У Дніпропетровську відзначені 65-ті роковини з дня народження багатолітнього політв’язня, поета Івана Сокульського.

Іван Сокульський належав до покоління шістдесятників. Він народився 13-го липня 1940 року на хуторі біля дніпровського Ненаситецького порогу і зростав серед українського степу біля дніпровських гранітних скель. Степ і камінь стали вічними символами у його глибоко екзистенциальних поезіях. Образ каменя дніпровських порогів, що за легендою постійно росте, повторюється у його віршах. Ще одною постійною темою у його віршах є Україна – сплюндрована, зрусифікована, поставлена на коліна, але незнищенна.

Я владар каменю, Отут мої Пороги, Мій Степ стоїть! Я владар каменю – Вернулися дороги З усіх століть.

Я владар каменю, Мій степ – моя тривога, мій давній день. Нема шляху – Молитвою до Бога Дніпро іде.

Я владар каменю, Мов рана – Україна В моїх очах. Як довго ждать, Як важко - на колінах - Тримать меча.

У 1966 році Іван Сокульський був виключений з Дніпропетровського університету з мотивуванням “за написання націоналістичних віршів”. У 1969 році за написання адресованого ЦК КПУ “Листа творчої молоді Дніпропетровська” з протестом проти русифікації він був заарештований і засуджений до чотирьох з половиною років таборів суворого режиму. З 1980 по 1988 роки член Групи сприяння Гельсинських угод, Української Гельсинської Спілки Іван Сокульський, звинувачений у антирадянській діяльності, був в’язнем мордовських таборів для політичних в’язнів. Повернувшись у 1988-му році до Дніпропетровська, попри підірване у таборах здоров’я, бо з 13 років ув’язнення шість з половиною він провів у карцерах за протести проти приниження гідності і порушень прав в’язнів, Іван Сокульський активно включається у політичну діяльність.

Сокульський бере участь у створенні перших легальних політичних організацій – Дніпропетровського вілдділення Української Гельсинської Спілки, Народного Руху України, організації Української Республіканської партії. Працює у Товаристві української мови, редагує рукописний журнал творчої інтелігенції “Пороги”. По звірячому побитий у травні 1990 року п’яними колишніми воїнами-афганцями, нацькованими співробітниками КДБ, Іван Сокульський захворів і вже після отримання Україною незалежності, про яку він мріяв і писав, 22 червня 1992 року помер.

Письменники Дніпропетровська, його друзі і соратники на двох вечорах пам’яті поета, згадуючи його, зазначали, що пам’ять Івана Сокульського належним чином не пошанована у державі, за яку він віддав життя. З 1993-го по 2001 рік видані збірка його позій “Владар каменю”, поетична збірка “Означення волі”, двотомне видання епістолярної спадщини, окремою книгою видані листи до доньки Марії. Наклади цих видань невеликі. Немає у Дніпропетровську вулиці його імені. Ім’я Івана Сокульського, котрого шанують і пам’ятають у Дніпропетровську, мало відоме в масштабах України. А був він великим поетом і великим патріотом. Іван Сокульський писав:



Вкраїно, за Тобою – небо,

Високе сонце, далі грозові. Не Ти для нас, Це ми для Тебе – живі...