Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 07:04

"Країна Інкогніта": Сергій Параджанов.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 23 липня 2005 року.

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкоґніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкоґніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкоґніта” – для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

Вітаю вас, шановні слухачі! Два минулі тижні наш радіожурнал вів самотній Максим Стріха, а сьогодні з вами буду я, Сергій Грабовський. Що поробиш – триває час літніх відпусток. Але попри те сподіваюсь, що наш радіожурнал буде для вас цікавим. Адже йтиметься в ньому про одну з найпомітніших постатей українського мистецтва ХХ століття. А допомагатиме нам досліджувати цю постать знаний культуролог професор Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський

15 років тому назад помирає у Вірменії у Єревані великий вірменський кінорежисер Сергій Йосипович Параджанов. Вірменський кінорежисер, водночас тефлійський і водночас один із найбільших, принаймні, після Довженка, найбільший український кінорежисер Сергій Параджанов.

Параджанов Сергій Йосипович (9.1.1924-21,7.1990) - визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990), лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991, посмертно). Н. у Тбілісі (Грузія). В 1951 закінчив Всесоюзний державний ін-тут кінематографії у класі І. Савченка. З Україною пов''язана значна частина творчої біографії П. В Україні створив фільми "Наталія Ужвій", "Золоті руки", "Думка" (всі - 1957), "Перший хлопець" (1958), "Українська рапсодія" (1961) "Квітка на камені" (1962, у співавторстві з А.Слісаренком).

Міжнародне визнання прийшло до П. після екранізації в 1964 повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків". Цей фільм П. був удостоєний 16 призів на багатьох міжнародних кінофестивалях, зокрема, премія міжнародного кінофестивалю у Мардель-Платі (Аргентина, 1965); Кубок фестивалю фестивалів (Рим, 1965); Золота премія у Солоніках (Греція, 1966); премія Британської кіноакадемії (1966) та ін.

У 1965-68 П. разом з ін. відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз''яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ.

Неодноразово висловлювався за дотримання свободи слова у пресі. Зазнавши переслідувань і, намагаючись уникнути арешту, був змушений виїхати у Вірменію. В 1971 повернувся у Київ. 17.3.1973 був заарештований, і за сфабрикованими звинуваченнями засуджений до тривалого ув''язнення.

Тільки завдяки міжнародній кампанії протесту (звернення підписали Ф. Трюффо, Ж.-Л. Годар, Ф.Фел-ліні, Л. Вісконті, Р. Росселіні, М. Антоніоні) звільнений 30. 12.1977. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі. І в подальшому зазнавав переслідувань з боку радянських репресивних органів.

Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми "Intermezzo" (за М.Коцюбинським), "Київські фрески", "Ікар", "Сповідь". Серед фільмів П.: "Цвіт граната" (1969), "Легенда про Сурамську фортецю" (1984), "Ашик-Керіб" (1988). Написав сценарій до фільмів "Етюди про Врубеля", "Лебедине озеро. Зона" (разом з Ю.Ільєнком; обидва -1989).


Сергій Грабовський

Ось так стисло розповідає про Сергія Параджанова “Історичний словник”, підготовлений видавництвом “Генеза”. Але хіба сухі факти можуть дати повне уявлення про геніального митця? Вони потребують дешифровки. Тому знову перед мікрофоном професор Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський

Параджанов не просто український, а чи вірменський режисер, не просто режисер, який у Грузії зробив абсолютно геніальне кіно під назвою “Сурамська фортеця”. Параджанов, може як ніхто у сучасному світі розумів величезне значення для сучасної цивілізації того, що називається архаїчною культурою, того, що ніби належить минулому.

Параджанов виявляє найголовніше в архаїці. От її естетику і етику глибочезну, абсолютну за своїм значенням для нашої сучасності. Відтак він цю естетику і цю етику, ніби екранізує у своєму кінематографі.

У мене таке враження, що якби в іншій ситуації потрапив би Параджанов, скажімо, до чучків і там був би кінематограф, то він би зробив велике чукотське кіно.

Не треба дистанціюватися оцієї самої проблеми, що от вірмен Параджанов зробив один із найсильніших український фільмів “Тіні забутих предків”, а вслід за тим, як виявилося, один із найкращих фільмів усіх часів і всіх народів.

Річ у тім, що у цієї дивовижної людини було дивовижне чуття на те, що називається людською давниною. Коли людина ще не відсторонена від довколишнього світу, то вона мала певне коріння, мала глибоку закоріненість у землі, у космосі, у роді. Водночас ця закоріненість мала своє мистецтво, вона мала свій естетичний вияв, та ще я який вияв.

Нібито всі ми знаємо про значення архаїки для цивілізації, але лише Параджанов навчився і навчав вслід за тим людство естетиці цієї самої присутності давнього у сучасному.

Сергій Грабовський

А тим часом совєтська система, до якої творчість Параджанова перестала вписуватися, почала навчати його своїй етиці й естетиці

Вперше Сергій Параджанов був заарештований у Тбілісі у 25 років. Удруге він був заарештований у своєму київському помешканні 17 грудня 1973 року. Серед висунутих слідством на адресу Параджанова звинувачень по шести статтям Кримінального Кодексу були незаконні валютні операції, розкрадання народного майна, пограбування церков, зловживання службовим становищем, антигромадська поведінка та спекуляція іконами. Проте в ході слідства все це було відкинуто за недоведеністю, натомість режисера звинуватили у мужолозтві із застосуванням насильства та поширенні порнографічної продукції.

Така настанова режиму щодо Параджанова була не випадковою, вважає професор Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський

Для нас велике щастя, що ця людина потрапила сюди, як тоді говорили, на Україну на початку 1950-тих років не в останню чергу завдяки своєму московському вчителеві нашому видатному режисерові Ігорю Савченку.

Сергій Йосипович тут спочатку робив фільми, які викликали, в кращому випадку, знизування плечима, не більше того. Але він тут нагромаджував певний потенціал. Вслід за тим на початку 60-тих років йому приносять сценарій за передсмертною повістю Коцюбинському “Тіні забутих предків” і вслід за тим робота над цим фільмом впродовж 1960-63 року, потім осінь 1965 року, і справжній вибух довкола цього фільму.

Парадокс цього фільму полягає в тому, що то була не тільки естетична революція не лише в українському, а у всьому світовому кіно, а і в тому, що саме на прем’єрі цього самого фільму вперше за попереднє півстоліття опозиція твердо і гучно заговорила про своє неприйняття системи, власне, про тогочасні репресії тогочасної радянської політичної поліції проти української інтелігенції.

Тобто ми маємо справу з якимось дивовижним феноменом, з людиною, яка не просто прийшла в українську культуру десь збоку, а яка опинилася, ніби посередині цієї культури, зрештою, залишалася в цій ситуації аж до кінця.

Після цього фільму Параджанова цькували, цькували за часів кремлівсько-українського тетрарха Шелеста, і тим більше, за часів Щербицького.

Але попри неможливість дальшої нормальної роботи в Україні. Параджанов цю країну дуже любив. Десь уже насамкінець життя, після тюрми, що до неї його запроторив режим Щербицького Параджанов водночас і воднораз говорив: “От Україна так поставилася так до мене. Що ж, я помщуся їй, я помщуся їй моєю любов’ю до неї”.

У постанові судової колеґії Київського обласного суду з кримінальних справ говорилося, що в квартирі Параджанова (цитата) “систематично стали збиратися гомосексуалісти, раніше засуджені особи, хворі на венеричні захворювання, жінки легкої поведінки”. А у звинувачувальному вироку зазначалося: “Режисер Сергій Параджанов зґвалтував члена КПРС”. Через 3 місяці після арешту Київський обласний суд у закритому засіданні засудив Параджанова за статтею 122-ою (частина 1-а та 2-а) і статтею 211-ою Кримінального Кодексу УРСР до 5 років виправних робіт у колонії суворого режиму з конфіскацією майна.

Сергій Грабовський

Отож з одного боку була “конфіскація майна”, з іншого – метафізика українського національного буття. Свою розповідь продовжує Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський

Фільм “Тіні забутих предків” – це не лише сама по собі велика естетична подія. Йдеться про те, що в оцьому фільмі постає по-своєму геніальний начерк до майбутньої самоідентифікації України, яка закінчилася в серпні 1991 року проголошенням її незалежності.

Йдеться про долю українського селянства, про долю того самого селянства, яке, зрештою, пройшло через всі неймовірні катастрофи від початку ХХ століття і далі, через 30-ті роки і аж далі до останніх сезонів в історії цього селянства.

Параджанов з дивовижною проникливістю фіксує найголовніше у погляді українського селянства на довколишній світ. Йдеться не вже про якусь фольклорну ідилію в середовищі українських селян, а йдеться про те, що воно ніби відчуває те важке, що з ним слід за тим трапиться.

Взагалі-то дія того твору відбувається десь насамкінець ХІХ століття. Там є один такий хронологічний знак. Але все ж таки найголовніше те, що цей самий фільм починає дуже глибоку і ґрунтовну розмову про долю українського селянства. А одразу після появи цього фільму буквально через кілька років Ю.Г.Ільєнко, оператор-постановник “Тіней ...”, то він вже як режисер робить фільм про долю ж того селянства під назвою “Криниця для спраглих”, який, безперечно, є одним з найкращих фільмів ХХ ст..

Цей фільм був безпросвітно заборонений системою. Але десь вслід з тим у відповідності з потрійним ритмом буття, як говорив один київський філософ, 67-го року починається робота над фільмом Осики “Кам’яний хрест” за геніальними новелами Василя Стефаника.

От з’являється таким чином оця сама дивовижна трилогія українського кінематографа про долю українського селянства, тобто самої серцевини національно-етнічного існування, першостихії нашої національної історії.

11 лютого 1982 року режисер був заарештований утретє – у Тбілісі. Йому поставили у провину спекуляцію антикваріатом, тунеядство, фарцовку та (цитата) “спробу підкупу посадової особи”. Сергій Параджанов провів 11 місяців в Ортачальській в’язниці Тбілісі і врешті-решт був виправданий судом.

Вадим Скуратівський

Зрештою, може це і немає абсолютно значення по відношенню до Параджанова. Найголовніше, що ми шануємо цього самого режисера. Здається, немає жодної видатної кінематографічної персони світу від Феліні до Андрія Тарновського, які б не пошанували режисера Сергій Параджанова, які б не назвали його фільм “Тіні забутих предків” геніальним.

Фотографія великого польського кінорежисера Анжея Вайди я бачу власноруч підпис на цій самій фотографії: “Моєму навчителеві Сергію Параджанову”, щось схоже писав і Феліні, що схоже говорив Тарковський, який мав свою власну поетику, свій власний погляд на кіно.

Тобто ми маємо в національній культурі не просто одне з найбільших явищ цієї самої культури, а одне із найбільших явищ всього естетичного часу людини.

Нині різне відбувається з кіно тут в Україні і поза межами, але найголовніше, що у нас є ніби приклад, як кажуть в академічному середовищі, парадигма, от настійний приклад щонайвищого фільму щонайвищого естетичного ґатунку, що його автором був наш великий, сказати б культур-українець Сергій Параджанов.

Сергій Грабовський



Так оцінив місце Сергія Параджанова в українській та світовій культурі культуролог і кінознавець Вадим Скуратівський. Прислухаймось до цієї оцінки.

Вів радіожурнал Країна Інкоґніта Сергій Грабовський.

Звучали музичні фрагменти з фільму “Тіні забутих предків”.

Хай вам щастить.

Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Залишайтеся з нами!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG