Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 12:49

Комп’ютероманія – новий вид залежності.


Інна Набока

Київ, 28 червня 2005 - Комп’ютер і діти... Ця тема хвилює багатьох: батьків, педагогів медиків. Адже в усьому світі все більшого поширення набуває дитяча комп’ютерна ігроманія. Не оминула вона й Україну. Про цю проблему розповідає психолог.

Мені поскаржилася мати підлітка: нічого не можу вдіяти з сином, літо, канікули, а він не виходить з дому, цілими днями грає в комп’ютерні ігри. Під враженням від цих слів я зайшла до комп’ютерного клубу: у напівтемряві до моніторів прикіпло чимало дітлахів шкільного віку. Стріляють, блукають, воюють з монстрами... Багато хто з них проводить за іграми по 2-3, а дехто і по 5-6 і більше годин щодня. Надворі спека, поруч виблискує Дніпро, та юні ігромани нічого іншого не бачать і не чують.

Втім, полюбляють це заняття не лише діти. Адже Гра дає людині можливість прожити інше життя, бути тим, ким вона хоче, а не тим, ким є у реальності. Не можна заперечити і корисний бік комп’ютерних ігор, є серед них і такі, що навчають, розвивають, дають навички опрацювання візуальної інформації. Існує навіть світовий чемпіонат з комп’ютерних ігор.

Але надмірне, домінуюче в житті захоплення комп’ютерними іграми веде до втечі від реальності, деформації соціальних, професійних, сімейних цінностей. У розвинених країнах вже кілька років говорять про виникнення нового виду наркоманії – комп’ютерної та Інтернет-залежності. Особливо небезпечна вона для нестійкої дитячої психіки. Поринувши у віртуальний світ, діти починають погано вчитися, прогулюють уроки, навіть крадуть гроші, щоби потрапити в комп’ютерний клуб. Нормальне життя стає їм зовсім нецікавим. Адже, хоча пригоди в іграх віртуальні, емоції вони викликають цілком реальні, тож адреналін, ендорфіни, які насичують кров гравця, також цілком реальні. Саме вони викликають звикання і залежність, яка, на думку фахівців, аналогічна наркотичній. Психологи визначили і психічні ознаки комп’ютерної залежності. Це – виникнення почуття радості, ейфорії під час гри або навіть в її очікування; втрата контролю за часом, бажання цей час збільшити; поява почуття роздратування або пригніченості поза контактом з комп’ютером; використання ігор для зняття напруги, тривоги, депресії. Все це приводить до проблем у взаєминах з батьками, друзями, в навчальному закладі чи на праці. Поява хоча б деяких з цих ознак має насторожити.

Наступне важливе питання: як же боротися з дитячою ігроманією? На заході навіть розроблені спеціальні програми для лікування цієї залежності. Але краще не доходити до крайнощів. І суворими батьківськими заборонами навряд чи тут можна досягти ефекту. Головне, на мою думку, запропонувати дітям альтернативу, показати, що і в реальному світі існує чимало захоплюючих пригод і цікавих справ, постаратися наповнити їхнє реальне життя. Спільні подорожі, спорт, мистецтво, книжки, особисте спілкування. Це непросто і вимагає праці й зусиль, насамперед від самих дорослих. Нерідко нас цілком влаштовує, що діти годинами сидять за комп’ютером: вони вдома, але не заважають, не бешкетують. То чи варто нарікати на комп’ютери чи Інтернет? Адже нині вже неможливо уявити собі життя без цих винаходів людства. Якщо тільки вони не заміняють собою увесь світ...
XS
SM
MD
LG