Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 16:12

“Країна Інкогніта”: Повстання на панцернику “Потьомкін”.


Сергій Грабовський, Максим Стріха

Аудіозапис програми:

Київ, 25 червня 2005 року

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Чи не дивляться часом у незалежній України її громадяни на історію ХХ століття під ракурсом, встановленим свого часу сталінським “Коротким курсом історії ВКП(б)?

“У ніч з 14 на 15 червня цього року прибув до Одеського порту і зупинився за брекватером військовий броненосець “Князь Потьомкін”, матросами якого о 5-й годині ранку цього числа звезено з броненосця на берег Нового Молу труп матроса Григорія Вакуленчука, на грудях якого шпильками приколота прокламація такого змісту: “Перед вами лежить тіло вбитого матроса Григорія Вакуленчука, убив старший офіцер ескадренного броненосця “Великий князь Потьомкін-Тавріческий” за те, що він сказав, що борщ не годиться. Помстимося кровопивцям! Смерть гнобителям, нехай живе свобода!”

Максим Стріха

Це повідомлення пристава портової поліцейської дільниці міста Одеси начальнику Одеського жандармського управління знаменувало собою нову фазу історії Російської імперії.

Сергій Грабовський

Кілька історичних фактів. Спущений на воду броненосець або ж панцерник “Князь Потьокмкін-Таврічеський” був 1900 року. Вийшов у море і підняв прапор 1903 року. Після ходових випробувань практично весь 1904 рік провів у ремонті. 29 квітня 1905 року “Потьомкін” вийшов у море і вперше провів стрільбу 305-мм гарматами головного калібру. 5 травня броненосець прийняв на борт приймальну комісію, знявся з бочки і вийшов у море для виконання торпедних стрільб. Тобто на момент повстання це був новий бойовий корабель, але традиції на ньому були старі, типові для військового флоту Російської імперії. Я передаю слово професору Вадиму Скуратівському.

Вадим Скуратівський

Десь 100 років тому назад забушувала так звана перша російська революція 1905 року. Це була не тільки російська революція, це був масовий одруг серед іншого і українського народу, українського етносу, який мав перетворитися на політичну націю.

У зв’язку з цим належить загадати про так зване повстання на панцернику “Потьомкін” – на броненосці “Князь Потьомкін Тавріческій”, що мало місце рівно 100 років тому назад. Панцерник “Потьомкін” ніби відклався від імперського флоту, піднявши прапор революційного повстання.

Ми якось настільки звикли до інтерпретації цих подій коротким курсом ВКП(б), КПРС, що забуваємо про те, що ударною силою цього повстання були передовсім українці. Це є цілком природно.

Річ у тім, що військовий флот імперії на її півдні складався, я маю на увазі не офіцерський корпус, а матросів з жителів побережжя і морського і річного. Звідси велика кількість українців серед матросів.

Належить слід за тим сказати, що дисципліна у російському флоті була не просто важкою, не просто лютою. Це був абсолютний деспотизм офіцерського корпусу до матросів. Впродовж років і років нагромаджувався лютий спротив до оцього самого деспотизму.

Десь починаючи з 1903 року серед матросів у Севастополі і в Одесі, власне, у флоті довкола Севастополя і Одеси, громадяться не просто революційні настрої, виникають десятки і десятки гуртків революційних різної орієнтації, включаючи РУПівський, словом революційні напрями українського типу.

Ми звикли до великого фільму Сергія Ензенштейна знятого тут в Україні влітку 1925 року до 20-тиріччя революційних подій, що необхідним чином ми зчислюємо ті події за цим самим великим фільмом.

Але ми забуваємо про те, що були в тих подіях, про які історики дивним чином мовчать. Звернімо увагу на прізвища керівників цього повстання: матрос Вакуленчук, матрос Матюшенко, інженер-механік Коваленко, РУПівець. Всі вони поділяли загальноросійську революційну легенду і водночас певний український політичний інтерес.

В зв’язку з цим надзвичайно цікавий сам рефлекс південноукраїнського селянства, передовсім бідного, на те, що відбувалося на цьому самому “Потьомкіні”.

Мій двоюрідний дід був учасником цього повстання, збереглися його листи звідти, які обрядово закінчувалися: “Свобода, хай живе свобода”. Мушу вам сказати, що читалися ці листи по Другій світовій скептично внаслідок того, що, мовляв, чим скінчилася ця свобода?

Але давайте подумаємо, що трапилася, починаючи з цього самого повстання на броненосці “Потьомкін”. В серпні 1991 року під час останнього комуністичного великого путчу проти демократії серед іншого по Москві були розклеєні листівки від Спілки українських офіцерів, які закінчувалися закликом підтримати демократію і словами: “Честь маємо, панове офіцери”.

По суті ось ця сама листівка закінчує отой самий величезний історичний процес, що в ньому так чи інакше українство відклалося від імперської армії, намагаючись піти власним політичним шляхом. Саме отак виглядало те, що робилося на “Потьомкіні”. Це був початок певного процесу історичного, який закінчився буквально на наших очах.

Сергій Грабовський

До наведеної професором Скуратівським фактографії можна додати, що судовий журнал панцерника “Потьомкін” яскраво засвідчує, якого етнічного походження була абсолютна більшість його команди: інженер-механік Коваленко, стройовий квартирмейстер Денисенко, старші боцмани Димченко і Мурзак, стерновий боцман Костенко, боцман Кузьменко, квартирмейстер Коров’янський, унтер-офіцери і матроси Кулик, Різниченко, Пархоменко, Дорошенко, Осадчий, Шевченко і так далі. Йшлося не просто про походження, а і про певні українські настрої, які тоді автоматично ставали антиімперськими.

Скажімо, хто наразі щось знає про друга першого українського авіатора Левка Мацієвича, випускника Харківського Технологічного інституту морського офіцера Олександра Коваленка, про котрого згадує професор Скуратівський? А йдеться про те, що вони обидва (і ряд інших молодших офіцерів Чорноморського флоту) були активними членами Революційної української партії, яка вела антиімперську, демократичну, незалежницьку агітацію у царському війську.

Хто знає деталі біографії уродженця Харківщини Панаса Матюшенка, котрий очолив повстання після смерті Вакуленчука? Хто знає, що його світогляд формувався під впливом односельця, письменника і вченого Гната Хоткевича, що вони товаришували у юні роки?

А саме повстання почалось 14 за старим, а 27 червня за новим стилем з фрази, вимовленої Вакуленчуком українською мовою: “Та доки ж ми будемо рабами!”. Це було, за висловом письменника і політика Івана Багряного повстання української стихії.

“У ніч на 15 червня прибув броненосець “Потьомкін” з вимогою дати можливість йому взяти воду і вугілля. 15 червня з броненосця була відправлена шлюпка з тілом убитого матроса. Труп був виставлений на вулиці. Біля тіла збиралися маси, тут же виголошувалися промови. До вечора натовп людей виріс до 10 тисяч осіб. Почались різні ексцеси, деякі крамниці були розбиті і підпалені. Те саме робилось і в порту. Війська відкрили кулеметний вогонь, але в народі відповідали на це вигуками “Ура!”. Говорять про тисячні жертви. Контору банку охороняли півбатальйона солдат.

17 червня догоряли будинки і товари від пожежі, що виникла ще 16 червня. Майже о 6-й годині вечора відбулись похорони матроса в присутності посланців з броненосця “Потьомкін”, частину яких вбили солдати. У відповідь на це на броненосці був викинутий бойовий прапор, а потім зроблено три постріли холостих і два бойових. Один з них пошкодив будинок на розі Ніжинської і Спиридонівської вулиць, почалась паніка. Вокзал був запруджений бажаючими виїхати з міста, інші кинулись на околиці, на лимани, у дачні місцевості.

18 червня на обрії з’явилась ескадра, яка почала сигналізувати “Потьомкіну”. Броненосець “Георгій Победоносець” приєднався до “Потьомкіна”. Всі інші чотири броненосці зникли за обрієм”.


Додам до фактів, наведених у тодішніх записах керуючого Одеською конторою Державного банку, що повстання на “Георгії Побідоносці” очолили Дорофій Кошуба та Семен Дейнега.

Максим Стріха

Наведені записи свідчать про те, що легенда панцерника “Потьомкін” почалася творитися тоді одразу, адже контур подій викладений, безумовно, правдиво. Водночас значно перебільшено в порядки кількість жертв, які реально мали при тому місце.

Справді, жертв, відносно як на пізніші події було ще не багато. Але це була перша подія такого штибу в Одесі і в Україні загалом. Відповідно у мирній веселій портофранківській Одесі і не лише в ній. Вона почала сприйматися як всесвітні катаклізми.

Звичайно, пізніше легенда панцерника “Потьомкіна” почала набувати принципово інших обрисів, а саме панцерника, який повстав завдяки більшовицькій агітації під керівництвом більшовиків-ленінців за повалення самодержавства і влади рад.

Реально дарма ми досі не розглядаємо цього повстання в контексті ширшої визвольної боротьби українського народу початку ХХ століття.

Сергій Грабовський

Максиме, додамо до цього, що у липні того ж 1905 року вибухнуло повстання на учбовому судні “Прут”, яке очолили українці Адаменко, Чорний, Захарченко, Бойко, Козуба, а також Петров з Казані. Повстання на крейсері “Очаків”, що спалахнуло невдовзі, очолив кондуктор Сергій Часник. Іншими словами, українські моряки сто років тому повстали проти російського самодержавства.

Максим Стріха

Вперше контури красивої легенди панцерника “Потьомкіна” було окреслено 80 років тому в геніальному фільмі Ейзенштейна, який увійшов до світової кіно класики, але однак чи навряд може розглядатися як достовірне саме історичне джерело. Адже остаточно ці контури було закріплено раз і назавжди в незмінному вигляді коротким курсом історії ВКП(б), написаним, як стверджують, під керівництвом самого великого вчителя всіх народів товариша І.В. Сталіна.

Відтак на минуле можна було дивитися тільки крізь призму цього короткого курсу. Традиція ця протривала довше, аніж жив Сталін і довше навіть, ніж у наших школах і вишах вивчалася історія КПРС. Бо інакше вже давно українські історики звернули увагу на очевидне. Повстання на панцернику “Потьомкін” цілком логічно лягає в канву ширшого українського руху у військових підрозділах Російської імперії.

Згадаймо, що в армію потрапляли люди достатньо цікаві. Під впливом армії вони набували певного вміння, освіти, значно розширювали коло своїх спілкувань. Відтак армійські частини були благодатним майданчиком для політичної агітації. Недаремно, найбільших успіхів українізація в 1917 році зробила саме в армії. Згадаймо скільки тоді було українізовано частин, згадаймо скільки вояків прислали свої делегати на І Всеукраїнський військовий з’їзд.

Лишень упередженість тодішніх соціалістичних керівників ЦР до царської армії, нерозуміння того, що вже є готовий потенціал незалежної України і його слід використати призвели до того, що сталося: Україна, яка потенційно влітку 1917 року могла б мати 1 200 000 вояків вже українізованих, то 1918 року мусила кинути проти муравйовського війська 300 ненавчених юнаків, які героїчно, але безсенсорно полягли під Крутами. Але це вже інша історія.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Хай вам щастить.

Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Залишайтеся з нами!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG