Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:37

В Новому Садi, що в Сербiї, на 96 роцi життя помер Михайло Ковач, найвизначнiший письменник та культурно-освiтнiй дiяч української дiаспори в країнi в другiй половинi двадцятого столiття, член Спiлки письменникiв України та лауреат премiї iм. Володимира Винниченка. Поховали його в понедiлок.


Михайло Рамач

Белград, 20 червня 2005 – Упродовж вiсiмдесяти рокiв вчитель Михайло Ковач невтомно працював на добро своїх землякiв. Починаючи з другої половини двадцятих рокiв минулого столiття писав вiршi й прозу для дiтей та дорослих, романи, п’єси, есе. Збирав народну творчiсть, був перекладачем, журналiстом, режисером тощо.

В час мiж двома свiтовими вiйнами Михайло Ковач був одним з носiїв культурного вiдродження українсько-русинської дiаспори в тодiшнiй Югославiї. Хоча писав мовою предкiв, давньою закарпатською говiркою, яку переселенцi на Балкани зберегли упродовж двaнадцяти поколiнь, тобто два з половиною столiття, письменник завжди зазначав, що його вчителями були Шевченко, Франко та Стефаник. Через його любов до України та популяризацiю в Сербiї української лiтератури партiйнi активiсти в сiмдесятi роки Ковача назвали українським нацiоналiстом. Упродовж кiлькох рокiв його не друкували, не запрошували на лiтературнi програми, замовчували його творчiсть. А згодом, коли йому вручали лiтературну премiю iм. Володимира Винниченка, Ковач схвильовано сказав:

“Варто було жити. Адже українська держава була мрiєю поколiнь, а ось сьогоднi блакитно-жовтий прапор вiльно майорить на будинку Посольства України в Белградi”.

Скромна квартира письменника завжди була вiдкритою для журналiстiв. Вiн не так розповiдав про себе, як запитував про творчiсть молодших, про полiтичнi подiї в країнi, про Україну. Наприкiнцi минулого року вiн часто дзвонив і просив розповiсти, що дiється в Києвi. Зокрема хотiв знати, чи в “помаранчевiй революцiї” беруть участь і “нашi хлопцi”, як називав вiн українських письменникiв.

На Великдень Ковач ще був на Службi Божiй i свяченнi пасок у греко-католицькiй церквi в Новому Садi. До початку червня вiн кожного ранку робив план: що того дня має перечитати та над котрими рукописами буде працювати. Його велике серце перестало битися 17 червня.

Творчiсть Михайла Ковача залишається свого роду маяком для українсько-русинської дiаспори в Сербiї. Харизматичним вiн став через довголiтню моральну стiйкiсть, працьовитiсть та самовiддане служiння своєму народовi.
XS
SM
MD
LG