Відносини з Росією завжди були одним з пріоритетів зовнішньої української політики. Надто ж питання партнерства актуалізуються на етапах, що є визначальними для обох держав. Як, скажімо, майбутній саміт глав СНД у Казані, де мають визначитися принципи міждержавних стосунків на найближчу перспективу. Вже не кажучи про парламентські вибори в Україні наступного року.
В цей контекст органічно вкладається і зустріч міністрів освіти та науки обох країн.
Як наголосив міністр освіти та науки України Станіслав Ніколаєнко, розмови про міждержавне співробітництво з рівня піару перейшли в конструктивний діалог освітян та науковців. Зрештою, не лише в діалог, а й в конкретну співпрацю, спектр якої постійно розширюється.
За словами українського міністра, вже сьогодні існує 26 спільних проектів, понад 40 університетів обох країн мають тісні прямі зв”язки, готується ще цілий ряд гуманітарних програм.
Про практичне їхнє застосування обидва міністри міркували, так би мовити, в польових умовах. Вони побували в Інституті математики, в київському політеху, в 78-й київській школі. Як зазначив міністр освіти та науки Російської Федереації Андрій Фурсенко, саме роль вузів, наукових інститутів та молоді загалом буде визначальним у співробітництві і, якщо брати ширше, в успішному майбутті обох країн. Ухвалені сьогодні рішення якраз і підпорядковані цій меті.
Конкретику можна було довідатися зі спільної заяви, підписаної міністрами під фінал зустрічі з журналістами. В заяві, зокрема, йдеться про обопільні завдання в гуманітарній сфері і про готовність ті завдання вирішувати. Пріоритетами, поміж іншого, є проведення спільних досліджень, збільшення квот обміну студентами, а також вивчення російської та української мов і літератур в Росії та Україні.
Андрій Фурсенко (переклад): “Звичайно, російський уряд завжди буде уважно відслідковувати питання, пов’язані з викладанням російською мовою. Ми вважаємо вкрай важливим, аби люди мали право вільно вибрати мову, на котрій вони вчаться. І ця проблема дуже серйозно розглядається на всіх рівнях, не лише на рівні міністерства. Ми, дорослі, повинні робити так, щоб права всіх людей, і малих і великих, дотримувались”.
Але чи є паритетність у забезпеченні прав і культурно-освітніх проблем українців у Росії, яких теж мільйони. Навіть прізвище міністра освіти наштовхує на деякі роздуми. З цим питаннням я звернувся до пана Ніколаєнка, котрий, за намагання “записати в свої” російського міністра чомусь назвав мене махновцем. А потім відповів у тому дусі, що, мовляв, українці в Росії не хочуть зберігати власну ідентичність. Чиновники з обох сторін з готовністю покивували головами. Редакційний диктофон, на жаль, вкотре підвів, тому довелося питання продублювати.
Відповідь досить таки спрощена: “Не хочуть”. То буде щось робитись у цьому напрямку?
Станіслав Ніколаєнко: “Невже Ви думаєте, що міністр освіти і науки України проти того, щоб, скажімо, українська мова вивчалася в США, в Росії, Канаді?
Я процитував російську сторону.
Станіслав Ніколаєнко: Коли я їм кажу, що у нас сьогодні їхніх 2000 шкіл, а у вас там 1 чи 2. А вони кажуть: “Діаспора і ваші батьки цього не хочуть”. Це їхня відповідь. Під час мого візиту це буде одне з найпринциповіших питань, яке буду ставити перед російською стороною. Але це питання до нашого посольства в Росії. Воно ж повинно працювати сьогодні з діаспорою. Ми повинні налагодити обміни. Щоб студенти до нас приїздили, щоб вони розуміли, навіщо знання цієї мови”.
Тобто є комплекс заходів, щоб захотіли?
Станіслав Ніколаєнко: “Комплекс”.
І цей комплекс, Богу дякувати, колись уречевиться - ну хоча б у виставковий стенд з підручниками, виданими Міністерством освіти України, повз який поспішили міністри на чергову важливу зустріч. Де були і “Букварь”, і “Русский язик” , і “Основи здоров”я” с “Природоведением”. Навіть “Єнзик польскі” і “Лімба ромина”.
Андрій Фурсенко (переклад): “Звичайно, російський уряд завжди буде уважно відслідковувати питання, пов’язані з викладанням російською мовою. Ми вважаємо вкрай важливим, аби люди мали право вільно вибрати мову, на котрій вони вчаться. І ця проблема дуже серйозно розглядається на всіх рівнях, не лише на рівні міністерства. Ми, дорослі, повинні робити так, щоб права всіх людей, і малих і великих, дотримувались”.
Але чи є паритетність у забезпеченні прав і культурно-освітніх проблем українців у Росії, яких теж мільйони. Навіть прізвище міністра освіти наштовхує на деякі роздуми. З цим питаннням я звернувся до пана Ніколаєнка, котрий, за намагання “записати в свої” російського міністра чомусь назвав мене махновцем. А потім відповів у тому дусі, що, мовляв, українці в Росії не хочуть зберігати власну ідентичність. Чиновники з обох сторін з готовністю покивували головами. Редакційний диктофон, на жаль, вкотре підвів, тому довелося питання продублювати.
Відповідь досить таки спрощена: “Не хочуть”. То буде щось робитись у цьому напрямку?
Станіслав Ніколаєнко: “Невже Ви думаєте, що міністр освіти і науки України проти того, щоб, скажімо, українська мова вивчалася в США, в Росії, Канаді?
Я процитував російську сторону.
Станіслав Ніколаєнко: Коли я їм кажу, що у нас сьогодні їхніх 2000 шкіл, а у вас там 1 чи 2. А вони кажуть: “Діаспора і ваші батьки цього не хочуть”. Це їхня відповідь. Під час мого візиту це буде одне з найпринциповіших питань, яке буду ставити перед російською стороною. Але це питання до нашого посольства в Росії. Воно ж повинно працювати сьогодні з діаспорою. Ми повинні налагодити обміни. Щоб студенти до нас приїздили, щоб вони розуміли, навіщо знання цієї мови”.
Тобто є комплекс заходів, щоб захотіли?
Станіслав Ніколаєнко: “Комплекс”.
І цей комплекс, Богу дякувати, колись уречевиться - ну хоча б у виставковий стенд з підручниками, виданими Міністерством освіти України, повз який поспішили міністри на чергову важливу зустріч. Де були і “Букварь”, і “Русский язик” , і “Основи здоров”я” с “Природоведением”. Навіть “Єнзик польскі” і “Лімба ромина”.
