Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 21:52

“Споконвіку було Слово”: - Перший Євхаристійний собор у Львові; - Питання релігії і духовності в українській Конституції; - Інтерв’ю з українським священиком з сербського міста Нові Сад; - Рівноправність чоловіків і жінок в церковному аспекті.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 25 червня 2005 року.

Василь Зілгалов



Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Міхал Шульц.

У ці дні у Львові тривали грандіозні акції українсько –польського примирення. Окрім Президентів велику роль відіграє у цих подіях церква, як греко –католицька Українська церква, так римо –католицька, представники польської церкви.

„Ми прагнемо виконати заповіт Папи миру Івана Павла ІІ, звершуючи акт взаємного пробачення в ім’я справедливості і добра наших народів: польського і українського.” Це слова із послання греко-католицьких єпископів та польських католицьких владик, яке оприлюднене під час Богослужіння у Варшаві. Акт примирення польського та українського народів - Євхаристійний собор відбувся у Польщі і цими днями проходить у Львові.

У спільному посланні з нагоди акту взаємного прощення і поєднання мовиться: „Представники двох братніх народів — польського й українського — зустрічаються, щоб разом довершити святу справу примирення... Піднесімося понад політичні погляди та історичні обставини, понад наші церковні обряди, навіть понад нашу національну належність — українську і польську. Пам''ятаймо насамперед, що ми діти Божі. Звернімося до Отця нашого з благанням: „Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. А щоб молитва наша була цілком щирою, скажімо один одному слова: „Вибачаємо і просимо пробачити».

ЦІ слова вибачення звучать у Львові під час спільних молитов Євхаристійного собору.

Докладніше повідомляє Галина Терещук.

Галина Терещук



Так співпало, що головна церковна подія відбувається у дні з 24 – 26 червня, коли у Львові Президенти України та Польщі, глави УГКЦ та римо – католицької церкви в Україні урочисто відкрили та освятили меморіали українсько – польським воїнам, які загинули у братовбивчій війні у 1918 – 1919 р.р. Дві важливі події собору Євхаристій ний конгрес, під час якого звучали численні наукові доповіді, тривали дискусії та відбулася духовно – мистецька академія, присвячена пам’яті Олександра Барвінського, співавтора українсько – польського порозуміння 1890 року та урочиста архієрейська літургія за участю понад 200 тис. мирян з різних міст України, а також Росії та Польщі. Акт примирення між українцями та поляками відбуватиметься саме під час божественної літургії. Глава УГКЦ Любомир Гузар в інтерв’ю радіо “Свобода” зазначив:

Любомир Гузар

Між Польщею та Україною, між поляками та українцями, як всі ми добре знаємо, не завжди все дуже добре йшло. І обидві сторони грішили, обидві сторони провинювалися один проти одного. Для нас закінчити той період і розпочати новий період якоїсь такої конкретної співпраці, порозуміння, примирення, щоб ми не виростали з ненавистю один до одного, а радше приймали один одного і старалися іти вперед – для нас це є надзвичайно важливий момент.

Василь Зілгалов



Перериваючи репортаж зі Львова, коротка інформація про інші відзначення жертв нацизму в Україні. Київська міська державна адміністрація встановила пам’ятник жертвам нацизму в Бабиному Яру на перетині вулиць Дорогожична та Оранжерейна. Пам’ятник виконаний на Київському виробничу – творчому комбінаті художник. Скульптори: Павло Босвін і Тетяна Давидова, архітектор: Андрій Мороз. Пам’ятник виконано з габро (чорний граніт) у вигляді плити висотою 4 м, шириною понад 3 м, установленою на гранітній основі. Плита символізує стіну пам’яті. На одному її боці напис: “ Пам’ять заради майбутнього” з апострофом у вигляді латинської букви у ( українці) і штампом “Ост” (остарбайтери). На плиті зображено концтабір, скульптура дівчини з полірованої бронзи поруч із плитою символізує майбутнє. На зворотній стороні намальовано Київ в обрисі куполів Софіївського собору, Андріївського узвозу а також слова “Світові, знівеченому нацизмом”. Вага пам’ятника 10 т. Конкурс на проект пам’ятника проводився ще у минулому році. Під час Великої вітчизняної війни у Києві загинуло близько 200 тис. жителів міст та 100 тис. було вивезено з міста. У Бабиному яру було розстріляно понад 100 тис. киян і військовополонених різних національностей і віросповідань. І тепер Галина Терещук завершує тему українсько – польського примирення у Львові.

Галина Терещук



“Польсько – українське примирення не може завершитися лише деклараціями. Насамперед необхідні конкретні дії з боку Української греко – католицької церкви і римо – католицької”, - вважає глава римо – католиків в Україні кардинал Мар’ян Яворський. Архієпископ Львова латинського обряду каже, що досі не розв’язані болючі проблеми між обома спільнотами в Україні. Зокрема тривають конфлікти щодо майнових питань. Також архієпископ звертає увагу. Що не можна закидати римо – католицькій церкві в Україні, що вона є польською. Кардинал зазначає, що римо – католицька церква виступає за примирення, однак не можна ігнорувати той факт, що в Україні існує багатовікова латинська митрополія, що з огляду на національний склад дуже змінилася. Більшість вірних походить зі змішаних шлюбів: римсько – католицьких, греко – католицьких або православних. Тому нині духовенство відправляє богослужіння різними мовами: польською, українською, російською. Відродження Української греко –католицької церкви всупереч Російській православній церкві, становлення структур римсько – католицької церкви в Україні є справою папи – поляка. Про це напередодні днів молитви за примирення сусідніх народів наголосив кардинал Мар’ян Яворський. Архієрейське богослужіння під час першого Євхаристійного собору відбуватиметься на площі, де у 2001 році відбувалася зустріч Святішого отця із молоддю. Із престоятелем УГКЦ служитиме понад 500 владик та священиків, а після літургії відбудеться акт примирення українського та польського народів. Голова оргкомітету Першого Євхаристійного собору отець УГКЦ Михайло Димець зазначає:

Михайло Димець

Суть події є така, щоб ті християни подумали, чи вони мають якийсь стосунок до євхаристії чи не мають. Ми є свідками річних молитовних зустрічей наших вірних, то ми бачимо, що якась частина вірних не має стосунку до євхаристії.

Галина Терещук



Вселенський архієреї Бенедикт ХІV та Пій ХІІ у своїх працях підкреслювали, що євхаристій ний плід, який освячений під час самої літургії, був уділений тим, хто брали участь у літургії. Святе причастя приймається, коли на душі не мається жодного важкого гріха, у стані Божої ласки, перед причастям необхідно каятися, щоб дістати прощення. Власне організатори першого Євхаристійного собору, в рамках якого відбуватиметься акт примирення сусідніх народів, вірять, що в душах багатьох українців і поляків, які у минулому столітті завдали один одному чимало болю, під час молитви запаную злагода, мир і порозуміння, що дасть поштовх для побудови міцних стосунків. Галина Терещук, радіо “Свобода”, Львів.

Василь Зілгалов

Вже потроху забувається напруга тієї знаменитої червневої ночі, коли Верховна Рада ухвалила Конституцію України. Поблякли імена деяких героїв Конституційної ночі. І лише деякі гурмани від політики пригадують смачні деталі того, що відбулося під парламентським куполом 9 вже років тому. Історики сухо переповідають у підручниках про боротьбу за повноваження між Президентом та Радою та про досягнутий компроміс. А між тим тоді йшлося не лише про розділення гілок влади, про Кучму і Мороза, а про буттєві основи, про трансцендентне, про Бога та землю Його. Принаймні до такого схиляється в оцінці цих подій наш київський колега Віктор Єленський.

Віктор Єленський

Насправді одна з найбільш палких дискусій під час обговорення тексту основного закону розгорнулася навколо згадки або не згадки Бога у преамбулі Конституції. “Усвідомлюючи відповідальність перед богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями”, - це положення спочатку отримало лише 227 голосів. При тому, що конституційні установлення повинні ухвалюватися конституційною більшістю Верховної Ради, тобто 300 голосів. Чи – то депутати злякалися відповідальності перед Богом, чи – то у більшості дався взнаки богоборчий гарт, який не дозволяв навіть саме слово “Бог” писати з великої літери. Депутат Іван Попеску, який запропонував додати згадку про Бога до преамбули заявив, що якщо комусь саме слово “Бог” не подобається, нехай вносить пропозицію про вилучення цього слова. Він особисто цього робити не збирається. Але прикметно: охочих вносити таку пропозицію не знайшлося. Депутати виявилися доволі богобоязкими. І відтоді згадку про Бога вкарбовано в українську Конституцію. Тоді ж основний закон заявив право кожного в Україні сущого на свободу світогляду і віросповідання, проголосив відокремлення церкви від держави і школи від церкви, а також встановив, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. В українській Конституції немає згадки про жодну з церков, як скажімо, у конституції Іспанії, Італії, Грузії, Македонії, Вірменії чи Болгарії. Також немає поділу церков на традиційні і нетрадиційні, визнані і невизнані. Зрештою стаття про свободу світогляду і віросповідання в Україні - цілком пристойна і відповідає європейським стандартам. З іншого боку, несправедливим було б твердити, що ця стаття не працює. Ні: релігійна свобода було реальністю в Україні навіть тоді, коли про багато інших свобод казати не випадало.

Василь Зілгалов

“Офіційний Київ не буде втручатися у справи церкви”, - заявив під час відвідування Святоволодимирського собору в Херсонесі голова Ради національної свободи і безпеки в Херсонесі Петро Порошенко. “Я за єдину церкву, я сам ходжу у православну церкву Московського патріархату і запевняю вас, що не допущу силового тиску у церковних питаннях в Україні. Я зустрічався з Путіним, із патріархом Алексієм і ми про все домовилися. Держава в церковні питання втручатися не буде”, - сказав Порошенко в інтерв’ю місцевій газеті. Крім того голова Ради національної свободи і безпеки відкинув припущення, ніби контакти українського лідера Віктора Ющенка з Вселенським патріархом Варфоломієм спрямовані на знищення української православної церкви Московського патріархату. “Багато з того, що говориться про Віктора Ющенка є неправдою. І щодо контактів з Варфоломієм теж. Ніхто не хоче нагнітати міжрелігійної напруги в країні. Я вам ще раз заявляю, що втручання держави у церковні справи не буде. Я це гарантую”, - сказав Петро Порошенко. І Віктор Єленський завершує тему конституційної ночі і свободи совісті.

Віктор Єленський

І все ж таки – основний закон лише закладає підвалини, хай фундаментальні і принципові. Найголовніше часто криється у подробицях. Адже, скажімо, режим відокремлення церкви від держави запроваджено в конституціях країн з дуже відмінними моделями церковно – державних відносин таких, як Словенія і Японія, США і Росія, Білорусі і Польща. Конституції цих країн виходять з неоскарженого права людини вірити в те, що вона вважає гідним віри. Але різницю в реальному забезпеченні цього права між ними навряд чи хтось заперечуватиме. Правовий розвиток конституційного положення про свободу світогляду і віросповідання для України лишається завданням, актуальним навіть через 9 років після ухвалення Конституції. При чому деякі складові цього положення явно вимагають тлумачення з боку Конституційного суду. Перш за все це стосується відокремлення церкви від держави, а школи від церкви. В українській політичній практиці тут наявні 2 протилежні тенденції: ігнорувати режим відокремлення, наче його і немає в основному законі, або ж навпаки, витлумачувати відокремлення у радянському дусі – гранично широко. У зв’язку з новими ініціативами української влади стосовно партнерських відносин з релігійними інституціями чи впровадження етики віри у загальноосвітніх навчальних закладах, мабуть, Конституційному судові доведеться сказати своє слово. Треба, втім, щоб його хтось попрохав це зробити. Для радіо “Свобода” Віктор Єленський з Києва.

Василь Зілгалов

А зараз перенесемося в неблизьку Сербію та Чорногорію, у місто Нові Сад, центр Воєводини, де з давніх-давен мешкають українці та русини. У цьому другому за величиною місті Сербії та Чорногорії є греко-католицька церква, яку відвідують одні й другі.

Нещодавно у Нові Саді побував наш київський кореспондент Тарас Марусик. Він зустрівся з настоятелем цієї церкви отцем Романом Мизем. Послухайте його матеріал.

Тарас Марусик

Греко-католицька парафія заснована далекого 1780 року для обслуговування духовних потреб давніх українців, які називали себе русинами. Останні прибули туди в 1745 році. Теперішня мурована будівля храму Петра і Павла споруджена 1820 року. Майже чотири десятиліття настоятелем церкви є отець Роман Мизь. Народився він в Україні, але десятимісячним разом з батьками у міжвоєнний період виїхав до Хорватії. Отець Роман жартує, що дуже тоді плакав, не хотів їхати з України, але батьки його не послухали. Говорить отець Роман Мизь.

Роман Мизь

Я народився в місті Дрогобичі 1932 року. Мій батько священик отець Богдан вже 1933 року переїжджає до тодішньої Югославії – до єпархії Криджівської, яка мала свій осідок в Криджівцях. Вона і досі так називається, владика живе у Загребі, це у Хорватії. Мій батько дістав парафію у Липовлянах. То село міського типу, як в Україні називали. Сто кілометрів на схід від Загребу попри головний залізничний шлях і автодорогу, яка злучує Загреб і Белград. Тут він був парохом, мій батько. І тут я виріс, дійшов до початкової школи, звідси пішов на навчання до Загребу, насамперед до гімназії, потім на богословський факультет, який я 1957 – 58 року скінчив. Одружився, був висвічений. І був, тому що мій батько захворів, був паралізований, не міг виконувати свої обов’язки, я був його сот рудником 8 років. І коли він помер, я став парохом тієї парафії у Липовлянах і 68 – го року був переміщений до Нового Саду. Парафія в Липовлянах мала, мало вірних мала, кілька соток – 300 – 400, але добра частина тих людей була з Лемківщини – лемки.

Тарас Марусик

Це єдина оаза лемків, каже отець Роман, на території колишньої Югославії.

Роман Мизь

Це була одинока група лемків, яка дуже довго, ще й сьогодні зберегла свої властивості і трошки своєї мови, деякі ще говорять, співають лемківські пісні. Ну, одяг стратився з часом, але якась свідомість залишилась. І тепер після Другої світової війни у найновіші часи, коли легше було ви уїжджати із країн в інші держави, деякі з них попробували деякі з них попробували віднайти свої оселі. З яких їхні дідусі і пращури прибули сюди, і знайшли. То ми знаємо ті села, звідки вони приїхали, ми знаємо кожну родину, яка прибула сюди, як вона називалася, скільки членів мала. Все це опрацьовано в моїх дослідчих працях, деякі я навіть опублікував окремими виданнями, книжечками або збірниками.

Тарас Марусик

Лемки, про яких розповів отець Роман, прийшли з етнічних українських земель, з повіту Горлиця на території нинішньої Польщі.

Вже 37 років отець Роман Мизь мешкає і проповідує у Нові Саді. Я поцікавився в нього, скільки парафіян ходять до церкви Петра і Павла.

Роман Мизь

Нажаль мало, але парафія досить велика. Тут на основі перепису мешканців є 3 тис. греко – католиків, з того 2.5 тис. русинів, які себе декларують русинами, і 500 українців. Ці українці не є тут народжені, вони прибули після Другої світової війни на ці терени, на ці простори з Боснії. І вони – це насамперед українці з Галичини: з Сокальщини, з Тернопільщини. Вони поселювалися в Боснії, де їм давали задурно ліси в переламі з 1800 – ний на 1990 – ний рік. І вони звідти корчували. Вони спочатку бідували, але були дуже працьовиті люди і тому досить швидко стали на власні економічні ноги і навіть були культурно і цивілізаційно вище від місцевого населення. Так що ті люди, які до них були на тих просторах чогось навчилися від них, вони принесли бараболі, вони різні стави варили, про які люди не знали до того. Тому ті страви дістали українську назву і такі лишилися ще й сьогодні.

Тарас Марусик

Наприклад?

Роман Мизь

Наприклад, пироги.

Тарас Марусик

Українці принесли з собою і традицію облаштування житла. Всі хати були побілені зовні і всередині.

Роман Мизь

Перед тим місцеве населення жило дуже примітивно, скажімо. Висів котел серед кімнати, під ним вогнище відкрити. І біля тої ватри вони сиділи і там навіть і спали. А тут прийшла Європа, можна сказати, українці принесли Європу. Тобто місцеве населення дуже добре до них ставилося. І пошана викликала заздрість, а заздрість викликає конфлікти. Отже після Другої світової війни, там від 1945 року ті наші люди, бо то є бідний край. Та земля не є врожайна, може. Якби хто добре знав господарити, віднайшов би ті культури або спосіб сільського господарства. Який би був відповідний тій землі, може, там треба тваринництво розвивати, то було б вдало. Але на той час вони себе бачили, як край, який не має перспективи, і вони переходили сюди, до Бачки, де набагато краще земля, чорнозем.

Тарас Марусик

Бачка – один з трьох реґіонів автономного краю Воєводини. Інші називаються Банат і Срем. Найбільше русинів в Бачці. І в цьому ж реґіоні розташований 300-тисячний Нові Сад.

Роман Мизь

Отже. Наші люди з Боснії українці – галичани переходили сюди до Бачки. І створили деякі сильні угрупації, навіть деякі цілі оселі з Боснії перенеслися сюди. Їх більше там в Боснії нема: села Дуброва нема, села Кам’яниця нема, села Лепениця нема, парафії знесені, ті всі люди перейшли сюди.

Тарас Марусик

Люди пішли, але ж вони не понесли за собою хати. Куди хати зникли?

Роман Мизь

Комусь вдалося продати – сербам, мусульманам, хорватам.

Тарас Марусик

Тобто ці села існують, але під іншими назвами?

Роман Мизь

То більше не українські села. І не є то більше греко – католицькі парафії.

Тарас Марусик

Настоятель греко-католицької церкви Петра і Павла в другому за величиною місті Сербії та Чорногорії Нові Саді, отець Роман Мизь проводить служби Божі церковнослов’янською мовою, а проповіді – вільне слово священика – українською і русинською мовами. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Нові Сад – Київ.

Василь Зілгалов

Рівноправність чоловіків і жінок. Це питання щоразу викликає гостру дискусію, коли громадянські права чоловіків та жінок проектують на церковне життя. Зокрема, коли йдеться про можливість жінок бути чи не бути посвяченими у священицький сан. Тему досліджує наш колега Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

Питання рівності чоловіка і жінки, на рівних виконувати священицькі обов’язки різними напрямками християнства трактується по-різному. Зокрема у Церкві Посольства Божого права жінки і чоловіка розглядають у контексті загальнолюдських прав. Говорить єпископ церкви Посольства Божого Анатолій Бiлоножко.

Анатолій Бiлоножко

Святе писання не визначає, хтось зверху, хтось знизу, тільки якщо це сім’я. Тільки у сім’ї є границя, де чоловік, а де жінка, тільки чоловік слідує за Господом, а жінка за чоловіком. Ум всьому останньому і чоловік, і жінка можуть бути керівниками. Бог створив не чоловіка і жінку, а Бог створив людину. В якій був і чоловік, і жінка. І Бог їх благословив. Тому жінка – пастор – це повинно бути цілком нормальне явище. На жаль, декотрі це не розуміють. А я скажу вам більше, це не розуміють в більшості чоловіки. Бо проблема у чоловіків, я ж чоловік, я знаю, що кажу, це гордість, вони не можуть допустити, щоб жінка була пастором, але цей чоловік дуже нормально керується жінкою на підприємстві.

Микола Закалюжний

Із сказаного слідує, що чоловіки, які перебувають під керівництвом жінок на підприємстві, негорді, а свою гордливість демонструють, начебто священики.

Втім своє бачення щодо рівності жінки і чоловіка викладає керуючий УАПЦ, архієпископ Харківський і Полтавський Ігор Ісиченко.

Ігор Ісиченко

Я думаю, що від того, що жінки у Совєтському Союзі укладали асфальт, працювали на важких роботах, він не став більш демократичним. Якраз у церкві, де ставлення до жінки піднесено до найвищого пієтету в особі Пресвятої Богородиці, яка шанується як найвища зі святих, намагання вберегти жінку від тієї праці, яка є послугом народу Божому. Для суто церковного розуміння єпископське служіння є радше тяжкою працею, несенням хреста . Те, що це було сприйнято як привілегія, виділення із загалу – це деформація церковної свідомості. Якраз мені здається, що відмова церкви від покликання жінок до тяжкого служіння, несення хреста це є формою вшанування жінки, а не дискримінацією. Ані у старому Завіті, П’ятикнижжі Мойсеєвому, де розповідається про священство старозавітне, ми не знайдемо відомостей про покликання жінки, ні серед апостолів Христових не було жінок. І тому це створює біблійні основи для обмеження священнослужителів лише чоловіками. Це проблеми, які не дискутувалися у канонах і не потребували уточнення церковними канонами навіть.

Микола Закалюжний

Втім для пастора церкви Посольства Божого Софії Погорєлової є інше бачення своєї місії, яка, на її думку, продиктована звище.

Софія Погорєлова

В Посланні до Галатів написано: “ Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса, ви всі, що в Христа охрестилися, що в Христа зодягнулися. Нема ні іудея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої статі. Всі ви одні в Христі Ісусі”. Я як служитель вже маю дух Ісуса Христа. І не я вчу, а Його слово, яке в мені – Він проповідує, він говорить. І люди вже не бачать мене як жінку, а бачать, як посланця Божого. Це те служіння, яке дає Бог. І я не одна жінка. Це може, на Україні ще трошки дивно, але я бувала в багатьох країнах світу. І в протестантських церквах мають дуже багато жінок служіння. Я бувала в Америці, в Кореї, в Німеччині. Всюди мене сприймають нормально як служителя Божого. Людину, яка служить, просто служить людям.

Микола Закалюжний

Служитель церкви Посольства Божого Софія не обмежується лише пастерською діяльністю. Вона також є помічником народного депутата України Леоніда Черновецького та Василя Онопенка. Втім, закони яких дотримується церква встановлюють не депутати. Своє бачення у дискусії щодо рівності жінок та чоловіків бути священиками висловив і представник римо - католицької церкви.

Отець Павло

Отець Павло Вишковський, директор католицького медіа – центру. Якщо йдеться про демократію зі сторони священства, потрібно довести на прикладі Ісуса Христа, який звичайно міг би вчинити жінку священиком, але не вчинив. На протязі історії, навіть дивлячись на прикладі папи Івана Павла ІІ, котрий в значній мірі підніс роль жінки, він надав нове бачення текстам зі святого писання святого Павла – апостола, де сказано, що чоловік це глава жінка. Папа сказав через своє вчення, яке є вченням церкви останнім часом, про рівність жінки. Першим, хто надав гідність жінці, була католицька церква, яка від початку, від перших століть боролась за права жінки. Якщо йдеться про сферу таїнств, про сферу священства. То єдиним голосом лишається голос Ісуса Христа. Микола Закалюжний

Якими б не були аргументи сторін, не заперечується важлива роль жінки ні в суспільстві, ні в церкві, але б якими рівними не були і чоловік і жінка, вони завжди залишаються неповторними, бо жінка не стане чоловіком і навпаки і спільне що їх об’єдную це любов у родині і церва, яка є родиною. Микола Закалюжний, радіо “Свобода Київ.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG