Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:35

Куди б піти поінтеґруватися? Учасники ЄЕП порозходилися б хто куди.


Сергій Драчук

Прага, 30 червня 2005 – Українці найбільше підтримують інтеґрацію в Європу, казахи – єдиний економічний простір України, Росії, Білорусі й самого Казахстану, серед білорусів приблизно порівну прихильників інтеґрації на Схід і на Захід, а росіяни взагалі найменш схильні до будь-якої інтеґрації. Такі нещодавно оприлюднені результати останнього соціологічного дослідження, яке здійснено в цих країнах у травні.

В Україні за інтеґрацію з Євросоюзом висловилося 30 відсотків опитаних і 26 відсотків за вступ у єдиний економічний простір. У Білорусі прихильників і того, й іншого майже порівну – 22 відсотки за Європу й 24 за ЄЕП; водночас 14 відсотків білорусів марить про відродження СРСР, а 21 відсоток хотів би жити у власній державі. А от у Росії прихильників хоч якої інтеґрації значно менше – по 15 відсотків; при цьому там більше від інших хочуть відновити СРСР – таких 27 відсотків. Це результати травневого опитування, що його здійснює консорціюм “Євразійський монітор”.

Соціологи відразу ж звертають увагу, що такі числа – річ відносна. На прикладі українців пояснює директор Київського міжнародного інституту соціології Валерій Хмелько:

“Те, що хочуть мати свою державу – це однозначно, це більшість за це, але це не виключає можливості входження нашої держави до інших об’єднань, які є не державними, а міждержавними об’єднаннями, як той же Європейський Союз, скажімо. Але можу вам сказати, що все залежить від того, як ставиться питання перед людьми. Тому що одна справа, якщо ми ставимо питання, чи згодні ви з тим, щоб Україна ввійшла в Європейський Союз, – то більше половини, ненабагато, десь 52 відсотки приблизно, але погоджуються саме з таким вибором. А якщо ми ставимо запитання, в якому союзі держав було б краще жити народові України, і на вибір дається Європейський Союз або союз із Росією і Білоруссю, – то близько 40 відсотків віддають перевагу Європейському Союзові, а близько 50 відсотків віддають перевагу все-таки союзові з Росією і Білоруссю; інші вагаються вибрати”.

Схоже становище і в інших державах, де здійснювали опитування. Іще одним чинником є розподіл прихильників того чи іншого вибору. Який він у Білорусі, розповідає заступник директора Незалежного інституту соціяльно-економічних досліджень – а цей інститут мусив перебратися до Литви, коли його заборонили в самій Білорусі – Уладзімер Дорахав:

“Залежність тут вельми жорстка: молодь, освічені, мешканці міст більшою мірою, ніж населення загалом, віддають перевагу європейському векторові; старі, люди з низьким рівнем освіти, селяни – російському. Особливо значний зв’язок із віком: серед молоді проєвропейці становлять понад половину; серед пенсіонерів кількість прихильників об’єднання з Росією перевищує 60 відсотків”.

В Україні така залежність теж існує, хоч вона й не така чітка. Тут визначальний чинник розподілу – не віковий, а територіяльний, каже Валерій Хмелько:

“Є дуже помітні відмінності в тому, як, скажімо, на сході України відповідають на запитання, в якому союзі краще, – то тут тільки 13 відсотків віддають перевагу Європейському Союзові, а 77 відсотків віддають перевагу союзові з Росією і Білоруссю. І інша справа Західна Україна, тому що тут тільки 11 відсотків віддають перевагу союзові з Росією і Білоруссю і 73 відсотки віддають перевагу Європейському Союзові. І ці відсотки змінюються зі Сходу на Захід поступово. Я назвав тільки крайні наші реґіони… Так що ця проблема ще існує, і в Україні ще багато чого треба зробити, щоб знайти такий консенсус, який би задовольнив більшість українців у цілому”.

У Росії – свій власний варіянт. Про нього більше – директор Усеросійського центру вивчення громадської думки Валерій Фйодоров:

“У Росії образок доволі простий і логічний. Старший вік, а також середній, що ближче до старшого, умовно кажучи, старші від 45 років – вони більше ностальгують за радянською добою. Хто молодший, хто ввійшов у життя вже після розпаду СРСР чи в хвилю, коли було вже зрозуміло, що єдиної країни скоро не стане – ті реалістичніше й тверезіше ставлять до ситуації, ті більше налаштовані на те, щоби країна Росія розвивалася власною траєкторією як самостійна держава, не вступаючи в жодні форми міждержавних об’єднань. Що ж до прихильників тих чи інших інтеґраційних об’єднань, чи то Євросоюзу, чи, скажімо, ЄЕП, – то ці групи головно зосереджені в середньому віці, серед виборців, так би мовити, з середнім рівнем освіти. Ті, хто освіченіший і соціяльно забезпеченіший, усе-таки схильні до європейського вектора інтеґрації, тобто до Євросоюзу. А ті, хто стоїть на сходинку нижче і за освітою, і за матеріяльним становищем, – більше симпатизують євразійському векторові”.

Причину Валерій Фйодоров бачить ось у чому:

“Тут спостерігаємо певний максималізм у намірах росіян: або все, або нічого. Все в нашому разі – це відроджений Радянський Союз. Але так самісінько всі розуміють, що говорити про це сьогодні – це лише фантазії… А якщо говорити з практичного погляду, то все це просто неможливо. І коли як альтернативу пропонують інші форми інтеґраційних об’єднань, то цього для росіян замало. Це перший аспект. Інший аспект полягає в тому, що надто багато було спроб об’єднатися, надто багато було різноманітних форм – тут і співдружність незалежних держав, і ЄврАзЕС, ось тепер останнім ЄЕП з’явився, – але дуже мало реального просування до інтеґрації, дуже мало довіри до тих політиків, які висувають об’єднувальні ініціятиви, дуже мало віри в те, що все це об’єднання якось відобразиться на житті людей. Є й третя причина – це те, що для російської політичної еліти, яка піднімає на щит усі ці інтеґраційні проєкти, головним напрямком є все-таки зовнішній, тобто наші політики працюють із політиками з Білорусі, Казахстану, України, інших країн, але дуже мало працюють із власним електоратом, із власним населенням, дуже мало пояснюють йому необхідність такої інтеґрації, її доцільність, – і дуже мало показують, а як же насправді ця інтеґрація, якщо вона відбудеться, відобразиться, і то позитивно відобразиться, на житті людей. Результат тут сумний. Висновок, який ми зробили за результатами нашого дослідження, – що саме Росія – ядро, рушій інтеґраційного проєкту – сьогодні з погляду суспільних настроїв найменш готова втілювати таке об’єднання”.

А тим часом в Україні, як і в Білорусі, є чимало опитаних, що їхня геополітична орієнтація веде їх одночасно і на Схід, і на Захід. Валерій Хмелько далі:

“Це виявляється тоді, коли окремо ставиться запитання про Європу і окремо ставиться запитання про союз із Росією і Білоруссю… Коли ви запитуєте окремо, то більше від 50 відсотків висловлюється за Європейський Союз, і коли ви окремо запитуєте, чи згодні ви з тим, щоб ми ввійшли в союз із Росією і Білоруссю, то більше від 60 відсотків висловлюється за це… І ця частина (тих, хто голосує і за одне, й за інше), як правило, стосується центральної частини України. Тобто оцей такий амбівалентний вибір більше зустрічається серед людей, які фактично (почуваються і українцями, і росіянами водночас)… Приблизно 20 відсотків уважають себе належними до двох етнічностей. Це пов’язано зі змішуванням через шлюби, як правило, де батько й мати різної етнічної приналежності – це в Україні дуже поширено було, понад третина шлюбів у нас була змішана. І саме цим людям дуже важко вибирати щось одне”.

Так само і в Білорусі схоже становище, розповідає Уладзімер Дорахав:

“Громадська думка в питанні про роль Білорусі в світі виявляє надзвичайну суперечливість. Це ми бачимо навіть на рівні принципів: від однієї п’ятої до чверті наших співгромадян хотіли б бути разом і з Європою, і з Росією. Причому люди не надто детально усвідомлюють навіть для самих себе, що означає це – разом”.

Щоправда, соціологи заспокоюють, що в цьому немає нічого дивного. Валерій Фйодоров:

“Я б не сказав, що це особливість тих, хто живе на просторі колишнього СРСР. Ні, це доволі поширена тенденція, коли люди хочуть здобути всі плюси, не отримавши жодних мінусів”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG