Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 20:59

Журналіст Руслан Антоник потребує правового захисту і адвокатської допомоги.


Галина Терещук

Львів, 6 червня 2005 - Журналіст Руслан Антоник, який у травні 2000 року обвинувачений у вбивстві зятя екс-радника колишнього президента Леоніда Кучми потребує правового захисту і адвокатської допомоги.

Оскільки родина журналіста не має фінансових можливостей найняти адвоката. Справа Руслана Антоника зараз у Генеральній прокуратурі, після чого її направлять на перегляд у суд.

Я напередодні професійного свята - Дня журналіста - відвідала Руслана Антоника у Дрогобицькій виправній колонії суворого режиму, де він відбуває покарання уже 5 років .

У Дрогобицьку виправну колонію суворого режиму Руслана перевели з Сумської в’язниці завдяки старанням його матері, яка не впізнала свого сина після знущань у тюрмі. Про те, як йому перебувати у колонії в Дрогобичі, тобто про сам режим в’язниці, начальство заборонило розпитувати в засудженого. З Русланом Антоником я спілкувалась вперше. Від нього залишилась хіба що тінь, якщо порівнювати з фотографіями часів його роботи телеведучим на Народному каналі у Києві (їх показувала мені його мама). Однак сила духу, навпаки, каже Руслан, стала ще міцнішою. Засуджені в колонії, а це ті хто вчинив важкі злочини, навчили його бути сильним і витривалим.

За ґратами Руслан Антоник перебуває рівно 5 років. Упродовж нашої розмови він кілька разів повторив, що в очі ніколи не бачив, не знав бізнесмена Тичинського, зятя Анатолія Гальчинського, який працював тоді радником Кучми.

Виявляється, до Руслана не один раз були анонімні телефонні дзвінки з погрозами. Київські правоохоронці, які схопили Руслана біля станції метро, застосовуючи силу, змусили його підписати зізнання, що він убив Тичинського. З численними побоями з Печерського райвідділу міліції Руслан потрапив у реанімаційне відділення міської лікарні Києва. Чому саме Руслана потрапив у руки правоохоронців, чому саме його звинуватили у вбивстві людини і за це суддя позбавила його волі на 13 років? Відповіді на ці запитання Антоник шукає 5 років в ув’язненні.

На Народному телебаченні він працював у програмі, в якій критикували різні політичні партії, профспілки, певні приватні структури. Усі редакційні завдання отримував від керівника програми і директора каналу, який уже в Україні не проживає. Руслан переконаний, що його підставили, викликавши на зустріч у парк, де він у кафе прочекав на незнайомця. Після цього повертався додому і був заарештований.

-- Біля будинку, де я мешкав ( наймав квартиру), досить часто вдень стояла одна і та ж машина. Я про це говорив керівникам каналу, але вони мене заспокоювали, мовляв, нічого не бійся, ми з тобою. Коли я у травні 2000 року повертався з кафе, де чекав на зустріч, в останні хвилини свободи я теж помітив на вулиці цю ж машину. А біля кафе стояла міліційна машина.

Руслана Антоника у суді захищали двоє правозахисників, усі докази про його непричетність у вбивстві Тичинського суддя до уваги не взяла. Правозахисник Сергій Глузман неодноразово заявляв радіо “Свобода”, що допоки при владі Кучма, справа Антоника безнадійна, оскільки правоохоронцям потрібно було у стислі терміни прозвітуватись, що вбивця знайдений.

--Найбільше мене вразило на суді, коли мені суддя запропонувала одягнути штани, які приніс у пакеті прокурор Качур. Це були не ті штани, в яких я був вбраний у день затримання. І маринарка теж була не моя. Я про це говорив адвокату. З мене зняли одяг чистий - у присутності свідків,- а в суд принесли брудний і пожмаканий, з плямами. Я не знаю, не знаю чому так все склалось…

Зараз Генпрокуратура витребувала справу Антоника і вивчає нові обставини. Можливо, невдовзі матеріали передадуть на розгляд у суд.

--Мені просто розривається серце. Я не знаю. Якщо за три дні переглянули справу щодо фальсифікації виборів, то мою справу можна переглянути за 3 години. Я не прошу про помилування, я вимагаю, аби знайшли замовників вбивства бізнесмена Тичинського. Я досі не можу повірити, що довкола мене це вбивство крутиться. Ця справа була сфабрикована проти мене. Адже Тичинський був людиною великого бізнесу, впливів, я про це дізнався вже потім. Очевидно, він комусь у чомусь не догодив.

Руслан Антоник шкодує не за втраченим здоров»ям, йому зараз 33, а за тим, що завдає біль своїй матері, що стільки років свого життя марнує у тюрмі, що за цей час зміг би зробити багато для людей. У тюрмі він пише вірші і навіть на замовлення засуджених. За цей час став серед в»язнів популярним поетом.

Руслан Антоник прочитав свій вірш для слухачів радіо “Свобода”.

-Дівчино-дівчино, як тебе звати? Як нарекли колись батько і мати? -Я із сім»єю своєю єдина Звати мене Україна. -З ким ти гуляєш ясними шляхами? -Із козаками. -Чийого, дівчино, будеш ти роду? -Мого народу. -Дівчино, станеш мені за дружину - Я тобі серця віддам половину.

Дівчина знітилась і посміхнулась, Сонце до мене сама пригорнула.
XS
SM
MD
LG