Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:33

“Думки про незалежність України”: Незалежність це процес в нашому випадку. Мені святкування першої річниці помаранчевої революції буде чимось ближчим і зрозумілішим. Письменник Андрій Курков про літературу, політику і незалежність.


Василь Зілгалов


Прага, 18 серпня 2005 – Сьогодні у нашій рубриці “Думки про незалежність” досить раптовий гість. Хоча й український письменник Андрій Курков у детальних представленнях не має потреби. Сумарний тираж його книг 4-5 мільйонів. Перекладені вони на понад 20 мов світу.

Вчора він був у Бремені на літературному фестиваль, перед цим підписав контракт на нову радіо п’єсу . І те, що він був понад два роки наглядачем у Одеський в’язниці, навчило письменника глибше розуміти поняття свободи.

А впіймали ми його в авті в дорозі і вели мову на досить незвичну для письменника тему. Про політичне тло дійсності і незалежності України як держави на фоні скандального роману Андрія Куркова “Остання любов президента”.


- У Вашому романі, так кажуть критики, держава, яку Ви описуєте в цьому романі, виглядає, як багатоповерхова густозаселена конструкція, яка не витримує внутрішнього перевантаження, однак все ж таки стоїть і не розвалюється, і що ця держава так і поки що, навіть у цій перспективі найближчих 10 років, я так зрозумів, вона буде залишати на собі відбиток тої попередньої епохи, радянської епохи.

Чи це дійсно прогноз літературний, чи в ньому є якісь елементи і майбутнього такого політичного прогнозу?


- Я цей роман писав десь півтора роки тому. Ні, півтора роки тому він тільки вийшов, у березні минулого року, а писав я його десь, виходить, два роки тому, два з гаком, і тоді, звичайно, ситуація виглядала саме так, як я її описав в романі, для мене виглядала, бо я не очікував на революцію, на помаранчеву.

Зараз, я думаю, для мене перспективи трошки кращі, не дуже гарні, а трохи кращі стали.

- Але цей відбиток совковості, цей відбиток радянськості цієї, який в Україні спостерігається у значної частини суспільства, як Ви вважаєте, він зникне колись?

- Він зникне тільки зі зміною поколінь. Тобто, нові покоління, ці 20-річні, 25-ти річні хлопці і дівчата, які зараз приймали участь у цих подіях політичних і заснували “Пору” і так далі, у них цього вже немає, а моє покоління, воно ще пострадянське, а старші покоління ще більш пострадянські, і можна дивитися на наш новий уряд, і, я не знаю, може, Зварич не пострадянська людина, але я не у захваті від нього, а всі інші, включаючи прем’єр-міністра Ю.Тимошенко, в ній як би зараз просто... З неї хоче вистрибнути секретар обкому партії.

- Цікаво.

Я думаю, що Ви сьогодні, мабуть, якщо говорили про те, що пройшов час після написання роману, мабуть, Ви вже ту тезу літературну, яка була у цьому романі, що президентська посада – це є своєрідний лотерейний виграш, мабуть, це вже трішечки сьогодні не так з цими виборами?


- Це вже змінилося.

- А що стосується, наприклад, вже особистостей і тих, про Юлію Тимошенко Ви вже сказали, людей, які оточують Президента, то багато де у чому ця фейлітоність цього роману, вона і сьогодні актуальна.

- Думаю, що актуальна. Вони все одно пов’язані між собою, тим більше зараз вони пов’язані родством, кумівством.

- Там багато було паралелей, так би мовити, з вічним братом, як казав Президент діючий.

Як Ви вважаєте, у плані любові до незалежності і в Україні, і в Росії, бо Росія також незалежна держава, так би мовити, взаємного сіамського поєднання. Цей прогноз у всьому Вашому романі, він якось змінюється сьогодні?


- Важко сказати, ми все рівно залишається географічно пов’язаними, економічно пов’язаними, і Росія буде робити все, щоб ми були політично залежними від Росії.

Справа у тому, що ми любимо свою незалежність, а Росія любить залежність України від себе.

- Як Ви вважаєте як письменник, чи саме визначення незалежності, бо колись, наприклад, були цілі народи, цілі цивілізації, наприклад, кельти, вони не знали державності, населяли цілу Європу, Євразійський континент, так би мовити, була висока культура, держави своєї вони не мали, і нічого, залишили в історії глибокий слід.

Блес Паскаль колись писав, що державність – це є, так би мовити, вибір, причини якого до сьогодні приховують.

У зв’язку з цим випливає, мабуть, якийсь погляд на незалежність. Незалежність – це є, так би мовити, юридична якась категорія, яка дуже мало гріє людські серця індивідуально.


- Якщо співпадає як би незалежність з сильною державою, справжньою, не маніпульованою іншою державою, то, я думаю, що це дає дуже серйозний поштовх для розвитку нації, політичної нації саме, а не етнічної.

- Наприклад, Ви багато їздите по світу і бачите, що в одних країнах цій даті дуже велика роль надається, наприклад, чи у Франції, чи у США, а вже у деяких країнах не надається великого значення даті незалежності.

- Тому, що, наприклад, в Англії не святкується день незалежності, тому що практично вони ніколи не були залежними, останніми, хто на них нападав, були римляни, все рівно там не було такої великої трагедії з цим нападом римлян, звичайно, що і Росія як би, від неї залежало багато народів і досі залежить багато. Тобто, тут не дуже логічно святкувати російську незалежність.

- Ви, наприклад, кажете, що Ви написали цей роман досить давно, і ситуація змінилася. Якби Ви писали новий роман, близький до якогось політичного детективу, в якому йшлося про таку категорію, як незалежність: незалежність людини, незалежність держави, як би Ви, можливо, будували б свій сценарій, можливо, які у Вас думки сьогодні з цього приводу?

- Не знаю. Я, чесно кажучи, сьогодні я цей роман не писав би.

До речі, я після останнього роману, мій наступний, він взагалі аполітичний – це людська історія, як би там і про любов.

- Я так бачу, що Ви до нього досить скептично ставитеся. Чи не мали Ви якихось проблем, чи не впізнавали деякі люди себе у цьому романі і не висловлювали Вам претензії?

- Ні, претензій не було, були дуже цікаві запитання: чи не могли б ви використати мою книжку для написання сценарію, як отруїти Президента Ющенка, тому що там у мене президента отруюють і нього там якась хвороба на шкірі. Такі речі були.

Претензій ніяких не було. Єдине, може, з російської сторони, але, можливо, Ви знаєте про те, що там мої книжки вже не продаються більше року.

- Вони заборонили їх там видавати. Так, і цей роман особливо.

- Офіційно не забороняли, а просто, я думаю так: по-доброму сказали видавцям не мати зі мною справи і не продавати мої книжки. Після цього “АСТ” зникло.

Коли когось там з “АСТ” знайшла кореспондентка київського журналу “Кореспондент”, то та пані, яка відповідала за продаж книжок, сказала, що справді вони перестали розповсюджувати книжки Куркова, але це не було якесь спеціальне рішення. Таке формулювання було.

- Це фактично одна із ознак того, якою незалежністю, так би мовити, володіє Росія, я думаю, і суспільство, і хто неї керує, цією незалежністю в Росії.

- Я думаю, всі розумні люди там знають, хто керує незалежністю.

- Пане Курков, як Ви вважаєте от в пріоритетах, наприклад, державних політиків, в Україні зокрема, ми можемо говорити взагалі про деякі, так би мовити, більш загальні речі, які діють в інших країнах. От література, на якому місці перебуває, наприклад, сьогодні в Україні як пріоритет?

- Десь на передостанньому.

По-перше, у нас література пострадянська, вона традиційно аполітична, вона відмовляється коментувати сучасне життя, і я думаю, що це теж є реакція на те, що знизилася практично до мінімуму зацікавленість українських читачів в українській сучасній літературі.

- Пане Курков, Ви маєте досвід цього роману “Остання любов президента”, це роман, так би мовити, політичний фейлетон своєрідний. Все ж таки сьогодні мало що змінилося, як і багато років тому назад було, що письменник все-таки має мати мужність, щоб писати.

- Я сказав би, що журналіст має мати більшу мужність, ніж письменник, тому що журналістів бояться і на них реагують більш гостро, на їх виступи, на якісь там розслідування. Письменника не так багато читають, як раніше. Раніше дисидентів не друкували, але вони розповсюджували свої рукописи і за це їх карали, якщо їх хвалили. Зараз це можна надрукувати, але продати дуже важко.

- Цікаво, а чому? Чому сьогодні, наприклад, от в умовах інтернету, в умовах існування кіно, книжка втрачає із-за цього, що є інші засоби інформації чи ще якісь інші причини?

- Ні, це специфічне українське явище, тому що в Росії книжка не втрачає читача, в Польщі, навпаки, зараз бум, в тому числі бум на українську сучасну книжку, за останній рік сім книжок переклали з української на польську, і деякі книжки стали бестселерами, хоча вони не є бестселерами в Україні. Наприклад, Наталка Сняданко і її книжка “Пригоди молодої галичанки”, вона тут спокійно продається і продавалася, а в Польщі стала бестселером.

- Я звернув увагу, що, наприклад, в Нью-Йорку, там всюди люди читають. От в Празі в метро я їжджу – маса людей читає книжки. От в Києві не знаю чи так.

- У Києві це закінчилося. Коли я розмовляю з молодими людьми, взагалі з ким-завгодно, що вони читають, то майже всі з гордістю кажуть, що вони читають сучасну російську прозу і називають письменників, які не є чимось цікавим.

Я теж стежу за сучасною російською прозою, то там є цікаві письменники, їх тут теж не читають. Тут читають те, що рекламується через молодіжні глянцеві журнали.

- Пане Курков, буде відзначатися наступного тижня 14 років незалежності України. Для Вас це якась дата, чи щось для Вас значить як для громадянина, для людини. Що Ви можете про це сказати, про незалежність цієї держави, в якій Ви живете?

- Незалежність – це процес у нашому випадку. Мені, скажімо так, святкування першої річниці помаранчевої революції буде мені чимось ближчим і зрозумілішим, ніж 14-та річниця незалежності, яку практично подарував випадок. Тобто, я завжди був за незалежність України, і тоді її підтримував, але як би я не бачу такого блиску в очах у людей, коли вони говорять про незалежну Україну, взагалі про державність України.

- Тобто, Вам ближче ті процеси, які наближають людину до її, так би мовити, більшої свободи?

- І до свободи, і, в принципі, більш зв’язують людину з її державою, коли людина розуміє, що вона відіграє якусь роль, що вона є складовою частиною цієї будівлі.

- А як Ви дивитеся на таку думку, яка давно панує в суспільстві, в літературі, вона описана дуже детально, що держава – це все-таки є монстр, це є механізм, з яким треба боротися. Хто має з цим механізмом боротися? Хто його має ставити на місце?

- Я знаю всі ці філософські категорії про “нєобходімоє зло” і про все таке інше.

Я хотів би мати таку державу, щоби з нею не треба було б боротися, бо практично в кінці-кінців боротися доводиться з тими людьми, за яких ти виступав, за яких ти голосував.

- Я так бачу, що Ви про помаранчеву революцію говорите багато. Чи Ви щось хочете написати близьке до цих подій, художню річ?

- Ні, може я колись використаю той час помаранчевої революції як фон подій, але спеціально про помаранчеву революцію писати я не збираюся, бо це тема, яка занадто актуалізована і вже є книжки, мені як би немає сенсу спекулювати на цій тематиці, в мене вистачає як би про що писати.

- Як Ви вважаєте як письменник, як людина з великим досвідом життєвим, людині як вільній, так би мовити, вільному індивідові, що найбільше потрібно в житті: особиста незалежність, гроші, любов, що відіграє сьогодні вирішальну роль у, так би мовити, почутті незалежності, почутті особистої свободи людини?

- Відсутність конфлікту з державою або з її представниками будь-якими: від міліції до податкової, до кого-завгодно, якийсь мінімум грошей і відчуття власної незалежності і власної свободи.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG