Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:46

“Країна Інкогніта”: Галицько-Волинське князівство.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 2 липня 2005 року.

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

З вами журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Чи мала Україна шанс ствердитися на мапі середньовічної Європи як одна з “нормальних”, так би мовити, тодішніх монархій, тобто королівств?

Максим Стріха

Питання це не є схоластичним. І ось чому. З одного боку, історія не має умовного способу. Що сталося – те і сталося. З іншого боку, було б абсурдним вважати, що у всіх історичних ситуаціях існував лише один, заздалегідь визначений шлях розвитку. Тому аналіз того, що саме завадило реалізуватися оптимальному варіантові розвитку у минулі часи, цікаве для сьогодення. Хоча б тому, що існують певні інваріанти національної культури, певні політичні і правничі традиції, усвідомлені чи позасвідомі.

Сергій Грабовський

Власне, Україна певний час таки встигла побути королівством у Середньовіччі. Розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Першим із галицько-волинських князів на короля Русі коронувався Данило Романович у Дорогичині у грудні 1253 року. Він погодився на коронацію та на об’єднання Руської митрополії з Римом, сподіваючись на допомогу західноєвропейських монархів у боротьбі проти монголів.

Королівські регалії: корону, скіпетр і державу, – Данилові урочисто вручив посланець Римського папи Іннокентія Четвертого, абат Опізо з бенедиктинського монастиря в Мессіні на Сицилії. За словами літописця, Данило був коронований “вінцем од Бога, од Церкви Святих Апостолів, від престолу Святого Петра, і від отця свого, папи”. Цим він, як і інші європейські монархи, отримав підтвердження легітимності своєї влади. Деякі джерела ХІV століття називали Галичину Львівським королівством. Останнім із галицько-волинських князів коронувався онук Данила Галицького Юрій Львович, який прийняв титул “король Русі, князь Волині”. На його печатці був зображений увінчаний короною володар на троні із скіпетром у руці, а по колу були написані латиною слова “печатка пана Юрія короля Русі”. Король Юрій Перший був, за свідченням літопису, “муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий”.

Він помер 1308 року, і його сини Андрій та Лев – останні князі з роду Романовичів, – вже не титулувалися королями. Вони були співправителями Галицько-Волинського князівства і іменувалися кожен “з ласки Божої князь Русі, Галичини та Володимірії”. Князь Юрій Другий, що упродовж шістнадцяти років правив Галицько-Волинським князівством, титулувався “королем Малої Русі”. Невдовзі по його смерті 1340 року польський король Казимир Третій Великий захопив Львів і вивіз звідти 2 діадеми королів Русі та їхній престол, (цитата) “прикрашений золотом і дорогим камінням”.

Сергій Грабовський

Розповідь продовжує київський історик Тарас Чухліб.

Тарас Чухліб

Монархія не лише передається у спадок. Монархи у середньовіччя обиралися. Окрім того вони мали бути визнаними церковною владою. Король Юрій відродив галицьку митрополію. Він мав визнання не лише від Папи Римського, а мав визнання від тогочасних православних ієрархів. Тобто ми можемо сказати, що він був повноцінним королем.

Але чому ця традиція на той час перервалася? Перша складова – це геополітичний фактор. Галицько-Волинське князівство було розірване між тогочасними супер-державами Польщею і Угорщиною. Угорська і польська корона поділила Галицько-Волинське князівство.

Але знову ж таки, чому тогочасна князівська еліта не змогла втримати ту королівську владу? На той час не було єдності. Не зважаючи на те, що монархія в усьому світі до цього часу сприймається як символ єдності нації. Монарх зараз, хоча вже менше на той час об’єднував націю чи народ, ще раніше племена різні в одну державу чи суспільство.

Король Юрій не зміг об’єднати тогочасні українські стани, стани Галицько-Волинського князівства для того, щоб боронити Галицько-Волинське князівство від іноземних монархій, від того ж угорського чи польського короля.

Максим Стріха

Тарас Чухліб акцентував увагу на зовнішніх чинниках, а я б усе-таки поставив на перше місце чинники внутрішні.

Сергій Грабовський

Максиме, до нашої розмови телефоном зі Львова підключається шеф-редактор журналу “Ї” Тарас Возняк.

Тарас Возняк

Західна Україна складалася із 2 частин: це Волинь і Галичина. Волинь і Галичина мали 2 політичні традиції, навіть вже в той час. Якщо Волинь більше тяжіла до княжого правління, то Галичина вже в ті часи відзначалась певною опозиційністю щодо княжих престолів.

Якоюсь мірою можна говорити те, що в Галичині було те, що називалося феодальним суспільством більш розвинутим, ніж воно було в Києві чи на Волині. Разом з тим це тягнуло ті наслідки, що весь час князь, котрий княжив на галицькому престолі відчував певний опір суспільства, боярства, і в принципі того, що називають нобелі, тобто шляхти в пізнішому варіанті.

Тому реалізувати централізовану одноосібну владу на території Галичини було складно. Напевне, якоюсь мірою це і пояснюється певні невдачі з проектом трансформації князівства Галицько-Волинського в королівство.

Сергій Грабовський

Тарасе, а чому королівство, а не велике князівство, як це було звичним для Русі?

Тарас Возняк

Інколи виглядає так, що галичани бавляться в якесь королівство. Як не назви чи князівство чи королівство, а суть одна і та ж сама залишається. Ні, дорогі друзі, насправді це зовсім інші рівні здійснення влади. Князівство одне, королівство інше, імперія третє.

Насправді в політичному проекті Короля Данила все ж таки було підняти рівень цієї держави до королівської гідності. Він все життя утверджував себе, свою владу, нарешті, свою династію в напрямку розвитку стосунків з римським престолом. Бо в той час отримати королівську посаду і гідність королівську без згоди на те римського престолу було неможливо.

Навіть в заснуванні міста Львова, то в тій назві міста Львова є теж частина його політичного плану, бо він весь час мусив зі свого Холма королівського чи з королівського Дорогичина, якби опонувати весь час опозиційному Галичу, найстарішій столиці Галичини. Заснування нової столиці, нового міста Львова було також формою того опонування.

Мало того, сама назва міста Львова була достатньо символічною. Зазвичай вважається, що назвав він його в силу того, що син його був Левом. Але чому він назвав сину Левом? Якщо взяти Святе Писання пророка Даниїла, то там написано, що пророк Даниїл, будучи вкинутим царем до ями з левами, не був ними роздертий, він подолав тих левів. Тобто сам Данило своїм патроном, своїм заднім тлом мав Лева як геральдичний знак. Тому і назву чину дав Лев. Але Лев в символіці християнській символізує разом з тим Ісуса Христа.

Так от утверджуючи свою династію, утверджуючи християнство в назві Лева, в утверджуючи свою владу і королівську гідність він був одним з наймодерніших на свій час, найбільш далекоглядних політиків.

Сергій Грабвоський

І який висновок з усієї цієї історії з падінням Українського королівства можна зробити?

Тарас Возняк

Чого не добачила, якби зараз сказали галицька опозиція? Я думаю, що періодично вже його нащадки то скидали, то отруювали, в різний спосіб не дуже адекватно трактували, то це, напевно, недоліки тої структури галицької чи галицького опортунізму. В результаті ми отримали безсумнівно ту польську окупацію. Якщо ми не хочемо мати свого короля, то будемо мати чужого.

Максим Стріха

Додамо до цього, що в останні роки галицький інтелектуальний бомонд обирає беззаперечного морального лідера громади Галицьким королем. І от зараз триває термін королювання Тараса Возняка, котрого ми щойно чули. Така символічна процедура. Але, якщо серйозно, то справді статус королівства. Надавав державному утворенню тодішніх українці суттєво інше місце в Європі, ставив його на рівних правах не лишень з численним князівствами, яких тоді були тисячі і тисячі, а на рівень менш ніж з десятком основних монарших родин Європи, а відтак, якби цей статус закріпився, то можливого і б весь хід нашого історичного дальшого розвитку був би іншим.

Альтернативна історія стає останніми роками модною. Можна подумати про те, як справді українське королівство пережило Середньовіччя, якби воно вросло в нову добу. Не було б тоді ані Переяславської ради, ані дальшої роздертої України між Польщею і Росією, а була б українська держава, яка б розвивалася за зовсім іншим сценарієм і показала б світові зовсім інший результат. На жаль, історія не має умовного способу.

Сергій Грабовський

Максиме, я розумію, що йдеться про певні гіпотетичні сценарії, які в наш час поволі, втім, здобувають собі місце в історичній науці під назвою “альтернативної історії”, але чи тобі не здається, що ствердження і розвиток Українського королівства як однієї з геополітичних потуг тогочасної Європи – це якраз більш вірогідний і більш нормальний, так би мовити, шлях розвитку, ніж те, що сталося в реальності і перетворило українців на всеєвропейський виняток, на щось нестандартне, на єдину значну націю, яка тривалий час не мала власної державності у жодній формі (йдеться про 150 років від остаточного скасування Гетьманщини до проголошення Української народної республіки), який дозволяє певним політичним силам робити висновок, що українці не здатні на державотворення, на самостійне політичне життя, і взагалі здатні лише когось обслуговувати?

Максим Стріха

Сергію, з нашого погляду, безумовно, що так. На жаль, вже сталося те, що сталося. Галичина була інкорпорована польською короною ще в середині 14 ст., і поступово українське життя тут сходило на пси. Потрібно було будителів другої чверті 19 ст. для того, щоб Галичина почала поволі перетворюватись на те, що згодом стало українським П’ємонтом.

З Волинню сталося по-інакшому. Вона до 1569 року була у складі Великого князівства Литовського. Але ідея державної тяглості тут в якійсь спосіб жила. Дуже цікаво, що в одній із гродських книг уже кінця 16 ст. знаходимо дуже симптоматичну описку. Писар пише: “Водлог Статуту Великого князівства Волинського”, не литовського як мусило бути, а волинського. Отже, принаймні на такому побутовому рівні, щоб така описка з’явилася Волинь мусила б сприйматися як якась самостійна державна одиниця. Безумовно, це сприйняття було обґрунтоване, зокрема, історією, хоча і не тривалою королівства Данила Галицького.

А без цієї ідеї української державності на Волині в д.п. 16 ст. не було б Острозької академії, не було б початку братств, не було б, очевидно, академії Києво-Могилянської, не було б Козаччини в тій формі, не було б великого вибуху часів Богдана Хмельницького, і не було б багато чого іншого. Отже, хоч який короткий був той епізод українського королівства.

Сергій Грабовський

Так, Максиме, який би він не був короткий, але цей історичний епізод дав Україні кольори її державного прапора, дав ту звитягу Січових стрільців, які йшли у бій під стягом із зображенням Данилового лева, про якого тут уже йшла мова, дав, можливо, і не вповні усвідомлене, але цілком реальне відчуття європейської гідності української нації. Так вважає чимало експертів, з якими я розмовляв напередодні виходу в ефір нашого радіожурналу. І нарешті, в логічне продовження того епізоду врешті-решт.

Максим Стріха

Врешті-решт, по 150 роках абсолютної бездержавності, а після того кількох десятиліттях державності позірної радянської Україна здобула реальну сьогоднішню державність.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить. Наступного тижня ми знову рушимо у світ таємниць і забутих сторінок української історії. Говорить Радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG