Доступність посилання

ТОП новини

“30 хвилин у різних вимірах”: Передача присвячена чоловікам.


Ірина Халупа

Прага, 9 липня 2005 року.

Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогий слухачу. На хвилях української “Свободи” до вас завітала передача “30 хвилин у різних вимірах” і я, її господиня, Ірина Халупа.

Сьогодні наша передача присвячена чоловікам. Живеться їм у нинішньому світі, як, до речі, всім нам, зовсім не легко.

Найважче жити у період великих змін, а нам з Вами якраз і випало в такий час жити. Бурхливі епохи перемін трясуть нашими вічними ідеалами. Нами неконтрольовані обставини ці ідеали змінюють або змушують нас, якби боляче воно не було, приходити до реалізації, що немає нічого ідеального.

Але все ж таки ідеали потрібні. Бо нам усім треба до чогось вищого прагнути. Між ідеалом і реальністю, як то кажуть в Одесі, це дві великі різниці. Про ті різниці ми сьогодні й поговоримо. “На красивого чоловіка дивитися гарно, а з розумним жити легко”, - мовиться в народі.

Сьогоднішні передачі ми шукатимемо всього гарного і розумного у чоловічому світі. Мені здається, що програма вийшла цікава. Отож, прошу залишитися з нами, з радіо “Свобода”.

В Україні, як майже скрізь, чоловіків безумовна меншість. Проте вони заполонили собою всі кращі ніші. Вони керують державою, ухвалюють закони, втілюють їх у життя. Із 4-х тисяч біографій парламентарів, урядовців, політиків, дипломатів, науковців і журналістів, вміщених у довіднику “Хто є хто”, в Україні 3 874 біографії належать чоловікам, жінкам – 126.

Тож і хочеться запитати, чи не тому Україна така бідна, що нею керують чоловіки?

У довіднику Спілки письменників України жінок всього 136, чоловіків – у 10 разів більше. Дані ці, ясна річ, неповні, бо щороку змінюються, проте згадана диспропорція залишається, українським світом керує чоловік.

А світ цей різноманітний і широкий. В ньому все – від розкошів до злиднів. В цьому світі живе Надія Степула.

Надія Степула

Історично в Україні панував патріархальний устрій, нічого не змінилося і сьогодні. Хоч за часи рвійного будування комунізму жінкам була нав’язана ідея рівноправ’я, жертви якої корчували ліс, розорювали цілину, будували міста і дороги. І досі будують. Як правило, бригадир будівельної бригади - завжди чоловік, а ось муляр-штукатур – таки жінка.

Досить проїхати українськими безмежними дорогами, які вічно ремонтуються, щоб побачити: жінки в помаранчевих жилетах лопатами кидають асфальт, розгрібають гравій, чоловіків серед них мало, але вказує, куди кидати і де розгрібати саме чоловік.

Куди не глянеш, чоловіки грають перші скрипки. І в політиці, і в економіці, і в бізнесі... Напевно, це закономірно. Чи справедливо – хто знає.

Якби українські чоловіки, не ті, хто називається елітою, а взагалі всі, могли пристойно заробляти, щоб утримувати свої сім’ї, то я не впевнена, щоб їхні жінки одягали помаранчеві жилети чи будівельні каски.

Сьогодні середньостатистичний чоловік України переживає всі труднощі демократичних перетворень.

Серед чоловічої частини населення немало мрійників, вони вимріюють нове і красиве життя для себе і жінок, своїх та чужих... Поможи їм, Боже.

Умовно я б поділила всіх українських чоловіків на три рівні частини. Перша – так звана еліта: політики, депутати, керівники підприємств, бізнесмени тощо. Їх значно більше, ніж жінок. Але ж ніхто не заважає сьогодні жінкам завойовувати місця в парламенті чи висувати себе кандидатом в президенти.

Друга група – трударі, які борсаються в життєвих реаліях з усіх сил, ті, кому місяцями не платять зароблених грошей, у кого мізерні оклади, але вони вперто працюють. Шахтарі, лікарі, вчителі, робітники. Їх найбільше.

До третьої групи можна віднести всіх інших. Серед них і тих, кого соромливо називають “людським дном”. Це наркомани, алкоголіки, злочинці... Іноді це істоти безособові.

Змалювати якийсь усереднений образ українського чоловіка неможливо, бо він мав би втілювати в собі риси, притаманні представникам кожної із зазначених груп. Бути, наприклад, політиком і одночасно злочинцем, бути трударем та водночас алкоголіком і так далі.

Хоч життя наводить безліч прикладів саме такого оригінального поєднання. Досить згадати кілька імен відомих політиків, які звинувачені в корупції, у відмиванні грошей і тому подібному.

Не важко передбачити, що найближчим часом ситуація в країні мало зміниться. Чоловіки, яких меншість, і далі відіграватимуть перші ролі в розбудові держави, в бізнесі та мистецтві. Цьому сприяє і традиція, і багатовікова затурканість української жінки, і навіть її небажання різко змінити ситуацію.

Як показує аналіз останніх виборів президента, жінки в Україні ще не готові до рівної боротьби з чоловіками за найвищий пост.

Не готові вони й поставити чоловіків у такі умови, коли тим буде не до керівних потух, адже не таємниця, що сьогодні українська жінка є опорою підтримкою, символом і рятівницею будь-якого пересічного чоловіка.

Споконвічний материнський інстинкт здебільшого штовхає українську жінку опікуватися чоловікам, як дитиною, що допомагає чоловікові всі сили віддавати, скажімо, кар’єрі.

Середньостатистичний український чоловік не готує їжу, не пере білизну, не доглядає дітей, не прибирає, не ходить по крамницях та ринках, не миє посуд і ще багато чого не робить. Якщо котрась із жінок не хоче ним опікуватися, він піде до іншої. Охочі знайдуться, бо ж чоловіків менше.

Хтось може скаже, що розлучень мало? Аніскільки. Як відомо, кожна друга пара розлучена. Серед багатьох причин і та, що чоловіки в шлюбі не готові ділити з жінками клопоти щоденної суєти. Психологи пояснюють і виправдовують це особливостями чоловічої статі.

Зрештою, чи так погано, що чоловіки ведуть перед, що не здають своїх позицій, що захопили всі кращі місця, що вони - великі діти, які люблять ігри, для них життя – це захоплююча гра в політику, в економіку, в мистецтво, і вони в цих іграх звикли перемагати.

Якби жінок такий стан речей не влаштовував, то вони б знайшли спосіб, як змінити ситуацію. Надія Степула, радіо “Свобода”.

Ірина Халупа

Наші чоловіки фізично слабкі. Вони, бідолахи, вмирають перед нами, залишивши нас самотніх на поталу. Один американський журналіст сказав: “Чоловікам все йде ліпше, вони пізніше одружуються та пізніше вмирають”.

Цей дуже своєрідний жарт констатує сумний факт: чоловіки не живуть так довго, як жінки, і фізично не проявляють відповідної гнучкості. Про стан здоров’я чоловіків говорить співробітник інституту геронтології Академії медичних наук Олександр Поляков.

Олександр Поляков

Ситуація досить драматична. Стан здоров’я чоловіків гірший, ніж жінок. Ця тенденція відома в світі, і розбір між тривалістю життя чоловіків та жінок завжди існує. Але такий, який він є в Україні, свідчить про особливо неблагополучний стан чоловіків.

І основна роль у формуванні чоловічої такої надсмертності дорослого населення належить інфекційним хворобам, захворюванням органів дихання, нещасним випадкам, отруєнням, травмам, хворобам системи кровообігу. І ця чоловіча надсмертність є результатом не стільки ідеологічних чинників, скільки наслідками сприятливих умов праці нездорового способу життя та згубних звичок.

До покращення зараз такої тенденції немає. Треба, крім того, зазначити, що все ж таки, якщо намалювати картину ґрунтовно, жінки від природи більш витривалі і якщо сказати, стійкіші до життя.

Ірина Халупа

Далі в програмі – про українських чоловіків в сучасному суспільстві, а також Ольга Герасим’юк, відома тележурналістка, розповість, як жінки повинні підтримувати своїх чоловіків. Залишайтесь з нами, з радіо “Свобода”.

Різниці між чоловіками та жінками існують так довго, як існує людство. Ми є різними, у нас подібності і величезні відмінності.

Ці різниці у 20 ст. стали темами для наукових досліджень. Науковці відстежують різні тенденції у стосунках між чоловіками та жінками. Водночас вони вказують на певну різницю, яка раніше була малопомітною. Про те, як себе почувають чоловіки у сучасному українському суспільстві – у матеріалі Наталки Мусієнко.

Наталія Мусієнко

Загальновідомо, що в українському суспільстві жінок більше, ніж чоловіків, майже на 10%. Однак, як свідчить статистика, останніми роками народжується більше все ж хлопчиків. В чому ж причини такої невідповідності?

Пояснити це спробувала Євгенія Луценко, завідувачка сектором гендерних досліджень українського Інституту соціальних досліджень.

Євгенія Луценко

Тривалість життя в Україні взагалі зараз надзвичайно низька. Всього 67 років. Але чоловіки в середньому живуть лише 62 роки, тоді як жінка 73. Після 50-ти років кількість жінок значно перевищує кількість чоловіків.

Тут ми можемо вже розглядати першу гендерну дискримінацію становища чоловіка. Чоловіки на пенсії в середньому живуть два роки, тоді як жінка - 18. Я думаю, що жінки, почувши це, не дуже зрадіють таким висновкам, що вони тут в кращому стані.

Наталія Мусієнко

З чим це можна пов’язати?

Євгенія Луценко

Багато чинників спричиняють таку ситуацію. Безумовно, останнім часом на тривалість життя чоловіків впливає та ситуація, яка склалася в економічному суспільстві.

Ми проводили дослідження, де ставили запитання: як ви себе почуваєте? Чи дуже щасливим, досить щасливим, не дуже щасливим?

Отримали дані: чоловіки досить і дуже щасливі - 34%, а 26% не змогли відповісти на це питання. І головною детермінантою до свого соціального буття більше опитуваних вважають драматичні зміни, які сталися саме в матеріальній сфері.

Багато чоловіків розгубилися. У нас є дані по безробіттю. Офіційно на обліку стоїть трохи більше 65% - жінки, і 4,6% - чоловіки. Але ми також знаємо, що чоловіки за своїми фізичними даними часто не погоджуються з тим, що вони мають піти і стати на облік.

Я вважаю, що ця цифра не відповідає дійсності через те, що крім того, що жінки стають на облік, зараз дуже багато їх залучено в тіньовий бізнес.

Тобто вони вважаються безробітними, але насправді вони працюють. І це переважно жінки. Тобто кількість жінок взагалі непрацюючих менше, ніж нам дає ця цифра.

Наші дослідження показують, що жінки швидше адаптуються в нових умовах, вони швидше перекваліфіковуються, вони швидше знаходять собі пристосування в сучасному житті, тоді як в чоловіків це відбувається набагато складніше.

Звідси стреси, дуже ранні гіпертонічні хвороби, які часто закінчуються інсультами, звідси – трагічна смерть. Жінки сильніші, аніж чоловіки, вони виживають в таких умовах, в яких не виживають чоловіки.

Наталія Мусієнко

Як стверджував французький філософ минулого століття Жозеф Местер: “Великою помилкою жінок є бажання бути схожими на чоловіків”.

Власне, такої думки і мій наступний співрозмовник, лікар-сексопатолог і дендролог, кандидат медичних наук Юрій Гурженко, але спочатку про те, яким все ж таки є сексуальне здоров’я в українських чоловіків.

Юрій Гурженко

Сексуальне здоров’я чоловіків на Україні бажає кращого. Справа в тому, що на нас впливає дуже багато різних факторів. Щось дано від природи. От, наприклад, статевий темперамент.

Якщо людина має сильний статевий темперамент, то ці всі фактори на нього впливають менше, але з сильним темпераментом у нас в Україні 10-15% чоловіків. В основному ми маємо середній статевий темперамент, який характерний для нашої нації, для нашої географічної широти.

Якщо говорити про Чорнобиль... Чорнобиль вплинув, але він більше вплинув на реферативну функцію, тобто функцію продовження роду, на рухомість сім’яних клітин у чоловіків, але менше він впливає на статеве здоров’я.

Але нервові фактори, стреси, емоційні різні фактори впливають абсолютно негативно на чоловіків. Особливо емансипація жіноча, вони розуміють, що вони мають рівні права, але рівні права їм дані від природи. А може це не зовсім так, адже права в нас рівні, а можливості різні.

Справа в тому, що, наприклад, жінка кохає серцем та душею, а чоловік кохає більше тілом та розумом. У нього більш раціональний підхід до цього питання. Тобто тут різні можливості, і природою різне призначення чоловіка та жінки. Те, що може жінка, того чоловікові не дано.

Ірина Халупа

Нашу дискусію про чоловіків ми продовжуємо монологом відомої тележурналістки Ольги Герасим’юк. Вона вважає, що чоловікам сьогодні важко, тому жінки нині, може, як ніколи, підтримують своїх чоловіків.

Ольга Герасим’юк

Чоловікові зараз важко, я це розумію дуже добре. Я маю на увазі чоловіка в нашої українському суспільстві, йому дуже тяжко. Зараз багато говорять про те, що знову наступає матріархат, дуже багато говорять про сильну жінку сьогодні в суспільстві.

Я думаю, що жінки просто на даний момент всі розгубилися. Вони шукають, як їм тепер вистояти. Просто жінка знову вмикає свою функцію – берегти, і вона кинулася на захист родини. Розвалена економіка, безробіття, всі речі, які ми всі тяжко переживаємо, жінка кинула все для того, щоб врятувати цю родину, і того ж чоловіка підтримати.

Те, що вони змінили професію, поїхали торгувати, роблять якийсь бізнес, це все ми спостерігаємо. Але це зовсім не означає, що чоловік виявився якимось нікчемним. Йому дуже тяжко як главі сім’ї, його самолюбство трохи вражене сьогодні.

Ясно, що бувають різні негативні моменти, бо чоловіки по-різному намагаються утвердитися у цій ситуації, але я ставлюся до такого чоловіка зі співчуттям, я не намагаюся його принизити в цій його, впевнена, тимчасовій слабкості.

І знаєте, я читаю часом якісь дамські журнали, в яких на повному серйозі радять бізнес-леді, як їм поводитися зі своїм чоловіком, який заробляє значно менше. Радять не вдягати його у діряві шкарпетки, говорячи “як заробиш – одягнеш добрі”, бо це його принизить. Такі доброзичливі ніби поради, але мене це трохи смішить.

Я брала участь в конференції: “Жінки в пресі. Фокус на лідерство.” Вона проходила в Вашингтоні. Що там було цікаво? Там зібралися жінки, які справді досягли якихось висок у журналістській роботі з усього світу. Там були Африка, Азія, вся планета зібралася.

Обговорювали також, як жінка може вплинути на світ, на інформацію, на журналістику. Дуже багато обговорювали, і по-моєму, всі все ж таки зійшлися на тому, що у професії немає, я зараз про журналістику заговорила, але вона не ділиться за статевою ознакою.

Тому що на питання, кого ви будете підтримувати: жінку чи чоловіка, коли хочете дати поштовх у кар’єрі, то я, наприклад, відповіла б, що буду підтримувати розумнішого, а не жінку, бо я - жінка. На такому рівні я собі світ не бачу.

Якщо я виявлюся в якомусь сенсі сильнішою, то це моя справа.

Чому знову я про це говорю? Тому що коли я отримувала якісь нагороди, мене називали чоловіком у журналістиці. Я категорично заперечую, я – жінка. Я нічого чоловічого не переймаю.

Ірина Халупа

Ми завжди думаємо, що хтось обов’язково має знати, що ми почуваємо, і відповідно реагувати. Але це не так. Людина не обов’язково має все це знати і відчувати. І Ви не можете вимагати, щоб вона змінила свою поведінку тому, що цього хочете ви, або її стандарти не співпадають з вами.

Навряд чи ви здогадаєтеся, дорогий слухачу, звідки цей витяг. А він із Декларації прав іншої людини. Причому видана вона була в Україні ще за часів комуністичного режиму.

Саме таку преамбулу для своєї замальовки для чоловіків обрала Лариса Мудрак.

Лариса Мудрак

Головний редактор одного стильного західного жіночого журналу у вступному слові сказала: жінка початку тисячоліття – це високі технології домогосподарства, ультра-модерні інтер’єри життя і регулярні пошуки романтики.

З такою характеристикою вам хіба що у мавзолей, - сказав мій чоловік у відповідь на захоплення модною образністю.

Я зробила вигляд, що образилася, і відправилася в 105 раз аналізувати, чому ж ми, жінки, зовсім не розуміємо чоловіків? Чому часами вони здаються нам потворами із іншої планети?

Перше, що я завжди згадую в таких випадках, так це аксіому мого знайомого спортсмена про те, що чоловіки і жінки люблять по-різному. І навіть в найбільші моменти емоційного єднання, коли жінці здається, що навколо розквітають троянди, а всі колеги добрішають та стають порядними, чоловік може подумати про неправильно паковану машину.

Інший мій приятель сповідує теорію про те, що жінки вартують, аби їм кидали квіти та пошану під ноги, але при цьому вони не повинні бути думаючими і мислячими істотами, і мати свою точку зору. І це маючи дві вищі освіти і впродовж довгих років працюючи в товаристві жінок інтелектуалом.

А особливі душевні страждання мого приятеля - він переживає, якщо якась із його колишніх пасій не ллє море сліз за ним, а навпаки, швидко знаходить йому заміну.

Він тричі був одружений. І замість того, аби зглянутися на свою поведінку, винними вважає колишніх дружин, які не оцінили його широку натуру і те, що сам він вивів їх у люди.

І ще один неповторний образ. Такий собі бізнес-пан, успішний розумний, уважний і нібито сімейно налаштований, так мені принаймні здавалося колись давно. Але колись давно, ще в юнацький період, його полишила дівчина, з якою він довго зустрічався.

Жодна моя подружка не переживала так любовні розриви, як переживав він протягом кількох років з плачами, запоями та погрозами ноги переламати. Після цього він ціни собі не складе. І вже майже 40-річному віці продовжує бути зразковим сином, успішним керівником, хорошим другом та повним холостяком.

Але за моїми спостереженнями він настільки закомплексувався першою невдачею, що почав просто боятися жінок.

Нещодавній журналістський досвід залишив мені ще одну картинку образу наших “дон жуанів”, “шварцнегерів” та “білів гейців” в одній українській вишиванці.

Ми писали інтерв’ю з колгоспницями в Київській області. Загальновідомо, що щирості українського села треба ще всім повчитися, але навіть знаючи це, я не очікувала, що відповіді будуть на стільки відвертими.

Кожна друга жінка з емоціями говорить про те, що власні чоловіки - або п’яниці, або ледарі, які ще й б’ють їх, але не кидають їх з жалю, бо вони ж... під тином десь помруть і ради собі не дадуть ні у чому.

Мій власний чоловік на хвилі гарного настрою завжди жартома запитує у своїх друзів: ну скажіть мені, як я з нею (тобто зі мною) живу? Це при тому, що я активно сприяю його кар’єрі, левову частку сімейних обов’язків тягну на собі, вибачаю його філософську лінь і все життя його запитую: як я з ним живу?

А в найприкріші моменти життя я таки змушую себе в 105-ий раз згадувати аксіому свого спортивного друга. І мені навіть здається, що без чоловічого товариства вже завтра буде досить нудно.

Ірина Халупа

Я завжди була переконана в тому, що однією з ознак справжнього чоловіка є вольове підборіддя. Портрети та фотографії визначних особистостей в історії людства підтверджують правильність моєї теорії.

Юлій Цезар, Наполеон, Симон Петлюра – це лише кілька прикладів великих постатей із сильними викарбуваними підборіддями. Якщо за таким критерієм оцінувати чоловіче представництво української політики, то висновки напрошують вельми сумні. Справжніх чоловіків там обмаль.

Моя колега Ірина Перешило теж дотримується такої думки, хоча у неї дещо інші критерії та оцінки. Послухайте, які саме.

Ірина Перешило

У справжнього чоловіка, себто стриманого, відповідального, мужнього і великодушного можуть витворити дві речі: кохання жінки і улюблена справа. При цьому улюблена справа – це не лише робота. У справжнього чоловіка обов’язково має бути якесь захоплення чи, інакше кажучи, хобі, яке б шліфувало його найкращі якості.

Якщо з цієї позиції оцінювати чоловічу частину українського політикуму, то за найпоблажливішими мірками справжніми чоловіками у цій сфері державного буття можна назвати 7%, максимум 10%, індивідів.

Решта 90% не відповідають означеним нормативам, а отже, класифікуються як несправжні...

Якщо ж чоловіки дозволяють собі бути такими “забембаними”, то хто ж їх покохає? Брак кохання у житті українських політичних зірок проглядається неозброєним оком у всьому, точніше про це свідчить усе у їхній поведінці: Злість, агресивність, істеричність, непоступливість, грубість та нахабність. Хіба може себе поводити подібним чином чоловік, якого кохають?

Кохання дарує гармонію, а гармонійна людина є врівноваженою і здатною приймати рішення керуючись розумом, а не емоціями. Отже, на тему кохання жінкам 90% українських політиків говорити немає сенсу. Таких жінки не кохають.

Щодо другої обов’язкової умови, яка сприяє творенню із сировини під назвою “чоловіча стать” особистості, яку називають справжнім чоловіком, то більшості українських політиків вона теж не під силу. Я маю на увазі серйозне захоплення чи хобі, яке гартує чоловічий характер.

Приміром, альпінізм, гірські лижі, теніс чи хоча б шахи. Це можуть дозволяти собі люди високої самоорганізації та сили волі, які до того ж є життєлюбами. А таких у депутатському корпусі “кіт наплакав”. Оскільки серед парламентарів культивується зовсім інші речі.

Приміром, читаю інтерв’ю з однією неймовірно самозакоханою парламентською знаменитістю. І на запитання: “Як ви проводите свій вільний час?” вона, себто “парламентська знаменитість” відповідає: “Люблю смачно поїсти і пограти у карти”.

Ще один народний обранець щиро зізнається, що найбільше його хобі “у банькє з друзямі попарітся”. А деякі у своїй відвертості взагалі прості до нестями - “люблю гарних дівчат”.

Все це не є погано, але ніколи ніхто мене не переконає у тому, що за такими уподобаннями душі стоять особистості, а тим більше – справжні чоловіки.

А чого, власне, можна очікувати від держави, у якій заправляють несправжні чоловіки? Хоча, зрештою, їх, несправжніх, нам ніхто не нав’язує, більше того, ми ж їх самі ще й обираємо. Чому? А це вже загальноукраїнський секрет.

Якось ці несправжні уміють забивати електорату баки. До речі, один хірург, спеціаліст з пластичної хірургії розповідав мені, що найбільше політиків до нього звертаються саме напередодні виборів, і всі вони вимагають пластичної операції, яка б створила один ефект – гарну усмішку.

То можливо починати вибирати потрібно з цього? Адже ще однією ознакою справжнього чоловіка є те, що його усмішка справжня.

Ірина Халупа

В англійській мові часто говорять, що живемо у чоловічому світі. Хоча нас жінок більше як чоловіків, вони все ж таки керують всім. І жінок не дуже радо допускають до владних структур. Візьмімо як приклад українську політику, політику суто чоловічу.

Колишній прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, жінка, яка посідала найвищу політичну посаду у свої країні, сказала: “Політика навчила мене одне – чоловіки не є ані розсудливими, ані раціональними”.

Мені особисто ніколи не подобалися такі глобальні твердження, я дивлюсь на людей, як на одиниці. Але це тільки я.

Кожне суспільство виробляє певну ієрархію власних символів, за цими психотипами можна судити про добу, яку переживає це суспільство.

Отже, дорогі слухачі, ви вже дізналися, що думають про і якими бачать чоловіків мої колеги-журналістки. Але можливо їхні вимоги до протилежної статі надто завищені та претензійні?

Ідеальний той, котрий розуміє жінку, але мені чомусь здається, що більшість чоловіків вам скажуть, що жінку зрозуміти просто неможливо.

Одна досить відома американська журналістка свого часу сказала: “Щоб бути щасливим з чоловіком, його треба дуже розуміти і трішки кохати. Щоб бути щасливим з жінкою її треба дуже кохати і навіть не пробувати її розуміти”.

На цьому завершуємо передачу “30 хвилин у різних вимірах”. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові.

Говорить радіо “Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG