Доступність посилання

ТОП новини

“Альтернатива”: Горан Брегович.


Андрій Охрімович

Горан Брегович


























Аудіозапис програми:

Київ, 16 липня 2005 року

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас.

В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...

Нині набирає сили модне слово “автентика”. Кожен лишає за собою право розуміти, що за цим стоїть.

Тим часом “автентика” має своїх прямих адвокатів. У кінематографі - це Кустуріца. В музиці – Брегович. Так склалося. Себто, склалося так, що, попри усі наші провисання перед Заходом, перспектива належить Сходу. Ясна річ – Європи.

Ота слов’янщина, яку так відстоювали “москвичі”, є щось інакше, відмінніше, не так, як вони собі мріяли. Нині – це Балкани, завтра – Україна.

Але про нашу мрію пізніше, згодом. Нинішня “Альтернатива” має на увазі манюній ретроспективний момент. Візит легендарного Бреговича до Києва. Це було давно, недавно і ніколи... Ніколи в тому сенсі, що ніколи, ніхто з пристойних людей не прагнув сюди приїхати. Але перед Бреговичем був Паваротті. За гроші. Брегович – задурно. На Михайлівській. Напроти Софії. Народу тьма. Асоціації, рефлексії, емоції, комплекси... Кайф... Серед інших там кейфувала Уляна Глібчук. Оцінку її перу маєте зробити тільки ви...

Уляна Глібчук

Може то звучить цинічно, але соціальна несправедливість додає у кашу буття основні спеції: сіль, перець, інше різнотрав’я вітальної енергії. Спробуйте ледь напружитись і уявити картинку, коли багаті не боятимуться бідних, або ж просторову фантазію довкола того, як зникають бар’єри між країнами.

Як на мене, доволі моторошна перспектива... Стираються кордони і людство, мов галька, шліфується потоком часу. Без кольору та запаху, перетворюється на безпородний овал...

Якщо відкинути уяву, то подібний вірус має нагоду підхопити кожен сучасний мегаполіс. Відірваний од ґрунту люд, сонячним зайчиком пурхає поверхнями вітрин та бетонних плит, перетирається у нутрощах футбольних стадіонів, проціджується мов планктон у щелепах поп-дів, бестселерописців та інших стерильностей. Чи то будуть чорні піджаки вкраїнолюбних чиновників чи труноподібні футляри чеховських персонажів – не суть важливо... Їх багато.

Інколи картину цього апокаліпсису підсолоджують наївні аборигени з дальніх сіл. Вони вливають свою ще не зопсуту здорову кров в атрафовану аорту міста.

Але це ненадовго. Імунітет від натовпоманії прищеплюється на індивідуальному рівні, в залежності од розвитку мізків і серця.

Процес тривалий і вічний, як народження сталактита. І якщо на цьому, умовно індивідуальному рівні, зустрінеться хтось, на кшталт вибухового Бреговича, вважай тобі пощастило. У нього є те, що потребують незагартовані і розгублені. Антиотрута від страху і душевного заціпеніння.

Андрій Охрімович

До сказаного можу додати... Коли на Михайлівській площі виступив Брегович, я сидів у маленькому ресторанчику, смоктав пиво і перетравлював натовп. То було якесь багатоголосе мукання, вибух, захоплення, окупація свідомості... щось подібне до націоналістичного лозунгу початку століття “свій до свого по своє...”

Оте своє, воно стосувалось не стільки виключно українського, балканського чи ще чогось там, східнослов’янського, воно стосувалося Всесвіту... Світ хоче свіжої крові. Світ хоче здоров’я.

Тим часом ми, у цьому випуску “Альтернативи” хочемо суджень людини, яка із спостережень за музичними феноменами зробила собі професію. Радіоведучий джазових програм, музикознавець Олексій Коган.

Олексій Коган

Мені здається, що слід подякувати Інні Богословській, яка його привезла. Взагалі всі знають про харківський клуб, куди Інна запрошувала людей, але мені здається, що коли приїздив до неї в Харків Ді Міола, а квитки були такими дорогими, що музиканти з Харкова не могли туди потрапити, тобто одразу згадується Жванецький: “Це концерти не для тих, хто хоче, а для тих, хто може”.

Але сьогодні бачу, що, навпаки, можна схилити голову, тому що Київ, Україна має нагоду слухати Бреговича просто неба. Дай Боже, щоб він підключив якісь сили, щоб не було дощу, хоча, мені здається, і дощ не завадить такій музиці.

Є і парадокси, бо в прес-релізі було заявлено, що він буде грати програму, яка має назву “Музика для похорону і для весілля”, але потім говорили про знамениту “Балканську сюїту”. І оркестр, кажуть, що із 40 осіб. Така фраза каже київським журналістам: “Ну що ж, я бачу, що ви мене дуже любите, тому швиденько питання і розійдемося”.

Коли світ дізнався про кіномузику Горана Бреговича, то багато критиків, до речі, плуталися і вважали, що у фільмах звучить народна музика. Тобто, Брегович зробив той самий уявний фольклор. Тобто, фольклор, який може уявити собі сучасна людина і дізнатися щось про коріння, коли вже люди визначають: оце польська музика, оце музика південних сербів.

Мені здається, що кілька стрічок Еміра Кустуріци, важко уявити без музики Бреговича сьогодні. Уявіть собі андеґраунд без пісні, яка до речі, була заборонена на українському ефірі “Калашніков”, знаменита пісня, яку потім переспівав ще один знаменитий ансамбль під назвою “Ноу смокінг бенд”, в якому грає сам Кустуріца.

Згадай, як цькували Гаріка Сукачова, коли він показав людей, які є насправді, і що робилось з Петром Мамоновим з групою “Звуки МУ”. Я пам’ятаю, як на концерті до Петра підійшла жінка років п’ятдесяти і сказала (а я знаю, що мама Петра Мамонова чи не найкращий перекладач поезії зі скандинавських мов, і Петро знає багато скандинавських мов): “Я прийшла до вас за куліси, бо маю щось сказати. Я вас ненавиджу”. Він відповів: “Ну а що ж, ви можете заперечити, що такі люди, яких я показую, не існують? Тоді мені здається, що ви існуєте десь у космосі”.

Коли я собі намагаюсь уявити “Королева Марго” без музики Горана Бреговича, то це неможливо зробити. Музика є 100% продовженням сюжетної лінії. Такий фільм, як “Чорний кіт біла кішка” – онука забирає дідуся з лікарні з оркестром... Ну це ж... Вона каже: “Дідусь, а що з твоєю печінкою?” Той відповідає: ”Та згоріла вся в чорта”. “Так ти не будеш пити?” “Хто? Я не буду пити?” І це все на тлі південно-сербських мелодій.

Коли я дізнався, що у нього тур на два з половиною роки, то це музика, яку запитують, музика, яка здатна збирати стадіони. Я дуже задоволений, що він приїхав в Україну, тому що це є музика вільних людей.

Я маю сказати, що є один музикант, який вміє грати цю музику, це трубач Євген Дідик, який колись грав у гурті “Здоб ши здуб”, там весілля можуть продовжуватися три доби, коли струнники збивають пальці до крові.

Кажуть, що у нього в плані є обов’язковим, що він має зустрітися з людиною, яка знається на українському фольклорі, яка має підібрати йому невеличку колекцію української музики, щоб ознайомитися.

Віктор Недоступ

Якщо він слухає нашу передачу, я б порадив би одразу “Перкалабу”.

Олексій Коган

А я б порадив йому послухати Марину Юрасову, яка зараз є під псевдонімом Лада, яка зараз видала новий диск. До речі, це може бути гарною темою. Я вперше побачив диск, на якому немає жодного слова “джаз”, хоча там грають усі джазові музиканти, за участі ще Романа Гриньківа, бандуриста нашого хлопців зі “Схід сайд” Віталія Іванова, Сергія Табунщика, Дмитра Марченка зі струнного квартету, аранжування зробив Павло Шепета. На диску написано англійською мовою: “Візїї українських народних пісень”.

Я заздрю полякам, тому що Кая записувалася з Бреговичем, відома польська співачка. Я заздрю туркам, які з ним працювали, болгарам, які з ним працювали, я вже не кажу про Південну Сербію - тут все зрозуміло. Якби він знайшов когось в Україні і щось зробив, навіть заради якось... Я не знаю...

Ми, на щастя, будемо позбавлені розмов після концертів. Коли виходять різні люди з Палацу Україна і кажуть: “Тут ми були на Бреговичі”. А сьогодні його зможе послухати будь-хто, якщо прийде на Михайлівську площу. Мені здається, що в цьому є якийсь певний знак і певні зрушення у вірному напрямку. Ще раз можна від душі подякувати тим, хто його запросив, хто зробив цей візит можливим, навіть якщо вони переслідують якісь політичні цілі.

Андрій Охрімович

Так думає музикознавець Олексій Коган. Хтозна, можливо взагалі не треба було брати тему Бреговича в “Альтернативу”, але як не взяти, колі він, власне, і є альтернативою. До кого і до чого? Думати і додумувати вам. Тим часом думає і говорить Віктор Недоступ.

Віктор Недоступ

Біблійне «Напочатку було Слово і слово було Богом» перегукується з індуїстським твердженням, що світ є мантрою. Слово в першу чергу є звуком, вібрацією вищого смислу. В цьому сенсі музичний звук – інша, первісна, форма слова. Як мови народів різняться, так і кожна музика має свою неповторну, невимовну суть, яка впізнається одразу, навіть за межами психологічного Вавилону. Але на відміну від мов, музика знаходить розуміння у всіх.

Тим часом Брегович відтворює такий собі європейський Вавилон. Генеза настільки заплутана, наскільки органічна. Слов’яни почують там слов’янський код, європейці згадають середземноморське походження своєї цивілізації, американці поринуть у загадковий світ “Ворлд-мюзік”, африканці відчують біологічний драйв, а люди Азії впізнають відображення себе, древніх.

Якщо додати рок-н-рольне минуле, яке визначає музиканта назавжди, до того долучити музику для кіно, включаючи співпрацю з Голівудом, то можна остаточно заплутатись. І вирішити, що феномен Бреговича – це надзвичайно вдалий збіг обставин для надзвичайно вдалого музиканта.

Адже світ стомився від року, його не вставляє електроніка, цивілізації не вистачає свіжої дикої крові, а чорношкірі виконавці давно стали гвинтиками шоу-бізнесу. Світові потрібен несподіваний гострий інгредієнт для культурного коктейлю. І Брегович, якщо зважити на відносно нещодавні події у колишній Югославії, якнайкраще додається для ролі такого інгредієнта. Плюс сучасна кон’юнктура. Адже це музика нової Європи.

Втім, Брегович в першу чергу музикант. І музикант циганський. Це він неодноразово підкреслював. Тож всі логічні побудови падають, як карткові замки. Все значно простіше. Всесвіт – це нескінченна дорога, людина в ньому – тимчасовий мандрівник, а музика – єдина мова, якою може розмовляти людська душа.

Горан Брегович знає, що робить. Він знає, хто він у цьому світі і не покладає надто великих сподівань. Так сталося, що, слава Богові, він непогано забезпечений музикант. Та, якщо б не було цих грошей, турів, платівок, та великих концертів на михайлівських площах, хіба покинув би він музику?

Пост скриптум. На концерті в києві не зафіксовано жодного випадку хуліганства, хоча глядачів було тисяч 35. Брегович попри регламент, який він сам встановив, виступав на сорок хвилин більше.

Андрій Охрімович

На жаль, у нас з вами нема жодної можливості виступити на сорок хвилин більше, ба, навіть на сорок секунд з копійками. Хіба що асоціативний віршик від Плужника:

“Плакала вона, натомлену спину, день ховав за дахами дач, А я з усіх фраз пам’ятав єдину – годі, не плач! Годі, не плач, як це дико, їй Богу, Ой яке мертве усе в словах... Взяти б серце своє, об підлогу... Ах! Скрикнула б раптом... В одну хвилину, бачила б верстви моїх шляхів... Горбив день натомлену спину над горбами дахів...”

На цьому все. В київській студії радіо “Свобода” разом зі мною працював Сергій Балабанов.

Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG