Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 22:50

Кумири, ідеали, взірці: чи потрібні вони сучасній людині?


Інна Набока

Київ, 12 липня 2005 - У багатьох з нас є улюблені герої, яких ми, часом підсвідомо, намагаємося наслідувати. Це можуть бути історичні особи, видатні митці, вчені, спортсмени. Ці люди наче орієнтири, що допомагають нам простувати життєвою дорогою, - вважає психолог.

У мене гостював племінник-підліток, особистість дуже різнобічна. Він займається спортом, вчиться грати на гітарі та обожнює комп”ютер. Тож не дивно, що у першій же відвертій розмові про життєві пріоритети хлопець проголосив: „Мої кумири – брати Кличко, Олег Скрипка і Біл Гейтс”. Мати кумирів у 14 років – річ природна. Кожен з нас у дитинстві та юності захоплювався якимись героями, справжніми чи вигаданими, намагався їх наслідувати. Нерідко дорослішаючи, ми ставимося до цього з посмішкою. Та чи завжди виправданий наш скептицизм?

Психологи вважають, що більшість людей протягом усього життя потребує якихось орієнтирів, прикладів, згідно з якими будує власне життя. І найкраще, якщо цим орієнтиром є сучасник, звичайна людина, яка досягла успіхів у певній сфері діяльності. Адже це дає нам переконання: якщо він зміг, добився, досяг, то і я зможу. Іти зажди легше, якщо є на кого рівнятися. Це наче опори, до яких ми свідомо, або навіть частіше – підсвідомо, тягнемося. Часто приклад іншого надихає, надає впевненості, переконаності у власних силах.

Звичайно ж, кожна епоха диктує власні взірці для наслідування. У совєтські часи нам наполегливо навіювали, що приклад ми повинні брати з героїв революції, вітчизняної війни чи ударників праці. Та кумирами молодих найчастіше були дуже далекі від офіційного визнання люди. Нині – інші часи та інші герої. Сучасна молодь захоплюється зірками кіно і спорту, відомими музикантами, політиками і бізнесменами. У більшості з нас є свої взірці у професійній сфері, своїх кумирів завжди мали люди мистецтва. Щоправда, нині ми нерідко стикаємося з появою фальшивих, штучно розкручених масовою культурою героїв та ідолів. Ради на це, мабуть, немає. Єдиний захист, на мою думку, намагатися ставитися до своїх кумирів критично, як то кажуть, без зайвого фанатизму. Взагалі, ідеалізація будь-кого і будь-чого приводить лише до розчарування.

Надмірне захоплення навіть цілком достойною персоною таїть у собі ще одну небезпеку: ми намагаємося не лише наслідувати її гарний приклад, вчинки і риси, але й копіювати предмет свого захоплення. Та чи цікаво бути копією? Можна схилятися перед науковою одержимістю Луї Пастера, політичним талантом Маргарет Тетчер і спортивними досягненнями Кличків. Але чи варто бути другою Тетчер, або навіть Тимошенко, чи третім Кличко? Адже кожен з нас має власну індивідуальність і неповторність. Тож за будь-яких обставин, гадаю, варто лишатися собою. Можливо, мудре біблійне „не сотвори собі кумира” має ще і такий сенс?
XS
SM
MD
LG