Аудіозапис програми:
Прага, 2 липня 2005 року
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шидло. Ми продовжуємо висвітлювати триваючу в Україні дискусію щодо викладання етики. Глави традиційних християнських конфесій України: Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви, Української греко-католицької церкви та Української православної церкви московського патріархату виступили із спільним Зверненням. У ньому зазначається про намір цих конфесій починаючи з 2005-2006 року за погодженням з Міністерством освіти запровадити викладання основ християнської етики в українській культурі у загальноосвітніх і навчальних закладах. Тему досліджував далі у Києві мій колега Микола Закалюжний.
Микола Закалюжний
На переконання представників традиційних християнських конфесій, і не тільки їхнє, вивчення усіма учнями основ християнської етики як поза конфесійного і такого, що не супроводжується релігійними обрядами, буде сприяти об’єднавчим тенденціям у суспільстві на основі спільних культурних символів, етично-моральних цінностей та виховних принципів. Що стосується звинувачення щодо можливого порушення конституційного положення щодо відокремлення держави від церкви і церкви від школи у випадку запровадження предмету у навчальних закладах, то ігумен УПЦ КП Євстратій це відкинув.
Ігумен Євстратій
Треба розуміти, що ця термінологія закладена у Конституцію має певне тлумачення. Вона не може витлумачуватися так, як витлумачувалася у Декреті Раднаркому 1918 року, де вона вперше була вжита. Відділення церкви від держави – це не є відділення церкви від суспільства. Відділення школи від церкви – це не є атеїстична пропаганда під виглядом світської освіти. Діти так само мають знати релігійний погляд, світогляд на життя, як вони знають атеїстичний. Чому зараз школа викладає лише атеїстичний погляд на життя і не викладає релігійного? Порушуються права віруючих. І це є певне порушення Конституції. Церква не іде в школу, церква не бере на себе функції пов’язані із викладанням. Але якщо школа дає загальні знання в усіх галузях, пов’язані із життям людини, чому вона не повинна давати знання, пов’язані із традиціями, культурою і світоглядом притаманним саме українському народу.
Микола Закалюжний
Окрім традицій українського народу, які передбачається вивчати засадничо, програмою також пропонується передбачити ознайомлення з іншими присутніми в Україні релігійнмми культурами і традиціями.
Говорить протоєрей Української греко-католицької Церкви Роман Небожук.
Роман Небожук
Можу перетбачити, що ми знайдемо спільну мову і з протестантською, і з римо-католицькою конфесіями, і з мусульманами, і з іудеями. Тобто вона буде викладена саме так, щоб не ділити дітей в класи, але щоб за допомогою цього предмета діти навчилися в такій важливій сфері, як релігія і мораль, знаходити, власне, спільну позицію для співжиття у цьому суспільстві. Найлегше розділити дітей і сказати, нехай кожен вивчає свою традицію і своє конфесію. Значно важче, але це виглядає, як перспективний варіант, домовитись так, щоб цей предмет, як культура, був об’єднавчим предметом. І тоді я не думаю, що мусульманська дитина буде знати певні символи, що сформували цю державу і буде знати, що означає релігія для християн. А ми, християни, будемо знати, що означає шабат для євреїв. І я не думаю, що це буде нас ділити, а це навпаки повинно допомогти краще співжити.
Микола Закалюжний
Викладання в школах основ християнської етики для багатьох шкіл України не є новиною і в цій царині є певний досвід і традиції, що допоможуть цей предмет запровадити на рівні національному. Говорить директор українського коледжу імені Сухомлинського Василина Хайруліна.
Василина Хайруліна
Ми чогось так боїмося, щоб наші діти стали кращими. Де факто, по всій Україні: Вінницька, Сумська, Кіровоградська, Одеська, Сімферополь, - тобто по всій Україні є предмет етики. Потрібно, щоб була потреба. Потреба є. Якщо буде потреба у вчителях – вчителі є, наповнені і культурою, і християнськими цінностями. Їх потрібно просто відкрити. Ми за три роки, практично, розробили програму, програм дуже багато, але ми розробили програму, щоб вона була максимально світською. Ми не ставимо питання оцерковити дітей наших, ми ставимо питання показати, що є добро і зло, показати шлях до добра.
Микола Закалюжний
Характерна річ що про запровадження викладання предмету християнської етики чи іншого подібного представники релігійних конфесій говорять вже тривалий час, але після того коли це питання підняв Президент Віктор Ющенко, з’явилася надія на те що добра воля церковників та держави, громадськості та учителів завладе важливу основу у формування духовності із шкільної парти. Микола Закалюжний радіо свобода Київ.
Василь Зілгалов
А тепер у програмі “Споконвіку було Слово” тема, яка викликає гострі суперечки між різними релігійними конфесіями. Представники Російської Православної Церкви заявляють про неприйнятність з канонічної , еклезіологічної і пастирської точки зору ідеї згадування Києва в титулі Глави Української Греко-Католицької Церкви і перенесення його кафедри до Києва. Про це було сказано на зустрічі митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила з кардиналом Вальтером Каспером, що відбулася у Москві наприкінці червня.
З відповіддю не забарився ані Ватикан, ані глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар. Чому сьогодні Російська Православна Церква стривожена перенесенням осідку глави УГКЦ до Києва. Чого побоюється Російська Православна Церква в релігійній ситуації в Україні і загалом, що зміниться в діяльності самої греко-католицької церкви. Тему продовжує Галина Терещук.
Галина Терещук
Уже восени резиденція глава УГКЦ буде розташована у Києві. Там добудується й собор. Мова іде не про перенесення осідку на схід, а про його повернення. Адже наприкінці ХVІІІ на початку ХІХ століття царська Росія, по суті, вигнала греко-католиків із Києва, російські війська розправлялились з вірними, а совєтська влада примусово переселяла їх з Західної України на схід. Глава УГКЦ кардинал Любомир нагадав духовенству Російської Православної Церкви кілька історичних фактів. Так деякі митрополити впродовж історії, особливо після татарського лихоліття, перебували в різних місцевостях, але вони завжди залишались Київськими митрополитами. І власне Митрополит Київський в 1596 році разом з єпископами своєї Церкви вирішив підкреслити і підтвердити свою єдність з Патріархом Римським, з наступником святого Петра і уклав Берестейську унію. Українська Греко-Католицька Церква не починає свого існування аж в 1596 році, а ще від моменту хрещення Русі. Сьогодні вона є однією із чотирьох частин первісної Київської Церкви. Зауважив кардинал Любомир. Греко-католицька Церква об’єднана з Римською Апостольською Столицею, але вона є спадкоємницею візантійської духовності, літургії. Українська Православна Церква і Українська Греко –Католицька є двома різними Церквами, хоча мають однакове походження. Вони перебувають на тій самій території географічно, але не канонічно, бо між ними немає канонічного сопричастя. Тому існування поруч себе їхніх ієрархій немає еклезіологічних чи канонічних перешкод. Так відповів глава УГКЦ на заяви російського духовенства про неможливість розташування резиденції у Києві.
На думку віце ректора Українського Католицького університету Мирослава Мартиновича нині спостерігаються дві мотивації, які підсилюють прагнення Московського Патріархату домогтись визнання її позиції щодо Греко-Католицької Церкви. Оскільки Московський Патріархат побоюється, що з перенесенням резиденції глави УГКЦ, посилюються шанси об’єднання усіх гілок православної церкви України, вплив уніатської гілки Київської церкви на інші гілки, відповідно послаблюється вплив Московського патріархату в Україні
Мирослав Маринович
Це загроза монополії Московського патріархату на вирішення ситуації в Україні. До 91-го року, чи скажімо, до 88–го, там 89-го, існувала монополія Московського патріархату. І Московський патріархат оголосив на весь світ, що вся Україна, включно із Галичиною, є канонічною територією Московського патріархату. Сьогодні і вже добрі 10 літ в Україні це не відповідає дійсності. Ця зміна все ще не може бути прийнята московською церковною свідомістю. І доки стосунки з Ватиканом укладаються так, як вони укладалися це десятиліття, доти існує надія Київського патріархату, що вони будуть повторювати весь час, що “Карфаген повинен бути зруйнований”, то врешті – решт Ватикан зруйнує цей уніатський Карфаген. Друга мотивація – це зміна папи, обрання папою Бенедикта XIV. Це підсилило прагнення Москви повторити свої вимоги, повторити їх можливо у гострішій навіть формі з тим, що знову потрібно торгуватися з новим папою і знову потрібно добиватися своїх інтересів.
Василь Зілгалов
Перериваючи саме у цьому місці матеріал Галини Терещук, пропонуємо вам коментар проректора Київської духовної академії Української православної церкви Московського патріархату отця Миколи Макара з приводу встановлення кафедри української греко – католицької церкви в українській столиці. Записав цей коментар Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Отче Миколо, з точки зору канонічного православ’я, чи існують якісь підстави для того, щоб люди протестували проти заснування у Києві представництва греко – католицької церкви?
Микола Макар
Тут не йдеться про якісь підстави чи протести, тут йдеться про питання, яке стосується кафедри, яка повинна знаходитись там, де знаходиться основна паства. Це давня традиція церкви і її потрібно завжди дотримуватися. Ось така позиція завжди церковна і православної церкви до сьогоднішнього дня.
Віталій Пономарьов
Хоч у Києві є представництва римо-католицької церкви, кількох протестантських церков, як до цього ставиться Українська православна церква?
Микола Макар
Ця традиція представництв давня і вона є нормальною. Але різниця між представництвом і кафедрою дуже велика: кафедра – це центр єпархії або більшого церковного угрупування, а представництво – лише представництво тієї чи іншої церкви на території іншої церкви.
Василь Зілгалов
Це була думка проректора Київської духовної академії Української православної церкви Московського патріархату отця Миколи Макара. І Галина Терещук завершує тему.
Галина Терещук
Одразу ж після заяв російського духовенства Святіший Отець Бенедикт XVI на зустрічі з учасниками Генеральної Асамблеї Організацій допомоги Східним Церквам ж заявив, що греко-католикам України необхідно надати підтримку у справі налагодження стосунків з православними. Розвиток Греко-Католицької Церкви після комуністичного режиму є надією на те, що древня та благородна духовна спадщина, яку греко-католицькі спільноти зберігають, зробить неоціненний внесок для прогресу усього українського народу, зазначив Папа. Святіший Отець закликав підтримати еклезіологічну подорож греко-католиків і сприяти усьому, що робиться для примирення та братерства між християнами України. По суті Святіший Отець цими словами і дав відповідь Російській Православній Церкві щодо її несприйняття повернення осідку у Київ. Так вважає віце-ректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович Що втрачає і здобуває УГКЦ, повертаючи свій осідок у Київ?
Мирослав Маринович
Сьогодні перенесення осідку дає нам відчуття, що ми повертаємось до своєї еклезіальної норми, відновлюється поки що єдина Києво – Галицька метрополія. Я думаю, що в майбутньому можна буде говорити про те, що буде окремий Київський митрополит, окремий Галицький митрополит. У будь-якому разі Українська греко-католицька церква розвивається, утверджується в Україні і вона мимоволі здобуває інший статус. Також я думаю, що перенесення осідку глави нашої церкви до Києва допоможе позбутися такого, власне, регіонального характеру УГКЦ. Це вимушено так було, що уніатами були, як правило, галичани. І ця зміна є добрим струсом для всієї церкви.
Галина Терещук
Нині чимало релігійних експертів і в Україні, і в Росії стверджують, що Російська Православна Церква буде змушена рано чи пізно реально подивитись, що релігійна ситуація в Україні розвивається незалежно уже від її позиції і з прагматичних міркувань вимушена буде змиритись з новими реаліями в релігійному житті в Україні аби не втратити своїх вірних і забезпечити врахування природних інтересів Московського патріархату в Україні. Галина Терещук, радіо “Свобода”, Львів.
Василь Зілгалов
І на завершення теми перенесення осідку Української греко – католицької церкви до української столиці ми пропонуємо ще одну розмову Віталія Пономарьова тепер уже з прес-секретарем патріархії Української православної церкви Київського патріархату ігуменом Євстратієм.
Віталій Пономарьов
Отче Євстратій, нещодавно відбулися протести мирян Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом проти заснування у Києві представництва греко – католицької церкви. То скажіть будь – ласка, чи православні канони мають якісь застереження стосовно перебування на канонічній території однієї православної церкви представництва іншої християнської церкви?
Ігумен Євстратій
В першу чергу слід зазначити, що саме питання канонічна територія є в церковно-богословській науці доволі спірним. І визначення її є умовним. І тому говорити про те, що якась подія, перенесення чи заснування нових християнських центрів, інших православних конфесій, діючих православних церков, суперечить канонам чи не суперечить є доволі складним. Взагалі є канонічне правило, що в одному місті має бути один єпископ. Але це канонічне правило вже давно не може вживатися в прямому розумінні, бо крім православної є багато інших християнських церков, які мають своїх єпископів в одному місті.
Віталій Пономарьов
Отче, а чи можуть зараз бути в одному місті кілька православних єпископів?
Ігумен Євстратій
Зараз складається така ситуація, коли є кілька єпископів, зокрема в діаспорі, коли в одному місті, наприклад, от у США, може бути кілька православних єпископів і вони спілкуються між собою. Тому проблема перенесення осідку греко – католицької церкви до Києва переймається Українською православною церквою Київського патріархату, про це неодноразово заявляв патріарх Філарет і це підкреслювалося раніше, як внутрішні проблема самої греко-католицької церкви. Якщо вона вважає за потрібне мати свій центр в києві, а не у Львові чи в якомусь іншому місті, то вона має на це право. І ми у внутрішню діяльність, у життя цієї церкви, як це і визначено, до речі, законом про свободу совісті, релігійні організації не втручаються.
Віталій Пономарьов
Тоді як можна пояснити ці протести?
Ігумен Євстратій
Пояснити їх можна тим, що позиція Московського патріархату в цьому питанні є дуже жорстка. І нещодавно на зустрічі в Москві з кардиналом Вальтером Каспером, який очолює одну з між ватиканських інституцій у справах якраз між християнського діалогу, голова відділу зовнішньоцерковних зв’язків Московського патріархату митрополит Кирил висловив жорсткий протест проти перенесення осідку греко – католицької церкви до Києва. Ця позиція пов’язана з поглядом Московського патріархату на Україну, як на виключно свою канонічну територію, де ніщо у церковному житті не може відбуватися без дозволу Московського патріархату. Ми сприймаємо таку позицію Московського патріархату як неприйнятну, тому що і з України потреби і умови життя нашого народу, у тому числі і духовного краще видно, ніж з Москви.
Василь Зілгалов
Сьогодні ми завершуємо розповідь про настоятеля греко-католицької церкви Петра і Павла, що в сербському місті Нові Саді, отця Романа Мизя.
Крім, власне, священицької роботи, він досліджує історію поселення українців на території колишньої Югославії – в Боснії, Хорватії і Сербії.
Послухайте другу частину матеріалу, який наш київський кореспондент Тарас Марусик привіз зі Нові Саду.
Тарас Марусик
Отець Роман Мизь випустив кілька книжок про те, яким чином українське населення потрапило в колишню Югославію і де воно селилося. Це, зокрема, такі видання: “Слідами лемків”, “Матеріали до історії українців у Боснії”. Поки що вийшов тільки перший том. Отець Роман Мизь – також автор дослідження хорватською мовою “Українці в Липовлянах і Новій Суботиці”. В автономному краї Воєводині, столицею якого є Нові Сад, мешкає 5 тисяч українців і 15 тисяч русинів, які є етнічними українцями, але від своєї самоназви не відмовляються. Русини з’явилися у Воєводині раніше за тих українців, які себе вже називали українцями. Говорить отець Роман Мизь: 0:18 сек.
Роман Мизь
Русини вже прийшли у ці краї, насамперед з Руського Керестура 1745 року. Це береться як рік, коли поселенці сюди приходять. То були порожні пусті землі, мало людей дуже було. Тут повені трохи були, таке...
Тарас Марусик
Австро-Угорщина, в складі якої тоді були і землі колишньої Югославії, і етнічні українські території сучасної Західної України включно з частинами нинішніх польських та словацьких земель, була зацікавлена в заселенні Сербії греко-католиками і не кріпаками. Таким чином австро-угорський уряд хотів убити двох зайців – розбавити православних сербів греко-католицьким елементом і одержати контингент вдячних, а тому лояльних до цісарського двору громадян. Першим місцем поселення вихідців з етнічних українських земель став Руський Керестур, відтак Коцур і нарешті - Нові Сад. Саме з цих трьох пунктів почалося розселення русинів у Воєводині і створення нових сіл та парафій.
Роман Мизь
Там і постали оселі на другому боці Дунаю. І там 5-6 нових парафій створено з тих людей з Керестура і з Коцура: Петровці, Миклошевці, Бачинці. Аж трохи на захід пішло, в Хорватію, до Пішкоревців, до Андрієвців. І ще досить цікаво, що була ще одна хвиля переселення. Ті люди, про яких я зараз говорю поселилися 250 років тому, вони прибули з так званих Заплинських країв, Шариських країв, це Угорсько-Словатські такі території, із самого Закарпаття. Навіть наш дослідник Миром Жирош дослідив, що точно із села Червоне або Червене, коло Мукачева, коло Ужгорода, десь там навіть є такі самі прізвища. Но під кінець ХІХ століття ще одна хвиля переселення наших людей, точно відомо звідки – з-під Батиєва зі Словаччини, які приходять і заселюють ще три оселі.
Тарас Марусик
Проте новоприбулі, - каже отець Роман Мизь, - в силу об’єктивних обставин були асимільовані місцевим русинським населенням, і це обернулося пізніше тим, що вони влилися не до русинів, а до сербів.
Роман Мизь
В Сербській Митровиці всі стали сербами вже більше як 50 років тому. Не мали свого опертя, не мали помочі від нікого. Ще й в додатку сталося таке, що вони не мали своєї інтелігенцій, ані вчителів, ані священиків. На жаль, там всі священики були хорвати. Греко – католики стали хорвати. А коли прийшов русинський священик, він вже не мав до кого говорити по - русинськи. І зараз там є український священик. Але там з Боснії після Другої світової війни надійшло тих галичан, які трошки освіжили цю парафію. Але якийсь такий поділ настав, мовний поділ, і такий, не те, що конфлікт, але все ж таки два такі етнічні угруповання.
Василь Зілгалов
Перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю з отцем Мизем пропонуємо слухачам “Споконвіку було Слово” ще одну інформацію з релігійного життя України. У столицю прибув один з найбільш шанованих чудотворних образів України – ікона Богородиці Зимненської, що походить зі Свято гірського Успенського монастиря на Волині. Святиня поміщена у Іллфінський храм Києва і перебуватиме там протягом усього Петровського посту. Перед образом щоденно звершуються молебні, акафесні служби, що збирають кілька тисяч віруючих. Відомо, що оригінал чудотворної святині – вінчальна ікона рівноапостольного князя Володимира і княгині Анни за легендою була дана у благословення Константинопольським патріархом і у Київ прибула, як дар Візантійських імператорів. У Зимненську обитель, яка слугувала зимовою резиденцією хрестителя Русі, ікона потрапила за велінням самого князя. Історія свідчить, що завдяки молитвами перед іконою сцілилося багато незрячих і хворих різним невиліковними хворобами. І слухайте завершення інтерв’ю зі священиком Мизем з Сербії.
Тарас Марусик
Досить складними на сьогодні є взаємини між тими, хто себе називає русинами, і тими, хто вважає себе українцями.
Роман Мизь
Я не скриваю нічого, але мені це важко оформити якось. Я вам скажу, що організовано : є екстрені русинські групації, які себе трактують як окрему націю, як окреме етнічне угруповання, яке нічого спільного з українцями не має. Я скажу навіть більше: вони антиукраїнсько настроєні і так себе ведуть, так говорять, так пишуть. Ну, люди спілкуються звичайно, люди є люди, але коли йдеться про національну свідомість, то вони стоять на таких становищах. Є частина, то переважно інтелігенція, яка освічена, яка знає історію, яка є пом обидві сторони між галичанами і русинами, які вважають, що це один народ з двома такими особливостями. Але ми маємо спільно намагатися створювати умови і дбати про свої права, боротися, щоб ті права нам були здійснені із поглядом на Україну, як на вихідну країну, до якої ми всі належимо. І маємо також серед українців таку ексклюзивну групацію, які не хочуть з русинами нічого спільного мати: “Це не українці, нехай ідуть до свого русинства, вони повинні навчитися української мови”, хоча вже і самі українці потроху не знають української мови.
Тарас Марусик
Я поцікавився в отця Романа Мизя, як він ставиться до думки, що русини мають українізуватися.
Роман Мизь
А чому мають русини українізуватися? Той, хто хоче – той і є. Багато людей, які себе вважають синами української нації, самі постараються і опанувати українську мову, хоча пасивно. І ми маємо багато русинів, які дуже добре користаються українською мовою активно навіть, а не пасивно. Втім ті студенти русини сьогодні краще говорять, ніж деякі галичани, які пішли на студії і там студіювали 4 чи 5, чи кілька років і повернулися з тим знанням, з яким поїхали. Чому? Тому що вони розумілися з місцевим населенням, з професорами, з колегами. І вони не відчули потребу вдосконалити свою українську мову. А русин пішов і не знав нічого, почав від початку.
Тарас Марусик
На запитання, які перспективи українців і русинів у Воєводині, в Сербії, з огляду на те, що постала незалежна Україна, отець Роман Мизь відповів так:
Роман Мизь
Пане, той процес, що є закономірний всюди у всі часи. Той процес – це питання одної діаспори. Залежить від темпу тільки, як швидко буде розвиватися. Розумієте, якщо Українська держава буде більше старатися про свою діаспору в нас – в Сербії і Чорногорії, то той темп буде сповільнений. Ні – буде пришвидшений. Мішані подружжя – у нас в Саді може тільки 10% шлюбів, коли між собою двоє русинів і двоє українців. 90% є, що одружуються з жінкою або віддаються за чоловіка іншої національності – сербам, мадярам, словакам, румунам. А в такому подружжі, де він мадяр, а вона – русинка, як будуть говорити? По-сербськи будуть говорити. Багато більше для популяризації України зробив футболіст Шевченко, ніж Тарас Шевченко. І багато більше для популяризації України зробила Руслана, ніж, не знаю, чи великий науковець чи хто...
Тарас Марусик
Моїм співрозмовником був настоятель греко-католицької церкви Петра і Павла в сербському місті Нові Саді, отець Роман Мизь. Тарас Марусик, РС, Нові Сад – Київ.
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії Павул Шидло.
Говорить радіо “Свобода”!
Прага, 2 липня 2005 року
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”!
В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шидло. Ми продовжуємо висвітлювати триваючу в Україні дискусію щодо викладання етики. Глави традиційних християнських конфесій України: Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви, Української греко-католицької церкви та Української православної церкви московського патріархату виступили із спільним Зверненням. У ньому зазначається про намір цих конфесій починаючи з 2005-2006 року за погодженням з Міністерством освіти запровадити викладання основ християнської етики в українській культурі у загальноосвітніх і навчальних закладах. Тему досліджував далі у Києві мій колега Микола Закалюжний.
Микола Закалюжний
На переконання представників традиційних християнських конфесій, і не тільки їхнє, вивчення усіма учнями основ християнської етики як поза конфесійного і такого, що не супроводжується релігійними обрядами, буде сприяти об’єднавчим тенденціям у суспільстві на основі спільних культурних символів, етично-моральних цінностей та виховних принципів. Що стосується звинувачення щодо можливого порушення конституційного положення щодо відокремлення держави від церкви і церкви від школи у випадку запровадження предмету у навчальних закладах, то ігумен УПЦ КП Євстратій це відкинув.
Ігумен Євстратій
Треба розуміти, що ця термінологія закладена у Конституцію має певне тлумачення. Вона не може витлумачуватися так, як витлумачувалася у Декреті Раднаркому 1918 року, де вона вперше була вжита. Відділення церкви від держави – це не є відділення церкви від суспільства. Відділення школи від церкви – це не є атеїстична пропаганда під виглядом світської освіти. Діти так само мають знати релігійний погляд, світогляд на життя, як вони знають атеїстичний. Чому зараз школа викладає лише атеїстичний погляд на життя і не викладає релігійного? Порушуються права віруючих. І це є певне порушення Конституції. Церква не іде в школу, церква не бере на себе функції пов’язані із викладанням. Але якщо школа дає загальні знання в усіх галузях, пов’язані із життям людини, чому вона не повинна давати знання, пов’язані із традиціями, культурою і світоглядом притаманним саме українському народу.
Микола Закалюжний
Окрім традицій українського народу, які передбачається вивчати засадничо, програмою також пропонується передбачити ознайомлення з іншими присутніми в Україні релігійнмми культурами і традиціями.
Говорить протоєрей Української греко-католицької Церкви Роман Небожук.
Роман Небожук
Можу перетбачити, що ми знайдемо спільну мову і з протестантською, і з римо-католицькою конфесіями, і з мусульманами, і з іудеями. Тобто вона буде викладена саме так, щоб не ділити дітей в класи, але щоб за допомогою цього предмета діти навчилися в такій важливій сфері, як релігія і мораль, знаходити, власне, спільну позицію для співжиття у цьому суспільстві. Найлегше розділити дітей і сказати, нехай кожен вивчає свою традицію і своє конфесію. Значно важче, але це виглядає, як перспективний варіант, домовитись так, щоб цей предмет, як культура, був об’єднавчим предметом. І тоді я не думаю, що мусульманська дитина буде знати певні символи, що сформували цю державу і буде знати, що означає релігія для християн. А ми, християни, будемо знати, що означає шабат для євреїв. І я не думаю, що це буде нас ділити, а це навпаки повинно допомогти краще співжити.
Микола Закалюжний
Викладання в школах основ християнської етики для багатьох шкіл України не є новиною і в цій царині є певний досвід і традиції, що допоможуть цей предмет запровадити на рівні національному. Говорить директор українського коледжу імені Сухомлинського Василина Хайруліна.
Василина Хайруліна
Ми чогось так боїмося, щоб наші діти стали кращими. Де факто, по всій Україні: Вінницька, Сумська, Кіровоградська, Одеська, Сімферополь, - тобто по всій Україні є предмет етики. Потрібно, щоб була потреба. Потреба є. Якщо буде потреба у вчителях – вчителі є, наповнені і культурою, і християнськими цінностями. Їх потрібно просто відкрити. Ми за три роки, практично, розробили програму, програм дуже багато, але ми розробили програму, щоб вона була максимально світською. Ми не ставимо питання оцерковити дітей наших, ми ставимо питання показати, що є добро і зло, показати шлях до добра.
Микола Закалюжний
Характерна річ що про запровадження викладання предмету християнської етики чи іншого подібного представники релігійних конфесій говорять вже тривалий час, але після того коли це питання підняв Президент Віктор Ющенко, з’явилася надія на те що добра воля церковників та держави, громадськості та учителів завладе важливу основу у формування духовності із шкільної парти. Микола Закалюжний радіо свобода Київ.
Василь Зілгалов
А тепер у програмі “Споконвіку було Слово” тема, яка викликає гострі суперечки між різними релігійними конфесіями. Представники Російської Православної Церкви заявляють про неприйнятність з канонічної , еклезіологічної і пастирської точки зору ідеї згадування Києва в титулі Глави Української Греко-Католицької Церкви і перенесення його кафедри до Києва. Про це було сказано на зустрічі митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила з кардиналом Вальтером Каспером, що відбулася у Москві наприкінці червня.
З відповіддю не забарився ані Ватикан, ані глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар. Чому сьогодні Російська Православна Церква стривожена перенесенням осідку глави УГКЦ до Києва. Чого побоюється Російська Православна Церква в релігійній ситуації в Україні і загалом, що зміниться в діяльності самої греко-католицької церкви. Тему продовжує Галина Терещук.
Галина Терещук
Уже восени резиденція глава УГКЦ буде розташована у Києві. Там добудується й собор. Мова іде не про перенесення осідку на схід, а про його повернення. Адже наприкінці ХVІІІ на початку ХІХ століття царська Росія, по суті, вигнала греко-католиків із Києва, російські війська розправлялились з вірними, а совєтська влада примусово переселяла їх з Західної України на схід. Глава УГКЦ кардинал Любомир нагадав духовенству Російської Православної Церкви кілька історичних фактів. Так деякі митрополити впродовж історії, особливо після татарського лихоліття, перебували в різних місцевостях, але вони завжди залишались Київськими митрополитами. І власне Митрополит Київський в 1596 році разом з єпископами своєї Церкви вирішив підкреслити і підтвердити свою єдність з Патріархом Римським, з наступником святого Петра і уклав Берестейську унію. Українська Греко-Католицька Церква не починає свого існування аж в 1596 році, а ще від моменту хрещення Русі. Сьогодні вона є однією із чотирьох частин первісної Київської Церкви. Зауважив кардинал Любомир. Греко-католицька Церква об’єднана з Римською Апостольською Столицею, але вона є спадкоємницею візантійської духовності, літургії. Українська Православна Церква і Українська Греко –Католицька є двома різними Церквами, хоча мають однакове походження. Вони перебувають на тій самій території географічно, але не канонічно, бо між ними немає канонічного сопричастя. Тому існування поруч себе їхніх ієрархій немає еклезіологічних чи канонічних перешкод. Так відповів глава УГКЦ на заяви російського духовенства про неможливість розташування резиденції у Києві.
На думку віце ректора Українського Католицького університету Мирослава Мартиновича нині спостерігаються дві мотивації, які підсилюють прагнення Московського Патріархату домогтись визнання її позиції щодо Греко-Католицької Церкви. Оскільки Московський Патріархат побоюється, що з перенесенням резиденції глави УГКЦ, посилюються шанси об’єднання усіх гілок православної церкви України, вплив уніатської гілки Київської церкви на інші гілки, відповідно послаблюється вплив Московського патріархату в Україні
Мирослав Маринович
Це загроза монополії Московського патріархату на вирішення ситуації в Україні. До 91-го року, чи скажімо, до 88–го, там 89-го, існувала монополія Московського патріархату. І Московський патріархат оголосив на весь світ, що вся Україна, включно із Галичиною, є канонічною територією Московського патріархату. Сьогодні і вже добрі 10 літ в Україні це не відповідає дійсності. Ця зміна все ще не може бути прийнята московською церковною свідомістю. І доки стосунки з Ватиканом укладаються так, як вони укладалися це десятиліття, доти існує надія Київського патріархату, що вони будуть повторювати весь час, що “Карфаген повинен бути зруйнований”, то врешті – решт Ватикан зруйнує цей уніатський Карфаген. Друга мотивація – це зміна папи, обрання папою Бенедикта XIV. Це підсилило прагнення Москви повторити свої вимоги, повторити їх можливо у гострішій навіть формі з тим, що знову потрібно торгуватися з новим папою і знову потрібно добиватися своїх інтересів.
Василь Зілгалов
Перериваючи саме у цьому місці матеріал Галини Терещук, пропонуємо вам коментар проректора Київської духовної академії Української православної церкви Московського патріархату отця Миколи Макара з приводу встановлення кафедри української греко – католицької церкви в українській столиці. Записав цей коментар Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Отче Миколо, з точки зору канонічного православ’я, чи існують якісь підстави для того, щоб люди протестували проти заснування у Києві представництва греко – католицької церкви?
Микола Макар
Тут не йдеться про якісь підстави чи протести, тут йдеться про питання, яке стосується кафедри, яка повинна знаходитись там, де знаходиться основна паства. Це давня традиція церкви і її потрібно завжди дотримуватися. Ось така позиція завжди церковна і православної церкви до сьогоднішнього дня.
Віталій Пономарьов
Хоч у Києві є представництва римо-католицької церкви, кількох протестантських церков, як до цього ставиться Українська православна церква?
Микола Макар
Ця традиція представництв давня і вона є нормальною. Але різниця між представництвом і кафедрою дуже велика: кафедра – це центр єпархії або більшого церковного угрупування, а представництво – лише представництво тієї чи іншої церкви на території іншої церкви.
Василь Зілгалов
Це була думка проректора Київської духовної академії Української православної церкви Московського патріархату отця Миколи Макара. І Галина Терещук завершує тему.
Галина Терещук
Одразу ж після заяв російського духовенства Святіший Отець Бенедикт XVI на зустрічі з учасниками Генеральної Асамблеї Організацій допомоги Східним Церквам ж заявив, що греко-католикам України необхідно надати підтримку у справі налагодження стосунків з православними. Розвиток Греко-Католицької Церкви після комуністичного режиму є надією на те, що древня та благородна духовна спадщина, яку греко-католицькі спільноти зберігають, зробить неоціненний внесок для прогресу усього українського народу, зазначив Папа. Святіший Отець закликав підтримати еклезіологічну подорож греко-католиків і сприяти усьому, що робиться для примирення та братерства між християнами України. По суті Святіший Отець цими словами і дав відповідь Російській Православній Церкві щодо її несприйняття повернення осідку у Київ. Так вважає віце-ректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович Що втрачає і здобуває УГКЦ, повертаючи свій осідок у Київ?
Мирослав Маринович
Сьогодні перенесення осідку дає нам відчуття, що ми повертаємось до своєї еклезіальної норми, відновлюється поки що єдина Києво – Галицька метрополія. Я думаю, що в майбутньому можна буде говорити про те, що буде окремий Київський митрополит, окремий Галицький митрополит. У будь-якому разі Українська греко-католицька церква розвивається, утверджується в Україні і вона мимоволі здобуває інший статус. Також я думаю, що перенесення осідку глави нашої церкви до Києва допоможе позбутися такого, власне, регіонального характеру УГКЦ. Це вимушено так було, що уніатами були, як правило, галичани. І ця зміна є добрим струсом для всієї церкви.
Галина Терещук
Нині чимало релігійних експертів і в Україні, і в Росії стверджують, що Російська Православна Церква буде змушена рано чи пізно реально подивитись, що релігійна ситуація в Україні розвивається незалежно уже від її позиції і з прагматичних міркувань вимушена буде змиритись з новими реаліями в релігійному житті в Україні аби не втратити своїх вірних і забезпечити врахування природних інтересів Московського патріархату в Україні. Галина Терещук, радіо “Свобода”, Львів.
Василь Зілгалов
І на завершення теми перенесення осідку Української греко – католицької церкви до української столиці ми пропонуємо ще одну розмову Віталія Пономарьова тепер уже з прес-секретарем патріархії Української православної церкви Київського патріархату ігуменом Євстратієм.
Віталій Пономарьов
Отче Євстратій, нещодавно відбулися протести мирян Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом проти заснування у Києві представництва греко – католицької церкви. То скажіть будь – ласка, чи православні канони мають якісь застереження стосовно перебування на канонічній території однієї православної церкви представництва іншої християнської церкви?
Ігумен Євстратій
В першу чергу слід зазначити, що саме питання канонічна територія є в церковно-богословській науці доволі спірним. І визначення її є умовним. І тому говорити про те, що якась подія, перенесення чи заснування нових християнських центрів, інших православних конфесій, діючих православних церков, суперечить канонам чи не суперечить є доволі складним. Взагалі є канонічне правило, що в одному місті має бути один єпископ. Але це канонічне правило вже давно не може вживатися в прямому розумінні, бо крім православної є багато інших християнських церков, які мають своїх єпископів в одному місті.
Віталій Пономарьов
Отче, а чи можуть зараз бути в одному місті кілька православних єпископів?
Ігумен Євстратій
Зараз складається така ситуація, коли є кілька єпископів, зокрема в діаспорі, коли в одному місті, наприклад, от у США, може бути кілька православних єпископів і вони спілкуються між собою. Тому проблема перенесення осідку греко – католицької церкви до Києва переймається Українською православною церквою Київського патріархату, про це неодноразово заявляв патріарх Філарет і це підкреслювалося раніше, як внутрішні проблема самої греко-католицької церкви. Якщо вона вважає за потрібне мати свій центр в києві, а не у Львові чи в якомусь іншому місті, то вона має на це право. І ми у внутрішню діяльність, у життя цієї церкви, як це і визначено, до речі, законом про свободу совісті, релігійні організації не втручаються.
Віталій Пономарьов
Тоді як можна пояснити ці протести?
Ігумен Євстратій
Пояснити їх можна тим, що позиція Московського патріархату в цьому питанні є дуже жорстка. І нещодавно на зустрічі в Москві з кардиналом Вальтером Каспером, який очолює одну з між ватиканських інституцій у справах якраз між християнського діалогу, голова відділу зовнішньоцерковних зв’язків Московського патріархату митрополит Кирил висловив жорсткий протест проти перенесення осідку греко – католицької церкви до Києва. Ця позиція пов’язана з поглядом Московського патріархату на Україну, як на виключно свою канонічну територію, де ніщо у церковному житті не може відбуватися без дозволу Московського патріархату. Ми сприймаємо таку позицію Московського патріархату як неприйнятну, тому що і з України потреби і умови життя нашого народу, у тому числі і духовного краще видно, ніж з Москви.
Василь Зілгалов
Сьогодні ми завершуємо розповідь про настоятеля греко-католицької церкви Петра і Павла, що в сербському місті Нові Саді, отця Романа Мизя.
Крім, власне, священицької роботи, він досліджує історію поселення українців на території колишньої Югославії – в Боснії, Хорватії і Сербії.
Послухайте другу частину матеріалу, який наш київський кореспондент Тарас Марусик привіз зі Нові Саду.
Тарас Марусик
Отець Роман Мизь випустив кілька книжок про те, яким чином українське населення потрапило в колишню Югославію і де воно селилося. Це, зокрема, такі видання: “Слідами лемків”, “Матеріали до історії українців у Боснії”. Поки що вийшов тільки перший том. Отець Роман Мизь – також автор дослідження хорватською мовою “Українці в Липовлянах і Новій Суботиці”. В автономному краї Воєводині, столицею якого є Нові Сад, мешкає 5 тисяч українців і 15 тисяч русинів, які є етнічними українцями, але від своєї самоназви не відмовляються. Русини з’явилися у Воєводині раніше за тих українців, які себе вже називали українцями. Говорить отець Роман Мизь: 0:18 сек.
Роман Мизь
Русини вже прийшли у ці краї, насамперед з Руського Керестура 1745 року. Це береться як рік, коли поселенці сюди приходять. То були порожні пусті землі, мало людей дуже було. Тут повені трохи були, таке...
Тарас Марусик
Австро-Угорщина, в складі якої тоді були і землі колишньої Югославії, і етнічні українські території сучасної Західної України включно з частинами нинішніх польських та словацьких земель, була зацікавлена в заселенні Сербії греко-католиками і не кріпаками. Таким чином австро-угорський уряд хотів убити двох зайців – розбавити православних сербів греко-католицьким елементом і одержати контингент вдячних, а тому лояльних до цісарського двору громадян. Першим місцем поселення вихідців з етнічних українських земель став Руський Керестур, відтак Коцур і нарешті - Нові Сад. Саме з цих трьох пунктів почалося розселення русинів у Воєводині і створення нових сіл та парафій.
Роман Мизь
Там і постали оселі на другому боці Дунаю. І там 5-6 нових парафій створено з тих людей з Керестура і з Коцура: Петровці, Миклошевці, Бачинці. Аж трохи на захід пішло, в Хорватію, до Пішкоревців, до Андрієвців. І ще досить цікаво, що була ще одна хвиля переселення. Ті люди, про яких я зараз говорю поселилися 250 років тому, вони прибули з так званих Заплинських країв, Шариських країв, це Угорсько-Словатські такі території, із самого Закарпаття. Навіть наш дослідник Миром Жирош дослідив, що точно із села Червоне або Червене, коло Мукачева, коло Ужгорода, десь там навіть є такі самі прізвища. Но під кінець ХІХ століття ще одна хвиля переселення наших людей, точно відомо звідки – з-під Батиєва зі Словаччини, які приходять і заселюють ще три оселі.
Тарас Марусик
Проте новоприбулі, - каже отець Роман Мизь, - в силу об’єктивних обставин були асимільовані місцевим русинським населенням, і це обернулося пізніше тим, що вони влилися не до русинів, а до сербів.
Роман Мизь
В Сербській Митровиці всі стали сербами вже більше як 50 років тому. Не мали свого опертя, не мали помочі від нікого. Ще й в додатку сталося таке, що вони не мали своєї інтелігенцій, ані вчителів, ані священиків. На жаль, там всі священики були хорвати. Греко – католики стали хорвати. А коли прийшов русинський священик, він вже не мав до кого говорити по - русинськи. І зараз там є український священик. Але там з Боснії після Другої світової війни надійшло тих галичан, які трошки освіжили цю парафію. Але якийсь такий поділ настав, мовний поділ, і такий, не те, що конфлікт, але все ж таки два такі етнічні угруповання.
Василь Зілгалов
Перериваючи на якусь хвилину інтерв’ю з отцем Мизем пропонуємо слухачам “Споконвіку було Слово” ще одну інформацію з релігійного життя України. У столицю прибув один з найбільш шанованих чудотворних образів України – ікона Богородиці Зимненської, що походить зі Свято гірського Успенського монастиря на Волині. Святиня поміщена у Іллфінський храм Києва і перебуватиме там протягом усього Петровського посту. Перед образом щоденно звершуються молебні, акафесні служби, що збирають кілька тисяч віруючих. Відомо, що оригінал чудотворної святині – вінчальна ікона рівноапостольного князя Володимира і княгині Анни за легендою була дана у благословення Константинопольським патріархом і у Київ прибула, як дар Візантійських імператорів. У Зимненську обитель, яка слугувала зимовою резиденцією хрестителя Русі, ікона потрапила за велінням самого князя. Історія свідчить, що завдяки молитвами перед іконою сцілилося багато незрячих і хворих різним невиліковними хворобами. І слухайте завершення інтерв’ю зі священиком Мизем з Сербії.
Тарас Марусик
Досить складними на сьогодні є взаємини між тими, хто себе називає русинами, і тими, хто вважає себе українцями.
Роман Мизь
Я не скриваю нічого, але мені це важко оформити якось. Я вам скажу, що організовано : є екстрені русинські групації, які себе трактують як окрему націю, як окреме етнічне угруповання, яке нічого спільного з українцями не має. Я скажу навіть більше: вони антиукраїнсько настроєні і так себе ведуть, так говорять, так пишуть. Ну, люди спілкуються звичайно, люди є люди, але коли йдеться про національну свідомість, то вони стоять на таких становищах. Є частина, то переважно інтелігенція, яка освічена, яка знає історію, яка є пом обидві сторони між галичанами і русинами, які вважають, що це один народ з двома такими особливостями. Але ми маємо спільно намагатися створювати умови і дбати про свої права, боротися, щоб ті права нам були здійснені із поглядом на Україну, як на вихідну країну, до якої ми всі належимо. І маємо також серед українців таку ексклюзивну групацію, які не хочуть з русинами нічого спільного мати: “Це не українці, нехай ідуть до свого русинства, вони повинні навчитися української мови”, хоча вже і самі українці потроху не знають української мови.
Тарас Марусик
Я поцікавився в отця Романа Мизя, як він ставиться до думки, що русини мають українізуватися.
Роман Мизь
А чому мають русини українізуватися? Той, хто хоче – той і є. Багато людей, які себе вважають синами української нації, самі постараються і опанувати українську мову, хоча пасивно. І ми маємо багато русинів, які дуже добре користаються українською мовою активно навіть, а не пасивно. Втім ті студенти русини сьогодні краще говорять, ніж деякі галичани, які пішли на студії і там студіювали 4 чи 5, чи кілька років і повернулися з тим знанням, з яким поїхали. Чому? Тому що вони розумілися з місцевим населенням, з професорами, з колегами. І вони не відчули потребу вдосконалити свою українську мову. А русин пішов і не знав нічого, почав від початку.
Тарас Марусик
На запитання, які перспективи українців і русинів у Воєводині, в Сербії, з огляду на те, що постала незалежна Україна, отець Роман Мизь відповів так:
Роман Мизь
Пане, той процес, що є закономірний всюди у всі часи. Той процес – це питання одної діаспори. Залежить від темпу тільки, як швидко буде розвиватися. Розумієте, якщо Українська держава буде більше старатися про свою діаспору в нас – в Сербії і Чорногорії, то той темп буде сповільнений. Ні – буде пришвидшений. Мішані подружжя – у нас в Саді може тільки 10% шлюбів, коли між собою двоє русинів і двоє українців. 90% є, що одружуються з жінкою або віддаються за чоловіка іншої національності – сербам, мадярам, словакам, румунам. А в такому подружжі, де він мадяр, а вона – русинка, як будуть говорити? По-сербськи будуть говорити. Багато більше для популяризації України зробив футболіст Шевченко, ніж Тарас Шевченко. І багато більше для популяризації України зробила Руслана, ніж, не знаю, чи великий науковець чи хто...
Тарас Марусик
Моїм співрозмовником був настоятель греко-католицької церкви Петра і Павла в сербському місті Нові Саді, отець Роман Мизь. Тарас Марусик, РС, Нові Сад – Київ.
Василь Зілгалов
На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.
Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії Павул Шидло.
Говорить радіо “Свобода”!
