Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 14:38

Істина свободи слова в Україні.


Василь Зілгалов Гості: Валерій Лапікура - київський журналіст; Олег Ляшко - головний редактор газети “Свобода”; Микола Савельєв - головний редактор львівської газети “Ратуша” (телефоном); Наталія Гумінська - заступник головного редактора газети “Донецькі новості” (з Донецька телефоном).







Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Київ-Прага, 3 червня 2005 року.

Тема: Істина свободи слова в Україні.

Гості: Валерій Лапікура - київський журналіст; Олег Ляшко - головний редактор газети “Свобода”; Микола Савельєв - головний редактор львівської газети “Ратуша” (телефоном); Наталія Гумінська - заступник головного редактора газети “Донецькі новості” (з Донецька телефоном).



11:50 rtsp://realaudio.rferl.org/ch7/20050603-1700UK.rm mms://realaudio.rferl.org/wma/ch7/20050603-1700UK.wma rtsp://realaudio.rferl.org/ch7/20050603-1730UK.rm mms://realaudio.rferl.org/wma/ch7/20050603-1730UK.wma







Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Київ-Прага, 3 червня 2005 року.

Василь Зілгалов

Добрий вечір, шановні слухачі!

В прямому ефірі “Вечірня Свобода”. З Праги передачу веде Василь Зілгалов.

Сьогодні ми будемо говорити про те, що можна говорити, що не можна говорити - про свободу слова в Україні напередодні Дня журналіста.

Французи кажуть, що небезпечне лише заборонене слово. В цій країні ще в 19-му столітті зробили висновок, що необхідно дозволяти говорити все, брехня ніколи не є небезпекою, яке б вона розповсюдження не мала, вона втрачає гостроту від своєї власної стрімкості, а уряд може загинути лише від істини, особливо від пригнобленої істини.

А як свободою слова із істиною свободи слова в Україні? Про це ми будемо дискутувати з нашими гостями сьогодні у “Вечірній Свободі”.

В нас сьогодні багато гостей. У київській студії я вітаю головного редактора газети “Свобода” Олега Ляшка, а також відомого київського журналіста Валерія Лапікуру, а на телефонному зв’язку з нами журналісти Микола Савельєв, головний редактор львівської газети “Ратуша” і Наталія Гумінська, заступник головного редактора газети “Донєцькіє новості”.

Я вітаю вас, шановні наші гості, напередодні Дня журналіста і дякую вам, що ви погодилися брати участь у нашій дискусію.

В останні місяці, як я помітив, помітили багато колег-журналістів, в Україні обговорювали тріаду рис, які стосуються свободи слова, свободи преси. Перше (це дуже важливо) – це те, щоб представникові преси дали можливість висловитися. Друге – це те, щоб це висловлювання могло б бути оприлюднене, могло б бути почутим в суспільстві. Третє – це те, щоб це слово мало реальний вплив на розвиток ситуації в суспільстві.

Я не знаю, наскільки це відповідає тим засадам і принципам, які проповідують зараз журналісти чи окремі журналісти чи групи журналістів, але ми сьогодні почуємо, я думаю, від журналістів наших, від учасників програми, як вони дивляться на такі принципи, які сьогодні вже в Україні багато обговорюють, себто свободи слова і свободи преси, і яка реальна основа, яка реальна база існує сьогодні щодо свободи слова.

Пані Гумінська, як Ви вважаєте, якщо говорити про те, що ми щойно підкреслили, чи існує сьогодні можливість висловлюватись, бути почутим і впливати на реальну ситуацію, зокрема в Донецьку?

Наталія Гумінська

Добрий вечір!

Дуже приємно бути сьогодні на радіо “Свобода”. Дякую за привітання.

Мені б хотілося сказати, що зараз у Донецькому регіоні ситуація із свободою слова, в принципі, дуже спокійна. Нам надають можливість висловлювати це, ми маємо можливість показувати кілька точок зору.

На даний момент ми не маємо обмежень в нашій саме

журналістській діяльності.

Якщо раніше ми мали моменти, коли ми задумувалися над тим, що казати, що писати, і ми не знали, чи будуть за це якісь переслідування, то зараз ми досить вільно критикуємо владу, висловлюємо різні точки зору, і, в принципі, ми не маємо проблем із владою з цих питань.

Василь Зілгалов

Пане Савельєв, як Ви ставитеся до постановки питання сьогоднішньої, а саме, про свободу слова, можливості свободи слова в Україні, зокрема на Львівщині, у Львові?

Микола Савельєв

Доброго дня!

Я вітаю всіх своїх колег в Україні, в Донецьку, в Києва, де вони тільки не є.

Хотів би сказати, що у мене сьогодні два аспекти постановки такого питання до свободи слова.

Що стосується впливу обласної влади на свободу слова, то його майже нема, тобто ти говориш все, що хочеш, і все, що ти говориш, може бути почуте, може бути не почуте.

Я є представник муніципальної газети “Ратуша”, тобто що стосується мера Львова, пана Любомира Буняка, то, я вважаю, на сьогоднішній день існує прямий тиск, що є дивно, якщо слухати Донецьк і сьогоднішній Львів, прямий тиск від пана Буняка на свободу слова щодо муніципальної газети.

Нам було запропоновано надрукувати 26 листочків тексту прямого, прямих звинувачень політиків, посадовців, комерсантів, скоєних ними зловживань, службових злочинів, які я відмовився друкувати, і колектив Ратуші відмовився друкувати, ми надіслали лист до міської ради, в результаті це призвело тільки до протистояння між мером Львова і муніципальною газетою.

Мене дивує, що після помаранчевої революції саме у Львові існує таке протистояння, відкрите, нічим не приховане, кимсь підтримане, кимсь не підтримане.

І ми зараз перебуваємо в стані невизначеності, чи мер визнає те, що він тиснув, на газету, чи він не визнає.

Мер поки що уникає цього, він просто не з’являється на сесіях Львівської міської ради, або просить на сесії це питання зняте з обговорення.

Василь Зілгалов

Шановні гості в київській студії, я знаю, що ви обоє на різних етапах своєї журналістської діяльності зазнавали і утисків, відчули всі принади заборони свободи слова.

Якщо прийняти вашу попередню журналістську діяльність і сьогоднішню, то чи є якась різниця, чи відбулися зміни в Україні щодо свободи преси? Пане Лапікура?

Валерій Лапікура

Пане ведучий, тут помилка. На відміну від пана Ляшка я не сидів, чобітьми влада по моїх ребрах не проходилася і не топила тиражі моїх видань в річці.

Навпаки, в певний період я був на самій вершині журналістської піраміди, був наближеною людиною з команди Кучми, я цього не приховую.

Може хтось ще пам’ятає, хтось не злим тихим словом, хтось злим, відвертим злим словом мої акценти 99-го року, але в 2001-му році 17-го березня ми разом з моєю Наталею закрили свої “Акценти” і невдовзі пішли взагалі з журналістики. Зараз ми займаємося науковою роботою, аби не втратити форму, редагуємо сайт всеукраїнського об’єднання в Інтернеті.

Що я скажу? Сьогодні, як це не дивно, журналіст має значно більше можливостей, аніж політик. Політик щось не те сказав, завтра його так на кпини візьмуть, що він готовий забігти хоч на дикі землі.

Але, з іншого боку, мене сьогодні хвилює не стільки можливість щось сказати чи не сказати, скільки рівень професіоналізму журналістів, тому що багато наших добрих намірів молодшого покоління (я вже людина літня, мені 62 роки, 40 років з них я в журналістиці), мене хвилю сьогодні те, що зводиться нанівець відсутністю професіоналізму найблагіші наміри журналістів говорити правду, саму тільки правду, нехай не завжди всю правду, але говорити.

Ось така моя точка зору.

Василь Зілгалов

Ми маємо слухача. Це пан Микола з Києва. Будь ласка, пане Миколо.

Слухач

Добрий день!

По-перше, взагалі можливість до вас звернутися - це вже дуже цікава, як на мене, новина.

Хотілося б запровадити, можливо, ініціативу щодо журналістського простору України чи, можливо, запровадити конкурс, наприклад, радіомовлення або телемовлення двох каналів для того, щоб в нас не ставалося такого, як сьогодні в радіоефірі, як відбувається зараз, я маю на увазі закриття розмовного мовлення радіо “Нард”. Я вважаю, що це актуальна пропозиція, яку варто розглянути.

Дякую за увагу.

Василь Зілгалов

Цікава постановка питання. Ми знаємо, що радіо “Нард” було пов’язане з радіо “Свобода”. Ми деталей поки що не знаємо, може наші учасники дискусії щось скажуть.

Пане Ляшко, насамперед про кардинальне питання свободи слова сьогодні і тоді, коли топили Вашу газету. Порівняйте, будь ласка.

Олег Ляшко

Сьогодні ситуація ідеальна для діяльності журналістів. Але, як правильно сказав мій візаві, пан Лапікура, з яким я багато в чому не погоджуюся, але в одному моменті я з ним погоджуюся на 200%, тобто переважна більшість журналістів – це абсолютно непрофесійні люди, через це переважна більшість їхніх проблем.

Якщо казати про стосунки між владою та нинішніми ЗМІ, то на прикладі нашої газети я можу сказати, що абсолютного ніякого тиску, ніяких вказівок, ніяких навіть побажань, але з іншого боку, і не бачу від вищої влади зацікавленості в нашій діяльності.

Тобто, по-моєму, люди ближче до виборів почнуть цікавитися тим, що пише преса.

Хоча треба віддати належне, що єдина людина з вищого керівництва України, яка реагує, як мені відомо, на публікації, то це нинішній Генпрокурор України Святослав Піскун.

Я наведу такий приклади, оскільки це надзвичайно показовий приклад. Першого червня був Міжнародний день захисту дітей. Так от газета “Свобода” виступила з ініціативою про звільнення у Харкові із слідчого ізолятора 14-річної дівчинки, яку туди посадили два місяці тому за вчинення якогось злочину.

Дитина хвора туберкульозом, без батьків, навчалася в інтернаті, її посадили, вона два місяці сиділа в тюрмі.

Коли газета витупила і звернулася до Піскуна з проханням звільнити дівчину, то за два дні ця дівчина була звільнена.

От Вам відповідь на Ваше попереднє питання, чи є можливість у журналістів впливати на ситуацію. Є, коли це робиться професійно.

Василь Зілгалов

У нас є слухач.

Слухач

Добрий вечір!

По-перше, я хочу привітати Лапікуру з появою в ефірі. Ви, пане Лапікура, відноситеся до цілого ряду журналістів: Джангіров, Піховшек...

Валерій Лапікура

Ви знаєте, я навіть з ними незнайомий.

Слухач

...Ви весь час обливали грязюкою демократичні сили. Чи готові Ви попросити вибачення у слухачів, громадян України за те, що Ви говорили і за те, що обливали усіх грязюкою? Чи готові Ви це зробити?

Валерій Лапікура

Давайте я скажу один раз, щоб більше до цієї теми не повертатися.

У мене зберігається повний архів моїх ефірних виступів. Кожен бажаючий може одержати їх (це офіційний документ), передивитися, в тому числі і політики.

Якщо там є момент образи честі, гідності, дезінформації, підриву ділової репутації, то, згідно Конституції України, треба вчинити, як професіонал: написав позов до суду, викликав мене, і я завжди прийду. Я не буду на відміну від деяких колишніх лідерів ховатися невідомо де. Я прийду.

От скажімо у мене є конфлікт з лідером однієї етнічної меншини, який тягнеться уже два роки. Два роки він стійко подає на мене в суд, ми відбиваємося, якщо програємо, то подаємо апеляцію, а якщо відбиваємося, то подаємо на нього зустрічний позов, але ми не переходимо на особистості. Так і треба робити.

Ви розумієте, з Вашої точки зору, скажімо, я поливав Н.Н грязюкою, з його точки зору, цей політик вважає, що тут якась повна нісенітниця, а інший політик (не буду називати його прізвище) вважав, що я своїм коментарем завадив йому стати Президентом України. Він подав на мене до суду. Ми з ним довго судилися. За цей час його адвокат став членом Конституційного Суду. Бачте, я з Лапікурихою виховав ще й члена Конституційного Суду. Але врешті-решт ми дійшли згоди, підписали мирову угоду і розійшлися як нормальні дорослі люди, мужчини, батьки і вже навіть трошки діди. Ось моя позиція.

А емоції давайте залишимо нашим шановним тещам, мамам, сусідкам, а в журналістиці повинна бути логіка і доказовість.

Василь Зілгалов

Це ще раз підтверджує французький вислів, що небезпечне якраз заборонене слово.

Пані Гумінська, як Ви вважаєте, чи не існує самоцензури серйозною сьогодні після, так би мовити, відкату заборон у свободі слова? Бо якраз зараз багато Ваших колег сходяться в тому, що низький рівень професіоналізму журналістів. Може якраз саме від самоцензури, внутрішнього страху цей професіоналізм не проявляється, він низький?

В Україні сьогодні обговорюють багато резонансних справ, які пов’язані з Донецьком. На жаль, журналісти, які в багатьох країнах (та й в Україні це мало місце) давали якусь якісну, нову інформацію в цих резонансних справах. Сьогодні такої інформації журналісти дають мало або не дають зовсім. І

Вчора якраз була зустріч відомого американського філантропа Сороса з українськими лідерами, зокрема і з Президентом. Пан Сорос так і сказав, що сьогодні ще відчувається самоцензура у багатьох представників українських ЗМІ. Як ви вважаєте, пані Гумінська?

Наталія Гумінська

Я можу сказати, що на даний момент тиску цензури ми не відчуваємо. Але це виключно в даний момент, тому що ми не виключаємо того, що це, ймовірно, з’явиться в майбутньому. І не лише це. Ми не виключаємо можливості, що будуть задіяні репресії якісь до нашого регіонального видання “Донєцкіє новості”.

Багатьом відомо, яку позицію наш тижневик висловлював під час виборчого процесу і виражає нині, - це позиція Донбасу, позиція наших читачів, наших співвітчизників. Виражаємо ми її достатньо відкрито, хоча ця позиція заключається і в тому, що ми критикуємо нинішню владу, і в тому, що в деяких моментах ми її підтримуємо.

Тобто, на даний момент дуже добре, що цензури ми не відчуваємо, але дуже не хотілося б, щоб це мало місце в майбутньому.

В принципі, ми єдине видання сьогодні в Донецьку, яке настільки відкрито висловлює свою позицію, що просто іноді стає страшно за журналістів, які працюють над багатьма темами, проводять журналістські розслідування.

Крім того я маю вищу юридичну освіту і дуже добре розумію ситуацію з середини, ті судові позови, які висуваються нашій газеті, те, чого вони стосуються.

Але, тим паче, це все ж таки нормальний робочий процес. Дуже хотілося б вірити, що відсутність цензури на даний час і відсутність тиску, щоб це збереглося. В це хочеться вірити.

Василь Зілгалов

Пане Савельєв, як Ви вважаєте, може Вас переслідує міська влада за те, що ви не маєте само цензури внутрішньої?

Микола Савельєв

Та ні. Суть не в міській владі.

Я б хотів відзначити, що пан Лапікура, виступаючи в ефірі, сказав, що дуже велике засилля непрофесіоналів. Я би хотів поздоровити пана Лапікуру, що він настільки професіонал, що при всьому тому, коли він обливав людей брудом, він це зробив настільки професійно, що до нього сьогодні не можна мати ніяких юридичних претензій. Це професіоналізм свого роду. Ви згідні зі мною, правда?

Валерій Лапікура

Так.

Микола Савельєв

Друге питання. Сьогодні міська влада настільки сама по собі непрофесійна, що будь-які висловлення власної думки і непогодження з її думкою - це нею сприймається як крамола. Саме тому міська влада сприймає себе як самодостатню структуру, все, що вона сказала, має відповідати дійсності.

Я не думаю, що таке сьогодні існує в Донецьку, в Криму, в Києві. У Львові це сьогодні унікально. Міська влада Львова посилається на те, що свого часу, коли мера Львова вибирали, десь за нього нинішній прем’єр Юлія Тимошенко говорила, що це гарний мер.

Тому, користуючись старою пам’яттю, мер говорить: “Бачите, за мене була Юлія Тимошенко, тому я не може бути неправий”. Це не є логічним, але він користується цим аргументом.

Василь Зілгалов

У нас є слухач. Це пан Володимир з Києва.

Слухач

У мене питання до пана Олега. Я не чув згадки про Вашу газету у жодному огляді преси. Як Ви вважаєте, чи можна розцінювати це як цензуру?

Олег Ляшко

Так, я підозрюю, що нас навмисне утискають, бо ми на фоні інших відрізняємося.

Слухач

І в той же час ваші матеріали треба доводити негайно до кожного українця.

Олег Ляшко

Дуже дякую. Я хочу відповісти на питання таке: “Чи є в Україні цензура?” Я цілком авторитетно стверджую, оскільки маю на руках докази, що цензура сьогодні в Україні є, яка йде сьогодні із нинішніх владних кабінетів. Ця цензура стосується не газети “Свобода”, бо вони вважають, мовляв, що там газети “Свобода”, у неї 40 тисяч тираж, то хто її там прочитає.

Ця цензура розповсюджується в основному по електронних засобах масової інформації. Щоб мене не звинувачували в голослівності, то ось вам конкретний приклад.

Повертається два дні тому, знову ж таки згадуваний мною, Генпрокурор Піскун з Угорщини і повідомляє скандальну новину про те, що в Україну впродовж кількох років завезли чотири тисячі високотоксичних відходів чотири тисячі тонн, які становлять крайню небезпеку для життя громадян, розповсюджені ці відходи по всій Україні.

І що ви думаєте? Жоден телеканал не дав про це повідомлення. Це при тому, що я знаю, що негайно СБУ на сполох вдарило, Кабмін зацікавився цією інформацією, Президент підписав розпорядження про створення групи з цього приводу. Ніхто про це не повідомляє – неначе це не новина.

А чому не повідомляється? А тому, що хтось з оточення Президента хоче зняти цього прокурора і поставити іншого, тому спеціально блокують інформацію, мовляв, нічим вони не займаються.

Чи другий випадок – це те ж саме звільнення дитини в Харкові напередодні першого червня. Новина, здається, сенсаційна, а що показують нам наші канали? “1 плюс 1” показує, як Губський трьом випускникам стипендію, а “Інтер” показує, як Фельдман у Харкові шарики розпускав.

От вам і професіоналізм українських каналів.

Чим я це пояснюю? На жаль, переважна більшість ЗМІ мають господарів. Ті ж самі “Донєцкіє новості” розказують, що на нас не тиснуть, але ми боїмося, що на нас можуть тиснути за нашу позицію.

А як сформувалася позиція цих “Донєцкіх новостєй”? Мовляв, це позиція не наша, а наших читачів. Так донецька влада по сьогоднішній день не допускає газету “Свобода” до донецьких читачів: не беруть газету, не допускають до читачів Донеччини.

“Донєцкіє новості”? Будь ласка! Потім виникають питання: “Звідки ж ті донецькі люди мають позицію? Чому вони не володіють ситуацією, а голосують за Януковича?” Тому, що донецька влада розповсюджує “Донєцкіє новості”, а не газету “Свобода” чи інші незалежні газети.

А вони кажуть, що бояться, що будуть репресії. Якби вас хотіли б тронути, то давно тронули б. Ніхто вас не троне.

Валерій Лапікура

Пане Олеже, залишимо тему тронутості, особливо, коли йдеться про жінку.

Василь Зілгалов

Пане Гомінська?

Наталія Гумінська

У Донецькому регіоні виходить порядку 900 газет. Мені дуже неприємно, що продовжують розповсюджувати міфи про Донецький регіон і про ситуацію із свободою слова.

Саме у нашому виданні були представники радіо “Свобода” і мали можливість особисто подивитися, яким чином це відтворюється в Донецькому регіоні. Жодному журналісту не закривають рота тут у Донецьку. Якщо які є такі припустимі конфлікти, то вони зараз безпосередньо не стосуються журналістської діяльності.

Мені незрозумілі такі репліки мого колеги. Я не розумію, з чим може бути пов’язане таке відношення до донецької преси. “Донєцкіє новості” – це відома газета у Донецьку, яку люблять...

Олег Ляшко

Наталю, тоді спитайте у керівників донецької пошти і Союздруку, чому по сьогодні у Донецьку немає газети “Свобода”, і нехай вони розкажуть Вам, якщо Вам незрозуміло.

Наталія Гумінська

Я думаю, що газета “Свобода” буде мати можливість виходити і в донецькому регіоні. Кіпа друкованих видань, які виходять в Донецькому регіоні, не мають жодних проблем.

Василь Зілгалов

Пане Лапікура, як Ви вважаєте, чому зараз майже немає публікацій по резонансних, по гострих справах, публікацій аргументованих, з новими фактами?

Валерій Лапікура

Є у мене версія. Я можу сказати так. Ось щойно свіжа новина: 250 нардепів проти Нємцова. Мені здається, що Нємцов не є страшним, він відвертий, він що і надумав, те й тут, як з моста у воду, і сказав.

З моєї точки зору, набагато найнебезпечніший і з радників президента Ющенка є М.Кантор, який, не встигли ще висохнути чорнила на указі президентському, як він пригрозив популярній газеті “Сільські вісті” тільки за те, що вона передрукувала наш з Наталкою коментар з сайту, де ми висловили сумнів, а чи може ця людина з сумнівним минулим бути радником Ющенка, та ще й у такій делікатній справі, як міжнаціональні стосунки?

А відносно Донецька, то я більше знаю інтернет-видання Донецька і читаю їх з задоволенням. Скажу Вам відверто, пане Василю, що на відміну від деяких українських і інтернет-сайтів, і газет, донецькі інтернет-видання не поспішили зафарбуватися в помаранчевий колір і розписуватися у відомості новій владі і проклинати тих, хто їх фінансував чи продовжує фінансувати.

Тут головне, аби підвищувати рівень професіоналізму журналістів, щоб зріс і рівень професіоналізму читача і глядача, щоб він розрізняв, що є точка зору і є точка зору, що, скажімо, Лапікура ніколи не напише на своєму сайті з Лапікурихою те, що, скажімо, напише Ляшко, а ще, наприклад, Кацман ніколи не напише, що напишуть в “Українській правді +”.

От, власне, і все, не робити трагедії, не кидатися з’ясовувати стосунки і переходити на особистості.

А відносно Львова, то я процитую з одного із останніх наших з Наталкою коментарів фразу, що “на жаль, історія ще Великої Французької революції свідчить, що найстрашніші сатрапи виходять якраз з середовища колишніх революціонерів”.

От, власне, моя точка зору.

Василь Зілгалов

Пане Ляшко, як Ви вважаєте чому журналісти видають сьогодні дуже мало в публікаціях своїх конкретних фактів по резонансних справах?

Олег Ляшко

Чому не видають? “Українська правда” , який місяць поспіль пише про Зварила. І що каже наш шановний Президент Ющенко: “Друзі мої”. Та хватить уже смоктати цю тему. От всі реакція.

Наприклад, про ті ж відходи від яких труяться люди, не відомо скільки вже померло і скільки ще помре. І нікого це не цікавить. Я сказав чому, чому що іде боротьба в середовищі влади і заложниками цього стають журналісти.

Валерій Лапікура

Отут я згоден. І більше того, я хочу зараз сказати товариство, молодші мої колеги дайте спокій Ґонґадзе, не вбивайте хлопця ще раз, не вбивайте його міфами новими, не вбивайте його вулицями на його честь, стипендіями на його честь. Ви знищите ту дуже крихку правду, яка ще про нього живе. Народите ще одного ідола, прийде нове покоління безпринципових, не професійних, розіб’є його, залишаться діти, залишиться мама, дружина-вдова, люди, які його знали.

Не треба творити нових міфів. Давайте працювати і серйозніше ставитися до себе, особливо, перед святом. І не обвішувати один одного, з одного боку прокльонами, а з другого боку геніїв давайте не будемо один одному роздавати. Ми справу всі робимо важку, брудну, невдячну.

Василь Зілгалов

Пані Гумінська, я до Вас звертаюся з новим запитанням до першої, бо ви найдальше знаходитися від нас, в Донецьку.

Як Ви вважаєте, та політична ситуація, яка сьогодні розвивається в напрямку парламентських виборів в Україні, мається на увазі, нова опозиція, нова влада, протистояння політичне чи воно впливає на діяльність журналістів, зокрема, в Вашому регіонів?

Наталія Гумінська

Я взагалі-то допускаю такий вплив, безумовно, політичні процеси, які будуть відбуватися в Україні, в наступному році, вони дуже сильно вплинуть на журналістську діяльність. Але дуже хотілося, щоб журналісти займалися журналістикою, а не банальними політичними розборками.

Я повністю погоджуюся із своїм колегою, що, в принципі, є маса других проблем. Є проблема екології, є проблема онкології, є проблема покинутих дітей, якими можна займатися, є проблема наркотиків, є проблема СНІДу.

Тобто, маса проблем, якими можна і треба займатися. І безпосередньо журналістам, і нести цю тему в маси, і піднімати ці проблеми, і помагати якимось чином людям, а не займатися дійсно банальними розборками на політичному рівні, і не бути інструментом виключно політичного впливу.

Василь Зілгалов

У нас є слухач. Добрий вечір, представтесь і Ваше питання.

Слухачка

Добрий вечір!

Валентина Григорівна з Києва. По-перше, я хочу привітати Олега Ляшка, він мій земляк і я цим дуже пишаюся. Я весь час читаю його газету, але справа в тому, що коли я від’їжджала з Києва і ніхто, ніде не міг купити газету. Тобто, в Києві навіть в центрі не завжди буває газета “Свобода”.

Я дуже вдячна пану Ляшко, за те, що завдяки газеті я познайомилася з таким журналістом, як Володимир Бойко. А можна я запитаю цю журналістку із Донецька?

Василь Зілгалов

Будь ласка.

Слухачка

Шановна пані, Ви сказали, що зараз Ви можете критикувати владу? А чи критикували Ви ту стару владу? І пов’язано з цим. Коли Володимир Бойко попробував їх критикувати в газеті “Острів”, то зразу його за грати. Його підтримували журналісти і репортери. У мене до Вас запитання, а Ви підтримували його, коли він сидів у гратах за правду? Дякую за увагу.

Олег Ляшко

Дякую Вам за запитання, хороше питання.

Василь Зілгалов

Пані Гумінська, будь ласка.

Наталія Гумінська

Дякую, за запитання. Я почну напевне з першого все ж таки. Так наше видання і раніше критикувало владу, яка була в Донецькому регіоні. Все ж таки більше, яка була в Донецькому регіоні, тому що донецькі новини більше регіональний тижневик.

В принципі, не у всій ситуації ця критика проходила гладко, були судові позови, були різні прецеденти. Але тим не менше, критикою ми займалися завжди і проводили журналістські розслідування, і ми були першою газетою, яка підняла проблему наркотичної залежності, яка потім отримала подальший розвиток.

Друге питання. Так мені відома ситуація з Володимиром Бойком більше того, я знайома з ним. Я не можу зараз дати оцінку тій ситуації, яка відбулася з ним тут в Донецьку, тому що вона більш розглядається в правовому полі і давати оцінку тим чи іншим діям може тільки суд.

Я думаю, що в судовому порядку ці справи будуть розглянуті справедливість, скажемо так, відбудеться. І тоді ми вже зможемо побачити наскільки це було справедливим або не справедливим.

Василь Зілгалов

Пане Савельєв, як Ви вважаєте росток політичної ситуації буде впливати на пресу?

Микола Савельєв

Звичайно буде впливати на пресу. Як ви думаєте, якщо завтра вийде в протиріччя Юлія Володимирівна Тимошенко і Віктор Андрійовича Ющенко, це вплине на регіональну пресу? Звичайно вплине, правильно. Тобто, це вплине у Львові, це вплине в Донецьку, вплине в Запоріжжі, в Криму і так далі.

Тобто, якщо завтра почнуться якісь політичні, скажемо так, недоречності між політиками, які ще вчора були союзниками, то преса, яка належить різним власникам, преса, яка належить різним політичним течіям почне між собою, скажемо так, перманентні війни.

Василь Зілгалов

Пане Савельєв, а як тоді виглядає, виглядає так, що ще в Україні немає достатньої серйозної бази для свободи преси. Нібито вона вже є, але вона дуже така якась хитка чи що?

Микола Савельєв

Яка може бути база для свободи преси. Значить, подивимося на сьогоднішню ситуацію у Львові з газетою “Поступ”. Власник газети “Поступ” вирішив через те, що йому не подобається певні тенденції в розвитку газети скоротити, скажемо так, м’яко 60% всіх журналістів. Ті журналісти будуть скорочені чи зараз йдуть такі тенденції, що вони будуть скорочені.

Можна з ними сперечатися... Він має рацію чи немає рації, але які структури можуть сьогодні тих журналістів захистити. Це не спілка журналістів. Правильно, логічно? А самі журналісти ще далеко недосконалі в захисті самих себе.

І якщо вони не можуть себе захистити, то хто їх буде захищати? Що Ющенко, Томенко, Тимошенко. Ніхто.

Василь Зілгалов

У нас є слухач з Харкова.

Слухач

Пане Василю, добрий вечір і всім в студії. Пане Василю, ми з Вами колись спілкувалися, коли була передвиборча кампанія і там була Ганна Стеців, колишня Ваша колега, запроданка. Я стосовно свободи слова журналістів, я розумію так, що це свобода отримання інформації читачем, глядачем.

У Харкові, я не маю такої можливості, тому що тут російські газети, а українські газети я не можу купити. Я тільки виписую “Народне слово”, а мій брат живе в Криму і виписує мені “Кримську світлицю”.

Так от стосовно “Кримської світлиці”. Ви знаєте, яке там жахливе становище, ви як журналісти повинні самі підняти це питання. Уже півроку тягнеться ця справа ганебна , я інакше не можу сказати.

Ось таке питання, що ви робите для солідарності журналістів в Україні, корпоративності. При соціалізмі професіоналізм розумівся, як те, що хтось вам всім платить. А щоб зробити своє діло, треба якось бути людьми і мати гідність. Дякую за увагу. Слава Україні!

Василь Зілгалов

Пане Лапікура, будь ласка.

Валерій Лапікура

Розумієте, пане Юрію ще раз співчуваю, але що поробиш риба псується не з хвоста. Ось буквально вчора, напевно, на честь дня журналістів група народних депутатів України, не буду називати прізвище, вони звернулися з відкритим листом до Президента Ющенка віддати під суд. Причому, вони вже вирок винесли, вони вже статтю знайшли, вони вже вклад злочину знайшли. І Ющенко тільки має завізувати їх вимогу.

Цей щотижневик міжрегіональної Академії управління персоналом “Персонал плюс” цілком припускає, що панам нардепам не подобається, може навіть дуже не подобається цей “Персонал плюс”. Але зробіть так, як роблять нормальні політики. Якщо їм щось не подобається, то вони здибаються з журналістами, з’ясовують ситуацію, якщо ситуація не вирішується за столом, то вона вирішується в суді.

І тільки, якщо це роблять нардепи в Києві, то я собі уявляю, що якийсь дрібний чиновничок витворяє у нашій другій у Харкові, я вже не кажу про якесь кримське місто.

Я думаю, тут наша влада повинна давати приклад. Скажімо, той же президент повинен раз і назавжди сказати секретаріату: “Я не приймаю скарг на журналістів, я не приймаю скарг на конкретні ЗМІ. Я приймаю лише рішення суду які вступили в силу для того щоб якось прореагувати”.

От тоді і в Харкові не будуть скакати на журналістів, і у Львові не будуть вказувати журналістам, як їм любити Україну і хвалити того пана, якого колись похвалила Юлія Володимирівна. До речі, він там не відзначає той день, коли вона його похвалила?

Олег Ляшко

Я хочу сказати, що в принципі пан Лапікура каже правильно, але забуває нагадати один нюанс, що якби він не нав’язував нам у 1999-ому році усілякими засобами оце горе Кучму, то це про що він говорить: демократизація влади, нормальна робота журналістів, це можливо було б набагато раніше. Можливо уже у 2005-му році ми про це не говорили б.

Валерій Лапікура

Даруйте пане Олеже. Нав’язати можна тільки тому, хто хоче щоб йому щось нав’язали: журналіста, чи гнилий товар, чи не ту даму, чи не того зятя. Давайте не звалювати усе на Лапікуру. Знайшли страхи на ляхи.

Василь Зілгалов

Дякую. Ви досвідчені журналісти і короткий прогноз кожного з вас, буквально по 30 секунд. Наближаються парламентські вибори, загострюється політична ситуація. Який у Вас прогноз щодо розвитку свободи слова в процесі парламентських виборів і після них. Як Ви це бачите, пані Гумінська?

Наталія Гумінська

Безумовно, свободу необхідно виховувати в душі. І перестати боятися. Як тільки ми зможемо це зробити і як тільки ми отримаємо реальний дієвий захист від держави нашої журналістської діяльності – оце і буде справжня свобода слова.

Микола Савельєв

Я вважаю, що на разі нічого не зміниться. Пройдуть парламентські вибори, політичні партії почнуть фінансувати газети, незалежно від того незалежні вони чи ні. будуть давати гроші і газети будуть друкувати замовні матеріали.

Назвати це свободою слова чи свободою думки буде неможливо і газети будуть існувати чисто по інерції. Як воно зміниться буде залежати від багатьох чинників, в тому числі і від відношення держави до тих газет.

Олег Ляшко

Все буде добре. Але за умови: не працювати на владу незважаючи якого вона кольору: помаранчева, голуба чи рожева, і головне давати одкоша усім намаганням утиснути свободу, бо мова іде не про журналістів, а мова іде про суспільство. Якщо не будуть вільними журналісти – не буде вільне суспільство.

Валерій Лапікура

Я став добре проінформованим оптимістом, себто песимістом. Добра не жди, не жди сподіваної волі і свободи слова. занадто багато радників у нашого президента. занадто багато непрофесіоналізму у його міністрів.

І от ті факти які процитував стосовно звертань народних депутатів зі скаргами на ЗМІ безпосередньо до президента, потім цей, даруйте, ідіотський наказ міністра транспорту стосовно Інтернету, який струснув усе наше середовище – скандал навколо реєстрації інтер-ЗМІ показує, що непрофесіоналізм політиків нової влади, помножений на непрофесіоналізм старих-нових журналістів дасть таке, що з хати доведеться виносити не лише образи, а й, даруйте, меблі.

Василь Зілгалов

Дякую вам за участь у програмі.

Нагадаю, що ми в ефірі вечірньої “Свободи”. У програмі брали участь: Олег Ляшко, головний редактор газети “Свобода”, Валерій Лапікура відомий київський журналіст, Наталія Гомінська заступник головного редактора тижневика “Донецькие новости” телефоном з Донецька, Микола Савельєв головний редактор львівської газети “Ратуша”.

З Праги вів програму Василь Зілгалов.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG