Аудіозапис програми:
Київ, 11 червня 2005 року.
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Кожне правило має виняток – чи не справедлива ця теза не тільки щодо мовознавства, а й щодо соціального життя?
Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі господньому Серце його й воля Навчається; і стане він — Як на добрім полі Над водою посаджене Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє. А лукавих, нечестивих І слід пропадає,— Як той попіл, над землею Вітер розмахає, І не встануть з праведними Злії з домовини. Діла добрих обновляться, Діла злих загинуть.
Максим Стріха
Перші десятиліття модерного українського національного відродження минули, сказати б, безкровно. То не значить, що безпроблемно. Кирило-методіївців і учасників “громад” забривали в солдати й засилали в далекі куточки “неісходимої” (за Шевченком) імперії. Але чогось схожого на збройний опір нащадки запорожців не чинили, спокутуючи любов до України лише власними кров’ю й потом. За одним винятком.
Сергій Грабовський
6 березня 1850 року чиновник Оренбурзької Прикордонної комісії Сергій Левицький, прибувши до Петербурга, пише лист до свого приятеля, засланого рядового Тараса Шевченка:
“Багацько єсть тут наших, да кажеться люди такі, що проміняв би їх на німця, не тільки що на хрещеного (…) А єсть між ними один – се Ніколай Алексєєвіч Головко, магістр математичеських наук із Харкова. От де правдива душа, і як зійдемось, то перве слово його об Вас. Він сотрудником у нєкоторих журналах і хлопець дуже розумний. Жаль тільки, що своєю правдивістю чи не наробить того, щоб не запроторили і його куди, бо вже і тепер под надзором поліції. Часто він буває у Остроградського і я помандрую коли-небудь із ним до його. Багацько єсть тут таких, що згадують Вас, а Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей, аж до 1000 готових стоять за все, що Ви казали…”.
Розповідь про Миколу Головка продовжує професор Харківського університету Кім Балабуха.
Кім Балабуха
В космосі шевченкового тяжіння він не комета Галея, але яскравий, хоч і миттєвий метеор-болід іменем Микола Головко. Поява його в Кобзаревій галактиці схожа на спалах. При чому в день арешту кобзаря в Харківському університеті він захистив магістерську дисертацію з математики під невигаданою нам назвою “О падающіх звьоздах”.
Родом він із Вовчанська, тодішній Слободі на ріці Вовчій. Ідеаліст, романтик, правдолюб. Можливо, все-таки якісь підстави у Головка були говорити, якщо не про тисячі, то про сотні однодумців Тараса Шевченка.
Очевидно, цих однодумців швидше треба було шукати у нас в Україні у Харкові. Крім покійного уже Основ’яненка, і Артемовського, Цертеліва, Карамзіна там іще були щирі душі як учитель Пилип Корольов, художник Михайло Карпов, пізніше Яків Щоголев, який учився в університеті тоді ж, коли і Головко. Особлива тут фігура Михайло Петренка, автора славнозвісного “Дивлюся на небо та й думку гадаю”.
Максим Стріха
Зі слів професора Балабухи зрозуміло, що біографія Миколи Головка мала трагічну розв‘язку. Як сталася та трагедія? Простежимо розвиток подій, спричинений перехопленим листом до Шевченка. Уже 22 квітня Шевченка, який після повернення з Аральської експедиції капітана Бутакова жив в Оренбурзі майже вільно, цілком нехтуючи “найвищою” забороною писати й малювати, було потрушено й заарештовано. Виникла голосна справа, яка відбилася й на всіх поетових кореспондентах, чиї листи було знайдено при обшукові.
Через неповних два місяці після арешту Шевченка (оперативність нечувана як на відстані й тодішні засоби сполучення), 15 червня з наказу “ІІІ-го відділу” був заарештований Сергій Левицький – саме за цитований вище лист, який привернув увагу перших осіб імперії... Шеф жандармів граф Орлов спеціально доповідав імператорові Миколі І, згаданому у цьому листі як “Карло Іванович”, проти котрого не побоїться виступити та тисяча однодумців Шевченка, про яку йдеться у словах магістра Головка:
“Лист цей, - висловлюючи таке живе співчуття до Шевченка, викритого в злочинних щодо уряду намірах, і взагалі до людей, які поділяють його судження, дає привід для сильної підозри щодо неблагонадійного способу думок як колезького секретаря Левицького, так і магістра Головка”.
Нещасному колезькому секретареві інкримінували цілий “букет” злочинів: те, що він передавав листи Шевченка княжні Репніній і Репніної – Шевченкові, що він повідомляв засланому поетові “неблагонадійні судження інших осіб”, а головне, що він разом із магістром Головком, імовірно, належать до колишнього “Україно-Слов’янського Товариства” (ось вони, необачно мовлені й необачно передані слова про “1000 наших”!)
Героя-конспіратора з Сергія Левицького не вийшло. На слідстві він усіляко клявся у власній лояльності й в нездатності до злочинних політичних намірів. Слідчим заарештований здався “людиною слабкого характеру”, і він був випущений по десятьох днях ув’язнення під секретний нагляд поліції, - який не надто шкодив, однак, кар’єрі піднаглядного. Аж до скорої смерті 2 лютого 1855 року Левицький служив чиновником митного відомства.
А тим часом адресат Левицького рядовий Шевченко, пересидівши кілька місяців у казематі, помандрував у жовтні 1850-го на цілих 7 років до каторжного Ново-Петрівського укріплення.
Сергій Грабовський
З позиції сьогодення було б дуже легкою справою картати Сергія Левицького, котрий не зумів гідно триматися на допитах царської охранки, чи дорікати самому Шевченкові у недодержанні правил конспірації.
Навіть у наступні десятиліття, навіть у наступному столітті, коли історія навчить українців і складним правилам підпільної діяльності, і вмінню триматися на допитах до останнього, далеко не всім, хто потраплятиме до лабетів тиранії, вдасться пройти свій трагічний шлях гідно. Та повернемося у середину ХІХ століття.
Максим Стріха
Найтрагічніше склалася доля магістра Головка. Коли його прийшли заарештовувати того ж дня, що й Левицького, він стріляв з пістолета в квартального наглядача й жандармського полковника. А потім застрелився сам.
Випадок як на тоді був настільки екстраординарний, що граф Орлов наказав продовжити слідство, щоб “у такому важливому предметі не проминути ані найменших подробиць у тому припущенні, чи не відкриється чогось при ретельному розгляді справи”. Проте всі зусилля жандармів були марні – нічого суттєвого в паперах покійного знайти не вдалося.
Боже, спаси, суди мене Ти по своїй волі. Молюсь: господи, внуши їм Уст моїх глаголи, Бо на душу мою встали Сильнії чужії, Не зрять бога над собою, Не знають, що діють. А бог мені помагає, Мене заступає І їм правдою своєю Вертає їх злая. Помолюся господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком.
Сергій Грабовський
Максиме, магістр математики Микола Головко, здається, єдиний з українців наважився ще за часів Миколи І (з політичних мотивів!) чинити безнадійний збройний опір представникам імперської влади?
Максим Стріха
Схоже, що так. Отож ця постать заслуговує на те, щоб про неї знали... Найповніше й сьогодні довідкове видання на шевченківські теми, - “Шевченківський словник” 1976 року, - дуже коротко повідомляє про Головка. З обов’язковим для того часу ідеологічним кліше: “активно пропагував Шевченкові революційні ідеї”. І з замовчуванням того, що, перш ніж застрелитися, магістр математики стріляв у жандармів. Названо рік народження Головка – 1825.
Діаспорна “Енциклопедія українознавства” Кубійовича, перевидана в роки незалежності в Україні, про спробу стріляти в жандармів згадує. І подає іншу дату народження – 1810.
Докладніші відомості про Миколу Головка мені пощастило знайти лише в класичній праці Василя Семевського (1848-1916) “Кирило-мефодіївське товариство 1846-47 рр.”, яка востаннє вийшла 1919 року в Москві й відтоді не перевидавалося.
Отже, народився майбутній математик таки 1810 року (і відтак його постріл у жандарма був не порухом екзальтованого юнака, а вчинком дорослого чоловіка). Натомість у 1825 році він уже закінчив Слобідсько-українську гімназію в Харкові (і тоді це означало неординарні здібності 15-річного випускника). Потому вчився в Харківському університеті. Тут-таки й захистив 1847 року згадану магістерську дисертацію “Про падаючі зірки”.
Звичайно, й за цими скупими датами важко побачити живу людину. Але згадаймо – в роки навчання Головка саме Харків з його гімназією, університетом і журналами був столицею українського відродження. Можна сміливо припускати, що Головко був знайомий з Гулаком-Артемовським, Срезнєвським, Квіткою-Основ’яненком (розминутися в тодішньому невеликому губернському місті вони просто не могли).
Не менш цікаву звістку подає у вже цитованому фатальному листі від 6 березня Сергій Левицький: Головко належав у Петербурзі до гуртка Остроградського. А “великий російський учений” (так про нього досі пишуть московські видання) Михайло Остроградський насправді був геніальним математиком, учнем Коші й Лапласа. При цьому він – нащадок козацького роду з Полтавщини - дружив із Шевченком, усіма фібрами душі ненавидів імперську Росію й за все життя не написав був жодної наукової праці російською мовою.
Сергій Грабовський
Головко був першим українцем, хто після декабристів Південного товариства чинив збройний опір самодержавству. Потім українці дуже добре стрілятимуть, кидатимуть бомби, битимуть кинджалом – Степняк-Кравчинський, Желябов, Кибальчич...
Максим Стріха
Потім будуть українці, котрі 1863 року приєднаються до польського повстання під прапорами “За нашу і вашу свободу”.
Сергій Грабовський
Потім будуть вояки Української Народної Республіки і численні повстанські загони, які чинитимуть опір більшовицькій владі аж до середини 1920-х років; потім будуть боївкарі ОУН, які вражатимуть надто заповзятих провідників політики “пацифікації” на Західній України; потім буде Українська Повстанська Армія з її численною мережею озброєного підпілля, чиї удари будуть спрямовані на структури совєтської держбезпеки та компартійної пропаганди.
Максим Стріха
І це не буде тероризм – це буде законне право вільних людей на захист від тиранічної влади. Право, про яке мусять пам‘ятати всі ті персонажі в Україні, хто претендує на роль новочасних тиранів.
Псалом новий господові І новую славу Воспоєм честним собором, Серцем нелукавим; Во псалтирі і тимпані Воспоєм благая, Яко бог кара неправих, Правим помагає. Преподобнії во славі І на тихих ложах Радуються, славословлять, Хвалять ім''я боже; І мечі в руках їх добрі, Гострі обоюду, На отмщеніє язикам І в науку людям. Окують царей неситих В залізнії пута, І їх, славних, оковами Ручними скрутять, І осудять губителей Судом своїм правим, І вовіки стане слава, Преподобним слава.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Вірші Тараса Шевченка з циклу “Псалми Давидові” читав Олекса Починок.
Хай вам щастить.
Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 11 червня 2005 року.
Олекса Боярко
Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.
Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Кожне правило має виняток – чи не справедлива ця теза не тільки щодо мовознавства, а й щодо соціального життя?
Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі господньому Серце його й воля Навчається; і стане він — Як на добрім полі Над водою посаджене Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє. А лукавих, нечестивих І слід пропадає,— Як той попіл, над землею Вітер розмахає, І не встануть з праведними Злії з домовини. Діла добрих обновляться, Діла злих загинуть.
Максим Стріха
Перші десятиліття модерного українського національного відродження минули, сказати б, безкровно. То не значить, що безпроблемно. Кирило-методіївців і учасників “громад” забривали в солдати й засилали в далекі куточки “неісходимої” (за Шевченком) імперії. Але чогось схожого на збройний опір нащадки запорожців не чинили, спокутуючи любов до України лише власними кров’ю й потом. За одним винятком.
Сергій Грабовський
6 березня 1850 року чиновник Оренбурзької Прикордонної комісії Сергій Левицький, прибувши до Петербурга, пише лист до свого приятеля, засланого рядового Тараса Шевченка:
“Багацько єсть тут наших, да кажеться люди такі, що проміняв би їх на німця, не тільки що на хрещеного (…) А єсть між ними один – се Ніколай Алексєєвіч Головко, магістр математичеських наук із Харкова. От де правдива душа, і як зійдемось, то перве слово його об Вас. Він сотрудником у нєкоторих журналах і хлопець дуже розумний. Жаль тільки, що своєю правдивістю чи не наробить того, щоб не запроторили і його куди, бо вже і тепер под надзором поліції. Часто він буває у Остроградського і я помандрую коли-небудь із ним до його. Багацько єсть тут таких, що згадують Вас, а Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей, аж до 1000 готових стоять за все, що Ви казали…”.
Розповідь про Миколу Головка продовжує професор Харківського університету Кім Балабуха.
Кім Балабуха
В космосі шевченкового тяжіння він не комета Галея, але яскравий, хоч і миттєвий метеор-болід іменем Микола Головко. Поява його в Кобзаревій галактиці схожа на спалах. При чому в день арешту кобзаря в Харківському університеті він захистив магістерську дисертацію з математики під невигаданою нам назвою “О падающіх звьоздах”.
Родом він із Вовчанська, тодішній Слободі на ріці Вовчій. Ідеаліст, романтик, правдолюб. Можливо, все-таки якісь підстави у Головка були говорити, якщо не про тисячі, то про сотні однодумців Тараса Шевченка.
Очевидно, цих однодумців швидше треба було шукати у нас в Україні у Харкові. Крім покійного уже Основ’яненка, і Артемовського, Цертеліва, Карамзіна там іще були щирі душі як учитель Пилип Корольов, художник Михайло Карпов, пізніше Яків Щоголев, який учився в університеті тоді ж, коли і Головко. Особлива тут фігура Михайло Петренка, автора славнозвісного “Дивлюся на небо та й думку гадаю”.
Максим Стріха
Зі слів професора Балабухи зрозуміло, що біографія Миколи Головка мала трагічну розв‘язку. Як сталася та трагедія? Простежимо розвиток подій, спричинений перехопленим листом до Шевченка. Уже 22 квітня Шевченка, який після повернення з Аральської експедиції капітана Бутакова жив в Оренбурзі майже вільно, цілком нехтуючи “найвищою” забороною писати й малювати, було потрушено й заарештовано. Виникла голосна справа, яка відбилася й на всіх поетових кореспондентах, чиї листи було знайдено при обшукові.
Через неповних два місяці після арешту Шевченка (оперативність нечувана як на відстані й тодішні засоби сполучення), 15 червня з наказу “ІІІ-го відділу” був заарештований Сергій Левицький – саме за цитований вище лист, який привернув увагу перших осіб імперії... Шеф жандармів граф Орлов спеціально доповідав імператорові Миколі І, згаданому у цьому листі як “Карло Іванович”, проти котрого не побоїться виступити та тисяча однодумців Шевченка, про яку йдеться у словах магістра Головка:
“Лист цей, - висловлюючи таке живе співчуття до Шевченка, викритого в злочинних щодо уряду намірах, і взагалі до людей, які поділяють його судження, дає привід для сильної підозри щодо неблагонадійного способу думок як колезького секретаря Левицького, так і магістра Головка”.
Нещасному колезькому секретареві інкримінували цілий “букет” злочинів: те, що він передавав листи Шевченка княжні Репніній і Репніної – Шевченкові, що він повідомляв засланому поетові “неблагонадійні судження інших осіб”, а головне, що він разом із магістром Головком, імовірно, належать до колишнього “Україно-Слов’янського Товариства” (ось вони, необачно мовлені й необачно передані слова про “1000 наших”!)
Героя-конспіратора з Сергія Левицького не вийшло. На слідстві він усіляко клявся у власній лояльності й в нездатності до злочинних політичних намірів. Слідчим заарештований здався “людиною слабкого характеру”, і він був випущений по десятьох днях ув’язнення під секретний нагляд поліції, - який не надто шкодив, однак, кар’єрі піднаглядного. Аж до скорої смерті 2 лютого 1855 року Левицький служив чиновником митного відомства.
А тим часом адресат Левицького рядовий Шевченко, пересидівши кілька місяців у казематі, помандрував у жовтні 1850-го на цілих 7 років до каторжного Ново-Петрівського укріплення.
Сергій Грабовський
З позиції сьогодення було б дуже легкою справою картати Сергія Левицького, котрий не зумів гідно триматися на допитах царської охранки, чи дорікати самому Шевченкові у недодержанні правил конспірації.
Навіть у наступні десятиліття, навіть у наступному столітті, коли історія навчить українців і складним правилам підпільної діяльності, і вмінню триматися на допитах до останнього, далеко не всім, хто потраплятиме до лабетів тиранії, вдасться пройти свій трагічний шлях гідно. Та повернемося у середину ХІХ століття.
Максим Стріха
Найтрагічніше склалася доля магістра Головка. Коли його прийшли заарештовувати того ж дня, що й Левицького, він стріляв з пістолета в квартального наглядача й жандармського полковника. А потім застрелився сам.
Випадок як на тоді був настільки екстраординарний, що граф Орлов наказав продовжити слідство, щоб “у такому важливому предметі не проминути ані найменших подробиць у тому припущенні, чи не відкриється чогось при ретельному розгляді справи”. Проте всі зусилля жандармів були марні – нічого суттєвого в паперах покійного знайти не вдалося.
Боже, спаси, суди мене Ти по своїй волі. Молюсь: господи, внуши їм Уст моїх глаголи, Бо на душу мою встали Сильнії чужії, Не зрять бога над собою, Не знають, що діють. А бог мені помагає, Мене заступає І їм правдою своєю Вертає їх злая. Помолюся господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком.
Сергій Грабовський
Максиме, магістр математики Микола Головко, здається, єдиний з українців наважився ще за часів Миколи І (з політичних мотивів!) чинити безнадійний збройний опір представникам імперської влади?
Максим Стріха
Схоже, що так. Отож ця постать заслуговує на те, щоб про неї знали... Найповніше й сьогодні довідкове видання на шевченківські теми, - “Шевченківський словник” 1976 року, - дуже коротко повідомляє про Головка. З обов’язковим для того часу ідеологічним кліше: “активно пропагував Шевченкові революційні ідеї”. І з замовчуванням того, що, перш ніж застрелитися, магістр математики стріляв у жандармів. Названо рік народження Головка – 1825.
Діаспорна “Енциклопедія українознавства” Кубійовича, перевидана в роки незалежності в Україні, про спробу стріляти в жандармів згадує. І подає іншу дату народження – 1810.
Докладніші відомості про Миколу Головка мені пощастило знайти лише в класичній праці Василя Семевського (1848-1916) “Кирило-мефодіївське товариство 1846-47 рр.”, яка востаннє вийшла 1919 року в Москві й відтоді не перевидавалося.
Отже, народився майбутній математик таки 1810 року (і відтак його постріл у жандарма був не порухом екзальтованого юнака, а вчинком дорослого чоловіка). Натомість у 1825 році він уже закінчив Слобідсько-українську гімназію в Харкові (і тоді це означало неординарні здібності 15-річного випускника). Потому вчився в Харківському університеті. Тут-таки й захистив 1847 року згадану магістерську дисертацію “Про падаючі зірки”.
Звичайно, й за цими скупими датами важко побачити живу людину. Але згадаймо – в роки навчання Головка саме Харків з його гімназією, університетом і журналами був столицею українського відродження. Можна сміливо припускати, що Головко був знайомий з Гулаком-Артемовським, Срезнєвським, Квіткою-Основ’яненком (розминутися в тодішньому невеликому губернському місті вони просто не могли).
Не менш цікаву звістку подає у вже цитованому фатальному листі від 6 березня Сергій Левицький: Головко належав у Петербурзі до гуртка Остроградського. А “великий російський учений” (так про нього досі пишуть московські видання) Михайло Остроградський насправді був геніальним математиком, учнем Коші й Лапласа. При цьому він – нащадок козацького роду з Полтавщини - дружив із Шевченком, усіма фібрами душі ненавидів імперську Росію й за все життя не написав був жодної наукової праці російською мовою.
Сергій Грабовський
Головко був першим українцем, хто після декабристів Південного товариства чинив збройний опір самодержавству. Потім українці дуже добре стрілятимуть, кидатимуть бомби, битимуть кинджалом – Степняк-Кравчинський, Желябов, Кибальчич...
Максим Стріха
Потім будуть українці, котрі 1863 року приєднаються до польського повстання під прапорами “За нашу і вашу свободу”.
Сергій Грабовський
Потім будуть вояки Української Народної Республіки і численні повстанські загони, які чинитимуть опір більшовицькій владі аж до середини 1920-х років; потім будуть боївкарі ОУН, які вражатимуть надто заповзятих провідників політики “пацифікації” на Західній України; потім буде Українська Повстанська Армія з її численною мережею озброєного підпілля, чиї удари будуть спрямовані на структури совєтської держбезпеки та компартійної пропаганди.
Максим Стріха
І це не буде тероризм – це буде законне право вільних людей на захист від тиранічної влади. Право, про яке мусять пам‘ятати всі ті персонажі в Україні, хто претендує на роль новочасних тиранів.
Псалом новий господові І новую славу Воспоєм честним собором, Серцем нелукавим; Во псалтирі і тимпані Воспоєм благая, Яко бог кара неправих, Правим помагає. Преподобнії во славі І на тихих ложах Радуються, славословлять, Хвалять ім''я боже; І мечі в руках їх добрі, Гострі обоюду, На отмщеніє язикам І в науку людям. Окують царей неситих В залізнії пута, І їх, славних, оковами Ручними скрутять, І осудять губителей Судом своїм правим, І вовіки стане слава, Преподобним слава.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Вірші Тараса Шевченка з циклу “Псалми Давидові” читав Олекса Починок.
Хай вам щастить.
Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
