Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 14:14

“Країна Інкогніта”: Родина Алчевських.


Сергій Грабовський

Київ, 18 червня 2005 року.

Аудіозапис програми:

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Українець не може бути багатим, він повинен бути бідним, гнаним і голодним – цей стереотип живий до наших днів.

Віталій Пономарьов

Сумчанин Олексій Алчевський розпочав свій бізнес 1860 року відкриттям у Харкові бакалійної крамниці. Згодом він заснував у Харкові Торговий, Земельний, Іпотечний банки, очолював Біржовий комітет та власний Торговий дім. У Донбасі Алчевський заснував Олексіївське гірничо-промислове товариство, Донецько-Юріївське металургійне товариство та Донецько-Юріївський металургійний завод (нині – Алчевський металургійний комбінат), а також заснував само місто Алчевськ. Він був одним із лідерів Харківської Громади, фінансував недільні та сільські школи, Харківську школу глухонімих, Благодійне товариство, сирітські притулки і богадільні, надавав допомогу храмам. Дружина Олексія Алчевського Христина у молоді роки свої статті для журналу Герцена “Колокол” підписувала псевдонімом “Українка”. 1862 року вона заснувала у Харкові безплатну недільну жіночу школу для дорослих і утримувала її понад півстоліття. Коли ж російський уряд заборонив недільні школи, Алчевська упродовж восьми років нелеґально проводила заняття у своєму домі.

Ще одну школу вона збудувала у родинному маєтку у селі Олексіївці і сама викладала в ній. В обох школах навчання велося українською мовою. Алчевська керувала підготовкою і виданням посібників під назвами “Що читати народові” та “Книга дорослих”. Міжнародна ліґа освіти обрала її своїм віце-президентом. У своїй садибі у Харкові подружжя Алчевських встановило пам’ятник Тарасу Шевченку. Дочка Алчевських Христина 1903 року закінчила навчання у Парижі, згодом викладала французьку мову у жіночій гімназії у Харкові. Вона видала 9 збірок своїх українських віршів, написала драму “Луїза Мішель”, перекладала українською мовою твори Беранже, Вольтера, Гюго, Жюль Верна, Толстого.

Молодая та весела, жартівлива весна щебетала, виривалась із міцних обіймів сна; милувала гай зелений, в нього сиплючи квітки, дерева усі ласкала, ім годаючи верхи; в полі білую березу розбудила до життя, і зрадлива, і блискуча, і залюблена в себе, як коханячко щасливе сонце яснеє палке, розігнала темні хмари, розігнала засмуття!.. Золотая і прекрасна, і зрадливая весна Серед тихоі природи прокидалася зі сна...

Син Алчевських Григорій навчався у Харківському університеті та Московській консерваторії. Він став композитором та педагогом, створив симфонію “Альоша Попович” і 6 романсів на вірші Шевченка, Франка, Лесі Українки та своєї сестри Христини, аранжував українські народні пісні, написав кілька підручників з вокальної техніки. Ще один син Алчевських – Іван, – теж навчався у Харківському університеті, проте став оперним співаком. Він був солістом Маріїнського театру у Петербурзі, Паризької опери та Великого театру у Москві. Під час гастролей в Одесі, Катеринославі, Харкові, Баку, у містах Західної Європи та Сполучених Штатів Америки Іван Алчевський виконував твори Миколи Лисенка і Якова Степового, народні пісні та романси. 1909 року він став співзасновником і керівником музично-драматичного товариства “Кобзар” у Москві.

Максим Стріха

В історичній довідці, підготовленій Віталієм Пономарьовим йдеться про одну із уславлених українських родин, котрі увійшли до національної історії, але про котрих у радянські часи згадувати не випадало.

Сергій Грабовський

Максиме, за обширами діяльності, за талантами, проявленими в різних царинах Алчевські, мабуть, є одним із унікальних феноменів тієї доби. Але чи була ця родина унікальна, себто нетипова, за своєю відданістю українській справі? Адже йдеться про східних українців, сам Олексій Алчевський, як уже було сказано, походив із Сум, його дружина – з Чернігівщини, а жили та працювали вони на Слобожанщині та Донеччині, які зараз є одними із найбільш русифікованих, ба більше – совєтизованих регіонів України. Але перш, ніж ти даси свою відповідь на це запитання, послухаємо історика Ігоря Гирича.

Ігор Гирич

Алчевські не можуть вважатися родиною суто українською, якщо брати саме регіон, територію, їхнє зацікавлення українською справою. Хоч, безумовно, якщо ми візьмемо період, в якому вони діяли, то можна сказати, що час сам підштовхував цих людей зробити до певної міри український вибір.

Згадаймо іншого харків’янина Балена, який займався комерційною діяльністю і змушений був через комерцію зацікавитися українською справою. Очевидно, щось подібне мало статися із Алчевськими.

Родина, яка жила в українському середовищі, яка спілкувалася з українцями на нижньому рівні, плюс до того родина, яка проживала в одній із столиць України Харкові, де в принципі було дуже сильне українське середовище, де воно не могло не зацікавитися цими проблемами.

Тим більше, якщо ми візьмемо саму Христю Алчевську-старшу, то мусимо мати на увазі, що вона займалася просвітою для простолюдинів. Ясно, що людина мусить читати, що їй ближче до світосприйняття, вона перейшла до української мови як засіб зацікавлення загальнопросвітніми проблемами.

Якщо ми загадаємо Бориса Грінченка і його відому полеміку з Драгомановим – це так звані “Листи з Наддніпрянської України”, то він казав, що Христя не є такою націоналісткою стовідсотковою, бо в своїх списках літератури, які вона радила селянам як російські книжки, так і українські. Він казав, що для селян треба тільки українська література.

Але якраз з точки зору рації Христі Алчевської це показує, що вона до мови ставилась як до засобу, потім цей засіб її зацікавив як культурологічний засіб. Якщо ми порівняємо Христю Алчевську-старшу і Христю Алчевську-молодшу, то ми побачимо наскільки питання українське національне, національно-демократичне, то у людини другого покоління були набагато більш розвиненіші.

Не випадково, що і Христя Алчевська-молодша була одною з таких близьких соратниць Миколи Міхновського і РУПівців. Ця модерна Україна була їй набагато більша. Такі родини існували, хоча на рівні власників величезних підприємств все-таки це радше було виключенням, аніж правилом.

Якщо ми візьмемо широкий загал, якщо ми візьмемо різночинців Східної і Південної України, то безумовно це явище було дуже поширеним.

Максим Стріха

Сергію, йшлося про Харків, про те, що дивно, що така родина Алчевських реалізувалася саме тут. Я думаю, що нічого дивного немає, з огляду на те, що перший гурток українських романтиків, як відомо, діяв саме у Харкові.

Харківський університет впродовж принаймні другої половини ХІХ ст. мав більш українське обличчя, аніж Київський університет, де цензура діяла лютіше. Врешті-решт, Харківський університет був заснований з волі шляхти Слобожанської губернії, а не височайшим указом згори.

В Харкові працювала велика кількість діячів української культури, зокрема, ті, які стали предтечею українського модернізму. Згадаймо того ж таки Щоголева, неголосного співця, який видав своє “Ворскло” саме тут. В Харкові формувалися саме українські політичні рухи. Згадаймо врешті-решт, де було покладено початок РУПові.

Коли йдеться про початок ХХ ст., то міська дума Харкова мала більш українську настанову, ніж міська дума Києва. За українські списки під час виборів до Установчих Зборів тут знову голосували більше, аніж у Києві, не набагато, але більше. Відтак те, що Харків став першою столицею УСРС, то була не лишень примха більшовиків.

За тим всім стояла велика традиція, яку, зокрема, формувала унікальна родина Алчевських. Бо, справді, в одній родині мати великого підприємця, відому освітню діячку, дуже цікаву письменницю, модерністку, наближену з політичними колами, композитора і блискучого співака, неперевершеного тенора, який співав на всіх провідних тодішніх сценах світу. Водночас всі члени цієї родини мали виразне українське обличчя, а особливо молодша генерація, то це явище унікальне.

Сергій Грабовський

Ігор Гирич говорив про різницю світогляду двох генерацій сім‘ї Алчевських, беручи за приклад Христину-мати і Христину-дочку...

Максим Стріха

Христя-молодша Алчевська була постаттю без перебільшення унікальною, мабуть, не лишень своє творчістю, бо тут вона, коли йдеться про українську жіночу поезію свого часу дещо перебувала в затінку Лесі Українки, хоча і була до неї типологічно подібною. Це та доба, коли відбувався перехід від народництва до модернізму.

З одного боку, маємо у Христі Алчевської тексти, в яких легко бачити людину, яка близько спілкувалася з Міхновським.

Гомоніли люде: - “Та що з того буде?!.” Гомоніли люде: - “Ми вже омертвіли!..” Гомоніли люде: - “По степах широких Вже не встати, - спати Нашій Україні!..” А Вкраїни доля З іх усіх сміється – В небесах високих Горличкою в’ється...

З іншого боку, має тексти дуже співзвучні думам і мріям Лесі Українки чи раннім першим збіркам Олеся.

Акації білі... Таємні розмови, повні весняної мрії і любови; Шемрання тихе в садку...

Щось тихо шепоче, шаліє і хоче Віі шовкові твоі покорити Зоряній нічці і сну.

Солодкі зітхання, і подих кохання, І темніі віти тобі говорити Будуть про любку палку. –

Не слухай речей іх! Не слухай любови! – Осінь замінить палкіі розмови, Горе украде весну!..


Модерністська образність, дуже вишукане заплутане римування. Все це показує справді, можливо, не першого ряду, але цікаву і оригінальну поетку, не заслужено забуту.

Але за тим всім і величезна перекладацька праця Христини Алчевської, яка не лишень втілювала українською мовою цілу низку французьких авторів, беручи участь у перекладацьких проектах вже доби розстріляного відродження. Її щастя, мабуть, що вона пережила це відродження не набагато, померши у молодому віці.

Водночас Христя Алчевська бездоганно перекладала по-французькому низку творів української і російської літератури. Отже, маємо одне з найцікавіших культурних явищ України, перших трьох десятиліть ХХ століття.

А як брати до уваги те, що Христя Алчевська мала погляди, які сьогодні варто було б назвати майже радикально-націоналістичними, то це поєднання її націоналізму і європейськості, не відрубності, не національної авторки, не пошуків якихось трипільських предків чи шумерських за 20 тисяч років до Різдва Христового, а саме український націоналізм європейський у своїй сутності, то все це формує постать дуже привабливу і для нас сьогодні.

Сергій Грабовський

І насамкінець, Максиме, наше традиційне запитання – про уроки з минулого для сьогодення.

Максим Стріха

Для багатьох харків’ян, які звикли традиційно вважати, що вони майже Росія, а якщо Україна, то інакше, де не може бути української мови, де може бути тільки “високая руская культура” приклад Алчевських показує зовсім іншу парадигму розвитку того ж таки Харкова, бо українці тут можуть бути багатими, можуть бути європейськими, вони можуть бути по-справжньому елітою не лишень творчою, а й бізнесовою, громадською.

Вони можуть бути глибоко заангажовані в українську традицію. Водночас вони можуть бути абсолютними модерністами, показуючи найвищі зразки стилів в усьому своєму житті і показуючи найвищі зразки успішності в бізнесі, в громадській діяльності, в музичній діяльності, в літературній діяльності.

Відтак, родина Алчевських, думаю, навіть за 73 роки після смерті останнього її представника цієї генерації, про яку ми говорили залишається дуже актуальною для сьогоднішнього Харкова і не лишень для Харкова.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить.

Лишайтеся з нами.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG