Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:04

“Країна Інкогніта”: Українська військова організація.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 20 серпня 2005 року

Олекса Боярко

Ви знову зустрічаєтесь на хвилях радіо “Свобода” із таємничими і забутими епізодами української історії.

Ви знову дізнаєтесь щось нове про яскраві, подвижницькі, а часом і трагічні постаті української культури.

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.

“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.

“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.


Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”!

З вами знову журналіст Сергій Грабовський і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі, і сподіваємося що наш радіожурнал буде для вас цікавим!

Сергій Грабовський

А мова в ньому піде про тих, хто обрав для захисту українських національних прав найрадикальніші форми боротьби

Максим Стріха

Українська військова організація. Цей термін, нині відомий, мабуть, фаховим історикам, та частині жителів Західної України. Тим часом ідеться про організацію, яка зіграла величезну роль в історії всієї України. Власне, чи існувала б сьогодні незалежна Україна, якби 85 років тому не була створена Українська військова організація? Але однозначно оцінити УВО важко і сьогодні.

Сергій Грабовський

Кілька фактів і дат. Українська військова організація, скорочено УВО, це нелеґальна військово-політична формація, яка постала 1920 року заходами старшин різних українських армій, що належали до різних партій.

У час створення УВО Галичина і Волинь були зайняті частково польськими військами, частково союзним їм військом Української Народної Республіки, частково армією російською совєтською, частково корпусом Червоного козацтва Примакова. Остаточно статус Галичини і Волині не був визначений, тривала війна і за Наддніпрянщину.

У цьому хаосі конспіративна офіцерська організація могла зіграти значну роль. Утім, через рік після її утворення, оптимізму у членів УВО було вже менше – адже військо Української Народної Республіки припинило збройну боротьбу й було інтерноване на польській території.

Але у цей момент УВО очолив полковник Євген Коновалець, штаб організації взяв на себе полковник Юрій Отмарштайн. Швидко були розгорнуті дієві структури. Були взяті на облік українські військовики. Начальна Команда, яка стояла на чолі УВО, створила організаційно-кадрову, розвідну, бойову і пропаґандивно-політичну референтури.

Галичина стала основною територією дії УВО. її поділили на 13 військових округ, округи на повіти з округовими і повітовими командами (всіх 58). Начальна Команда підтримувала зв‘язок з кожною низовою командою окремо, виходячи з потреб конспірації. Діяльністю УВО в Радянській Україні опікувалися Юрій Отмарштайн та Юрко Тютюнник. Були створені осідки УВО в інших країнах.

Про них детальніше розповість наш колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Спочатку Українська Військова Організація була пов’язана з еміґраційним урядом Західно-Української Народної Республіки у Відні, згодом – з урядом УНР в екзилі. УВО встановила контакти з повстанцями на території радянської України, і старшини Андрух та Опока представляли її у повстанському штабі у Києві. На початку 23-го року через переслідування польською владою Начальна Команда УВО переїхала зі Львова до Берліна.

Організація мала свої експозитури, тобто закордонні представництва, і серед них Група у вільному місті Данцинґу, Крайова Команда у Чехо-Словаччині, Закордонна Делеґація у Німеччині, Гурток українців при Литовсько-Українському товаристві у Литві. У деяких країнах Європи та Північної Америки філії УВО існували під виглядом різноманітних товариств – від студентських до ветеранських.

Вони підтримували Організацію політичними акціями, леґалізували її членів за кордоном, закупали для неї зброю і видавали літературу, забезпечували підготовку її кадрів у навчальних таборах.

Представництва УВО працювали з інтернованими українськими вояками у Чехо-Словаччині та з військовополоненими українцями в Італії. Вони організовували видання журналу “Сурма” накладом 10 тисяч примірників (у Берліні, а згодом у Каунасі) і друкування його окремого тиражу для українців Америки. Литовські товариства “Шауло” та “Союз визволення Вільні” допомагали експозитурам УВО переправляти примірники “Сурми” до України.

Закордонні філії УВО встановлювали контакти з іноземними урядами та громадськими організаціями і збирали пожертви. Зокрема, Організація отримала дотації уряду УНР в екзилі, допомогу від Канадського Червоного Хреста та від організацій українців Північної Америки.

Уряд Литви видавав паспорта членам УВО (у тому числі Євгену Коновальцю), допомогав друкувати і перевозити тиражи “Сурми” та іншої літератури, надавав Організації грошову підтримку. Німецьке командування фінансувало підготовку кадрів УВО і надавало транспорт її закордонним представництвам, домагаючись при цьому, щоб діяльність Організації не була спрямована проти Радянського Союзу.

Максим Стріха

Отже, йшлося про розгалужену міжнародну структуру, хоча питання про те, наскільки глибоко проникала УВО на територію радянської України досі залишається відкритим.

Проте хочу звернути увагу на інше. Німці вимагали не шкодити Радянському Союзові, бо їм належало залежати на розхитування тодішньої Польщі. В УВО вони бачили насамперед антипольську, а не про українську силу. Проте УВО було таки силою проукраїнською і шпигувати не погоджувалося ні на кого.

Сергій Грабовський

А тепер слово історику Владиславу Гриневичу.

Владислав Гриневич

Ця нелегальна військово-політична організація ставила за мету подальшу боротьбу за українську державність. Це була така спадкоємність військової боротьби за українську незалежну державу, яка не припинялася не на один день.

Якщо ми порівнюємо цю організацію УВО в сучасному такому політичному контексті, то можна сказати, що це до певної міри нагадує ІРА і політичну силу “Шин Фейн”. Така форма боротьби була суверенна, самостійна, соборна, незалежна українська держава.

Крім того, що організація вела активну підпільну діяльність в основних таких 4 формах: це акти саботажу, це підкладання бомб, експропріація майна державних установ польської держави, також політичні вбивства.

Ця боротьба радикалізувалася постійно впродовж того як польська держава ставала все більш тоталітарною, все менш прислухалася до своїх нацменшин, якими обіцяла опікуватися. Зовнішньополітичні сили, не тільки внутрішні впливали на таку певну радикалізацію цієї ситуацію.

Насамперед треба згадати вбивство Петлюри в Парижі в 1926 році, що продемонструвала УВО, що без активних і силових методів боротьби здобути якусь перемогу неможливо.

Сергій Грабовський

Справді, історія діяльності УВО – це організація масового саботажу заході польського уряду на Галичині, це замахи на маршала Пілсудського, на польських урядовців і українських політиків, які, на думку чолівки УВО, проводили колаборацію з ворогом.

Почалися розколи в організації; Євген Коновалець на якийсь час відійшов від керівництва нею, передавши у 1923 році УВО під оруду уряду Західноукраїнської Народної Республіки на чолі з Євгеном Петрушевич; але спроби останнього домовитися з більшовиками про спільну збройну боротьбу з Польщею не принесли ніякого позитивного результату.

Зруйнувалися стосунки і з екзильним урядом Петлюри. У 1924 році полковник Коновалець знову бере кермо організації у свої руки, і вона стає силою, незалежною від усіх екзильних урядів та політичних партій Галичини й Волині.

Починає вимальовуватися й ідеологія УВО – якщо спочатку йшлося про певні плюралістичні засади її діяльності, то тепер все чіткіше прозирають риси авторитарно-орденської, елітарно-активістської ідеології – чинного націоналізму.

Засадничі риси цього націоналізму, який стане аж до 1940-х років чи не найбільш потужною українською ідейною зброєю, прокреслює на сторінках відновленого УВО і друкованого у Львові “Літературно-наукового вістника”, а потім просто “Вістника” доктор Дмитро Донцов.

Максим Стріха

Справді, якщо ще в середині 20-тих до керівництва УВО входили навіть чільні постаті українського національного-демократичного об’єднання, політичної партії, яка намагалася легально обстоювати права українців під польською окупацією на Галичині, то вже наприкінці 20-тих це було неможливо і члени УВО чинили атентати на чоловіку УНДО, яку звинувачували у колаборанстві. УВО дедалі стрімкіше просувалося у напрямку того тоталітаризму, який запанував тоді у цілій Європі.

Сергій Грабовський

Наприкінці 1920-х з середовища Української військової організації поволі кристалізується інша активістська структура – Організація українських націоналістів. Її створення очолює той самий полковник Євген Коновалець. В ОУН активно йде молодь, вишколена перед тим офіцерами-членами УВО. Продовжуються атентати, замахи на польських діячів – і важко сказати, хто їх робить, УВО чи ОУН. Зрештою, в середині 1930-х УВО припиняє своє існування, хоча ніхто її офіційно не розпускає. Настав інший час.

І знову слово історику Владиславу Гриневичу.

Владислав Гриневич

Весь час у лавах цієї організації, взагалі в українському політикумі відбувалась така суперечка довкола того, яким шляхом далі йти: політичним чи терористичним. УВО і ОУН кінець-кінцем брали, особливо молодий склад, який потім прийшов на чолі з Бандерою до керівництва ОУН, став на засади терористичної діяльності, яка здійснювалась в польській державі аж до її зникнення в 1939 році після окупації Німеччиною і Радянським Союзом.

Коли ми говоримо про наслідки діяльності УВО, то це передусім утворення такої потужної військово-політичної партії і підпільної організації як ОУН, надалі це створення в історичній перспективі УПА під час ІІ Світової війни, це українське підпілля радикально-націоналістичне, яке існувало під час ІІ Світової війни і вже до 50-тих років в сталінській імперії.

Це виховання певної категорії і великого пласту української молоді, бо передусім студентська, шкільницька молодь були основою цієї організації. Колишні офіцери української армії і українська молодь складали основу і найбільш активну частину цієї організації.

На сучасному етапі ми неоднозначно трактуємо ті чи інші події, особливо в умовах сучасної боротьби з тероризмом. Але у п.п. ХХ ст.., коли постало завдання зберегти і продовжити ідею творення української єдиної держави, то ось українські політики, враховуючи ситуацію, в якій вони знаходилися між такими потужними тоталітарними державами, не могли обрати іншого шляху, як радикалізувати і створити потужну військово-політичну організацію.

Максим Стріха

Справді, з погляду стандартів дня сьогоднішнього УВО однозначно було зхарактеризувати як терористичну організацію. Проте немає нічого хибнішого як намагатися застосувати стандарти вироблені певними етапами розвитку людства до етапів попередніх.

Так сьогодні, очевидно, марно було б сперечатись хто був правий у визначенні такими боротьби, чи то діячі УВО, чи то діячі УНДО. Безсумнівно одне, і ті і ті були патріотами України, і ті і ті палко хотіли їй добра.

Безперечно інше, саме УВО народило явище ОУН. Саме ОУН своєю діяльністю народило безпрецедентне явище УПА, за якою не тільки тривала, і будьмо відверті, кривава боротьба, проти тоталітарного режиму без крові не буває, але і великі гуманітарні наслідки у вигляді того що Західна Україна в 1947 році не знала голоду організованого штучно на всій великій Україні, бо його не наважилися організувати в умовах тієї боротьби.

Сергій Грабовський

Саме боротьба українських націоналістів і УПА, як це свідчить із нещодавно опублікованих матеріалів ЦК КПСС 1953 року, спричинила пом’якшення колгоспного ладу і ставлення партії до села, коли селянину дали хоч трохи продихнути у післясталінську добу.

Максим Стріха

Пройшло багато десятиліть. Сьогодні ми повинні сприймати історію такою, як вона була, не прикрашуючи, не применшуючи, а намагаючись зрозуміти спонуки тих, хто у надзвичайно тяжкі, безпросвітні часи, однак вірив в майбутнє України.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG