Аудіозапис програми:
Київ, 21 травня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Сьогодні ми вестимемо мову про Тараса Шевченка.
За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилав І сонце спатоньки зове У сине море: покривав Рожевою пеленою, Мов мати дитину. Очам любо. Годиночку, Малую годину, Ніби серце одпочине, З богом заговорить... А туман, неначе ворог, Закривав море І хмароньку рожевую, І тьму за собою Розстилав туман сивий, І тьмою німою Оповиє тобі душу, Не знаєш, де дітись, І ждеш його, того світу, Мов матері діти.
Максим Стріха
Ще на початку ХХ століття Київська старовина відмовилась була придбати колекцію майже 300 малюнків через ціну майже 3000 тисячі карбованців, по 10 карбованців за малюнок.
До спадщини Шевченка малярської ставилися приблизно, як до меморіальних речей, як до сорочки, як до пера поета. Потрібна була лишень робота мистецтвознавців ХХ століття для того, щоб зрозуміти сьогодні, здавалося б уже очевидне, Шевченко-художник – це дуже цікава іпостасях українського генія.
Сергій Грабовський
Отже, рушимо у світ Шевченка-художника. Слово має Тетяна Андрущенко, заступник директора Національного музею Тараса Шевченка.
Тетяна Андрущенко
Зараз мистецьких творів Шевченка нараховує десь або 1200, це враховуючи його всі ескізи, замальовочки, найменший такий дотик пензля Шевченка до паперу. Якщо брати більш завершені роботи, то їх біля 1000. Це живопис, акварелі, це його олівцеві роботи, офортні роботі. Найбільше, а скоріше, майже вся мистецька спадщина Шевченка належить Національному музею Тараса Шевченка. Їх тут зберігається понад 800.
Кілька альбомів шевченківських з його малюнками знаходяться в Інституту літератури. Його роботи знаходяться, при чому знаходяться в постійній експозиції в Ермітажі, зокрема, офорт з картини Рембрандта “Притча про робітників на винограднику”, “Старовицьке кладовище”.
Його роботи знаходяться також у Академії мистецтв в Петербурзі, Москві, в музеї приватних колекцій. Його оригінальні роботи знаходяться в Алма-Ати, у Філадельфії у приватних спілках. Офортні дошки Шевченка знаходяться в Єгилонському університеті. Багато робіт Шевченка втрачено.
Огні горять, музика грає, Музика плаче, завивав; Алмазом добрим, дорогим Сіяють очі молодії; Витає радость і надія В очах веселих; любо їм, Очам негрішним, молодим. І всі регочуться, сміються, І всі танцюють.
50 років по смерті Шевченка його збирали як художника лише виключно із пієтету до Шевченка. Величезна сила поетична Шевченка, його величезний національний авторитет, як батька нації, як борця за національну свободу весь час затуляла Шевченка-професіонала.
Взагалі-то Шевченко по своїй професії, по своєму бажанню художник. Він народився, змалку хотів бути художником, а вже за божественним покликанням він став геніальним поетом.
Над цим найкраще розмірковував Дмитро Антонович. В 1937 році видав дуже гарну монографію “Шевченко як художник”. Він розмірковував таким чином, що більше в Шевченку, чи поета, чи художника. Намагався десь знайти аналогію такого обдарування в світовій культурі.
Якщо, наприклад, дивитися на Шевченка, як на таких митців, як Лермонтов, Пушкін, то вони теж малювали, але ці художники аматори. Аналогія така не годиться. Якщо його порівнювати з Станіславом Веспянским, він професіонал і художник і літератор, але його творчість не сягає національних меж.
Антонович приходить до висновку, що доречно зробити в цьому плані паралель з Мікеланджело. Відомо, що Мікеланджело був прекрасним високопрофесійним цікавим поетом. Він писав сонети. Але самі по собі ці сонети йому не принесли світової слави. Він би не зайняв достойне місце в пантеоні світової культури.
Теж само сталося і з Шевченком. Його малярство далі йде за національні межі, але само по собі малярство не поставило в такий високий ранг.
Якщо порівнювати 2 великих таланти, яким наділений Шевченко: поезія і художнє обдарування, то той самий Антонович вважає, що ці два таланти ніколи не були в конфлікті, і вони йшли, більше того, в парі. Якщо Шевченкові гарно писалось вірші, то він багато малював, і створив таку безцінну поезію, яка зробила його, поезія трьох літ, яка вперше заявила про Шевченка, як поета національного гарту.
Максим Стріха
Світогляд Шевченка, той величезний набір явищ світової культури, якими він, врешті-решт, вільно оперував, складалися значною мірою під впливом його вишколу, яко художника. Не говоримо про ті напіванекодтичні спроби науки в Декабогорського, але після того був хтось у Вільні. Дехто каже, що знаменитий Ян Рустевнякий, який викладав упродовж багатьох десятиліть у Віленському університеті.
Потому в Варшаві був Франческо Лямпі, наймолодший нащадок славетної мистецької родини. Потому був Петербург, був Ширяев, зовсім не такий вже простий, а сьогоднішньою мовою міцний професіонал і був геніальний Карло Брюлов. Все це саме художництво.
Сергій Грабовський
Тетяна Андрущенко продовжує розповідь.
Тетяна Андрущенко
Шевченко дуже серйозний художник, який працював в стилі класицизму. Це пізній класицизм, це Пітер Маєр. Якби не хотіли, якби ми до класицизму не ставились, але це був надзвичайний чоловік. Це був чоловік, який виступив в епоху класицизму, як великий світоч, новатор. Він учився у Карла Брюлова, але пішов далі свого вчителя.
Шевченко десь у 1845-1846 рр. до заслання в період трьох літ писав такі олійні портрети, яких уже Карл Брюлов не міг писати. Він уже в 1843 році створив композицію “Селянська родина” або “На пасиці”, де фарбами йому вдалося відтворити справжнє освітлення, сонячне світло. Йому вдалося відтворити те, до чого поступово йшли імпресіоністи, вібрацію повітря, але без рабського копіювання.
Зокрема, його композиція “На пасіці”, дуже цікава робота, маловідома, будується не за академічною схемою, а за схемою, так як мислив Моне: світляними і повітряними пластами він будує три простори у своїй композиції.
Шевченко, працюючи у стилі класицизму, залишається романтиком. Взагалі романтичний струмінь дуже присутній у українському мистецтві у всі часи. Всі ці 3 головні постулати, які притаманні мистецтву романтизму, то вони присутні і в поезії Тараса Шевченка і в малярстві, а саме: пріоритет особистості, акцент на особистість, в його найменшому малюночку, в найменшій мистецькій композиції особистість понад усе, людина понад усе.
Другий пріоритет абсолюту, прагнення висвітлити абсолют. Я абсолютно сміло можу стверджувати, що у малярстві Тараса Шевченка, у кожному його малюнку він намагається відтворити не зовнішню подібність речей, а внутрішню їх суть.
Тому оці українські церкви оживають в його малюнках. Тому такою загадковою і такою величною, таємничою постає “Аскольдова могила”, таким величним постає “Святоолександрівський костел” у Києві, або “Почаївська лавра”.
Це відчуття свята, величі, відчуття суголосності із українським краєвидом, оцією такою гармонією людини, української людини, гармонії з оточуючою природою, відчуття цієї природи, відчуття божественної сили, яка сходить на цю Почаївську лавру, слідочок Божої матері, який там залишений.
Третя особливість романтизму, то вона теж присутня у творчості Тараса Шевченка, зокрема, у його малярстві. Це символізм. Його мистецтво глибоко символічне. Його офорт “Старець на кладовищі” або його незакінчена серія офортів “Притча про блудного сина”.
І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть. Неначе п''яний очерет Без вітру гнеться. Боже милий! Чи довго буде ще мені В оцій незамкнутій тюрмі, Понад оцим нікчемним морем Нудити світом? Не говорить, Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава; Не хоче правдоньки сказать, А більше ні в кого спитать. Й не знаєш, де дітись, І ждеш його, того світу, Мов матері діти.
Взагалі мистецтво художника Тараса Шевченко настільки глибоке, що одну його картину, скажімо, ту саму “Катерину”, його можна читати на 3 рівнях: на рівні схеми, тобто на рівні сюжету – була Катерина і ось така трагедія з нею сталась; на рівні алегорії, я б сказала тут про алегорію зради – сумно дивитись на цю молоду дівчину Катерину, діти меншого віку, коли вони дивляться на цю картину, то вони помічають, що вона сумна і питають, чому вона сумує, чому вона така ображена; і на рівні більш такому узагальненому високому картину можна прочитати на рівні символу материнства, символу України, символу перемоги життя, все це Шевченко подає не в декларативній формі, а у високохудожній формі, подає за допомогою фарби, ліній, об’єму, освітлення.
Максим Стріха
Еволюція Шевченка-художника справді тривала від перших начерків, які датуються початком 30-тих до олійних робіт і гравюр пізнього періоду. Коли Шевченко осягнув вершини професійної майстерності і був вшанований не лишень званням вільного художника, а академіка акватинта.
Сергій Грабовський
Тетяна Андрущенко завершує свою розповідь про Шевченка-художника.
Тетяна Андрущенко
Наша людина сьогоднішня по суті розімкнена, вона не є цільною людиною, вона не може охопити весь оцей інформаційний потік. Якщо ми йдемо за чимось, ми фахівці в якійсь галузі, то ми не встигаємо всього охопити. Лише мистецтво може нам повернути оцю цільність, зокрема, мистецтво Тараса Шевченка.
Його мистецтво носить таку яскраво виражену національну спрямованість. Це знову риса романтизму. Вона спрямована на відчуття національної ідентичності. Ось у цьому плані його зображення українських краєвидів, українських сюжетів та й світових сюжетів, звичайно, справляють велике враження на сьогоднішнього глядача.
Мистецтво побудоване в такий спосіб, що ти не можеш його заочно пережити, ти не можеш насолодитися заочно музикою Баха, музикою Моцарта, якого там любив Шевченко, не можеш заочно насолодитися сприйняттям картини. Теж саме відбувається із Шевченком. Ми хочемо наблизити художника до сучасного глядача.
Максим Стріха
Слава Шевченка пов’язана насамперед з його віршами. Його не можна порівняти з Станіславом Веспянським чи з Данте Габріелем Росетті, які рівноцінно увійшли до історії в двох іпостасях поета і художника.
Не знаю, чи можна його порівнювати вслід за Дмитром Антоновичем і з Мікеланджело тільки міняючи місцями поетичну і художницьку іпостасю. Адже Мікеланджело був дитиною іншого часу. Шевченко крім того був дитиною народу, який лише належалося створити, який творив він сам.
Насамперед Шевченко був Шевченком. Кожне порівняння, безумовно, хибує. Але для того, щоб зрозуміти Шевченка, окрім Кобзаря, окрім тієї музику, яку любив Шевченко, окрім тих народних пісень, які він співав незрівнянно.
Для того, щоб зрозуміти його, мусимо звернутися до його мистецької спадщини, де він не меншою мірою лишив своє бачення України і історії, її трагічного шевченкового сьогодення.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай Вам щастить!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 21 травня 2005 року
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Сьогодні ми вестимемо мову про Тараса Шевченка.
За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилав І сонце спатоньки зове У сине море: покривав Рожевою пеленою, Мов мати дитину. Очам любо. Годиночку, Малую годину, Ніби серце одпочине, З богом заговорить... А туман, неначе ворог, Закривав море І хмароньку рожевую, І тьму за собою Розстилав туман сивий, І тьмою німою Оповиє тобі душу, Не знаєш, де дітись, І ждеш його, того світу, Мов матері діти.
Максим Стріха
Ще на початку ХХ століття Київська старовина відмовилась була придбати колекцію майже 300 малюнків через ціну майже 3000 тисячі карбованців, по 10 карбованців за малюнок.
До спадщини Шевченка малярської ставилися приблизно, як до меморіальних речей, як до сорочки, як до пера поета. Потрібна була лишень робота мистецтвознавців ХХ століття для того, щоб зрозуміти сьогодні, здавалося б уже очевидне, Шевченко-художник – це дуже цікава іпостасях українського генія.
Сергій Грабовський
Отже, рушимо у світ Шевченка-художника. Слово має Тетяна Андрущенко, заступник директора Національного музею Тараса Шевченка.
Тетяна Андрущенко
Зараз мистецьких творів Шевченка нараховує десь або 1200, це враховуючи його всі ескізи, замальовочки, найменший такий дотик пензля Шевченка до паперу. Якщо брати більш завершені роботи, то їх біля 1000. Це живопис, акварелі, це його олівцеві роботи, офортні роботі. Найбільше, а скоріше, майже вся мистецька спадщина Шевченка належить Національному музею Тараса Шевченка. Їх тут зберігається понад 800.
Кілька альбомів шевченківських з його малюнками знаходяться в Інституту літератури. Його роботи знаходяться, при чому знаходяться в постійній експозиції в Ермітажі, зокрема, офорт з картини Рембрандта “Притча про робітників на винограднику”, “Старовицьке кладовище”.
Його роботи знаходяться також у Академії мистецтв в Петербурзі, Москві, в музеї приватних колекцій. Його оригінальні роботи знаходяться в Алма-Ати, у Філадельфії у приватних спілках. Офортні дошки Шевченка знаходяться в Єгилонському університеті. Багато робіт Шевченка втрачено.
Огні горять, музика грає, Музика плаче, завивав; Алмазом добрим, дорогим Сіяють очі молодії; Витає радость і надія В очах веселих; любо їм, Очам негрішним, молодим. І всі регочуться, сміються, І всі танцюють.
50 років по смерті Шевченка його збирали як художника лише виключно із пієтету до Шевченка. Величезна сила поетична Шевченка, його величезний національний авторитет, як батька нації, як борця за національну свободу весь час затуляла Шевченка-професіонала.
Взагалі-то Шевченко по своїй професії, по своєму бажанню художник. Він народився, змалку хотів бути художником, а вже за божественним покликанням він став геніальним поетом.
Над цим найкраще розмірковував Дмитро Антонович. В 1937 році видав дуже гарну монографію “Шевченко як художник”. Він розмірковував таким чином, що більше в Шевченку, чи поета, чи художника. Намагався десь знайти аналогію такого обдарування в світовій культурі.
Якщо, наприклад, дивитися на Шевченка, як на таких митців, як Лермонтов, Пушкін, то вони теж малювали, але ці художники аматори. Аналогія така не годиться. Якщо його порівнювати з Станіславом Веспянским, він професіонал і художник і літератор, але його творчість не сягає національних меж.
Антонович приходить до висновку, що доречно зробити в цьому плані паралель з Мікеланджело. Відомо, що Мікеланджело був прекрасним високопрофесійним цікавим поетом. Він писав сонети. Але самі по собі ці сонети йому не принесли світової слави. Він би не зайняв достойне місце в пантеоні світової культури.
Теж само сталося і з Шевченком. Його малярство далі йде за національні межі, але само по собі малярство не поставило в такий високий ранг.
Якщо порівнювати 2 великих таланти, яким наділений Шевченко: поезія і художнє обдарування, то той самий Антонович вважає, що ці два таланти ніколи не були в конфлікті, і вони йшли, більше того, в парі. Якщо Шевченкові гарно писалось вірші, то він багато малював, і створив таку безцінну поезію, яка зробила його, поезія трьох літ, яка вперше заявила про Шевченка, як поета національного гарту.
Максим Стріха
Світогляд Шевченка, той величезний набір явищ світової культури, якими він, врешті-решт, вільно оперував, складалися значною мірою під впливом його вишколу, яко художника. Не говоримо про ті напіванекодтичні спроби науки в Декабогорського, але після того був хтось у Вільні. Дехто каже, що знаменитий Ян Рустевнякий, який викладав упродовж багатьох десятиліть у Віленському університеті.
Потому в Варшаві був Франческо Лямпі, наймолодший нащадок славетної мистецької родини. Потому був Петербург, був Ширяев, зовсім не такий вже простий, а сьогоднішньою мовою міцний професіонал і був геніальний Карло Брюлов. Все це саме художництво.
Сергій Грабовський
Тетяна Андрущенко продовжує розповідь.
Тетяна Андрущенко
Шевченко дуже серйозний художник, який працював в стилі класицизму. Це пізній класицизм, це Пітер Маєр. Якби не хотіли, якби ми до класицизму не ставились, але це був надзвичайний чоловік. Це був чоловік, який виступив в епоху класицизму, як великий світоч, новатор. Він учився у Карла Брюлова, але пішов далі свого вчителя.
Шевченко десь у 1845-1846 рр. до заслання в період трьох літ писав такі олійні портрети, яких уже Карл Брюлов не міг писати. Він уже в 1843 році створив композицію “Селянська родина” або “На пасиці”, де фарбами йому вдалося відтворити справжнє освітлення, сонячне світло. Йому вдалося відтворити те, до чого поступово йшли імпресіоністи, вібрацію повітря, але без рабського копіювання.
Зокрема, його композиція “На пасіці”, дуже цікава робота, маловідома, будується не за академічною схемою, а за схемою, так як мислив Моне: світляними і повітряними пластами він будує три простори у своїй композиції.
Шевченко, працюючи у стилі класицизму, залишається романтиком. Взагалі романтичний струмінь дуже присутній у українському мистецтві у всі часи. Всі ці 3 головні постулати, які притаманні мистецтву романтизму, то вони присутні і в поезії Тараса Шевченка і в малярстві, а саме: пріоритет особистості, акцент на особистість, в його найменшому малюночку, в найменшій мистецькій композиції особистість понад усе, людина понад усе.
Другий пріоритет абсолюту, прагнення висвітлити абсолют. Я абсолютно сміло можу стверджувати, що у малярстві Тараса Шевченка, у кожному його малюнку він намагається відтворити не зовнішню подібність речей, а внутрішню їх суть.
Тому оці українські церкви оживають в його малюнках. Тому такою загадковою і такою величною, таємничою постає “Аскольдова могила”, таким величним постає “Святоолександрівський костел” у Києві, або “Почаївська лавра”.
Це відчуття свята, величі, відчуття суголосності із українським краєвидом, оцією такою гармонією людини, української людини, гармонії з оточуючою природою, відчуття цієї природи, відчуття божественної сили, яка сходить на цю Почаївську лавру, слідочок Божої матері, який там залишений.
Третя особливість романтизму, то вона теж присутня у творчості Тараса Шевченка, зокрема, у його малярстві. Це символізм. Його мистецтво глибоко символічне. Його офорт “Старець на кладовищі” або його незакінчена серія офортів “Притча про блудного сина”.
І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть. Неначе п''яний очерет Без вітру гнеться. Боже милий! Чи довго буде ще мені В оцій незамкнутій тюрмі, Понад оцим нікчемним морем Нудити світом? Не говорить, Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава; Не хоче правдоньки сказать, А більше ні в кого спитать. Й не знаєш, де дітись, І ждеш його, того світу, Мов матері діти.
Взагалі мистецтво художника Тараса Шевченко настільки глибоке, що одну його картину, скажімо, ту саму “Катерину”, його можна читати на 3 рівнях: на рівні схеми, тобто на рівні сюжету – була Катерина і ось така трагедія з нею сталась; на рівні алегорії, я б сказала тут про алегорію зради – сумно дивитись на цю молоду дівчину Катерину, діти меншого віку, коли вони дивляться на цю картину, то вони помічають, що вона сумна і питають, чому вона сумує, чому вона така ображена; і на рівні більш такому узагальненому високому картину можна прочитати на рівні символу материнства, символу України, символу перемоги життя, все це Шевченко подає не в декларативній формі, а у високохудожній формі, подає за допомогою фарби, ліній, об’єму, освітлення.
Максим Стріха
Еволюція Шевченка-художника справді тривала від перших начерків, які датуються початком 30-тих до олійних робіт і гравюр пізнього періоду. Коли Шевченко осягнув вершини професійної майстерності і був вшанований не лишень званням вільного художника, а академіка акватинта.
Сергій Грабовський
Тетяна Андрущенко завершує свою розповідь про Шевченка-художника.
Тетяна Андрущенко
Наша людина сьогоднішня по суті розімкнена, вона не є цільною людиною, вона не може охопити весь оцей інформаційний потік. Якщо ми йдемо за чимось, ми фахівці в якійсь галузі, то ми не встигаємо всього охопити. Лише мистецтво може нам повернути оцю цільність, зокрема, мистецтво Тараса Шевченка.
Його мистецтво носить таку яскраво виражену національну спрямованість. Це знову риса романтизму. Вона спрямована на відчуття національної ідентичності. Ось у цьому плані його зображення українських краєвидів, українських сюжетів та й світових сюжетів, звичайно, справляють велике враження на сьогоднішнього глядача.
Мистецтво побудоване в такий спосіб, що ти не можеш його заочно пережити, ти не можеш насолодитися заочно музикою Баха, музикою Моцарта, якого там любив Шевченко, не можеш заочно насолодитися сприйняттям картини. Теж саме відбувається із Шевченком. Ми хочемо наблизити художника до сучасного глядача.
Максим Стріха
Слава Шевченка пов’язана насамперед з його віршами. Його не можна порівняти з Станіславом Веспянським чи з Данте Габріелем Росетті, які рівноцінно увійшли до історії в двох іпостасях поета і художника.
Не знаю, чи можна його порівнювати вслід за Дмитром Антоновичем і з Мікеланджело тільки міняючи місцями поетичну і художницьку іпостасю. Адже Мікеланджело був дитиною іншого часу. Шевченко крім того був дитиною народу, який лише належалося створити, який творив він сам.
Насамперед Шевченко був Шевченком. Кожне порівняння, безумовно, хибує. Але для того, щоб зрозуміти Шевченка, окрім Кобзаря, окрім тієї музику, яку любив Шевченко, окрім тих народних пісень, які він співав незрівнянно.
Для того, щоб зрозуміти його, мусимо звернутися до його мистецької спадщини, де він не меншою мірою лишив своє бачення України і історії, її трагічного шевченкового сьогодення.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай Вам щастить!
Говорить радіо “Свобода”!
