Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 23:07

Театральний караван “Від Дніпра до Атлантики”.


Богдана Костюк

Років з двадцять тому, на зорі перебудови, молоді європейські музиканти, театральні актори і журналісти охоче подорожували власними машинами і найманими “трейлерами” та автобусами до Радянського Союзу. Ці акції називалися “мистецькими караванами” і мали за мету підтримати перебудовчі процеси в “імперії зла”. Молоді київські актори - випускники і студенти театрального інституту імені Карпенко-Карого - вирішили зробити своєрідний похід у зворотньому напрямку, долаючи пішки та автостопом відстань від Дніпра до Атлантичного океану... з табуретом.

Справжня українська розмова точиться або під смачний сніданок, або під гарну пісню, переконаний ініціатор походу, режисер Леонід Кантер. Тож і ми почали з щедрівок, а далі перейшли до суті – що то за “театральний караван” до берегу Атлантичного океану?

Леонід пояснив: “Цей наш черговий божевільний проект полягає у тому, що семеро викладачів і студентів з Карпенко-Карого – ми всі вирушаємо у похід Польщею, Німеччиною та Францією, будемо грати виставу на майданах – у селах, містах, столицях навіть. І нестимемо табурет до океану і сподіваємося, що нам дозволять його зацементувати на узбережжі. Це буде такий пам’яник цієї подорожі. Навіть якщо не дозволять (зацементувати), ми його пісочком при сиплемо”.

Ганна додає: “Ми розраховуємо, що місцеві люди будуть нас годувати, ночувати і взагалі усіляко допомагати, тому що фінансово ми не дуже готові здійснити таку величезну подорож. Тому нам треба буде дуже багато працювати, дуже багато співати, щоб сподобатись усім людям і донести таки цей табурет”.

Учасники “каравану” зізнаються, що до поліглотів не належать, розуміють польську і можуть спілкуватись англійською мовою. З французькою і німецькою – значно гірше, але це молодь не лякає. На їхню думку, справжнє мистецтво зрозуміле усім. А щодо досвіду походів з виставами на значні відстані, то досвід у всіх є.

Далі – Леонід Кантер: “Попередній проект “Коза” будувався подібним чином. Він полягав у тому, що ми з виставою ходили по Україні, і люди нас годували, і все було гаразд. В Європі, кажуть, люди більш жадібні, але ми сподіваємося, що вистава краща – ну, нам здається, що вона краща попередньої – і ми зможемо і цих людей розкрити чи щось таке. Вона (вистава) без слів – “Івасик – Телесик”. Натомість у виставі чимало української народної музики”.

Ще один учасник мистецького походу від Дніпра до Атлантики Мірек переконаний, що українська народна вистава “Івасик – Телесик” сподобається європейцям – крім музики, у ній багато пластики, міміки і жестів: “Вистава зроблена так, щоб бути зрозумілою взагалі будь-кому. Без мови”.

Леонід каже, що “Івасик – Телесик” при всій своїй українськості, автентичності, є абсолютно європейським героєм: адже кожен народ має свого Івасика (Джона, Жана тощо) – борця із Злом, за перемогу Добра. І кожен народ оспівує такого героя, створює про нього казки і легенди. Вони не втратили своєї актуальності до сьогодні.
XS
SM
MD
LG