Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 12:56

Панцирник “Потьомкін”: бунт, кіно і міф.


Сергій Драчук


Прага, 15 червня 2005 – Два навчальні катери Військово-морських сил України здійснюють цими днями морський похід, присвячений сторіччю так званого повстання на панцирнику “Князь Потьомкін-Таврійський”. Ця легендарна в радянській мітології подія вважалася одним із попередників більшовицького заколоту в Росії 1917 року.

Одним із моментів заходу, як повідомила прес-служба Міністерства оборони України, буде й конференція про згадане повстання “як героїчний приклад боротьби проти тоталітаризму”. А тим часом якраз комуністичний тоталітаризм і використав це повстання, створивши з нього свій черговий міт.

І якраз цими днями британський щоденник “Індепендент” нагадав і українським морякам те, про що вже знають одесити – бо саме в Одесі й стався 14 червня 1905 року той бунт: відомий кінорежисер Серґій Ейзенштейн, завдяки фільмові, з якого весь світ знає про панцирник “Потьомкін”, перекрутив правду і сфальсифікував головні сцени, і то так, що мало хто усвідомлює рівень брехливості фільму.

Для одеситів легенда про панцирник “Потьомкін” – це тепер лише казка для дорослих, пише з приморського міста кореспондент “Індепендент”. Одесити ображені й принижені, що їх так довго дурили. Як сказав британському журналістові начальник управління інформації Одеського міськвиконкому, історик Едуард Щеглов, жодних святкувань столітнього ювілею події не планували: “Нічого не буде. Питання навіть не порушували – сторіччя не святкуватимуть”.

Щеглов визнає, що фільм Серґея Ейзенштейна – шедевр. Але його ображає рівень неправдивості фільму: “Не було ніякого повстання в Одесі і не було ніякого кровопролиття на сходах – усе це Ейзенштейн вигадав”, – згадав Щеглов про знамениту сцену фільму й додав про Ейзенштейна: “Він поводився як великий голівудський режисер, який переписує історію, щоб фільм заробив побільше грошей – тільки що його мета була не заробити гроші, а створити враження. Це йому вдалося”.

Перші сумніви в тому, що фільм неправдивий, з’явилися разом із “гласністю” наприкінці 1980-х років. Відтоді історики з’ясували, що на кораблі дійсно був бунт матросів, вочевидь через погані харчі, і що в цей час в Одесі був страйк. Царські війська придушили всі заворушення, але жодного кровопролиття на Потьомкінських сходах не було. Невідомо також, чи взагалі були загиблі внаслідок того придушення.

Кінець “Потьомкіна” в житті теж був значно безславніший, ніж у кінофільмі. На екрані матроси інших кораблів відмовляються стріляти в повстанців, і “Потьомкін” гордо пливе повз них у вічність. Насправді ж матроси-бунтівники мусили здатися, їхній вчинок зовсім не став прикладом для цілої хвилі інших таких “міні-революцій”, а сам корабель через кілька років підірвали.

Із Едуардом Щегловим згоден і одесит Сергій Муранов, який каже, що його дід, матрос Савілев, був учасником бунту на “Потьомкіні”. “Що більше ми дізнаємося, то більше це нас вражає, – каже Муранов кореспондентові “Індепендент”. – На жаль, 90% усієї нашої історії сфальшовано. Ми не знаємо правди”.

А тим часом пам’ятник “героям повстання” в Одесі, збудований у стилі радянського соцреалізму, обписаний усілякими написами, крізь щілини проросла трава, усе навколо закидано недопалками, а на його довгому постаменті залюбки тренуються скейтбордисти, пише британський журналіст. Так само запущено й іще один пам’ятник про ці події – розстріляному матросові Вакуленчукові.

Бунт на “Потьомкіні” поза сумнівом був шляхетним, але марним чином, який, справедливо чи ні, надихав і захоплював. А фільм, ним породжений, є шедевром і кіно, і пропаганди. І вже через це нині, через сто років, про бунт на “Потьомкіні” не варто забувати, вважає британський щоденник “Індепендент”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG