Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 07:48

“Споконвіку було Слово”: - До теми нападу на Патріархію Української автокефальної православної церкви, який стався 4 лютого цього року; - Роздуми про викладання християнської етики в школах.


Василь Зілгалов

Аудіозапис програми:

Прага, 9 липня 2005 року

Василь Зілгалов

Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном - автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Павел Шидло.

Сьогодні ми повертаємося до теми нападу на Патріархію Української автокефальної православної церкви, який стався 4 лютого цього року саме тоді, коли затверджений Президентом України Віктором Ющенком новий уряд зібрався на своє перше засідання в кінозалі Верховної ради. Наш київський кореспондент Тарас Марусик, який побував цього тижня на прес-конференції в Міністерстві внутрішніх справ поцікавився в міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка його думку з приводу цієї безпрецедентної і, як каже потерпіла сторона, зухвалої атаки. Отже слово Тарасові Марусику з Києва.

Тарас Марусик

Я запитав міністра, чи розцінює він події 4 лютого як провокацію і чи в нападі брали участь члени очолюваного Дмитром Корчинським “Братства”. Ось що відповів Юрій Луценко.

Юрій Луценко

Дякую за питання. Це дуже прикра історія, яку, на жаль, не розуміють до сих пір багато із захисників дуже поважних людей, зокрема пана Сверстюка. Була ця сутичка там, на вулиці Трьохсвятительській. Після цього міліція припинила безпорядки, завела кримінальні справи щодо осіб нападників, серед них не встановлено братчиків пана Корчинського, але визначено прихильників митрополита Мефодія. І він сам проходить по трьом кримінальним справам. А в зв’язку з цим я написав листа в Київську міську адміністрацію з проханням розібрати цю подію з митрополитом Мефодієм через те, що це порушення громадського порядку в церкві столиці. Суд пан Сверстюк програв начисто і тому міліція не може порушувати рішення суду, хоча я особисто як громадянин морально на боці пана Сверстюка, тому що є закон, а є справедливість. Але я служу закону, а справедливість в тому, що 8 числа витік термін оренди митрополита Мефодія на цю споруду.

Тарас Марусик

Отже суд по оренді він програв, але є ще другий суд по нападу?

Юрій Луценко

Другого суду ще не має. Там не має кримінальних ознак, я думаю, що люди будуть відповідати як мінімум адміністративно.

Тарас Марусик

Говорив міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко.

Василь Зілгалов

Перериваючи на якусь хвилину матеріал Тараса Марусика, хочемо повідомити слухачам програми “Споконвіку було Слово” ще одну інформацію з релігійного життя України. Зокрема Донецька єпархія Української православної церкви Київського патріархату офіційно повідомила про акт вандалізму на будівництві її кафедрального собору в Донецьку. В заяві прес-служби єпархії йдеться про напад на будівництво. Текст цієї заяви отримав 8 липня Інтернет - сайт під назвою Релігійно-інформаційне життя України. Зокрема в листі прес-служби Донецької єпархії Української православної церкви Київського патріархату йдеться: “ Прес-служба Донецької єпархії УПЦ Київського патріархату повідомляє, що в ніч з 5 на 6 липня 2005 року було чинено акт вандалізму на місці будівництва кафедрального собору святого апостола Андрія Первозданного в місті Донецьку. “Невідомі” особи зламали та викрали святий хрест, який був освячений Його Святістю Святішим Патріархом Київським та всієї Руси - України 30 травня цього року під час його візиту в Донецьку єпархію. І далі у заяві прес-служби Донецької єпархії УПЦ Київського патріархату підкреслюється: “ Звичайно, подібні вилазки сучасних вандалів не будуть мати очікуваного ними ефекту. За кілька днів на місці зламаного хреста буде поставлено інший – гранітний. Українська православна церква Київського патріархату буде і надалі поступово зростати на Донеччині. Тільки не за допомогою протизаконних акцій та залякування у розв’язанні релігійної війни, на що останнім часом дуже часто натякають представники Московського патріархату. Але наша церква буде і надалі прикладом християнських чеснот: віри, надії і любові!”, йдеться у заяві прес-служби Донецької єпархії УПЦ Київського патріархату з приводу акта вандалізму на місці будівництва її кафедрального собору у Донецьку. І Тарас Марусик завершує тему нападу на Патріархію Української автокефальної православної церкви в Києві.

Тарас Марусик

А тепер надамо слово головному редакторові газети “Наша віра” Євгенові Сверстюку, якого силою виштовхали з кімнати, де містилася редакція цього релігійного видання.

Євген Сверстюк

В тій частині, що стосується приміщення і приналежності цього приміщення Луценко говорить правильно і ясно, що він нен може мати ніякого впливу і ясно, що ніяких апеляцій до нього в тому плані і не було. Але було звертання до Міністерства внутрішніх справ з приводу брутального нападу, і фактично претензії до Міністерства внутрішніх справ стосуються реакції на цей брутальний напад в перший день. Мене дивує, що у нас за відсутністю факту грубих пошкоджень, скажімо, перелому кісток і побиття, не збуджують кримінальної справи. І тут є зовсім різні точки зору з боку людей, які приїжджають в Україну і дивуються, що з приводу брутального нападу людей, отаманом яких був так званий Митрополит не збуджено кримінальну справу. У нас вважається, що не було важкого побиття і тому не збуджено. Не має значення, яке побиття було, має значення, що порушено було право недоторканості особи. І цього цілком досить в будь-якій правовій країні для збудження кримінальної справи. І в тому розумінні наша міліція як була глуха, так і зараз є глуха.

Тарас Марусик

Це був довголітній політв’язень, редактор газети “Наша віра” і член Патріаршої ради УАПЦ Євген Сверстюк. Крім того залишається на даний момент низка запитань: після того, як сторона митрополита Мефодія відкликала свою заяву про заподіяні матеріальні збитки і суд зняв арешт з майна, яке перебувало там, чому це майно досі не повернуто, а в приміщенні хазяйнують ті самі особи, і це при тому, що замки на обох дверях були поміняні і лише в судового виконавця мало бути обоє ключей, а в обох сторін – лише по одному ключу від одних дверей – це по-перше? По-друге: куди зникла печатка Українського центру візантіністики і патрології7 По-третє: де, в якому стані понад 300 ікон, зібраних з приватних колекцій в Україні, які були виставлені в приміщенні на Трьохсвятительській? По-четверте: чому сторонні люди зайшли в бази даних згаданого українського центру візантіністики і патрології редакції наша віра? І нарешті: чому опис майна почався 9 лютого – через 5 днів після захоплення приміщення без постраждалої сторони. Без відповіді на ці та інші запитання, мабуть, годі розв’язати конфлікт всередині УАПЦ справедливо, чого бажає, як ми чули, міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

Російський Інтернет – сайт “правая.ру” помістив текст звернення архієпископа Черкаського і Канівського Української православної церкви Московського патріархату Софронія до єпископів своєї церкви. 65-річний владика пропонує колегам замислитися над питанням про те, як нам жити далі. І закликає їх замислитися про статус Української православної церкви, яка перебуває під юрисдикцією Московського патріархату. Раніше архієпископ Софроній вже робив заяви про необхідність самостійності, тобто автокефалії цієї церкви. Зараз на його думку настав найкращий для цього час. Пропоную вам коментар на цю тему мого колеги з Києва Віктора Єленського.

Віктор Єленський

Серед Єпископату Української православної церкви в юрисдикції Московського патріархату є нечисленні владики, які зі співчуттям ставляться до ідеї незалежності своєї церкви від Московського патріархату. Але публічно про це говорить лише архієпископ Черкаський і Канівський Софроній. У своєму листі до єпископату владика Софроній оцінює останнє десятиліття як загублене і закликає князів церкви повернутися обличчям до Бога та людей і почати працювати над утворенням єдиної помісної православної церкви в Україні на канонічній основі. Він вважає, що ( цитую): “Зараз як ніколи для нашої церкви настав найкращий час щодо вирішення проблем щодо її статусу. Якщо ми і тепер змарнуємо цю можливість, то нас осудить не тільки народ, але й сам Бог за те, що ми проявили бездіяльність”. Владиці не зрозуміло, чому його церква н6е може самостійно без будь-кого керувати власним життям. Він не пропонує ніякої програми, але з тексту листа очевидно, що йдеться от про що: єпископи звертаються до Москви з проханням надати Українській православній церкві автокефалію, а потім до Константинополя з проханням цю автокефалію визнати. А після цього, за словами архієпископа, вже думати про єдину помісну православну церкву. Тобто, треба думати, що владика Софроній сподівається на те, що до його української православної церкви з автокефальним статусом почнуть приєднуватися громади та єпархії Київського патріархату та автокефальної церкви. Таке припущення не позбавлене підстав. Але вразливе місце викладеної програми у настановах єпископату Української православної церкви. Навіть якщо не брати до уваги відвертих україножерів у його складі, в цілому владики не налаштовані ставити радикальне питання перед Москвою. А Московський патріархат і, що дуже важливо, російські еліти вже давно віднесли проблему православ’я в Україні до категорії “Ето наше все». І прямим текстом проголосили, що Україну вони не відпустять.

Василь Зілгалов

Перериваючи саме у цьому місці матеріал Віктора Єленського хочу зачитати для слухачів “Споконвіку було Слово” один документ, який стосується нашої теми. Союз православних громадян України і організація “Наше Отечество” 30 червня оприлюднили відкрите звернення в зв’язку з заявою архієпископа черкаського і Канівського Софронія “українська православна церква Московського патріархату про необхідність створення єдиної помісної церкви на канонічній основі”. На їхню думку, канонічна автокефалія, яку пропонує єпископ – це зрада православ’я. Звернення архієпископа Софронія, який числиться в єпископаті канонічної церкви, з яким він звернувся до єпископату УПЦ Московського патріархату вони розцінюють не інакше, як (цитую): “зрадництво і лукаву провокацію”. Цитую: “Він в угоду націоналістам, зрадникам і політиканам закликає до руйнування багатовікового церковного укладу замість того, щоб іти канонічним християнським шляхом”, - сказано в звернення, - “ у православ’ї не має поняття національної церкви, а є поняття церкви помісної, котра, як не давно пояснив журналістам блаженній ший митрополит Володимир, на Україні давно існує. У тім, що наша церква перебуває у канонічній єдності зі всією російською церквою, наш народ бачить найбільшу цінність і перевагу, а не ущербність і привід для обпльовування”. За переконанням авторів звернення “весь цей сумбур” знадобився архієпископові Сафронію лише для того. щоб почати кампанію з канонічного відділення УПЦ від Московського патріархату. Цитую: “Заклик до лобіювання канонічної автокефалії УПЦ завжди зустрічав ворожість православних віруючих, тому провокаційні витівки, особливо служителів з архіпастирським саном, можуть значно загострити і без того напружено релігійну ситуацію і спровокувати масові прохання про безпосереднє підпорядкування московському патріархатові з боку православних громад. Єдність російської православної церкви на всій її території – аксіома, а не предмет для дискусій”, - сказано у Союзі православних громадян України і організації “Единое Отечество”, яка датована 30 червня цього року. І Віктор Єленський завершує тему звернення архієпископа Сафронія.

Віктор Єленський

Рівно 5 років тому Леонід Данилович Кучма отримав був відчутного ляпасу, коли звернувся з проханням до Руської церкви про автономію для Московського патріархату. Є в православному канонічному праві такий статус, який розглядається як перехідний до повної незалежності. Архієреї тоді сильно обурилися, що це, мовляв, затручання у внутрішньо церковні справи. Набагато менше обурення було, коли у внутрішні справи почали втручатися російські посадовці і навіть представники російського посольства в Україні. Питання автокефалії лишається, втім, воно було таким завжди, питанням політики і міждержавних відносин. Те, що під час минулорічної президентської кампанії українська православна церква в єдності з Московським патріархатом перетворилася на знаряддя Кремлівської політики заперечують наразі лише ті, хто дозволив церкві перетворитися на таке знаряддя. Те, що подібна роль не належить історії, а може відтворюватися в майбутньому незлічену кількість разів, підтверджують архієреї цієї церкви. В їхніх виступах не зустріти натяку на жаль, про каяття навіть не йдеться, з приводу порушення і догматів, і канонів, і соціального вчення цієї церкви і порушення українських законів. Що є, так це підміна понять і пересмикування. Нещодавно було, наприклад, проголошено, що УПЦ Московського патріархату не може нести відповідальність за минулорічну кампанію, бо не є юридичною особою. Не радо бо церковним служителям переводити справу у юридичну площину. І не тільки тому. Що крім людського суду є й інші суди, а тому, що, скажімо, Київська митрополія статус юридичної особи має і всі єпархіальні управління також. Але це до слова. Головне ж те, що на конструктивний відгук владиці Сафронію в середовищі братів-єпископів навряд чи варто сподіватися, скоріше більш чутливим виявиться народ Божий, який у православ’ї, як відомо є носієм істини. Віктор Єленський, для радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

Контакти віруючих і церкви зазвичай обмежуються богослужіннями чи іншими релігійними ритуалами. Втім на думку сучасних представників духовенства зв’язок парафіян і церкви повинен бути ширшим і тіснішим. І тим цементуючим елементом, який здатен це зробити, є релігійно культурні та інформаційні центри. Цю тему досліджував у Києві мій колега Микола Закалюжний.

Микола Закалюжний

Якось випадково став свідком розмови кількох студентів, які домовлялися про зустріч. І на моє приємне здивування тим місцем стала церква. Із розповіді молодих людей дізнався, що частина греко-католицької молоді Києва традиційно збирається після богослужіння у храмі святого Василія у релігійно-культурному центрі, що розміщається на нижніх поверхах храму. Тут, до речі, збирається не тільки молодь. Чим саме приваблює релігійно-культурний центр, яку роль він відіграє говорить настоятель храму отець Теодозій.

Отець Теодозій

Окрім богослужіння, які там проводяться в храмі, відбуваються зустрічі з молоддю, з дітьми, з різними молодіжними організаціями як “Пласт” і т.д. Проводяться курси для молодих пар подружніх, зустрічі з молодими подружніми парами. Намагаємося зробити все, для того, щоб і молоде покоління, і старше покоління могло пізнавати культуру свою, свою традицію християнську. Сприяємо різним виставкам ікон, вертепів, концертам хорів, чи то в храмі, чи в залах тих. Отже тут своєрідний духовний і культурний центр.

Микола Закалюжний

Своєрідні традиції духовного і культурного просвітництва має і Українська автокефальна православна церква. Про них розповідає керуючий патріархією УАПЦ Ігор Ісиченко.

Ігор Ісиченко

Українська автокефальна православна церква намагається мати у міських парафіях культурні осередки, напрямок яких і характер яких визначався б складом парафії і характером в якій парафія діє. У Києві культурний центр при патріархії складався під потужним впливом патріарха Димитрія, його мистецьких зацікавлень або ж під впливом тих творчих кіл, які складалися довкола патріарха. Велику роль відіграв у формуванні цього центру і відіграє зараз Євген Олександрович Сверстюк – редактор газети “Наша віра”. У Києві ми мали поряд із редакцією газети веб-сторінку, яка і зараз продовжується вестися при патріархії, постійно діючу виставку релігійного живопису, де намагалися показати, як традиції українського іконопису впливають на сучасних іконописців і одночасно змінюються відповідно до стилі сучасного мистецтва, способу нашого життя і наших життєвих потреб, які вимагають доносити Євангеліє мовою відповідною до цих потрею. У Харкові ми маємо у Святодмитрієвському культурному центрі бібліотеку, братство, недільну школу, мріємо мати видавництво. У Каневі при парафії видається парафіяльний бюлетень, провадяться періодично лекції. У Полтаві ведеться гарна недільна школа, також провадиться веб-сторінка. Таким чином в головних осередках Української автокефальної православної церкви в центральній і східній Україні ми намагаємося не тільки використати можливості для служіння слова, але й реалізувати творчий потенціал наших парафіян.

Микола Закалюжний

Втім діяльність і розвиток релігійних центрів зазнає певних перешкод. Про це далі архієпископ УАПЦ Ігор Ісиченко.

Ігор Ісиченко

Для нас усіх дуже важливим є досі подолання тієї кризи, яка опинилася між церквою і наукою, церквою і українською культурою протягом останніх століть. І це одна із найбільших хвороб суспільства від часів Просвітительства. Консерватизм, обмеженість частини духівництва не дозволяє повною мірою використати можливості парафій у різних місцях, а у деяких випадках навіть викликає таке войовничо-вороже ставлення до подібних ініціатив парафій. Ми мали в цьому році в Києві таку жорстоку, брутальну подію, коли культурний центр, створений під благословенням патріарха Димитрія був просто розгромлений і паралізований.

Микола Закалюжний

Римо-католицька церква також має культурно-релігійні та медіа-центри. Один з них – центральний – діє у Києві. Про його ціль розповідає директор католицького медіа-центру отець Павло Вишковський.

Павло Вишковський

Якщо йдеться про католицький медіа-центр, він постав 4 роки тому в 2001 році з нагоди приїзду папи Римського в Україну. Його метою було надання інформації про приїзд папи Римського і про все. Що з ним було пов’язано, про католицьку церкву загалом. Після цього католицький медіа-центр вже 4 роки виконує функцію інформаційного центру, тобто інформує про важливі події з релігійного життя в Україні, в світі, висилає щоденні новини електронною поштою до інших засобів інформації. Католицький медіа-центр має так само програму “Кредо”, яка є релігійного характеру, дитячий часопис. Католицький медіа-центр різні ролі проводить: інформаційну, різні заходи, конгреси, організує фестивалі.

Микола Закалюжний

Церква у всі часи намагалася бути ближчою до соціальних і культурних потреб суспільства. І зараз вона також не відстає від часу і потреб людини. Можливо тому її вплив є досить значним. У всякому разі відповідно до соціологічних опитувань за рівнем довіри церва посідає провідне місце. Микола За калюжний, радіо “Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

І на завершення нашої програми “Споконвіку було слово” пропонуємо слухачам матеріал київського письменника, відомого філософа Євгена Сверстюка, в якому його роздуми про викладання християнської етики в школах.

Євген Сверстюк

Виступ Президента України про вивчення християнської етики в школі викликав розгубленість і сум’яття в рядах газетних мислителів. Таке враження, що в атмосферу всенародного обговорення цін на бензин, ЄЕПу і світової торгівлі увірвався дисонанс. Обиватель насторожився: “Чого там ще? Яку християнську етику, кому це нада?” Треба передусім з’ясувати предмет, що пропонується вивчати в школі. Дехто насторожується: чи це не те саме. Що основи православної культури в Росії, що у виконанні батюшок близькі до того, що в російській армії замінює політвиховання. Інші американізовані політ ліберали запитують, чи не буде тут насильства над вірним іудеями і мусульманами, які десь можуть трапитися. Але найчастіше протестують ті, що невдоволено мимрять проти: “ Що ж, мовляв, 4 покоління йшли по дорозі просвітництва, науки і прогресу, а тепер знову назад?!” отже основний опір творять навіть не комуністи, які тепер є православними комуністами, а той масив інертної бездуховності, яка приймає обряд, атрибути, але тільки не етику максималізму, не заповіді і ідеали. Вони б хотіли щось на зразок науки про здорове і корисне, якоїсь валеології, щось від пророкування Глоби, якісь таємниці сходу, екстрасенсів у поєднанні з народною медициною. Цей рівень профанства навіть не назвеш поганством, це наївний матеріалізм, замішаний на забобонах, повір’ях і звичаях. Ми живемо в час занепаду філософської думки і великого занепаду релігійної культури. На мілинах особливо галасують люди напівосвічені: у них свої поняття про свободу, про релігію, про право і про мораль. Ми мало думаємо про духовне здоров’я народу, про джерела і про причини. Саме тому наша школа 15 років втрачає той рівень, що мала. Бо тоді принаймні декларовано якийсь рівень, якісь правила, цінності. Велика ностальгія народу до віри і правди у школу не потрапила. Замість обов’язкової ідеології вакуум почав засмоктувати дешеву західну мас-культуру. Людина європейської культури? Запитайте наших випускників середньої школи, вони вам скажуть, що, мабуть, “Капітал”. І мало хто скаже, що Біблія, антична філософія і римське право. А фактично тип західної людини формували християнська етика і суворі заповіді, порядність йде від цього духу. Без цієї абетки нема культури, хіба не на цьому тримається і етика, і філософія, і естетика у Канта. Без релігійного виховання, без біблійної основи у людини не має ґрунту під ногами. Це відчули педагоги трьох західних областей України, де ще зберігалась основа релігійної традиції. Там вивчається основа релігійної етики, без розпорядження зверху, а за логікою здорового глузду і в силу інстинкту самозбереження нації. Чи не буде тут насильства над дітьми іншої віри? Але вивчення релігії не є ідеологічною обробкою, культурні люди вивчають навіть зовсім чужі релігії, а не тільки віру батьків, як християнство, іудаїзм і мусульманство. Це передумова культури і моралі. Без культурної основи людина приречена на половинчастість та імітацію і в освіті, і в культурі. Усі поняття і символи закладені там. Інакше ми схожі на Мольєрівського міщанина Журдена, який все життя говорив прозою, але не знав про це.

Василь Зілгалов

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово” на хвилях української редакції “Радіо Свобода”.

Нагадаю, що автор програми і укладач її Василь Зілгалов, допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом Павел Шидло..

І перш ніж попрощатися хочу нагадати, що мораль і культура тісно пов’язані з вірою, яка допомагає людині зрозуміти. Якою мовою вона говорить, мислить, а також осягти зв’язок її чеснот не лише з внутрішнім розумом, але й з оточуючими людьми. Тобто етика віри, як писав колись Альберт Швейцар, зміцнює насамперед внутрішній світ особи, а це є основою людського спілкування і зміцнення людського суспільства, людської спільноти. Варто це пам’ятати.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG