступає за визнання ОУН-УПА зазначила необхідність персональної перевірки кожного.
Максим Стріха
Звичайно, над усім цим тяжів і досі тяжіє для багатьох міф про непорушну морально-політичну єдність радянських народів під керівництвом мудрої Компартії, яка терпіла разом з усіма, показуючи приклад.
Який то був приклад я зіткнувся в часи моєї аспірантури в Ленінграді, почувши приголомшливу історію про те, як у старому будинку на Літейному, де жила далеко не перша особа з номенклатури блокадного Ленінграду, де справді люди з різних поверхів гинули від страшного голоду, то хтось виживав лише за рахунок того, що копався в смітниках, де ця “шишка” викидала ледь зачерствілий високоякісний хліб і кондитерські вироби.
Лишень злочинна, вбивча, безумна окупаційна політика Гітлера дозволила йому не скористатися з тих блискучих шансів перемоги, який дав йому сталінський режим.
Сергій Грабовський
Максиме, ступінь насиченості свідомості навіть поступових інтелектуалів совєтськими міфами я зрозумів, коли 9 травня під час виступу президента Віктора Ющенка мені почали телефонувати колеги і говорити: дожилися, слухайте, яку нісенітницю сказав глава Української держави. Отож послухаємо, чи є там нісенітниця:
Віктор Ющенко
Пройшло 60 років після Великої Перемоги. В своїх серцях ми простили німців, японців, поляків. Ми простили всіх, хто, можливо, був на другій стороні окопу. Ми не встигли простити тільки самих себе.
Максим Стріха
Президент Віктор Ющенко був цілком правий, адже коли перші українці в лавах польської армії прийняли удав Вермахту 1 вересня, то 17 вересня в спину їм ударили інші українці з лав радянської армії.
Українці воювали з Армією Крайовою підпільною і в складі УПА і в складі Червоної армії. Нарешті, була страшна війна усіх проти всіх, не лишень проти армій, а і проти мирного населення, що найстрашніше, на Волині 1943 року.
Сергій Грабовський
Максиме, більш детально міф про існування тільки одного фронту на тій війні висвітлить наш колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Складовою міфу Великої вітчизняної війни є твердження про те, що в ній основна боротьба точилася між Червоною та нацистською арміями – за незначної участі західних союзників. Згідно із цією версією, українці у тій війні або билися “за Родіну, за Сталіна” у лавах Червоної армії, або були “прислужниками фашистів”. Насправді ж українці воювали з нацистами вже з перших годин Другої світової війни – одразу після нападу Німеччини на Польщу, у війську якої кожен десятий був українцем. Проти нацистів воювали майже 6 мільйонів українців у Червоній армії, 40 тисяч – у канадській армії та близько тридцяти тисяч вояків Української Повстанської Армії.
Українці воювали проти вермахту в армії Сполучених Штатів Америки, у польських армії Владислава Андерса і дивізії імені Костюшка, у чехословацькій бригаді Людвіка Свободи, у батальйонах імені Богуна та імені Шевченка у французькому русі Опору, у радянських і югославських партизанських загонах. Водночас у самій німецькій армії воювало приблизно 250 тисяч українців. Вони також переважали в тих частинах Червоної армії, які у вересні 1939 року спільно з нацистською армією захопили територію Польщі. Так само суперечливим видається і твердження радянського міфу про “єдність народу у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками”. Приміром, на Волині, Поділлі та Поліссі одночасно діяли загони Української Повстанської Армії, польської Армії Крайової, червоних партизан, мельниківської гілки Організації Українських Націоналістів та Української Народно-Революційної Армії Тараса Бульби-Боровця. Всі ці військові формації воювали проти німецької армії та одна проти одної, але іноді вони домовлялися про нейтралітет. Такі тимчасові угоди укладали партизани Медвєдєва з вояками Боровця і партизани Ковпака з вояками УПА.
Армія Крайова співпрацювала з радянськими партизанами, а також з командуванням Червоної армії під час її наступу на Львів. Отож, на думку багатьох істориків, реальна картина війни радше нагадувала мозаїку.
Віктор Ющенко
Сини і дочки України йшли заради неї на смерть і на муки, хоч по-різному бачили шляхи у майбутнє.
Сергій Грабовський
Чи не наявністю всіх зазначених міфів – і не в останню чергу того, про який вів мову Віталій Пономарьов – зумовлена позиція 40% українських громадян, котрі виступають проти офіційного визнання і вшанування Української повстанської армії?
Максим Стріха
Йдеться, я переконаний, не лишень про УПА, йдеться про модель української історії і про модель українського майбутнього. Якщо ми справді віримо в те, що незалежна Україна, це назавжди, то ми мусимо відмовитися від неправдивого, на жаль, радянського міфу ВВВ і створити наше національне бачення історії Другої світової війни на теренах України, де в центрі була б не боротьба великих держав за сфери впливу, а трагедія і подвиг українського народу.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 14 травня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Сьогодні, коли Україна відсвяткувала 60-літття перемоги, ми повертаємося до теми чинних в Україні міфів навколо Другої світової війни.
Леонід Брежнєв (переклад)
Гітлерівці двинули проти нас жахаючу військову машину. Радянський народ з мужністю вступив у смертельний бій з агресором.
Максим Стріха
Досі чимала кількість українських громадян дивиться на війну так, як учив їх колись незабутній Л.І.Брежнєв. Питання про міфи навколо війни не є схоластичним. Ідеться про те, що заважає значній кількості українських громадян побачити, як то кажуть, упритул незаперечні факти і зробити відповідні висновки з проекцією не лишень на наше українське сьогодення, а і на майбутнє.
Сергій Грабовський
Максиме, я пропоную сьогодні відійти від нашої традиційної побудови передачі і дати слово експертам, які спробують – бодай побіжно – окреслити чинні в Україні міфи про Другу світову, чи, як її звуть тут досі, Велику Вітчизняну війну. Але перед тим, як ми надамо слово науковцям, послухаємо головного творця цих міфів – товариша Сталіна.
Йосиф Сталін (переклад)
Вікова боротьба слов’янських народів за своє існування і незалежність закінчилась перемогою над німецькими окупантами і тиранією. Віднині буде розвиватись великий прапор свободи народу і миру між народами.
Сергій Грабовський
А тепер перед мікрофоном історик Владислав Гриневич.
Владислав Гриневич
Коли ми говоримо про міфи ВВВ, то йдеться про цілий комплекс міфів. Йдеться про комплекс, який становить один великий міф ВВВ, одним з найбільших є міф про морально-політичну єдність радянського народу у роки ВВВ.
Великим міфом є міф про керівну роль партії у ВВВ і особливо про єдність партії і народу, міф про дружбу народів у ВВВ. Окремі міфи стосуються періодів замовчуваних.
Катастрофа 1941 року замовчувана в радянській історіографії, яка подає його не як катастрофу, не як небажання значної частини військових і цивільного населення боронити сталінський режим, а воно подається як період тимчасових невдач Червоної армії.
Кожен із цих міфів має свою кількість маленьких міфіків. Кожна республіка формувала свої такі міфи республіканські, маленькі міфи: українські, білоруські, узбецькі, в якому в певному плані вмонтовувалась ефемерно-державна концепція цієї війни, для того, щоб показати як війну, боротьбу всіх народів Радянського Союзу проти єдиного ворога.
Коли ми говоримо про міфи дружби народів, то чи це значить, що взагалі не було ніякої дружби. Мабуть, що питання треба ставити не так. Дружба народів – це вигадка 30-тих років, це історико-ідеологічний міф, який почав творитися в Радянському Союзі ще за 10 років до початку війни з Німеччиною.
Можна казати про фронтову дружбу, коли в окопі сиділи люди різних національностей, то здебільшого умови війни складалися так, що їм не мало було чого ділити, а треба було разом боронити себе і своє власне життя. Коли йдеться про дружбу народів, то це суцільна така надумана концепція.
Але найбільше, то це міф про те, що перемога у війні досягнута передусім завдяки комуністичній системі. Як показують дослідження напередодні війни, то значна кількість населення, не тільки України, а і взагалі радянського населення не була дуже по-більшовицькі і комуністично налаштована. Скоріше, всупереч цій комуністичній ідеології, ніж завдяки їй довелося перемогу цю дістати.
Один красномовний приклад. Вже в 1941 році сталінське керівництво відмовляється від комуністичної риторики і ідеології і спирається переважно на націоналістичну патріотичну ідеологію.
З усіх фронтових газет викидається з шпігеля газетного гасло “Пролетаріі всєх стран об’єдєняйтесь”, а замінюється “Смерть немецкім окупантам”. Тобто комуністичне гасло заміняється націоналістичним.
Відмова від цих гасел і ідеології походить майже до кінця війни до 1944, де вже знову починають повертатися такі слова, як “радянський”, “комуністичний”, а до цього “Росія”, “батьківщина”, “історична спадщина” і таке інше.
Сергій Грабовський
Атаку на міфи продовжує політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Чимало людей переконані, що Радянський Союз почав воювати з 22 червня 1941 року, а все те, що відбувалося з вересня 1939 до 1941 з ласки кремлівських ідеологів тлумачиться, як передвоєнний період.
Але за цей передвоєнний період Радянський Союз розпочав 2 агресивні війни проти Польщі та Фінляндії, захопив Латвію, Литву, Естонію, Західну Україну, Західну Білорусь, Бессарабію, Північну Буковину, себто сотні тисяч квадратних кілометрів і 23 млн. населення.
Майже 2 роки Радянський Союз був стратегічним союзником нацистської Німеччини, забезпечував її війну проти Англії, Франції сировиною, військовими базами, дипломатичною і пропагандистської підтримкою. Отже, радянській міф про голуба мира Сталіна, який постійно боровся за мир не витримує критики.
У 1941 році агресор сам став жертвою агресії. Деякі вірять, що німці мали кількісну і якісну перевагу над Червоною армією над усе в танках і літаках. Їм важко усвідомити, що все було навпаки, що саме Червона армія мала в кілька разів більше танків і літаків, а деякі моделі якісно перевершували німецькі у 1941 році і, що перевага Німеччини була в зорганізованості, військовому професіоналізмі командирів, підготовці рядового та унтерофіцерського складу, узгодженості дій піхоти, танків, авіації і артилерії, відмінному зв’язку і бездоганному управлінню військами.
З радянського боку мали місце переважно протилежні чесноти неорганізованість, безвідповідальність, низький рівень професійної культури командних кадрів, поганий зв’язок, недостатня підготовка солдатів і сержантів, відсутність взаємодії між родами військ, погане управління.
Це розуміли і самі радянські військові. Коли напередодні війни маршал Тимошенко приймав Наркомат оборони у Ворошилова, то було проведено перевірку збройних сил. Всі роди військ отримали незадовільну оцінку, лише кавалерія трійку.
Але найбільше міфі пов’язано з визвольною місією, хоча насправді народи Європи вважають прихід Червоної армії на їх землю окупацією, а не визволенням, бо в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії почалися ініційовані Москвою масові репресії.
Найміцніший міф, над яком радянська пропаганда працювала найретельніше про співпрацю ОУН і УПА з німецькою армією та владою. Хоча цей міф не витримує елементарної перевірки документами, то він активно реанімується сьогодні певними політичними силами, зокрема, комуністами.
Петро Симоненко називає членів ОУН-УПА членами гітлерівської коаліції, хоча всі факти свідчать про протилежне. Намагання звинувачувати ОУН-УПА з боку Радянського Союзу були відкинуті Нюрнберзьким трибуналом, а ветеранів ОУН-УПА в 1946 році прийняла до свої лав організація комбатантів Європи, що об’єднує учасників антифашистського опору.
Поширеним є міф про звірства ОУН-УПА, хоча звірства було не більше, ніж у Червоній армії, а є підстави вважати, що значно меншим. Проте цей міф є настільки впроваджений у свідомість, що навіть прем’єрка Юлія Тимошенко, яка нібито виступає за визнання ОУН-УПА зазначила необхідність персональної перевірки кожного.
Максим Стріха
Звичайно, над усім цим тяжів і досі тяжіє для багатьох міф про непорушну морально-політичну єдність радянських народів під керівництвом мудрої Компартії, яка терпіла разом з усіма, показуючи приклад.
Який то був приклад я зіткнувся в часи моєї аспірантури в Ленінграді, почувши приголомшливу історію про те, як у старому будинку на Літейному, де жила далеко не перша особа з номенклатури блокадного Ленінграду, де справді люди з різних поверхів гинули від страшного голоду, то хтось виживав лише за рахунок того, що копався в смітниках, де ця “шишка” викидала ледь зачерствілий високоякісний хліб і кондитерські вироби.
Лишень злочинна, вбивча, безумна окупаційна політика Гітлера дозволила йому не скористатися з тих блискучих шансів перемоги, який дав йому сталінський режим.
Сергій Грабовський
Максиме, ступінь насиченості свідомості навіть поступових інтелектуалів совєтськими міфами я зрозумів, коли 9 травня під час виступу президента Віктора Ющенка мені почали телефонувати колеги і говорити: дожилися, слухайте, яку нісенітницю сказав глава Української держави. Отож послухаємо, чи є там нісенітниця:
Віктор Ющенко
Пройшло 60 років після Великої Перемоги. В своїх серцях ми простили німців, японців, поляків. Ми простили всіх, хто, можливо, був на другій стороні окопу. Ми не встигли простити тільки самих себе.
Максим Стріха
Президент Віктор Ющенко був цілком правий, адже коли перші українці в лавах польської армії прийняли удав Вермахту 1 вересня, то 17 вересня в спину їм ударили інші українці з лав радянської армії.
Українці воювали з Армією Крайовою підпільною і в складі УПА і в складі Червоної армії. Нарешті, була страшна війна усіх проти всіх, не лишень проти армій, а і проти мирного населення, що найстрашніше, на Волині 1943 року.
Сергій Грабовський
Максиме, більш детально міф про існування тільки одного фронту на тій війні висвітлить наш колега Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Складовою міфу Великої вітчизняної війни є твердження про те, що в ній основна боротьба точилася між Червоною та нацистською арміями – за незначної участі західних союзників. Згідно із цією версією, українці у тій війні або билися “за Родіну, за Сталіна” у лавах Червоної армії, або були “прислужниками фашистів”. Насправді ж українці воювали з нацистами вже з перших годин Другої світової війни – одразу після нападу Німеччини на Польщу, у війську якої кожен десятий був українцем. Проти нацистів воювали майже 6 мільйонів українців у Червоній армії, 40 тисяч – у канадській армії та близько тридцяти тисяч вояків Української Повстанської Армії.
Українці воювали проти вермахту в армії Сполучених Штатів Америки, у польських армії Владислава Андерса і дивізії імені Костюшка, у чехословацькій бригаді Людвіка Свободи, у батальйонах імені Богуна та імені Шевченка у французькому русі Опору, у радянських і югославських партизанських загонах. Водночас у самій німецькій армії воювало приблизно 250 тисяч українців. Вони також переважали в тих частинах Червоної армії, які у вересні 1939 року спільно з нацистською армією захопили територію Польщі. Так само суперечливим видається і твердження радянського міфу про “єдність народу у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками”. Приміром, на Волині, Поділлі та Поліссі одночасно діяли загони Української Повстанської Армії, польської Армії Крайової, червоних партизан, мельниківської гілки Організації Українських Націоналістів та Української Народно-Революційної Армії Тараса Бульби-Боровця. Всі ці військові формації воювали проти німецької армії та одна проти одної, але іноді вони домовлялися про нейтралітет. Такі тимчасові угоди укладали партизани Медвєдєва з вояками Боровця і партизани Ковпака з вояками УПА.
Армія Крайова співпрацювала з радянськими партизанами, а також з командуванням Червоної армії під час її наступу на Львів. Отож, на думку багатьох істориків, реальна картина війни радше нагадувала мозаїку.
Віктор Ющенко
Сини і дочки України йшли заради неї на смерть і на муки, хоч по-різному бачили шляхи у майбутнє.
Сергій Грабовський
Чи не наявністю всіх зазначених міфів – і не в останню чергу того, про який вів мову Віталій Пономарьов – зумовлена позиція 40% українських громадян, котрі виступають проти офіційного визнання і вшанування Української повстанської армії?
Максим Стріха
Йдеться, я переконаний, не лишень про УПА, йдеться про модель української історії і про модель українського майбутнього. Якщо ми справді віримо в те, що незалежна Україна, це назавжди, то ми мусимо відмовитися від неправдивого, на жаль, радянського міфу ВВВ і створити наше національне бачення історії Другої світової війни на теренах України, де в центрі була б не боротьба великих держав за сфери впливу, а трагедія і подвиг українського народу.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить.
Говорить радіо “Свобода”!
