Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 16:38

“30 хвилин у різних вимірах”: Алкогольна справа.


Ірина Халупа




































Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Прага, 2 липня 2005 року.

Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогий слухачу. На хвилях української “Свободи” до вас завітала передача “30 хвилин у різних вимірах” і я, її господиня, Ірина Халупа.

Сьогодні наша передача присвячена алкогольній справі. Ми поговоримо про те, як довкілля впливає на вибір алкоголю. Про роль алкоголю в українські історії та фольклорі. Про славне та смачне львівське пиво, і, звичайно, послухаємо трішки музики, а української музики про випивку, виявляється, не так вже і мало.

Отож, дорогий слухачу, залишайся з нами, з радіо “Свобода”.

(звучить пісня)

Ірина Халупа

Журналіст, письменник і поет Ігор Помаранцев - гурман та шанувальник доброго вина. Одна з його книг має навіть таку вільну назву “Червоне сухе”. Пан Помаранцев вважає, що довкілля диктує те, що люди п’ють.

Щоб зрозуміти якесь явище, треба його порівняти з іншим, подібним. Ця загальна сентенція підходить для багатьох випадків, у тому числі і для також болючої і водночас складної проблеми, як алкоголізм.

Існують два погляди на згадану проблему. Алкоголізм існує всюди та алкоголізм поширений в окремих країнах. Очевидно, ніхто із смертних остаточної відповіді не має. Все ж деякі відмінності між цим феноменом в Україні і, скажімо, в Західній Європі існують.

У своїх традиціях споживання алкоголю українці, порівняно з їхніми північно-східними сусідами, справді виглядають меншенькими братиками. Проте ці традиції були та залишаються суттєвою складовою національної ментальності українців. А їхнє ставлення до міцних напоїв є також одним з чинників української історії.

Над цим розмірковує Віталій Пономарьов, який сам горілки ніколи не вживає.

Віталій Пономарьов

Першими достовірними свідченнями вживання міцних напоїв на Дніпровських берегах є складені аріями гімни на честь сп’янілого бога Індри.

До знахідок археологів у курганах нижнього Подніпров’я належить жорна для розтирання зерен, з яких виготовлявся ритуальний хмільний напій сома. Вживання його становило передумову обряду поклоніння Індрі і супроводжувалося приспівом.

“Лийся, сомо, лийся Інді”. Від скіфів українці успадкували не тільки вшанування берегинь та русалок, а й звичаї побратимства. Не випадково одним із сюжетів скіфського мистецтва є пара чоловіків, кожен з який тримає ріг з вином та обіймає побратима.

Для Київської Русі пиття означало веселість, і це стало основною причиною відмови Володимира Великого від пропозиції прийняти іслам. Навіть князь Олег був прозваний “віщим” через те, що, підвівши військо під браму Царгорода, відмовився пити піднесене візантійцями отруєне вино.

А символом українського політичного життя і сьогодні є чаша з окутого золотом черепа князя Святослава, з якої пив вино Печенізький князь Куря.

Варязький слід в українській культурі найпомітніше відбився у вигляді запозичення так званих кенінґів, усталених висловів скандинавських саг. В них криваве вино означало кров, бенкет – битву, а поїти ворога вином – битися.

Досить згадати хоча б “Слово о полку Ігоревім”. Тут “кривавого вина не вистачило, тут бенкет закінчили хоробрі руси, сватів напували, а самі полягли за землю руську”. Прихильність до горілки була засадничою властивістю запорожця гультяя, цього національного ідеалу українця, який, за словами пісні, “тиждень заробляє - за день пропиває”.

Власне, на усіх своїх портретах козак Мамай відрізняється від татарина тільки наявністю сулії та чарки. За свідченням сучасника, навіть на прийомі Богданом Хмельницьким Антіохійського патріарха Макарія, на стіл подали миску з горілкою і її черпали ложками ще гарячу.

Коли є гетьман на старшинській раді розсердився на черкаського полковника Яська Пархоменка і рубонув його шаблею по руці, то, отямившись, уклонився тричі і звелів викотити бочку меду зі словами: “Дітки мої, напийтеся і мене не судіть.”

Натомість брацлавський полковник Данило Нечай полюбляв у своїх листах кепкувати з ворога: “А я прошу додому мого, на добрий мед, на кухоль та другий вина. До того банкету маємо кілька штук гармати і пороху кілька бочок, будемо собі на здоров’я стріляти”.

Тривале існування у чужій державі заганяло українську людину у безвихідь, відтак, наприклад, 20 років тому мало не кожен 5-тий на українських вулицях видавався напідпитку.

Проте віднедавна горілка почала втрачати свою культову роль у масовій свідомості, а пов’язаний з нею фольклор відчутно занепав.

Споживання алкоголю нині поволі поступається поглинанню різноманітної інформації, зароблянню грошей та поліпшенню добробуту своєї родини. Це дає надію на відновлення в українців системи національних цінностей західного ґатунку, в якій міцні напої – то лише міцні напої.

Ірина Халупа

Розважання над витоками сучасного ставлення до алкоголю та його споживання, принаймні, якщо йдеться про цивілізацію, котра вважає себе складовою іудео-християнської традиції, неодмінно приведуть нас до Старого та Нового завітів.

Герої Біблії звеселяють себе вином, вживають його як ліки. Засуджують п’яницю, але милуються соком виноградної лози. Вино як витвір сонця та людських рук та пияцтво як наслідок зловживання цим згадується в Біблії у приблизно однакових пропорціях.

У 17 ст. Україною подорожував французький інженер Гійом Левассер де Боплан. Записи, які він робив під час своєї мандрівки, тривалий час були найбільш авторитетним джерелом пізнання історії українського козацтва і звичаїв українців.

Описуючи козаків, Боплан пише: “Козаки належать до грецької віри, яку називають руською. Дуже шанобливо дотримуються релігійних свят та постів, на які в них припадає 8-9 місяців на рік, під час котрих вони не вживають м’ясних страв. У цій формальності вони на стільки вперті, що переконують один одного, буцімто від цього залежить порятунок їхньої душі. Натомість не думаю, щоб знайшовся на світі народ, який би міг зрівнятися з ними щодо вживання напоїв. Вони ніколи не бувають настільки п’яними, щоб не могли розпочати знову пити.

Однак розуміється, що це буває лише в час дозвілля, бо коли перебувають у військовому поході чи задумують якесь важливе діло, то дотримують надзвичайної тверезості”. Це у 17 ст. писав Боплан.

(звучить пісня)

Ірина Халупа

Мабуть, скільки існує Львів, стільки існує традиція пити пиво. Культура його споживання така ж давня, як і саме пиво. Як зізналася наша колега зі Львова Галина Терещук, вона шкодує за тим, що сьогодні на вулиці не вересень, бо лише восени можна відчути смак справжнього львівського, яке у цю пору ще й називають, оксамитового пива. До того ж у вересні ще й проходить і місцевий пивний фестиваль.

Про львівські традиції споживання пива розповідає Галина Терещук.

Галина Терещук

У Львові є чимало шанувальників пива. І не просто шанувальників, а знавців усіх традицій, що пов’язані з ним. І чи не кожен оцінювач ґальби із оксамитовим напоєм вважає, що саме він найкраще знається на культурі його споживання.

Тому, аби не виглядати неосвіткою, я звернулася по допомогу до найвідомішого львівського пиворіза, львівського гумориста Стефка Оробця. Цікаво, що за свої специфічні знання пивної культури він отримав навіть міжнародне визнання. Одна з польських пивоварень визнала його пивним паном Польщі.

На думку пана Оробця, говорити про пиво влітку не випадає. За давніми галицькими традиціями пити пиво у цю пору вважалося заледве чи не гріхом. Ще за Польщі, як люблять повторювати старші люди, не можна було заходити у транспорт, коли за тобою тягнувся пивний душок. Для любителів літнього пива по Львову у ті часи курсували спеціальні трамвайні вагони другого класу.

Правдиві львів’яни починали пити пиво восени і завершували сезон його споживання навесні. У вересні в місті проходили пивні хрестини, на яких можна було досхочу посмакувати напоєм і оцінити його якість.

Власне, вислів “до кужеля наливай” і народився під час дегустації пива. В ті часи бабці Австрії, коли чоловіки носили штани зі шкіряними латками, якість пива визначали в особливий спосіб.

Біля діжки з пивом ставили дубову лавку, по якій стікало пиво. Чоловіки вмощувалися на краєчку лавки і в кужіль, а в нього вміщувалося 3 літри напоїв, набирали пиво. Якщо вкінці дегустації їхні штани прилипали до лави, тоді вважалося, що оксамитовий напій був доброї якості.

За словами Стефка Оробця, процес пиття пива довготривалий, чоловік має отримати від нього задоволення, яке приходить лише за третьою ґальбою.

Перша служить для того, щоб промити тракт, у другу виливають сире яйце, важливо на нього не дивитися, бо тоді воно може застрягти у горлі. А от справжній смак напою можна було відчути лише після третьої гальби. До того ж пити пиво слід із відповідними смаколиками. І тут галичани були справжніми гурманами.

У щоденнику кулінарних рецептів, що їх власноруч на початку 20 століття записала тітка Стефка Оробця пані Олена, є спеціальний розділ, присвячений стравам, що пасують до пива.

Найбільше смакували з пивом львів’янам свинячі ребра та горох. До того ж до пива подавали різноманітні види сирів і неодмінно предплики. А ще - телячі ніжки в тісті, воловий сік, омлет з бринзи, гарячі накладинці, гриби з кашею, печені ребра, паприка та різні види вудженини. А ще справжні оцінювачі пива замовляли свинину і квашені огірки з медом.

Цікаво, що

серед різноманітних страв, що їх вживали до пива львів’яни, я ніде не зустріла згадки про тараньку. Старше покоління пригадує, як з приходом до Львова совєцьких визволителів прийшла їхня лайка, чи то пак матюк, а ще таранька і кепська звичка лузати насіння навіть у театрі.

Саме толі з вулиць назавжди зникли духові квартети і оркестри, а культура пиття пава, до речі, передбачала і музичний супровід цього процесу.

Найбільше воно смакувало під гру на тубі, кларнеті, трубі і тромбоні. А скільки пісень присвятили галичани львівському пиву! Однак були в них слова застереження. Наприклад, “Пий, пий, пий, на старість торба й кий”.

Про львівське пиво та культуру його споживання можна розповідати багато і довго, однак погодьтеся, що жодні слова не замінять цього духмяного оксамитового напою.

Відтак обов’язково приїжджайте до Львова і замовте у тутешній кнальпі ґальбу, чи то пак три, правдивого львівського пива, його, на щастя, сьогодні у нас не бракує.

(звучить пісня)

Ірина Халупа

Далі в передачі - як збагатився алкогольний вибір українців. Кияни, що вони думають про алкоголь, які вони мають улюблені напої, які у них улюблені пісні про випивку.

Часом виникає враження, що пити українці стали менше, особливо молодь. Змінився, в значенні розширився, діапазон спиртних напоїв, які вливають у себе представники народу.

Принаймні, коли ввечері бачиш на Святошинській платформі стомленого потягу, який чекає електричку на Коростень з пляшкою пива “Оболонь”, на перевагу того хочеться вірити, що він не буде підганяти пива пляшкою “Пшеничної”.

Споживання алкоголю як національна і як літературна риса. Це тема наступного матеріалу, що підготував Олександр Ірванець.

Олександр Ірванець

Все-таки ми, український народ, п’ємо алкоголь зовсім інакше, аніж брати наші слов’яни. Маю на увазі передусім старших північних братів.

На доказ свого твердження можу навести давній, ще з армійських часів спогад про своє повернення з відпустки. В рідній частині я вирішив “виставити” певному колу ближчих друзів, однолітків по призову. Їжі, тобто закуски, вдалося довести ще з дому, а спиртного було куплено в найближчому продовольчому магазині на околиці тодішнього Ленінграда, нині – Санки-Петербурга.

Забажавши пригадати нещодавні студентські роки, я зупинив свій вибір на доброму молдавському “Портвейні”, етикетку якого прикрашала чоловіча голова у брилику. Коли один з моїх товаришів, питомий росіянин з Карелії, побачив наш імпровізований стіл, накритий в одній з каптьорок, в нього вирвався захоплений вигук: “Та я під таку закусь навіть горілки не пив!”

Тим часом сучасна українська література також не стоїть осторонь усезростаючих вимог народу до алкоголю. Взяти для прикладу трилогію виразника дум та устремлінь сьогоднішніх 40-літніх Юрія Андруховича: “Рекреації”, “Московіада”, “Перверзія”.

Якщо в першому романі герої в умовах агонізуючого радянського устрою вживають такий інтернаціональний напій, як, наприклад, коньяк “Білий бузько” (молдавський напій “Бєлий аіст”) та ще традиційне шампанське в нетрадиційних еротичних моментах, то вже в “Московіаді” цей діапазон розширюється до пива, пекучої самогонки, міцного виноградного напою, позначуваного абревіатурою КВН (“крєпкій виноградний напіток”) і так далі, аж поки головний герой не набере необхідних для повного щастя 7-ми рівнів.

Але все це напої цілком реальні, напої, які функціонували в пізні радянські та ранні пострадянські періоди. Продавались у торговій мережі, вживалися населенням з усіма подальшими наслідками та, впливаючи на масову свідомість, закріпилися у ній.

В останньому романі, в “Перверзії”, Андрухович пробивається вже на нові обрії, і в царині алкогольних напоїв – також. Оскільки дія відбувається в Західній Європі, то й супроводжують героя вже не наші алкоголі, одні лише назви яких здатні вести у транс належно підготованого читача.

Білий ром “Баккарді”, віскі “Джим Бім”, бренді “Шантре”, а точніше “Вайнбрант”, 38-градусний напій німецького виробництва.

Це лише ті субстанції, котрі згадуються на перших сторінках твору. А вже з поступовим розвитком сюжету ускладнюється і світ спиртного, який оточує персонажа.

На семінарі у Венеції куди він потрапляє, алкоголь входить до програми семінару поряд з тематикою доповідей та назвами публічних заходів.

Під рубрикою “Напій дня” поруч зі стравами дня, завершаючи кожен розділ програмки, один за одним перед читачем проходять шоколадний лікер “Моцарт”, горілка “Абсолют”, віскі “Джоні Вокер” з можливою заміною його “Байзоном”, цуйка “Горбачов”.

А далі вже - по наростаючій граппа “Кандоліно”, вина тосканські, романські, шампанські, апулійські, ліґурійські, червоні, білі, чорні, напівсолодкі, десертні.

Вже на основі вище перелічених трунків можна сміливо робити висновок, що українська алкогольна свідомість протягом останнього десятиліття після здобуття Україною незалежності зробила значний ривок у бік цивілізованого світу. Прогрес, він і є прогрес.

Ірина Халупа

Пам’ятаєте давню українську пісню з глибоким підтекстом: “Він ніц не робить, тільки п’є, прийде додому – жінку б’є”. Це про деяких несвідомих українських чоловіків, які не переводяться на просторах України, на жаль, ніколи.

Козак гуляє, шинкарочка носить, Не пий, козаче, козачка просить. Не пий, козаче, коня проп’єш.

Пропивали і коня, і щастя, і долю. Актуально і сьогодні звучать гіркі рядки з пісні Степана Пушика “Козак гуляє”.

В шинку шинкарка горілку носить, Козацтво п’яне, сміється ніч, Не пийте, хлопці, Вкраїна просить, Не пийте, хлопці, проп’єте Січ.

(звучить пісня)

Ірина Халупа

П’ють всі: і шахтарі, і слюсарі. Але є ще специфічний прошарок населення, якому в дружбі з Бахусом пальма першості приписується апріорі. Мова йде про митців: про бородатих, про патлатих, рвійних та талановитих.

“Якщо Бог дав горілку, то чорт украв мірку”, - кажуть в народі. А чи шанують питво сучасні українці? Які алкогольні напої їм смакують найбільше?

Про своє ставлення до алкогольного змія Ірині Білій розповідають пересічні українці.

Респондент 1

Мій улюблений напій – віскі. Його я вживаю не часто, оскільки в нас віскі коштує дуже дорого. Тому, коли купую собі пляшку, то вона в мене розтягується на півтора місяці. Але, в принципі, не відмовляюся від доброї горілки, це прекрасна річ, і пиво. А вино, подібні речі, лікери я не люблю, у мене від них болить шлунок.

Ірина Біла

Національний алкогольний напій українців який, на Вашу думку?

Респондент 2

Звичайно, горілка. При чому добра горілка, в якій плаває два червоні маленькі перчики.

Респондент 3

Я особисто ставлюся до випивки негативно, тому що розумієте, це, з одного боку, для певної категорії людей, це бізнес. З іншого боку, це психотропна зброя, яка поступово розкладає суспільство, вона має дуже тяжкі наслідки.

Ірина Біла

А взагалі Ви вважаєте українську націю питущою? Така, що любить прикластися до чарчини?

Респондент 3

Якщо історично розглянути, то ми були як всі люди, у нас міру знали. Були такі напої різні, настойки на медові. А так сталося, що комусь вигідно було, людина до всього звикає.

Респондентка 4

Ні в одній країні світу такого безглуздя алкогольного немає, щоб споїти так от весь народ.

Ірина Біла

А настоянки, які раніше наші пращури вживали?

Респондентка 4

Наші пращури вживали тільки тоді, коли людина хвора і їй треба чимось допомогти. То вони знали, але людям не говорили. Скільки історія наша пам’ятає, щоб на Русь не лізли греки, то наші пращури вчили, не беріть у них напої, не пийте у них напоїв, бо вони вас обдурять і заженуть вас у рабство.

Респондентка 5

Так, іноді можемо з друзями випити самогон, я люблю. Це наш український напій, він дуже корисний, і коли людина його робить в домашніх умовах, вона знає, що кидає, які продукти. А в магазині вони не знають, можуть купити отруту різну, змішують, особливо зараз із-за кордону привозять різної “дряні”, люди труяться. Найкращий напій – самогон, якщо з міцних напоїв.

Ірина Біла

Чи можете згадати пісні, що пов’язані з випивкою, з алкогольними напоями?

Респондентка 6

(співає пісню про алкоголь)

Ірина Біла

І це співаєте такі пісні?

Респондентка 6

Ніколи в житті, це я на печі співаю (продовжує співати).

Респонденти

Ми ще не пили, ще торба наша повна.

Ірина Біла

А що в торбі з випивки?

Респонденти

Ну що? Святковий стіл. Але ні, в нас не алкогольні напої, у нас шампанське, компот, а от таких, щоб дуже міцних, таких немає.

Ірина Біла

А от пляшка якого напою зазвичай на святковому столі у Вас стоїть?

Респонденти

Вдома в мене стоїть “Спотикач український”, українська горілка, більше такого нічого.

Респондент 7

“Кагор” люблю, “Портвейн” люблю білий, але п’ю дуже мало. Все життя працював водієм, музику люблю, але горілку вживаю дуже мало.

Ірина Біла

Які Ваші улюблені застольні пісні?

Респондент 7

Наші українські пісні. Їх багато, зараз співаємо і “Червона калина”, і “Розпрягайте, хлопці, коні”, і “Сховалося сонце за горою”, співаємо приймака, “Ой хмелю, хмелю”, “Ой стану ранесенько”...

Ірина Біла

Які пісні, пов’язані з алкогольними напоями, можете зараз пригадати?

Респондент 7

“Наливайте, браття”, вона і патріотична, і козаки любили випити, але в міру. Тепер багато люди п’ють без міри, а раніше люди по святах тільки пили, а так всі працювали. І рахувалося, що великий сором, коли людина серед буденного дня п’є. Тепер значно більше п’яниць.

Мій батько і мати працювали: сонце сходило і заходило. Так працювали в моєму селі Росава. І люди були дуже працьовиті, а на роботу і з роботи йшли з піснями.

Ірина Халупа Ось, що про алкоголь думають кияни, з ними розмовляла Ірина Біла. На цьому, дорогі слухачі, закінчуємо нашу програму “30 хвилин у різних вимірах” про випивку.

Пам’ятайте, що кажуть мудрі люди, “все по трішки і все в мірі”. Відгукніться, скажіть нам ваші думки про наші програми, висловіть свої бажання.

Наша адреса: 01001, Київ 1, головна пошта, а/с 496, радіо “Свобода”. Ми чекаємо ваших листів. З Вами прощається Ірина Халупа і, як завжди, бажає вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG