Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 20:31

“Споконвіку було Слово”: Роздуми довкола релігійної ситуації в Україні. Найактуальніші проблеми релігійного життя, що обговорювали у Львові на міжнародній конференції “Історія релігій в Україні”. Розповідь про новозбудовану церкву в юрисдикції УПЦ Київського патріархату на масиві Новобіличі.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 21 травня 2005 року.

Василь Зілгалов

Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Міхал Плахі.

На минулому тижні прес – служба Української православної церкви Київського патріархату оприлюднила заяву з приводу розгортання російськими церковними і політичними діячами кампанії спрямованої проти вирішення проблеми розколу в українському православ’ї. Детальніше аналізує ситуацію в своєму матеріалі мій колега з Києва Віктор Єленський.

Віктор Єленський

“Яким виявиться ставлення нової влади до Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом?” – цим питанням після перемоги Помаранчевої революції переймалися не лише у церковних, а й у світських колах. І не тільки в Києві, а й у Москві. Адже священноначалля цієї церкви порушило під час виборчої кампанії не лише правила і догмати вселенських соборів, що не є, звісно, компетенцією держави, але й українське законодавство. На одній з прес – конференцій представник церкви навіть пообіцяв, що тих владик і священиків, які порушували закони Божі і людські найбільш безсоромно, а такі порушення мала нещастя спостерігати вся країна, так от: таких порушників буде покарано. Втім, нікого покарано не було, священство і архіпастирі оговтавшись від першого переляку і усвідомивши, що за діяльність, яку один владика прямо назвав піданафемною, їм нічого не загрожує, перейшли в наступ. Передовсім, російський Президент, отримав від свого українського колеги обіцянку не втручатися у внутрішньо церковні справи. Таку ж обіцянку Віктор Ющенко дав московському патріарху Алексію ІІ і престоятелю УПЦ в єдності з Московським патріархатом митрополиту Володимиру. Росією прокотилася істерія з приводу розкольників, які з жахливою жорстокістю повсюдно захоплюють православні храми. “Справжні злочинства, - оповідають російські медіа, - чинять знавіснілі відступники у Чернівецькій, Тернопільській, Київській, Сумській і навіть у такій собі не існуючій Луцькій області”. А посольство Російської федерації вже зробило представлення Міністерству закордонних справ України з цього приводу.

Василь Зілгалов

Перериваючи аналіз Віктора Єленського згадаємо про те, як Ісус вигнав мінял з храму. І подамо інформацію із сьогоднішнього світського життя в Україні. У День банкіра, який відзначається 20 травня, престоятель Української православної церкви Московського патріархату митрополит Володимир у своїй резиденції у Києво – Печерській лаврі нагородив орденом Української православної церкви святого рівноапостольного князя Володимира першого ступеня голову Національного банку України Володимира Стельмаха. А Володимир Стельмах на згадку про зустріч подарував митрополиту пам’ятну срібну монету із зображенням Свято – Успенського собору Києво – Печерської лаври. І Віктор Єленський завершує тему ситуації в Українському православ’ї.

Віктор Єленський

Справа навіть не в тому, що усе це не правда. Навіть митрополит Володимир Сабодан говорить, що тільки у п’яти церквах України були спроби того, що він називає “захопленням храмів”. Насправді ж ідеться про наміри українських громад, які обурені минулорічними діями своїх ієреїв і архієреїв, змінити юрисдикційну належність і вийти з – під Московського патріархату. Так звані загарбники не спригнули на парашутах з натівських літаках, їх навіть не привезли із сусіднього села. Вони претендують на той храм, в якому моляться вони самі і в якому, нерідко, молилися ще їхні батьки і діди. Те, що в Росії розгорнулася кампанія на захист того, що захисту не потребує, зрозуміло і логічно. Вже досить давно, особливо після думських виборів 2003 року російські еліти розглядають православ’я як такий собі гачок, на якому слід тримати ближнє зарубіжжя і навіть, якщо вдасться, дещо із зарубіжжя дальнього. Очевидно також, що в Росії стали позиціонувати УПЦ МП, як російську інституцію в Україні. Не зрозуміло лише, чому відверте втручання у внутрішні українські справи толерує українська влада, чому радники російського посольства поширюють безвідповідальні оцінки і дають Україні поради, як їй влаштувати релігійне життя? Чому представники російських інституцій відверто розпалюють в Україні ворожнечу на релігійному ґрунті? Хочеться нарешті паритету. Якщо Порошенкові не дозволено втручатися у внутрішньо релігійні справи, не погано б поширити таку заборону і на Чорномирдіна зІвановим. Для радіо “Свобода” Віктор Єленський з Києва.

Василь Зілгалов

Найактуальніші проблеми релігійного життя в Україні обговорювали у Львові на міжнародній конференції «Історія релігій в Україні”. Галина Терещук повідомляє зі Львова про найцікавіші теми, які найбільше сьогодні хвилюють фахівців з релігійних питань.

Галина Терещук

Цьогорічні численні доповіді, презентації книг, дискусії були присвячені питанню охорони та збереженню сакральних пам’яток, зокрема скарбам сакрального мистецтва Львівського музею Історії релігії. Адже музей на вимогу церков передає релігійним громадам ікони та іконостаси, які були вилучені з храмів в радянський період. Десятиліттями ці пам»ятки сакрального мистецтва зберігаються у музейних фондах, чимало з них вдалось реставрувати. Втім проблемою є те, що релігійні громади, яким повернули ікони чи іконостаси 16-19 століть, не розуміються на унікальності і безцінності цих речей, перемальовують ікони, змінюють старовинні рамки. За останні роки лише на Львівщині було знищено майже 2 тисяч ікон та іконостасів 16-20 століть. Чимало з них вкрадені, оскільки храми не обладнані сигналізацією або ж не мають охорони. Досі в Україні не створена спеціальна комісія, яка слідкувала б за збереженням пам’яток у церквах, не ухвалені відповідні закони, які б передбачали кримінальну відповідальність за збереження унікальних сакральних творів. Про це говорили учасники конференції.

У рамках форуму працювали 9 секцій, на яких мова йшла про теми від дохристиянських вірувань і світових релігій, до питань стосунків держави і церкви. Негативними вони виглядають на Донеччині та Луганщині, зазначали фахівці. Адже на діяльність Української православної церкви МП впливає сусідня держава -- Росія. Релігієзнавці говорили про порушення прав вірних різних конфесій у східних областях України, де духовенство УПЦ МП працює за вказівкою Російської Церкви і залежить від групи політиків.

Доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донецького інституту штучного інтелекту Олександр Бєліков згадав у розмові про отця Московського Патріархату Іларіона.

Олександр Бєліков

Отець Іларіон Московського патріархату така людина сувора і підтримував він дуже на виборах пана Януковича. Він його духівник був. І зрозуміло пропаганда і т.д. І ті попитки, скажимо, підтримувати Закон про свободу совісті, ті урядовці, які спробували це зробити вони пішли на пенсію достроково або зараз працюють в інших місцях. Галина Терещук

Однак пан Олександр зазначив, що на Донеччині зареєстровані різні релігійні організації. Останнім часом свою діяльність активізували Українська Греко-Католицька Церква і Українська Православна Церква Київського Патріархату. Втім говорити про те, що сьогодні дотримується закон про свободу віросповідання у східних регіонах завчасно, вважає доцент Бєліков.

Олександр Бєліков

Ситуація така зараз продовжується : прямого тиску немає звичайно, але й змін таких кардинальних важко побачити. Тобто церкви зараз живуть своїм життям. Це добре.

Галина Терещук

На відміну від західних регіонів України, на сході відчувається велика потреба кадрів серед духовенства, які б вміли працювати з молоддю, єднали б релігійну громаду, залучали молодих людей до церковного життя, відновлювали традиції народні та релігійні.

Олександр Бєліков

Проблема кадрів це дуже актуальна проблема, особливо для таких церков, як УАПЦ – там є старі священики, які пройшли всі табори і є молоді, які, ну не те, що вони мають якісь якості священика, як люди вони не дуже добрі. Цікаво, що коли ми спілкувалися з деякими протестантськими, з православними, вони казали: “ Як було добре при Радянському союзі, тоді держава допомагала нам очищати наші ряди. Вистоювали самі сильні і переконливі. Зараз немає таких сил, треба міняти політику, треба щось самим робити, щоб відрізнити зерно від полови ”.

Галина Терещук

Учасники релігійного форуму зазначали, що після виборів доволі складно знайти порозуміння зі студентами та елітою на Донеччині чи Луганщині, які толерують лише одну православну церкву Московського патріархату, визнають Російську церкву, а інші вважають неканонічними. При Донецькому національному університеті на факультеті додаткових професій відкритий духовно-просвітницький факультет, як розповів Олександр Бєліков там викладають лише представники УПЦ МП і для навчання використовуються російські підручники та методика викладання.

Василь Зілгалов

Сьогоднішні суперечки довкола автокефалії української православної церкви своїм корінням заходять аж на 85 років назад. Саме тоді в травні 1920 року в Києві була проголошена автокефалія Української православної церкви, яка до цього впродовж 234 років перебувала під зверхністю Російської церкви. Розповідає мій колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

На початку ХХ століття українська православна церква існувала як низка окремих єпархій Російської церкви на підросійській Україні. З перших місяців Української революції на Наддніпрянщині зародився громадський рух за автокефалію Української православної церкви. Тоді, як згадував митрополит Василь Липківський, «вже на єпархіальних з’їздах лунала українська мова, поставали вимоги про незалежність від Москви, а трохи згодом повстав поділ і в духовенстві на українське і московське». Вперше рішення домагатися незалежності української церкви ухвалив Третій Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві наприкінці жовтня 1917 року.

Прихильники церковної незалежності (тобто, автокефалії) спиралися, серед іншого, на Сімнадцяте правило Четвертого Вселенського Собору: «Якщо правосильною владою заснована держава, то адміністративний розподіл церковний мусить збігатися з розподілом державним». Детальніше про автокефалію розповідає архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (ГОЛОС).

Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор

Автокефалією, тобто самоврядною, вважається самостійна помісна церква, яка не залежить від жодної іншої помісної церкви. Вона має власне джерело влади, визнаючи зовнішні авторитети, передусім, Вселенського Патріарха, як першого серед рівних. Помісна церква, якщо вона є автокефальною поставляє престоятеля першого із єпископів своїм архієреєм. Це, до речі, обумовлює таку особливість: автокефальною може бути тільки та церква. Яка має більше чотирьох архієрейських кафедр, адже для поставлення єпископа необхідно не менше, як три єпископа - учасника хіротонії. Нажаль, процедура надання хіротонії не є відпрацьованою в православному канонічному праві, так само не відпрацьовано чітко найголовніші чинники надання автокефалії. Тим більше, що в Середні віки і навіть у пізніші часи, в міру проголошення незалежних держав, із переважно православним населенням, головну роль відігравав не суто конфесійний, а політичний чинник. Так, скажімо, зазвичай визначала надання автокефалії самостійність території, на якій утворювалась ця церква, географічна віддаленість цих територій від церкви – матері, етнічні особливості, які об’єднують цей регіон і прагнення більшості народу до автокефалії. З ідеї, ця процедура мала проголошуватися церквою матір’ю, але ця процедура часто була досить болючою, оскільки не завжди церква – мати, особливо залежна від держави, йшла на надання автокефалії іншій церкві.

Віталій Пономарьов

Це був архієпископ Харківський і Полтавський Ігор.

У листопаді 1917 року у Києві була створена Всеукраїнська Православна Церковна Рада. Незабаром вона розіслала по парафіях грамоту до українського народу із закликом не поминати у храмах ієрархів Російської церкви і не висилати їм коштів. 20 січня наступного року Рада скликала у Києві Всеукраїнський церковний собор, більшість делегатів якого виступила за єдність із Російською церквою. Натомість прихильники автокефалії одне із засідань собору навіть завершили співом українського національного гімну.

Центральна Рада та Генеральний Секретаріат ухилялися від визначення свого ставлення до автокефалії. Позицію гетьманського уряду висловив міністр віросповідань Олександр Лотоцький: «Ніякий уряд, що розуміє свої державні обов’язки, не може погодитись на те, щоб осередок церковної влади перебував в іншій державі. Українська Церква має бути автокефальною під головуванням Київського митрополита». А Директорія Української Народної Республіки ухвалила «Закон 1 січня 1919 року про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви». Його стаття Шоста проголошувала: «Українська Автокефальна Церква з її синодом і духовною ієрархією ні в якій залежності од Всеросійського Патріарха не стоїть».

Перша українська парафія виникла у Києві у березні 1919 року. 22 травня у Микільському соборі на Печерську протоієрей Василь Липківський відправив першу службу Божу українською мовою. А 5 травня 1920 року пленум Всеукраїнської Православної Церковної Ради ухвалив: «Вважати Українську Православну Церкву звільненою від московської зверхності – автокефальною (незалежною) і соборноправною». Рівно через рік це рішення підтвердив Київський губернський церковний собор.

Організаційне оформлення Української Автокефальної Православної Церкви відбулося на Першому Всеукраїнському православному соборі у середині жовтня 1921 року у Києві. Собор підтвердив (цитата): «Українська Православна Церква є автокефальна, ніякому духовному урядові інших православних церков не підлегла і сама порядкує своїм церковним життям за провідництвом Святого Духа». Собор обрав митрополитом Київським Василя Липківського. Через 3 роки Церква налічувала 30 єпископів, 1500 священиків і 1200 парафій. А вже 1930 року Українська Автокефальна Православна Церква була ліквідована радянською владою. Віталій Пономарьов, радіо «Свобода», Київ.

Василь Зілгалов

13 травня в день літургійного спомину Матері Божої Фатімської в конкафедральному соборі святого Олександра у місті Києві, як і в інших соборах Вселенської церкви, було відправлено Святу Месу з нагоди сорока днів по смерті Святішого Отця Папи Римського Іоанна Павла І І. Цього ж дня Папа Бенедикт 16-й оголосив про процедуру беатифікації, тобто зарахування до лику блаженних, свого попередника на святішому престолі. Це є першим ступенем канонізації у католицькій церкві. Тему досліджує наш колега Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

Зарахування до лику святих є традицією у католицькій церкві що сягає давніх часів. Про її джерела розмірковує директор католицького медіа-центру у Києві отець Павло.

Отець Павло

По – особливому способі це було в Середньовіччі. Починаючи з ХІІ століття в певному сенсі, хоча церква вже вірила від початку, коли були перші християни – мученики, але якщо йдеться про цей розвинений процес, про ці умови відносно чуда, відносно чеснот, тобто пробірки історичної життя, чи ця людина дійсно старалася вести життя святе або хоча останніх декілька його років, кільканадцять останніх років, то це маємо від кінця ХІІ століття.

Микола Закалюжний

Процес беатифікації, зазвичай, розпочинається лише через п’ять років від дня смерті, але щодо Папи Римського Іоанна Павла ІІ зроблено виключення. Зрештою виключення були і раніше. Продовжує керівник католицького медіа-центру.

Отець Павло

Звичайно, сам папа Римський Іван Павло ІІ прискорив процес беатифікації сестри матері Терези з Калькутти. Тим більший теперішній папа Римський Бенедикт ХІV оголосив відразу ж почуття беатифікаційного процесу 13 травня цього року як відповідь на заклики юрби, яка під час похорону із плакатами, з криками, я так само там був на похороні в Ватикані, там кричали “Subito santo”, тобто “Одразу святим”. Дивлячись на чесноти і святості Івана Павла ІІ юрба вважала його за святого. І тому папа Бенедикт ХVI прискорив цей процес.

Микола Закалюжний

Про заслуги Папи Іоанна 2-го і мотиви що спонукали до прискорення процесу його беатифікації розмірковує настоятель греко-католицького храму святого Василя Великого при монастирі отців Василіан у місті Києві, Отець Теодозій.

Василь Зілгалов

І під час короткої паузи у репортажі мого колеги Миколи За калюжного коротка інформація про релігійне життя в Києві. Керівник буддистської організації “Ніходза Мепподзі” Дзюнсей Тересава оприлюднив відкритий лист до Президента України Віктора Ющенко, в якому Дзюнсей Тересава скаржиться на недавню депортацію його з України. В цьому листі Дзюнсей Тересава повідомляє, що його організація брала активну участь в помаранчевій революції і дивується, чому її вважають загрозою для національної безпеки. У цьому листі буддист з Японії висловив упевненість, що Україна при Президентові Вікторові Ющенко стане відкритою і незалежною країною, яка залишиться вірною своєму народові і його друзям. І що рішення його справи в Службі безпеки України, буде вагомим індикатором того. наскільки Президенту Ющенко вдасться втілити бачення цього в життя в Україні. І слухайте завершення Миколи за калюжного про беатифікацію Івана Павла ІІ.

Микола Закалюжний

Процес беатифікації Папи Римського Іоанна Павла 2-го розпочався із пришвидшенням, але процес його канонізації може тривати невідомо скільки часу. Продовжує Отець Павло.

Отець Павло

Це все залежить від збору документів. Часто такі процеси тривають від скількох років до 10 – 20, є приклад недавно оголошена святою в Польщі, процес тривав більше 300 років. Підтвердженням має бути чудо: чи оздоровлення когось чи ще щось. Оголошення процесу беатифікації, визнання величності і чеснот означає, що вірні можуть молитися за його заступництвом і просити про його ласку. Знаємо за життя, що Іван Павло ІІ є приклад - хлопець з Мексики хворий на рак зараз живе, тому що папа його поблагословив. Такі чудеса відбувалися за життя папи. Чудо повинно бути і після смерті. Все залежить відколи буде це чудо. Якщо йдеться про історичні факти, документи із життя папи, то все це буде значно легше, оскільки ці збірки документів є зібрані, є доведеним його віровчення. Як говорив префект, тобто голова Конгрегації у справах святих, що це проголошення може відбутися дійсно швидко.

Микола Закалюжний

І хоча саме проголошення Папи Іоанна 2-го святим може відбутися через певний час, для багатьох мільйонів він вже є особою що гідна поклоніння і, чиє подвижницьке життя є прикладом служіння Господу і людям. Микола Закалюжний, Р “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

А тепер – розповідь про одну київську церкву, розташовану на околиці столиці, на новому масиві Новобіличі. Ця, власне, церковця (пізніше буде великий храм) названа на честь Сорока Святих Мучеників Севастійських і перебуває в юрисдикції Української православної церкви Київського Патріярхату.

Наш київський кореспондент Тарас Марусик запросив у київську студію настоятеля цієї церкви, отця Валентина Мазура. Послухайте фрагмент цієї розмови.

Тарас Марусик

Церковця, як можна зрозуміти зі зменшено-ласкавого суфіксу, невелика за розмірами, але має дуже охайний вигляд. Розташована біля кількох висотних нових будинків – одні вже закінчені, інші добудовуються – вона приваблює чимало людей. Постійних парафіян, каже отець Валентин, близько півтора сотні, але просто віруючих, які заходять до цієї церкви, набагато більше. Лише на Великдень тут освятили паски приблизно 15 тисяч мешканців з різних масивів Києва. До речі, все їстівне і, передовсім, паски, крашанки, ковбаски церква передала в Будинок для перестарілих, який розташований на сусідній вулиці. У найближчих планах – відкриття їдальні у переобладнаному вагончику, який дістався церкві від недавніх будівельників, де церква планує раз на місяць організовувати благодійні обіди для тих, хто потребує цього. Богослужіння проводяться щодня зранку і часто ввечері. У церкві співає професійний хор. Сама по собі історія цієї церковці непроста. Розповідає отець Валентин.

Отець Валентин

Історія цієї споруди не така вже й коротка, тому що все йшло невидимим таким шляхом. Вона споруджувалася дуже швидко, була розроблена у ангарах за дві можна сказати сутки. Тому що виникла потреба така у місці для проведення богослужінь і хотілося, щоб воно швидко було споруджено минаючи всі ті структури, проблеми, які в нас є з наданням з наданням землі, так само із спорудженням вже готової свободи для богослужінь.

Тарас Марусик

Проект споруди розробив отець Валентин. Вона розбірна. Якщо є кошти, то за місяць виготовляються всі частини і деталі майбутньої церкви, а тоді все це завозиться на місце спорудження і монтується за один день. Таких церков, які з легкої руки отця Валентина почали своє життя, по Україні вже десять.

Отець Валентин

Це було нововведення таке, не знаю, може воно у когось ще минуло в голові, а в мене воно народилося. Завжди, коли у людей виникають якісь проблеми, вони шукають, як вийти з цих проблем, щось зробити, і такі проблеми виникли у нас, в нашій громаді, яка якраз почала існувати. І треба було проводити десь богослужіння, щоб люди мали кудись прийти, спілкуватися, помолитися і щоб таке місце було постійним. Це мій задум, знаючи, що в будь який час могли не дати дозвіл, щоб ми могли її перенести, де надана була земля.

Василь Зілгалов

І перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю з отцем Валентином пропонуємо ще одну інформацію з так би мовити релігійно – політичного життя в Україні. Запит до Президента України перо створення Константинопольського подвір’я в Україні надійшов 18 травня надійшов до верховної Ради від депутата отця Юрія Бойка. Запит підтримали лише 80 народних депутатів. Таким чином запит не буде відданий на розгляд Президента. Чи не є це підтвердженням думки отця Валентина про терпіння. Втім послухайте завершення розмови з цим отцем, яку провів Тарас Марусик в Києві.

Тарас Марусик

Церкву почали монтувати 18 січня 2001 року, а вже наступного дня люди прийшли святити воду, хоча для більшости це була несподіванка. Споруда виросла наче з-під землі.

За церковкою – обгороджене парканом місце під майбутній великий храм. Вже навіть зроблений проект, але ще потрібно знайти гроші, щоб викупити його. А це велика сума. Я поцікавився в отця Валентина, за скільки громада планує спорудити той храм:

Отець Валентин

Ну знаєте, ми можем планувати дуже багато, а Господь керує нами. Як Господь покерує нами, якщо Господь пошле нам добрих людей з добрими намірами, якщо деяким людям Господь дасть розум спам’ятататися, і вони зрозуміють, що нашому народу перш за все потрібна духовність і починати треба з наших дітей.

Тарас Марусик

Тобто це означає, що ви не ставите собі якихось таких далеких планів пов’язаних з лінійним часом?

Отець Валентин

З лінійним часом може статися дуже швидко, всі умови, щоб храм був споруджений є. Найважливіше – земля відведена вже громаді. На жаль, хотілося, щоб у постійне користування, а зараз відводять землю релігійним громадам в оренду, на 25 років. На скільки вирішить Київрада. Але я скажу одне: там, де я наріжний камінь, а його ми заклали і його освятив патріарх Святійший Філарет – Патріарх всія Русі – України, який дуже багато докладає зусиль. Йому дісталася спадщина з нічим, тому що, що краще - то є забрано, тим користуються і те іде в інші руки.

Тарас Марусик

Ви маєте на увазі Московський патріархат?

Отець Валентин

Так. Хотілося б, щоб усе було на місці. Але самою кращою спадщиною для нас є наші люди, які, ми всі знаємо прокинулися. Бо спочатку храмом було на повітрі – і в Старому заповіті всі молилися до неба, до Бога. А таким небом був для нас недавно Майдан незалежності. Не зважаючи на віросповідання, на погляди людей, всіх об’єднала теплота, яка прокинулася, яка передана батьками прадідами. І дуже приємно було бачити там об’єднаними всіх. І хто там був, люди бачили. І об’єднавшись люди це отримали, але, я думаю, не все так буде просто. Треба буде чекати, як сказали представники, які були у Святійшого Патріарха в Константинополі: “Почекайте, прийде час”. Прийшов час, владі важко боротися, тому що не той спадок залишився, яким можна користуватися, а який мусиш здобувати, примножувати.

Тарас Марусик

Моїм співрозмовником був настоятель церкви Сорока Святих Мучеників Севастійських УПЦ Київського Патріярхату, отець Валентин Мазур. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом Міхал Плахі. На все добре, до нових зустрічей в ефірі.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG